– Ганнусю, привіт! Що сталося? На тобі немає обличчя.
– А, Юлька… вітаю…, – вийшовши з заціпеніння, Ганна зібралася з думками і посміхнулася сусідці, що вискочила з під’їзду. – Нічого не сталося, дрібниці, справа життєва.
– Ні, я ж бачу, що не дрібниці, – похитала головою Юлька. – Давай, став свої сумки і викладай, що трапилося.
Зрозумівши, що сусідки все одно не позбутися, Ганна поставила важкі пакети з продуктами на лаву. Втомлено видихнула і знехотя почала розповідати:
– Гості непрохані приїжджають. Старший брат чоловіка із дружиною. Завтра вранці, на вихідні, як сніг на голову, а я до мами на дачу зібралася. Он, бачиш, скільки продуктів накупила.
Уявляєш, тільки з магазину вийшла – дзвінок. Мовляв, ми в поїзді, завтра вранці приїжджаємо, не треба зустрічати, дорогу знаємо і відключились. Я навіть слова не встигла сказати. Коротше, усі плани зруйнували.
– Ось так, взяли та поїхали? – обурилася Юлька. – Без попередження? Чоловікові дзвонила? Може, вони домовлялися з ним?
– Дзвонила, не відповідає. Він же у відрядження на два тижні виїхав. Аудит якогось великого заводу. Коли зайнятий, трубку не бере. Потім передзвонює.
Тут, ніби на підтвердження її слів, задзвонив телефон.
– Легкий на згадці, – хмикнула Ганна та відповіла на дзвінок.
Виклавши останні новини, вимагала пояснень. У міру того, як чоловік щось намагався пояснити, обличчя її червоніло від гніву, і Ганна скинула виклик, навіть не дослухавши. Поглянувши на обличчя Юльки, розвела руками.
– Уявляєш, він не в курсі! Місяць тому вони до нього на день народження приїжджали і тепер вирішили, що можуть будь-коли заявлятися. По-родинному. Як кажуть, нахабство – друге щастя. А мені тепер що – годувати і розважати їх? Минулого разу вони півночі на кухні гуляли.
– Почекай засмучуватися, – загадково посміхнулася Юлька і в очах її затанцювали хитрі іскорки. – Вони, звичайно, по-свинськи вчинили, але ти можеш відповісти тією ж монетою. У мене з цього приводу є непогана ідея. До тебе теж хтось може в гості несподівано приїхати? По-родинному, га?
– Що ти маєш на увазі? – здивовано зиркнула на сусідку Ганна.
– Пропоную тобі не скасовувати свої плани та спокійно їхати до мами. Вона ж на тебе чекає, а ми з Борею з вашими гостями розберемося. У сенсі поживемо разом з ними.
Скажу, що я твоя родичка теж вирішила своїм приїздом сюрприз влаштувати, а оскільки гостей виявилося дуже багато, а кімнат лише дві, тобі самій довелося до мами податися. Ну як, я – молодець?
Трохи помовчавши, Юлька додала: – Так, і щодо порядку не хвилюйся. Ми обов’язково порозуміємося. Гулянок на півночі не буде. Ти ж знаєш, Боря не терпить такого і легко переконає ваших гостей дотримуватись правил.
Здивування на обличчі Ганни змінилося проблиском розуміння. Слідом на губах заграла посмішка.
– Чому б і ні? – засміялася вона. – Вам із Борею я цілком довіряю. Ну, пішли до мене, покажу, що де знаходиться і запасні ключі видам…
Поїхавши до мами, Ганна ні-ні та й згадувала про квартиру. Чи впорається Юлька? Чи обійдеться без скандалів? І заспокоювала себе тим, що Юлька не одна з непроханими гостями залишилася. Поруч із нею Боря. Спокійний, сильний, розважливий.
Протягом усієї суботи телефон підозріло мовчав. Ні дзвінків, ні повідомлень. Не витримавши, написала Юльці, спитавши, як справи. “Все ок, відпочивай!» – надійшла миттєва відповідь. Пізно ввечері зателефонував чоловік. Сам, з власної ініціативи та заходився дорікати:
– Аня, я не чекав від тебе такого. Брат із дружиною щойно поїхали додому. Ну так, вони некрасиво вчинили, не погодивши заздалегідь свій приїзд… Але ти теж молодець! Поїхала до мами та залишила замість себе якусь тітку з величезним догом – це занадто!
Що там було в квартирі поки Ганни не було сусідка так і не розповіла, вона лише хитро посміхалася, примовляючи, що родичі Ганни більше ніколи не будуть нахабніти.
Чоловік Ганни теж ніяких подробиць не розповідав, але він так і не дізнався, що тітка з догом, то їхня сусідка Юлька. Родичі дійсно більше не нахабніли….
