– Я тобі забороняю! – передражнила Поліна. – Це так кумедно!
Вона посмикала чоловіка за щоку.
– Нічого кумедного не бачу, — відсторонився Костя, — і я не жартую, а на повному серйозі забороняю!
– Ревнивець ти мій! – усміхнулася Поліна.
– Краще буду ревнивцем, аніж рогоносцем! – серйозно сказав Костя.
– Костю, мені вже не смішно, — відповіла Поліна.
– А мені спочатку смішно не було! – Заявив чоловік. – Я тобі забороняю їхати самій на курорт!
– Поїхали зі мною, у чому проблема? – Запитала Поліна.
– Ти ж сама чудово знаєш, що в нас великий проект, мене ніхто не відпустить!
– Знаєш, незамінних у нас немає, є незамінні! Постав питання ребром! А за два тижні вони там не запнуться! – відмахнулась Поліна. – Тим більше, приїдеш ти відпочивший, посвіжілий! З тебе працівник буде всім працівникам на заздрість!
– Досить демагогію розводити! – Костя стукнув по столу. – Тут і так зрозуміло, що якщо я поїду, то повернуся вже безробітним! Ти не знаєш мого начальника!
– Не знаю, — легковажно крутнулася на місці Поліна. – Я зараз у сортах начальства не знаюся! На мене чекає море, пісок, бриз, шезлонг!
– Ні! – крикнув Костя. – Я забороняю!
– Море ти не можеш заборонити, як і все інше! – Розсміялася Поліна і почала збирати речі.
– Не будуй із себе…! – Костя підійшов до Полини і розгорнув її до себе обличчям. – Я чудово знаю, що в цій гарній головці водяться мізки!
– Дякую за комплімент! – Поліна зробила дурний вираз обличчя і заплескала віями.
– Поліно, не біси мене! Востаннє тобі говорю, що я забороняю тобі їхати одній на курорт!
– Справді, в останній?
– Точніше нікуди!
– Добре, тоді ти більше мені нічого не кажеш, а я спокійно збираюся! – вона цмокнула його в щоку і закружляла по кімнаті: – Два тижні щастя і тепла! Два тижні моря та піску!
Костя безцеремонно схопив Поліну за руку і посадив на диван:
– Поліно, ти моя жінка, я твій чоловік! Я забороняю тобі їхати на курорт!
У голосі почулася виразна загроза, тому Поліна зрозуміла, що жарти скінчилися. Хоча, Костя, мабуть, і одразу не жартував, а ось жарти з боку самої Поліни настав час припиняти. Щось Костя розлютився.
– А можна поцікавитися, — ніби крадькома, тихо і спокійно, почала Поліна, — а на якій підставі ти мені забороняєш?
– Що означає, на якій підставі? – розлючено прокричав Костя. – Ти моя жінка! Ти живеш у моїй квартирі на моєму забезпеченні! І це я заплющив очі на твоє минуле, хоча не кожен чоловік наважився б!
Прийняв, розумієш, із історією! Я дбаю про тебе! Твою, та й свою честь відстоюю, бо думка про тебе складається, ніби ти на трассі підробляєш!
Так ось ,я маю право! І я тобі забороняю їхати одній на курорт! Нема чого своєю поведінкою ганьбити мене і виставляти слабаком, що не може свою жінку приструнити!
Поліна вислухала уважно та зосереджено. У деяких моментах вона хотіла перебити, але все ж таки дочекалася закінчення розмови розлютованого чоловіка. Та й самій зберігати зовнішній спокій було дуже непросто.
– Любий, а тебе не бентежить, що ти не маєш рації по всіх пунктах? – Запитала вона. – Так перекинути наше з тобою життя, це ще вміти треба! Ти не пишеш наукову фантастику на дозвіллі? Я б почитала!
Століття романтики змінилося століттям прагматизму. І навіть у відносини між чоловіком та жінкою влазить сухий розрахунок.
“Щоб мати це і це, мені потрібно давати це і це…” – так зазвичай міркує нинішнє покоління.
Але є ще такі люди, котрі вміють просто кохати. І найгірше, коли стикаються люди з різних світів.
– Боже, у неї така постать! – Вигукував Костя, вихваляючись своєю дівчиною. – Ти б бачив, щелепу з підлоги підбирав би! А манери, поведінка! Вона ж не просто йде, вона пливе! Я, коли її вперше побачив, забув, що треба дихати!
– Костю, ти просто попався в тенета чергової хижачки, — скептично зауважив Семен. – Вони вчаться підкорювати з першого погляду, щоби потім мати свій інтерес. Це звичайнісінька утриманка!
Поки вона глибоко не влізла в твій гаманець, пограй і порадуйся, але не вздумай починати щось серйозне! Видоїть насухо і викине, не скривившись!
– Ти так кажеш, бо її не знаєш! – Заперечував Костя. – Я людина вчена, сам знаю, як дівчатка вміють гроші тягнути! Я ж її спочатку перевірив по всім пунктах.
Ну, рахунок навпіл, таксі зв власні кошти, просто погуляти парком. Отож, їй мій гаманець до одного місця! Вона сама працює та заробляє!
– Ой як мило! – усміхнувся Семен. – Отже, інші сюрпризи є. Може, в неї дітей п’ятеро десь приховано! А може батьки неблагополучні.
– Не казала вона про це нічого, — розгубився Костя.
– Хто ж про таке розповість? – Семен постукав пальцем по скроні. – Те, що дівчина вся із себе, ще не гарантує безліч сюрпризів у майбутньому.
І ще невідомо, що у шафі приховано! Красива дівчина, навіть дуже гарна – гарна на картинці або на один вечір, а для стосунків потрібно вибирати щось простіше. Тим більше тобі!
– А зі мною, що не так? – обурився Костя. – Зі мною якраз все гаразд!
– Добре! Хай буде гаразд! Ти тільки до спортзалу ходити не забувай і на смажене не налягай! А ще хімчистку зміни!
– Так, іди ти! – відмахнувся Костя. – За тобою дружина дивиться, а я птах вільний!
– Дивись, щоб тебе твоя красуня підневільним не зробила! – засміявся Семен. – І насправді, футболки потрібно прасовані носити, а то виглядаєш, м’яко кажучи, не фонтан! І це викликає запитання, що в тобі твоя красуня знайшла, якщо вид у тебе не дуже?
Семена Костя, звісно, вислухав. Друзі таки. Але Семен просто Поліну не бачив. А вона була справді дуже гарна. Красива настільки, що Костя сам собі починав заздрити!
А коли по парку гуляли, він постійно ловив на своїй супутниці заздрісні погляди чоловіків, що проходять.
І який же він гордий був, що ця, найпрекрасніша на світі дівчина, йде саме з ним!
Почуття своєї значущості й упевненості у собі зашкалювало всі розумні межі.
“- Навіть якщо в неї щось там і було, то воно вже в минулому, — міркував Костя, залишившись наодинці. – Одружуватися з нею я не збираюся. Поки що, у крайньому випадку. Так що ніщо не заважає мені зараз насолоджуватися цією красою!”
Наскільки б промовистим не був Семен, про Поліну він не знав нічого. І хижачкою вона не була, і дітей у мами в селі не було, та й моторошними історіями вона не обросла до своїх двадцяти шести років.
Жила, працювала та раділа життю. А Костя, молодий архітектор, з яким вона познайомилася на семінарі, просто сподобався.
– Він такий кумедний! – Розповідала вона подрузі. – Намагається будувати з себе незрозуміло що, а коли вся мішура злітає, він такий ніжний, ласкавий, як кошеня!
– Так, кота заведи і не мучся!
Валя була затятою феміністкою, тому чоловіків, м’яко кажучи, недолюблювала.
– А хто каже, що я мучуся? – засміялася Поліна. – Мені весело! А з ним добре та спокійно. Затишно, чи що!
– Значить, заведи собаку та купи плед! – Сказала Валя. – А то цей суб’єкт зараз тобі голову задурить, а потім прикує до плити та ліжка, і плакала твоя молодість!
– Валю, ніхто не каже, що я збираюся там до чогось приковуватись, я кажу, що мені з Костею добре!
– Вони всі спочатку добрі! – Вигукнула Валя. – А потім починається! Попрасуй шнурки, принеси-подай, відвали, мужик втомився після роботи!
Поліна засміялася:
– Ти мені про свою мрію не розповідай, бо не справдиться!
Валя для порядку ще обурювалася, але зрозуміла, що ще одна гарна жінка впала від чар простого самця.
Якоюсь мірою Валя мала рацію. Поліні подобалося проводити час із Костею. І не лише час, і не лише проводити! Але вона ніколи не забувала про своє життя і свою кар’єру.
А в майбутньому, якщо нічого страшного не станеться, можна й у чоловіка Костю взяти.
Півроку пристрасних зустрічей переконали Костю, що Поліну він кохає, і хоче, щоб вони були разом. Тож він запропонував їй переїхати до себе.
– У мене трикімнатна квартира від бабусі лишилася. Я там ремонт зробив розкішний! Нам там буде зручно та добре! А якщо твоя дизайнерська душа захоче змін, то я заради своєї коханої і не на таке готовий!
Поліна погодилася з радістю, бо це був черговий крок у майбутнє.
А ось на Костю чекав один не найприємніший сюрприз.
– А квартира в тебе що, не орендована? – Запитав Костя.
Він думав, що позбавить кохану дівчину від тягаря оплачувати орендоване житло.
– Ні, – посміхнулася Поліна, – чесно зароблена!
– Не думав, що дизайнери стільки заробляють!
– Дизайнери, на жаль, стільки не заробляють, — сказала Поліна, — це так би мовити, доки була молода, вдалося рвонути на повну.
І ось тут у голові Кості спливли слова Семена, що Поліна може мати трохи темніше минуле, ніж вона каже.
Звичайно, Костя причепився з питаннями, як це вийшло, що у дівчини без сторонньої підтримки до двадцяти шести років двокімнатна у столиці.
– Я танцями зі школи захоплювалася, – розповідала Поліна. – А наша керівниця мала амбіції. Ганяла вона нас, як сидорових кіз. Дресирувала, інакше й не скажеш. Але кувала вона із нас танцювальних машин.
І постійно брала участь з нами у всіх конкурсах, міських та районних виступах. А коли я вже на дизайнера вчилася, у неї знайомі добрі з’явилися, які могли влаштувати нам гастролі по ближньому та далекому зарубіжжю.
– Скільки років тобі було? – з побоюванням спитав Костя.
– Дев’ятнадцять уже було точно, — згадала Поліна. – Так ось. Поки я навчання закінчувала, похитнули ми знатно!
Ти б знав, як це не просто вчитися та виступати! А ще репетиції, що потім ні ніг, ні рук не відчуваєш!
– Бальні? – з надією у голосі спитав Костя.
– Що ти! – відмахнулась Поліна. – Тільки те, що комерційно вигідне. Сучасні танці!
Душа Кості обірвалася в прірву.
– Семене, — плакався Костя приятелю, — всі ж знають, що там за танці! Ні, для вигляду вони танцюють, але після…
– А я тобі казав, що вродлива дівчина це не тільки добре, а й історія!
– Я її вже до себе жити покликав, — журився Костя. – Гнати її, чи що?
– Живи,якщо тобі не гидко, та й не знає ніхто, що вона підробляла, кхм, танцівницею.
“За все доводиться платити, – розмірковував Костя. – Якщо я хочу, щоб зі мною була така шикарна жінка, мені доведеться заплющити очі на цей факт її історії. Думаю, і вона розуміє, що якщо я її прийму після такого, і від неї варто чекати подяки!”
А Поліна нічим таким не займалася! Ніколи! Пропозиції, звичайно, надходили взяти її на утримання, від ночі до “поки самій не набридне”, але Поліна відмовляла одразу і без другого слова.
Півтора роки прожили разом під однією ковдрою. Добре прожили. Костя продовжував хвалитися, яка з ним зірка, Поліна продовжувала підкорювати всіх своєю красою, яку кувала тричі на тиждень у спортзалі.
Єдине, що затьмарювало їхнє життя, коли до Кості приходили його друзі чи колеги, він змушував Поліну ховати свою постать у безрозмірні балахони:
– Нема чого їм на тебе витріщатися! Ти моя жінка!
А їй ці пориви ревнощів здавалися милими. Вона вважала, що це ще більше доводить, що він її кохає, цінує та від усіх оберігає!
Закінчивши велике замовлення, Поліна ощасливила Костю карколомною фразою:
– Я втомилася, я їду у відпустку!
– Мені відпустку не дадуть, — промовив розгублено Костя.
– Не проблема, одна з’їжджу!
– Ось що ти робиш? – прокричав Костя. – Що ти собі дозволяєш? Жінко! Знай своє місце! Я сказав, що ти не їдеш, отже, ти не їдеш! Все! Я тебе в квартирі замкну!
– А тепер звук прикрути! – грізно вимагала Поліна. – І пройдемося за фактами. Так, я живу у твоїй квартирі, з тим самим успіхом ти міг би жити в моїй, чи ми жили, кожен у себе!
А щодо змісту, тут ти, любий мій, докорінно не правий! Усі свої салони краси, спортзали, косметику, одяг я оплачую сама! Навіть продукти в твій холодильник здебільшого купую я, бо ти не готуєш!
До речі, на свою відпустку я також заробила сама! А те, що ти іноді платиш у ресторанах і квіти мені приносиш, то це, вибач, твоя власна воля, а не мої вимоги!
Костя присоромлено сіл:
– Я тебе взяв після твоїх танців під іноземцями, коли ти на квартиру заробляла, — промовив він, блиснувши очима. – Та ти мені повинна бути вдячна!
– Костю, а ти не думав, що танці – це лише танці? Ні? Дивно! Ти ще й до мого зовнішнього вигляду чіпляєшся! А я просто вродлива жінка! І ця краса, знаєш, із неба не падає!
Це важка праця у залі! І я хочу, щоб усі бачили, що я гарна! А якщо це для тебе показник легкої поведінки, то мені щиро шкода тебе!
Поліна подивилася на Костю так, ніби це слизень якийсь.
– А що до твоїх заборон, — вона хмикнула. – А чи не багато ти про себе уявив, що смієш мені щось забороняти? Ти мені навіть не чоловік! Так, майже незнайома людина! Тим більше після того, що ти мені наговорив!
У відпустку Поліна поїхала та чудово провела час, а назад до Кості вже повертатися не стала. А коли в неї про нього питали, з усмішкою відповідала:
– Смішний чоловік, вирішив, що право має розпоряджатися моїм життям, хоч у своєму ще не розібрався!
