— Ти думай, що говориш! — шипів старший брат на Олену. — Хочеш втратити дім?
— Ой, я тебе благаю… Коля зараз подивиться на свою істеричку, вижене її, і ми будемо жити далі.
— Щось я вже не впевнений.
— Та годі тобі, завжди було так, як ми хотіли. Ну в крайньому випадку, вдамося до стандартного плану, — посміхнулася Олена.
— Степан, де Коля? — Олена пройшла в кімнату до старшого брата без стуку. — У нього хтось з’явився?
— З чого ти так вирішила?
— Його другий вечір поспіль немає вдома.
— І що? Гуляє з друзями, напевно.
— Та ні! Я всіх обдзвонила, ніхто його не бачив. Точно тобі кажу, у нього хтось з’явився. І це погано… Мені кредит треба через тиждень платити, а він ще грошей не дав.
— Дасть, не переживай так.
— А якщо ні? Ми ж не знаємо, яку він знайшов. Тоді нам пощастило, Катя була залякана і втекла потім.
— Та він не кине тебе, адже обіцяв батькові, що буде допомагати. І кредит сплатить, і продукти купить.
Олена почула звук відчинених дверей, чиїсь голоси і поспішила дізнатися, кого привів другий старший брат.
— Привіт, — Олена звично розтягнула губи в посмішці. — Чергову в дім притягнув?
Коля подивився на сестру осудливо, стримався, щоб не сказати щось різке.
— Привіт, Оленко. Знайомся, це Валя, моя дівчина.
— Зрозуміло, — холодно хмикнула Олена і повернулася в кімнату до другого брата Степана. — Я тобі що казала? Знайшов він собі якусь дівку, притягнув додому вже! Іди, поясни йому, що вона не та, за кого себе видає.
— Та почекай ти панікувати. Може, вона сама від нього втече.
Коля тим часом провів дівчину до своєї кімнати.
— Валю, ти не звертай уваги. У мене хороші брат з сестрою, просто бояться, що ти мене кинеш, як остання моя дівчина.
— Через що вона тебе кинула? — Валі було цікаво, до цього таку тему не піднімали. Микола тільки розповідав про сім’ю, про те, що батьків не стало кілька років тому, і що він допомагає молодшій сестрі, бо вона дівчинка і їй одній важко. Ну і живуть вони всі разом у великому будинку: два брати і сестра.
— Не хочу про це говорити, — відмахнувся Коля. Він багато чого не розповідав про себе. Але на початковому етапі стосунків Валю це не напружувало.
— Ходімо краще чаю пити з тістечками.
Микола розливав окріп по чашках, коли на кухні з’явився молодший брат Степан. Сів за стіл.
— Валю, знайомся, це Степан, я тобі про нього розповідав.
— Дуже приємно, — відповіла Валя.
— А тобі скільки років? — Степан відразу перейшов до допиту.
— Вісімнадцять.
— Різниця у віці не бентежить?
— Ні краплі. А повинна? — Валя не розуміла, до чого ця розмова.
— Він уже дорослий.
— Степан, припини! Твоїй теж вісімнадцять, але ніхто до неї з такими питаннями не чіпляється.
— У нас зовсім інша справа, ми просто гуляємо.
— Яке «інше»? Ти з нею півроку зустрічаєшся, але тільки те й робиш, що обіцянками їй мізки пудриш.
Степан різко встав, штовхнув стіл. Йому не сподобалося, що брат говорить в негативному ключі про його стосунки. Раніше Микола собі такого не дозволяв.
— Самі пийте свій чай, — він перекинув кухоль і пішов.
— У нього буває, не звертай уваги, — спокійно резюмував Коля, витираючи чай. — Вони до тебе звикнуть, ось побачиш.
Валя запам’ятала ці слова. Але минуло вже більше року, а ставлення до неї в родині Миколи не змінювалося. Вона вже два місяці, як жила в цьому будинку. Але ще жодного разу не чула про себе нічого хорошого і постійно через це сварилася з співмешканцем.
— Я не можу так жити! Твоя сестричка знову сьогодні скандал влаштувала на кухні. Я не можу готувати, мені навіть виходити з кімнати не хочеться.
— Ти перебільшуєш. Я поговорю з Оленкою, вона добра.
— Ти так говориш більше року, тільки я крім агресії від неї нічого не бачила!
— Ти повинна її зрозуміти, вона ревнує. Раніше я їй допомагав, платив її кредит, давав гроші на одяг. Їй важко, ось вона і злиться.
Валя намагалася не звертати уваги на таких родичів. Навіть намагалася вмовити Миколу орендувати кімнату або квартиру, але той завжди просив почекати.
— Я не можу залишити Оленку саму, розумієш? Обіцяв батькові доглядати за нею.
— Твоя Оленка — моя ровесниця! У неї є постійна робота. Їй своє життя треба будувати, а вона в тебе вчепилася. Гроші ти їй можеш переказувати. Я прекрасно знаю, що частину зарплати ти віддаєш їй.
— Їй зараз важко. До того ж вона чекає дитину.
— Чудово. Де батько?
— Вона не розповідає, тому доведеться нам допомагати.
Валя дістала тест і простягнула Колі. Вона хотіла зробити сюрприз, та щось перехотілося.
— Мені теж треба допомагати!
Микола був щасливий. Навіть нападки Оленки на якийсь час припинилися, поки вона не зустріла Валю в жіночій консультації.
— А ти що тут робиш? — незадоволено подивилася на Валю Оленка.
— Прийшла на облік ставати, так само, як і ти, — Валя намагалася не звертати уваги на її хамський тон.
— Навіщо тобі дитина? Ти молода, красива. Знайдеш собі ще когось. А наш Коля… Він… Як би висловитися… Загалом, він ненадійний. Ти знаєш, що у нього вже є дитина?
Валя не хотіла навіть слухати, до Олени у неї довіри давно не було. Але вибору не було, Олена сиділа поруч і базікала:
— Він кинув колишню з дитиною, і з тобою так само вчинить. Іди на переривання, поки не пізно, а то потім лікті будеш кусати. Мати-одиначка, знаєш, той ще статус.
— А ти, мабуть, на переривання? — крізь зуби промовила Валя.
— Ні, звичайно! Але у мене є брати, вони допоможуть, забезпечать, з дитиною посидять і будуть любити, як рідного.
— А як же статус одинокої матері?
— Нічого, переживу. Я сильна, на відміну від тебе. І брати, знову ж таки. Мене вони не кинуть.
Валя хмикнула і схрестила руки на грудях.
― І чому я тобі повинна вірити? Що у нього дитина.
― Мені можеш не вірити, але своїм очам повіриш?
Телефон… Галерея… Фото. Микола, поруч якась дівчина. Посміхаються. І малюк на руках. І ще фото: Микола грається з цим самим малюком. І ще — годує його. Гуляє в парку. Ідилія.
Валя не витримала. На прийом не пішла, вискочила з будівлі і набрала номер Колі.
— Яка у тебе дитина від колишньої? — кричала вона в трубку. — Чому я дізнаюся про це не від тебе, а від твоєї сестри?
— Валю, заспокойся, не кричи. Ввечері вдома поговоримо.
— Я не хочу з тобою розмовляти!
Сльози образи стікали по щоках. Валя прибігла додому, зібрала свої речі і поїхала до батьків.
Микола повернувся додому ввечері після роботи, налаштувався на серйозну розмову, але Валі не було, її телефон теж мовчав.
— Що ти їй наговорила? — притиснув він до стіни Олену. — Що? Ти знаєш, що вона чекає дитину?
— Я теж чекаю дитину, — викрикнула в обличчя братові Олена. — А ти змушуєш мене нервувати! Твоя ця Валя — ненормальна, нічого я їй не говорила. Вона сама все вигадала.
Микола відпустив сестру і поїхав до Валі.
— Я тобі мав розповісти, але не наважувався. До тебе я зустрічався з Катериною, два роки з нею жили, поки… — Коля замовк. Йому не хотілося розповідати неприємні факти своєї біографії. — Загалом, ми розлучилися, а через якийсь час вона завагі… . Не від мене. Я з нею розмовляв. Вона вийшла заміж, у неї сім’я.
— Через що? Я повинна знати все! — наполягала Валя.
— Я тобі достатньо розповів, поїхали додому. Я втомився.
— Нікуди не поїду, поки ти мені всього не розповіси.
— Загалом… — Коля важко зітхнув. — Оленка зі Степаном щось святкували, мене покликали з собою, я перекинув декілька чарок. Що було — не пам’ятаю, вранці прокинувся, поруч подруга Олени посміхається, і Катя заходить в будинок.
— Ти ж не вживаєш.
— Ось тому і не вживаю. І коли я намагався помиритися з Катериною, прощення у неї просив, Оленка їй сказала, що її подруга чекає дитину, нібито від мене. Але це виявилося все брехнею.
Валя в цей день не повернулася додому. Залишилася у батьків. Тільки через тиждень повернулася, коли дізналася стать дитини і хотіла порадувати Колю, який дуже переживав.
Приїхала раніше, замовила їжу додому, щоб не зустрічатися на кухні з Оленою і не псувати собі настрій.
Але, мабуть, сестра Колі вирішила все по-іншому.
— Ти що тут робиш? — вона без стуку зайшла в кімнату. — Ти ж у себе повинна жити.
— Не твоя справа. Скільки разів можна говорити: в кімнату тільки зі стуком!
— Це мій будинок, що хочу, те і роблю. І зараз я хочу дивитися телевізор у цій кімнаті.
Олена влаштувалася зручніше на дивані. Валя не стала сперечатися, мовчки пішла. Вийшла на вулицю і зателефонувала Миколі.
— Якщо ти хочеш, щоб твоя дитина народилася в повній родині, вирішуй питання з житлом. Моєї ноги у твоєму будинку більше не буде.
Коля повернувся з роботи, зібрав Степана і Олену на кухні.
— Треба щось вирішувати з будинком. Продавати будемо.
— Ти що, Микола? Оленка чекає дитину, ми не можемо її залишити.
— Ми їй допомагатимемо, але жити під одним дахом більше не будемо.
— Це ти через цю свою? Що вона тобі наспівала? Ти батькові обіцяв! — витирала награні сльози Олена. — Вона тебе кине і оком не моргне. А ти їй віриш!
— Вирішуйте: кредит будете брати, щоб віддати мені частку, або продавати будемо.
— Та не будемо ми нічого продавати! — завищала Олена. — Ти через свою істеричку готовий зрадити рідних, викинути на вулицю?!
Микола мовчки встав і пішов у свою кімнату.
— Ти думай, що говориш! — шипів Степан на Олену. — Хочеш будинку позбутися?
— Ой, я тебе благаю… Микола зараз подивиться на свою істеричку, вижене її, і будемо жити далі.
— Щось я вже не впевнений.
— Та годі тобі, завжди було так, як ми хотіли. Ну, вдамося до стандартного плану, — посміхнулася Олена.
* * *
Наступного дня Олена накрила стіл. Степан покликав Миколу.
— Давайте не будемо сваритися, все ж ми найближчі один одному люди, — Олена підняла келих.
— Я з вами не сварився. І вживати не буду.
— Та годі тобі, один келих! — наполягала Оленка. — А завтра приведеш свою Валю, ми попросимо у неї вибачення і будемо жити, як і раніше.
Щось у словах сестри не сподобалося Миколі: чи то інтонація, чи то неприродна посмішка на обличчі. Він встав з келихом і непомітно вилив його в квітку, яка стояла на підвіконні, і вийшов у туалет.
— Ну ось, зараз засне і за звичайним планом, — швидко промовила Олена. — А там і Валя підійде, ось сміху то буде.
Степан мовчав. Коля зрозумів одне: що довіряти сестрі не можна. І вирішив підіграти: зробив вигляд, що випив ще пару келихів, незабаром сказав, що втомився і краще відпочине, приліг на ліжко.
Вже через п’ятнадцять хвилин до нього в кімнату зайшла подруга Олени, та сама, що і того разу, і почала роздягатися. Микола швидко встав, схопив її за руку.
— А тепер ти мені все розповіси, — прошепотів він.
Подруга злякалася і все розповіла: як сестра йому в склянку щось підсипала і вже не вперше, і як Олена все спланувала.
Не встигла закінчити, як двері в кімнату відчинилися. На порозі стояла Валя, їй зателефонувала Олена. Вона попросила терміново приїхати, казала, що щось сталося з Колею.
За її спиною пролунав гучний голос сестри:
— А я тобі казала, що він ненадійний і потрібно перервати, поки не пізно… — голос обірвався, коли вона побачила Миколу, що не спав. ― Ой…
Все розкрилося. Микола забрав Валю, і вони поїхали. Будинок продали. Гроші поділили порівну. Микола перестав Олені допомагати, хоч і Степан вимагав, щоб він схаменувся.
— Вона твоя рідна кров, і племінник теж! А ти навіть на вулиці не вітаєшся з нею!
― Мені і з тобою вітатися не хочеться, ― відповів Микола, проходячи повз. ― А якщо для тебе це так важливо, то допомагай їй сам. Я її утримував кілька років, а за це навіть спасибі не почув!
― У всьому твоя дружина винна! Це вона все зіпсувала, зруйнувала нашу сім’ю!
— У мене є сім’я, а ви отримали те, що заслужили.
У нього була своя сім’я, і він довіряв їм повністю. А ті, хто заради грошей і власної вигоди псували йому життя, залишилися позаду. І Коля цьому був радий.
Спеціально для сайту Stories
