Я заміжня чотири роки, і весь цей час я за замовчуванням утримую свого чоловіка. Він старший за мене на 8 років, ходить на роботу, але його зарплати я не бачу.
Толя вже був одружений і у нього і його колишньої дружини є спільна дитина. Але коли їх шлюб розпався, Толя переїхав жити до батьків.
Коли ми з ним почали зустрічатися, у мене склалося враження, що він ночує у колеги.
У Толі складна робота, він менеджер з продажів. Він постійно нервує і іноді буває не в собі. Часом він просто не може перебувати в кімнаті поруч, щоб не розлютити з будь-якого приводу.
Чоловік ніколи не підтримував мене і не піклувався. А коли мені дійсно потрібні були його увага і підтримка, Толя збирав валізи і їхав до мами.
Я довго без нього жити не могла і через тиждень просила повернутися. Ми живемо в моїй квартирі, а грошей чоловіка я ні разу не бачила. Я купую продукти і плачу за комуналку.
А Толік каже, що накопичує свої гроші на нашу спільну мрію – будиночок в горах. Ось тільки чи побачу я коли-небудь будиночок, це питання.
Взимку прийшли рахунки за комунальні послуги і я, зрозуміло, попросила чоловіка допомогти їх оплатити. Анатолій обіцяв, що підсобить, але пройшов місяць, а допомоги так і немає. Чесно кажучи, мені набридло, що дорослий мужик живе за мій рахунок.
А якби у нас були діти? Їм би довелося рано піти на роботу, щоб утримувати власного батька.
Так ось, в кінці місяця я не витримала і запитала, чи збирається він платити за житло. Але Толя замість того щоб відповісти, вдав, що він сильно образився, і знову почав пакувати валізи.
Я не розумію, чому він зі мною так вчиняє і чим я йому насолила. Але таке ставлення терпіти просто неможливо.
