Начальник суворо наказав Антону прийти в його кабінет. Антон знав, що його знову лаятимуть. Та й є за що.
– Прийшов? Сідай Антоне. Знову всю роботу запоров, догана тобі. І квартальної премії доведеться тебе позбавити, я тебе не раз попереджав! Ну, що з тобою? Я ж батькові твоєму обіцяв, а ти мене підводиш,- начальник виробництва Григорій Васильович махнув рукою,
– Іди з очей моїх геть, ну ти ж уже дорослий мужик! Подумай, Антоне, куди ти котишся? Ні сім’ї, ні хобі ніякого немає. Як жити то далі будеш?
З роботи додому Антон їхав електричкою. Народу, як завжди, не те що сісти, стоять все впритул. Друзів його із заводу вдома дружини чекають, вечеря домашня на столі, а в Антона вдома порожньо, він живе сам. І бажання останнім часом – пропустити кухоль, та спати завалитися.
Раніше після роботи він із друзями гуляв, дівчатам подобався, а тепер усі одружилися. Нудні стали, турботи якісь у них однакові – діти та дружини! На своїй зупинці Антон ледве вийшов – бабуся в тамбурі з сумками розчепірилася, ну не оминути її!
У підземному переході так і норовлять підрізати чи штовхнути. Усі поспішають, а куди поспішають? В 25 Антон теж жити поспішав. Дівчата на нього так і вішалися. А що, у нього тоді квартира була, на заводі заробіток хороший. Навіть машину він собі купив, хоч і не нову, зате сам!
Мати казала – одружуйся, синку! Час швидко летить, а ти його на цих розмальованих витрачаєш! Он моя сусідка Юлечка, ну така дівчинка гарна! Молоденька, домашня! Матері у всьому допомагає, на медсестру вчиться, та й на тебе поглядає, я бачу.
А він їй – та не потрібна мені така, ця твоя Юлечка. Не подобається вона мені, не на мій смак! Ну ось і прокидався, мабуть Юлечка ця чоловікові котлети смажить з картоплею, та салат ріже з огірків з помідорами. І чекає не дочекається, та й діти питають: «Мамо, а тато скоро прийде?»
А на нього й не чекає ніхто, начебто раніше так навіть подобалося. І сам не зрозумів, коли ж раптом той момент настав, коли пора вже було, коли гулянки набридли, а він усе так і йде накатаною! Антон підвівся на поверх, дістав із кишені ключ, став у замок вставляти – чи не лізе, що за дурня?
Ще раз спробував, ключем повертав у замковій щілині, і… Тут раптом двері хтось відчинив зсередини. І вона розкрилася, а там… мати Антона в квітчастому халатику, розрум’янилася.
– Сину, а ти що, з роботи вирішив прямо до нас? А що не подзвонив? Втомився, мабуть, вигляд у тебе щось стомлений, а ми з батьком якраз вечеряти зібралися. Давай, Антошенько, роздягайся, руки мій. Гей, батьку, ти де там? Іди сина хоч зустрічай, все порається десь!
Антон не просто здивувався, він ворухнутися не міг. Тут його батько вийшов, – Синку, а я вже подумав ти свою дівчину до нас привів знайомитися. Не дочекаємось ми напевно онуків! Сам я тут винен, після 40 тільки одружився. Та й мати вже не молоденька була. Ти хоч не тягни, на батьківських помилках вчись, вчасно треба все в житті робити! Зрозумів?
– Зрозумів, тату, – у Антона аж у горлі пересохло, – тату, дякую вам з мамою за все, я зараз, я одну річ забув! – і Антон кулею пробіг униз сходами, вилетів з під’їзду і побіг без оглядки.
Відбігши на пристойну відстань, він нарешті зупинився, віддихався, і з побоюванням повільно озирнувся. І як він, раптом, пішов з електрички не в той бік? Задумався, а ноги за старою звичкою принесли його до батьківського будинку, в якому Антон жив, поки не став самостійним.
Автоматично підвівся, двері став відчиняти, та справа не в цьому, а в тому… Антон озирнувся. Батьківської п’ятиповерхівки не було. На її місці тепер був сквер… Звісно, її ж знесли років зо три тому, а батьків Антона вже п’ять років як немає.
Він тоді цю квартиру продав, та свою іпотеку закрив, машину купив, пам’ятники батькові з матір’ю поставив. Що то було? Куди він потрапив, як раптом Антон опинився у своєму старому будинку у батька з мамою? І вони такі, як і раніше! Наче живі? Невже все це здалося?
Антон був приголомшений тим, що сталося. Прийшов до себе додому, довго дивився на себе в дзеркало. Потім пішов у душ, помився, одягнув спортивний костюм, кросівки і вийшов на вулицю. Батьківську хату знесли, а мешканців переселили до нової, поряд збудували. Від його будинку хвилин десять ходу.
Не факт, що він її побачить, та й, швидше за все, Юля вже давно одружена, хоча вона і молодша за Антона. Але йому раптом захотілося переконатися, знайти її, і побачити на власні очі, що в неї чоловік, діти, сім’я, і він спізнився! І що йому вже нічого не світить.
А якщо в Юлі нікого немає, тоді що? На це запитання у Антона поки що відповіді не було. З цього вечора Антон щодня після роботи йшов через подвір’я Юлі, але все було марно, швидше за все, вона вже тут не живе. Просто вийшла заміж та поїхала.
Дізнаватись про неї детальніше Антон не хотів, не доля, так не доля. У суботу Антон умовив себе, що востаннє йде у напрямку дому Юлі. І взагалі це була дивна ідея. Він пройшов уздовж двору, мами гуляли з дітьми на дитячому майданчику, але Юлі там начебто немає.
Хоча за стільки років вона могла змінитися. На дитячому майданчику розмовляли дві дівчини. Одна була з дитиною, а друга раптом почала збиратися. Антон придивився – невже це вона? Ну так, вона, невисока, не худа, не довгонога.
І не блондинка з довгими ногами, ротом, як у рибки, і прямим довгим волоссям, як багато хто. Йому такі раніше подобалися, а тепер здається, що вони на одне обличчя. А вона звичайна, і це те, що треба!
Антон підійшов ближче та назвав її ім’я. Вона обернулася, спочатку не впізнала, а потім очі потеплішали: – Антоне? А ти як тут?
– Ну просто… живу недалеко, от ішов повз. А ти що зараз робиш? Зайнята? До чоловіка поспішаєш? – Антон вирішив не тягнути, а одразу прояснити обстановку.
Юля приголомшливо посміхнулася, як дитина в очікуванні сюрпризу,
– Ні, не поспішаю нікуди. І чоловіка поки що немає, а що?
Голос звучав задерикувато і навіть зухвало і Антон зрозумів, що вона йому рада, дуже рада!
– Юля, тоді може ми разом прогуляємось? – Антон дивився на Юлю, і теж відчув раптом передчуття чогось чудового і радісного, немов сонечко нарешті виглянуло з-за хмар.
І він не схибив. Права була мама, Юля була приголомшлива дівчина. І невдовзі Антон зрозумів, що його холостому житті настав кінець! Перед весіллям Антон вирішив з’їздити до батьків, службу в церкві замовити, порядок навести за огорожею.
Юля з Антоном їхати напросилася, вона ж сусідка, пам’ятає його маму та тата. Разом вони пам’ятники протерли, квіти висадили. Потім Юля та Антон встали перед пам’ятником його батьків.
– Ну от, тату, мамо, це моя Юлія, – Антон дивився на фото батьків, і йому здалося, що вони дуже задоволені його вибором! – Дякую, мамо, дякую тату, я одружуся! – Антон зніяковіло подивився на Юлю, а вона додала, – Тьотя Галя, дядько Євдоким, дякую вам за Антона!
На роботі в Антона все теж тепер чудово. Додому Антон як на крилах летить, адже вдома на нього чекає Юлія! І Антонові приємно, що мама і батько його вибір ніби схвалили! А незабаром у них народиться син, і він теж зустрічатиме його радісними криками. Того дивного випадку Антон не забув.
Вважає, що це йому було надіслано допомогу, щоб нарешті він зрозумів, як йому жити треба. Видно і справді в особливо важливі моменти життя трапляються такі чудові видіння, або ще якісь інші дива, хто ж заздалегідь може передбачити, що це буде. На те це і диво – жити на цьому світі.
