– Наталю, відчини, це я, – пролунав знайомий голос за дверима.
Наталя завмерла з чашкою кави в руках. Валентина Сергіївна. У суботу вранці. Без попередження. Після того скандалу на сімейній вечері тиждень тому, коли свекруха при всіх родичах заявила, що Наталя – найгірша невістка, яку тільки можна уявити.
– Наталю, я знаю, що ти вдома, – наполегливо продовжувала свекруха. – Мені потрібно з тобою поговорити.
Наталя поставила чашку на стіл і повільно підійшла до дверей. Антона не було – він поїхав на риболовлю з друзями ще вчора ввечері. Отже, розмова мала бути сам на сам.
– Вітаю, Валентино Сергіївно, – сухо привіталася Наталя, відчиняючи двері.
– Наталонько, люба, – свекруха увірвалася в передпокій, ніби нічого не сталося. – Як справи? Як здоров’я?
Наталя мовчки дивилася на жінку, яка ще тиждень тому публічно її принизила.
– Проходьте, – холодно запропонувала Наталя.
Вони пройшли у вітальню. Валентина Сергіївна сіла в крісло, яке завжди вважала своїм, і оглянула кімнату критичним поглядом.
– Пил на полицях, – зауважила вона. – Наталю, ти ж знаєш, що пил шкідливий для здоров’я.
– Знаю, – коротко відповіла Наталя, залишаючись стояти.
– Сідай, сідай, – махнула рукою свекруха. – Навіщо стоїш, як чужа.
– Я не чужа, – сказала Наталя, але сіла на диван. – Я просто пам’ятаю нашу останню розмову.
– Яку розмову? – здивовано підняла брови Валентина Сергіївна.
– Ту, де ви при всіх сказали, що я найгірша невістка, – нагадала Наталя.
– Ах, це, – відмахнулася свекруха. – Наталю, ну що ти як маленька. Я ж не зі зла сказала.
– Не зі зла? – перепитала Наталя. – Валентино Сергіївно, ви сказали це при ваших сестрах, при сусідці, при Антоні.
– Ну і що? – знизала плечима свекруха. – У нас у сім’ї заведено говорити правду одне одному.
Наталя відчула, як усередині неї закипає знайоме роздратування. П’ять років шлюбу, п’ять років постійної критики, зауважень, порад, яких ніхто не просив. І тепер свекруха сидить у її вітальні й робить вигляд, що нічого не сталося.
– Валентино Сергіївно, – повільно вимовила Наталя, – навіщо ви прийшли?
– Як навіщо? – здивувалася свекруха. – Відвідати тебе, дізнатися, як справи.
– Справді? – недовірливо запитала Наталя.
– Звичайно, правда, – запевнила Валентина Сергіївна. – Хоча… є одна невеличка справа.
– Яка справа? – напружилася Наталя.
Свекруха зам’ялася, покрутила в руках ручку сумочки, потім рішуче підняла голову.
– Наталю, у мене проблема з дачею, – почала вона. – Дах протікає, потрібен терміновий ремонт.
– І? – холодно запитала Наталя.
– І мені потрібна допомога, – зізналася Валентина Сергіївна. – Грошова допомога.
Наталя відкинулася на спинку дивана. Ось воно. Ось навіщо прийшла свекруха. Не вибачатися за образи, не миритися. За грошима.
– Скільки потрібно? – запитала Наталя.
– Ну, робітники сказали, що тисяч п’ятдесят, – невпевнено сказала свекруха.
– П’ятдесят тисяч? – перепитала Наталя.
– Ну так, – кивнула Валентина Сергіївна. – Дах великий, роботи багато. І це мені ще знижку зробили, як пенсіонерці.
Наталя встала і підійшла до вікна. На вулиці світило сонце, діти грали у дворі, життя йшло своєю чергою. А тут, у її вітальні, сиділа жінка, яка тиждень тому назвала її найгіршою невісткою, а тепер просила її місячний оклад.
– Валентино Сергіївно, – сказала Наталя, не обертаючись, – а чому ви прийшли до мене?
– Як чому? – не зрозуміла свекруха. – Ти ж невістка, сім’я.
– Сім’я, – повторила Наталя. – А Іра ваша що, не сім’я?
– Ірина? – здивувалася Валентина Сергіївна. – До чого тут вона?
– До того, що вона ваша дочка, – повернулася до свекрухи Наталя. – І живе в сусідньому будинку.
– Ну і що, що дочка? – обурилася Валентина Сергіївна. – У неї свої проблеми.
– А в мене немає проблем? – запитала Наталя.
– У тебе є чоловік, який має допомагати матері, – заявила свекруха.
– Повинен? – перепитала Наталя. – А дочка не повинна?
– Це інша справа, – замахала руками Валентина Сергіївна. – Ірина молода, у неї іпотека, кредити.
– А я що, стара? – здивувалася Наталя. – І в нас немає кредитів?
– Наталю, ну що ти чіпляєшся до слів, – поморщилася свекруха. – Я ж не зі зла.
– Як і тиждень тому, коли назвали мене найгіршою невісткою.
– Ну досить уже про це, – відмахнулася Валентина Сергіївна. – Справа-то серйозна. Дах тече, скоро дощі почнуться.
Наталя повернулася на диван і уважно подивилася на свекруху.
– Валентино Сергіївно, – повільно промовила вона, – ви пам’ятаєте, що говорили тиждень тому?
– Що саме? – насупилася свекруха.
– Що я найгірша невістка, яку можна уявити, – нагадала Наталя.
– Ну сказала, – знизала плечима Валентина Сергіївна. – З ким не буває.
– З ким не буває, – повторила Наталя. – І тепер ця найгірша невістка має дати вам п’ятдесят тисяч?
– Наталю, ну що ти так серйозно все сприймаєш, – спробувала посміхнутися Валентина Сергіївна. – Я ж не зі зла тоді сказала.
– Валентина Сергіївна, ви при всіх сказали, що я не вмію готувати, що в домі в мене брудно, що я погано одягаюся і взагалі нікуди не годжуся.
– Ну, може, я й погарячкувала, – неохоче визнала свекруха. – Але ти ж розумієш, я хвилююся за сина.
– За сина, – кивнула Наталя. – І тому принижуєте його дружину публічно.
– Та годі тобі, – махнула рукою Валентина Сергіївна. – Ми ж сім’я, між нами можна говорити все відверто.
– Добре, давайте говорити відверто. Чому ви не йдете до Ірини?
– Я ж пояснила, – почала було свекруха.
– Ні, не пояснили, – перебила її Наталя. – Ви сказали, що в неї проблеми. Які саме?
Валентина Сергіївна зам’ялася, покрутила в руках ремінець сумочки.
– Ну… Вона зайнята на роботі, – невпевнено сказала вона.
– А я не зайнята? – здивувалася Наталя. – Я працюю у дві зміни, щоб ми з Антоном могли нормально жити.
– Це інша справа, – заперечила свекруха.
– Чим інша? – наполягала Наталя.
– Ірина… Вона незаміжня, – нарешті зізналася Валентина Сергіївна. – У неї немає чоловіка, який має допомагати матері.
– Так, – протягнула Наталя. – Тобто дочка може жити для себе, а невістка з чоловіком має утримувати свекруху?
– Ну що ти кажеш, – обурилася Валентина Сергіївна. – Ніхто тебе не змушує утримувати.
– Не змушуєте? – перепитала Наталя. – А що ви робите щомісяця?
– Прошу допомогти, – відповіла свекруха. – Це нормально в сім’ї.
– Нормально, – погодилася Наталя. – Давайте згадаємо. У січні ви просили гроші на ліки. П’ять тисяч.
– Ліки дорогі, – виправдалася Валентина Сергіївна.
– У лютому – на продукти. Ще п’ять тисяч, – продовжувала Наталя.
– Пенсія маленька, – пробурмотіла свекруха.
– У березні – на комунальні платежі. Шість тисяч, бо у вас там заборгованість утворилася, – не зупинялася Наталя. – У квітні – на нову пральну машину. Десять тисяч.
– Стара зламалася, – слабо заперечила Валентина Сергіївна.
– У травні – на ремонт у ванній. Тринадцять тисяч, – продовжувала перераховувати Наталя. – У червні – на новий холодильник.
– Наталю, ну вистачить, – попросила свекруха.
– Ні, не вистачить, – твердо сказала Наталя. – За півроку ви взяли в нас понад п’ятдесят тисяч. І жодного разу не звернулися до дочки.
– У Іри немає таких грошей, – збрехала Валентина Сергіївна.
– Не брешіть, – різко сказала Наталя. – Ірина працює заступником директора в банку. Її зарплата вдвічі більша.
– Звідки ти знаєш? – здивувалася свекруха.
– Вона сама розповідала на тій самій вечері, де ви мене ображали, – нагадала Наталя. – Хвалилася новою машиною.
Валентина Сергіївна замовкла, розуміючи, що попалася на брехні.
– Валентино Сергіївно, – сказала Наталя, сідаючи навпроти свекрухи, – поясніть мені логіку. Я – найгірша невістка, але саме до мене ви йдете по гроші. Ірина – улюблена донька, але до неї ви не звертаєтеся.
– Це складно пояснити, – пробурмотіла свекруха.
– Спробуйте, я не така дурна, якою ви мене вважаєте. – наполягла Наталя.
– Ірина… Вона сувора, – нарешті зізналася Валентина Сергіївна. – Може відмовити.
– А я не можу? – здивувалася Наталя.
– Ти добра, – сказала свекруха. – І Антон тебе змусить допомогти.
– Змусить, – повторила Наталя. – Тобто ви розраховуєте на те, що чоловік примусить мене дати вам гроші?
– Ну… Він же син, – невпевнено відповіла Валентина Сергіївна. – Повинен допомагати матері.
– А дочка не повинна? – знову запитала Наталя.
– Дочка… Це інше, – зам’ялася свекруха.
– Чим інше? – не відставала Наталя.
– Дочка може створити свою сім’ю, виїхати, – пояснила Валентина Сергіївна. – А син залишається з матір’ю.
– Залишається з матір’ю, – повільно вимовила Наталя. – І його дружина має цю матір утримувати?
– Не утримувати, а допомагати, – поправила свекруха.
– Допомагати, – кивнула Наталя. – А що робить для мене ваша сім’я?
– Як що? – не зрозуміла Валентина Сергіївна.
– Що ви робите для мене? – уточнила Наталя. – Я даю гроші, а що отримую натомість?
– Ти отримуєш… Сім’ю, – невпевнено відповіла свекруха.
– Сім’ю, яка мене критикує і принижує? – перепитала Наталя.
– Я не принижую, – заперечила Валентина Сергіївна.
– Не принижуєте? – здивувалася Наталя. – А що було тиждень тому?
– Я ж сказала, що погарячкувала, – спробувала виправдатися свекруха.
– І скільки разів ви вже гарячкували за п’ять років?
– Наталю, ну що ти рахуєш, – скривилася Валентина Сергіївна.
– Рахую, – підтвердила Наталя. – Тому що втомилася терпіти. Втомилася бути дійною коровою для сім’ї, яка мене не поважає.
– Я тебе поважаю, – слабо заперечила свекруха.
– Поважаєте? – розсміялася Наталя. – Валентино Сергіївно, ви називаєте мене найгіршою невісткою, а потім приходьте по гроші. Це повага?
– Я ж вибачилася, – пробурмотіла свекруха.
– Коли? – здивувалася Наталя. – Я не чула вибачень.
– Ну ось зараз і вибачаюся, – сказала Валентина Сергіївна. – Вибач, якщо образила.
– Якщо образила, – повторила Наталя. – Не тому що образили, а якщо образили.
– Гаразд, образила, – погодилася свекруха. – Вибач. Тепер допоможеш із дахом?
Наталя подивилася на жінку, яка п’ять років отруювала їй життя, а тепер просила допомоги. І раптом усе стало гранично зрозуміло.
– Раз я така погана невістка, що ж ви постійно до мене приходите по допомогу? Звертайтеся до своєї доньки!
Обличчя свекрухи миттєво змінилося. Натягнута посмішка зникла, очі звузилися.
– Що ти сказала? – холодно запитала Валентина Сергіївна.
– Те, що думаю вже п’ять років, – відповіла Наталя. – Якщо я така жахлива, навіщо вам моя допомога?
– Ти зобов’язана допомагати сім’ї чоловіка, – різко сказала свекруха.
– Зобов’язана? – перепитала Наталя. – А хто це вирішив?
– Так заведено, – заявила Валентина Сергіївна. – Невістка повинна поважати старших.
– Поважати, – кивнула Наталя. – А старші мають поважати невістку?
– Та що ти заладила? – почала злитися свекруха. – Поважаю я тебе!
– Брешете, – спокійно сказала Наталя. – Ви мене зневажаєте. І вважаєте, що маєте право на мої гроші.
– Не на твої, а на гроші мого сина, – поправила Валентина Сергіївна.
– Мій чоловік заробляє тридцять тисяч, – сказала Наталя. – Я – п’ятдесят. Чиї це гроші?
Свекруха замовкла, не очікуючи такого повороту.
– Виходить, що ви просите мої гроші, – продовжила Наталя. – Гроші жінки, яку вважаєте найгіршою невісткою.
– Наталю, ти неправильно розумієш, – спробувала виправити ситуацію Валентина Сергіївна.
– О ні, я все розумію правильно, – заперечила Наталя. – Ви п’ять років мене принижуєте, а потім просите допомоги.
– Ніхто тебе не принижує, – обурилася свекруха.
– Не принижуєте? – здивувалася Наталя. – Давайте згадаємо. Минулого року на дні народження Антона ви сказали, що я готую як собакам.
– Я хотіла допомогти порадою, а ти… – виправдалася Валентина Сергіївна.
– На Новий рік заявили, що моя сукня, як із безхатька знята, – продовжувала Наталя.
– Вона дійсно була занадто… Екстравагантна… – буркнула свекруха.
– На восьме березня сказали, що я… – не зупинялася Наталя.
– Досить, досить! Я все зрозуміла! – перебила невістку Валентина Сергіївна
– А тиждень тому назвали найгіршою невісткою при всіх, – закінчила Наталя. – І тепер просите п’ятдесят тисяч.
– Я ж пояснила, що погарячкувала, – спробувала виправдатися свекруха.
– І що, якщо я дам гроші, ви більше не будете гарячкувати?
– Звичайно, не буду, – поспішно запевнила Валентина Сергіївна.
– Брешете, – сказала Наталя. – Через місяць знайдете новий привід для критики.
– Наталю, ну що ти так налаштована проти мене, – спробувала розжалобити невістку свекруха.
– Я не проти вас налаштована, – відповіла Наталя. – Я просто втомилася бути вашим банкоматом.
– Яким банкоматом? – обурилася Валентина Сергіївна. – Я прошу допомогти у важкій ситуації.
– А чому ця ситуація не стосується Ірини?
– Ірина… Вона інша, зрозумій… – зам’ялася свекруха.
– Чим інша? – наполягала Наталя.
– Вона відмовити може, я ж тобі казала, – нарешті зізналася Валентина Сергіївна.
– А я не можу? – здивувалася Наталя.
– Ти не відмовиш, – упевнено сказала свекруха. – Ти добра.
– Добра, але найгірша невістка, – нагадала Наталя.
– Ну досить уже про це, – роздратовано махнула рукою Валентина Сергіївна. – Даси гроші чи ні?
– Ні, – твердо сказала Наталя.
– Що? – не повірила свекруха.
– Ні, – повторила Наталя. – Не дам.
– Ти не можеш відмовити мені, – розгублено сказала Валентина Сергіївна.
– Цим я зараз і займаюся!
– Але чому? – не розуміла свекруха.
– Тому що втомилася бути дійною коровою для сім’ї, яка мене не поважає, – пояснила Наталя.
– Та поважаю я тебе, – спробувала заперечити Валентина Сергіївна.
– Якби поважали, не називали б найгіршою невісткою, – сказала Наталя.
– Я ж вибачилася, – нагадала свекруха.
– Вибачилися тільки тому, що потрібні гроші, – відповіла Наталя. – А якби не потрібні були?
Валентина Сергіївна замовкла, розуміючи, що попалася.
– Ідіть до Ірини, – порадила Наталя. – Вона ваша донька, нехай допомагає.
– Ірина не дасть, – зізналася свекруха.
– Чому? – поцікавилася Наталя.
– Вона сказала, що в мене є Антон, нехай він і допомагає, а вона влаштовує своє життя… – неохоче відповіла Валентина Сергіївна.
– Розумна дівчинка, – схвалила Наталя. – Беріть із неї приклад.
– Наталю, ну ти ж розумієш, – спробувала благати свекруха. – Дах дійсно тече.
– Розумію, – кивнула Наталя. – Але це не моя проблема.
– Як не твоя? – обурилася Валентина Сергіївна. – Ти ж моя невістка.
– Найгірша невістка, – нагадала Наталя. – Ваші слова.
– Гаразд, я була неправа, – погодилася свекруха. – Ти хороша невістка.
– Тепер хороша? – усміхнулася Наталя. – Як швидко все змінилося.
– Наталю, ну допоможи, – взмолилася Валентина Сергіївна.
– Ні, – твердо сказала Наталя. – Звертайтеся до хорошої доньки.
– Ні! Кажу ж, вона… Я Антону розповім усе! Він засмутиться і потім… – спробувала натиснути свекруха.
– Нехай засмучується, – байдуже відповіла Наталя.
– Я йому все розповім, – пригрозила Валентина Сергіївна.
– Так давайте! А потім нагадайте йому, як постійно принижуєте мене, а потім приходите просити гроші.
– Він стане на мій бік, – заявила свекруха.
– Подивимося, – спокійно сказала Наталя.
– Я налаштую його проти тебе, – пригрозила Валентина Сергіївна.
– Спробуйте, – запропонувала Наталя. – Тільки пам’ятайте – я заробляю більше за нього.Свекруха зрозуміла, що погрози не діють, і змінила тактику.
– Наталю, ну будь ласка.Я ж стара, хвора.
– Не така стара, щоб не працювати, – відповіла Наталя. – І не така хвора, щоб не ходити по гостях із проханнями.
– Ти жорстока, – звинуватила свекруха.
– Я справедлива, – поправила Наталя. – І більше не маю наміру терпіти ваші образи.
Валентина Сергіївна встала з крісла, обличчя її почервоніло від злості.
– Ти пошкодуєш про це, – процідила вона крізь зуби. – Я все розповім Антонові.
– Я цього й чекаю! Тільки розкажіть всю правду.
– Яку правду? – насторожено запитала свекруха.
– Про те, як ви п’ять років мене принижували, – пояснила Наталя. – Про те, як взяли в нас майже п’ятдесять тисяч за півроку. Про те, як назвали мене найгіршою невісткою при всіх. Та взагалі все!
– Антон розуміє, що мати важливіша за дружину, – заявила Валентина Сергіївна.
– Тоді ви його й утримуєте.
– Що ти маєш на увазі? – насупилася свекруха.
– Те, що якщо Антон вибере вас, я піду, – спокійно сказала Наталя.
– Ти блефуєш, – не повірила Валентина Сергіївна.
– Не блефую, – відповіла Наталя.
– Куди ти подінешся? – презирливо усміхнулася свекруха. – Кому ти потрібна?
– Побачите, – байдуже відповіла Наталя.
Валентина Сергіївна зрозуміла, що невістка налаштована серйозно, і знову спробувала змінити тактику.
– Наталю, ну що ми сваримося, – підлесливо заговорила вона. – Давай домовимося. Я більше не буду тебе критикувати, а ти допоможеш із дахом.
– Ні, – твердо сказала Наталя.
– Чому? – не розуміла свекруха.
– Тому що ви ще жодного разу не дотримали своїх обіцянок за весь час нашого з вами знайомства!
– Цього разу буде по-іншому, – запевнила Валентина Сергіївна.
– Ви не можете змінитися в шістдесят років.
– Можу, – наполягала свекруха.
– Доведіть, – запропонувала Наталя.
– Як? – розгубилася Валентина Сергіївна.
– Просто залиште мою сім’ю і мене в спокої! Просіть у доньки своєї гроші!
– Але вона ж відмовить, – заперечила свекруха.
– Тоді у вас є вибір, – відповіла Наталя. – Або переконувати доньку, або лагодити дах самостійно.
– Самостійно? – жахнулася Валентина Сергіївна. – У мене немає таких грошей.
– Продайте що-небудь, – порадила Наталя. – Золото, наприклад.
– Яке золото? – здивувалася свекруха.
– Те, що ви носите, – вказала Наталя на масивні сережки і ланцюжок свекрухи.
– Ти що? Це ж мої прикраси! – обурилася Валентина Сергіївна.
– Подумайте, що для вас дорожче! Цацьки ці чи дача!
– Дача… Це інше, – зам’ялася свекруха.
– Вибирайте, що важливіше.
– Ти жорстока, не дарма я тебе не злюбила з нашої першої зустрічі! – знову звинуватила свекруха.
– Я реалістка, – поправила Наталя. – І більше не маю наміру вирішувати ваші проблеми.
У цей момент у замку повернувся ключ, і в передпокої пролунали кроки.
– Привіт, люба, – почувся голос Антона. – Риболовля закінчилася раніше.
Валентина Сергіївна пожвавилася і кинулася до сина.
– Синку, – заговорила вона, обіймаючи його. – Як добре, що ти приїхав.Спеціально для сайту Stories
– Мамо? – здивувався Антон. – А ти що тут робиш?
– Прийшла до неї поговорити, – пояснила свекруха. – А вона мене ображає.
– Як ображає? – насупився Антон, входячи у вітальню.
– Відмовляється допомогти з дахом, – поскаржилася Валентина Сергіївна.
– Наталю? – здивовано подивився на дружину Антон.
– Так, – спокійно відповіла Наталя. – Відмовляюся.
– Але чому? – не зрозумів чоловік.
– Тому що твоя мати п’ять років мене принижує, а тепер раптом, вирішила змінитися, – пояснила Наталя.
– Мамо, це правда? – повернувся до матері Антон.
– Ну… я погарячкувала трохи, – неохоче зізналася Валентина Сергіївна.
– Трохи? – перепитала Наталя. – Антоне, ти ж це все чув, ти був присутнім під час кожного разу! А тиждень тому при твоїх тітках, при сусідці, при всіх гостях, пам’ятаєш, що вона говорила?
Антон пам’ятав і вирішив зараз одразу звернутися з цим питанням до матері:
– Мамо, навіщо ти це зробила? – засмутився Антон.
– Я хотіла як краще, – виправдовувалася свекруха. – Думала, що Наталя виправиться.
– Виправиться? – обурився Антон. – Мамо, Наталя прекрасна дружина.
– Звісно, прекрасна, – поспішно погодилася Валентина Сергіївна. – Я ж вибачилася.
– Коли? – здивувався Антон.
– Ось зараз, – збрехала свекруха.
– Вона не вибачалася, – сказала Наталя. – Вона прийшла по гроші на ремонт даху на її дачі. Хоче п’ятдесят тисяч!
– П’ятдесят тисяч? – ошелешено перепитав Антон. – Мамо, це ж наші накопичення на відпустку.
– Відпустку можна відкласти, – швидко сказала Валентина Сергіївна.
– А до Іри ти зверталася? – запитав Антон.
– Іра зайнята, – ухильно відповіла мати.
– Мамо, – суворо сказав Антон, – відповідай прямо. Чи просила ти в Іри грошей?
– Ні, – неохоче зізналася Валентина Сергіївна.
– Чому? – здивувався син.
– Я знаю, що вона відмовить! Я в неї на путівку вже просила, і вона… – чесно відповіла мати.
– Он як?
– Антоне, ти ж мій синочок… – спробувала пояснити свекруха. – Ти маєш допомагати мені.
– Але не за рахунок дружини, яку ти ображаєш.
– Антоне, ну що ти, – спробувала умилостивити сина Валентина Сергіївна.
– Мамо, – твердо сказав Антон, – іди до Іри. Якщо вона допоможе – добре. Якщо ні – вирішуй проблему сама.
– Але синку… – почала було свекруха.
– Без “але”, – перебив її Антон. – І вибачся перед Наталею. Нормально вибачся.
Валентина Сергіївна зрозуміла, що програла. Вона подивилася на невістку, потім на сина, і її обличчя спотворилося від злості.
– Налаштувала сина проти матері, – процідила вона.
– Мамо, йди, – втомлено сказав Антон. – Поки я не сказав те, про що потім пошкодую.
Валентина Сергіївна схопила сумочку і попрямувала до виходу.
– Пошкодуєте ви обидва, скупердяї, – кинула вона на прощання.
Двері грюкнули. Антон обійняв дружину.
– Пробач її, – попросив він. – Вона стара, звикла командувати.
– Я не злюся на неї, – сказала Наталя. – Я просто більше не терпітиму неповаги.
– Правильно, – погодився Антон. – Час мамі зрозуміти, що часи змінилися.
Наталя притиснулася до чоловіка. Уперше за п’ять років шлюбу вона відчула, що він справді на її боці…Спеціально для сайту Stories
