– Кого ти хочеш, Яночко – братика чи сестричку? – запитала мама, внутрішньо завмираючи: раптом донька захоче братика, а в неї узд показало дівчинку.
– Сестричку! – відповіла донька. І мама видихнула: їй дуже хотілося, щоб Яна полюбила їхнє спільне з Валерою дитя.
У сім’ї Ткаченків усе було звичайно: другий шлюб – друга дитина.
Перший шлюб у молодої жінки не склався. Що теж могло бути зараховано до абсолютно банальних речей: вони з чоловіком виявилися різними людьми.
І їй подобалися, образно кажучи, виключно кавуни, а він віддавав перевагу свинячим хрящикам. Причому, намагався привчити до цього й Іру.
Ніхто не сперечається, що це – смачно. Ну, і їж собі на здоров’я – тобі ж ніхто не заважає обсмоктувати з ранку до вечора ці свинячі хрящики!
Так ні: потрібно було пояснити дружині, чому вона абсолютно не права з цим самим кавуном. А потім змусити її – так, адже по-іншому вона не розуміла! – вживати в їжу чудовий продукт – хрящики! Це ж – зовсім інша справа!
І Іру стала втомлювати ця вічна балаканина і прагнення чоловіка все переробити по-своєму.
Так, вони виявилися різними людьми. Але вона ж його прийняла таким, яким він був: з його характером і не зовсім зрозумілими їй звичками!
І постійно витирала за ним калюжі та сліди на підлозі після душу. Хоча не розуміла, чому не можна було уникнути появи всього цього.
А він так і не зміг виразно цього пояснити: “так вийшло, люба! Задумався!” Але зате весь час намагався підігнати її під “свій розмір.”
У результаті вони невдовзі розбіглися – це сталося одразу після появи доньки. Іру навіть не зупинило, що вона залишиться одна з немовлям: так її замучив чоловік своїми моралями.
Після розлучення жінка довгий час не дивилася на чоловіків: цей самий післясмак виявився дуже неприємним. Та й ніколи було це робити: потрібно було “колотитися” по господарству і ростити Яночку.
З онукою допомагали батьки: і морально, і фізично, і матеріально. “Тож, спасибі вам, дорогі тату і мамо!”
Коли Яні виповнилося одинадцять, Іра зустріла Валеру. На той час їй було майже тридцять дев’ять. Чоловік був на п’ять років молодший.
Так, зустріла того самого, хто допоміг розтопити кригу на її серці та душі, повернув до життя, вселив надію на щасливе майбутнє і зробив ще багато приємних речей.
І, у нього, звісно ж, була мама – красива і нестара ще жінка. І, як часто це трапляється, свекруха не злюбила свою другу невістку: у чоловіка це теж був другий шлюб.
Причому, не злюбила так само сильно, як не любила першу: Валера розповідав, що мама посприяла їхньому розлученню. Але це абсолютно не змусило задуматися Ірину і ніяк її не зупинило.
До того ж, та-то, перша, була нікчемною за словами чоловіка. Навіть дитину йому подарувати не змогла!
А вона, Іра – розумна, самодостатня і небідна жінка, яка зробила себе сама і працює аналітиком у великій компанії. І зовнішністю її Бог не образив.
Гроші є, житло своє, краса на місці! А тепер і донечка на підході! Тож причепитися “другій мамі” було просто ні до чого!Та й Валера завжди був на боці дружини.
Ксюша з’явилася на світ семимісячною. Це було несподівано, і швидкою Іру відвезли у звичайну лікарню, оскільки вони ще не вибрали платну клініку.
Так, хотіли, як краще і “колупалися” в пропозиціях, а вийшло, як завжди.
І на світ з’явилася крихітна Ксюшка – маленька грудочка, що пахне дитинством, молочком і чимось невловимо смачним. І, в такому разі, навіть брудні підгузки розчулюють.
Усе пройшло нормально і анітрохи не гірше, ніж у платній лікарні: дівчинці відразу забезпечили належний догляд. А за сучасного рівня медицини, все це можна було вирішити.
Але поки, природно, про виписку годі було й думати. Адже догляд, якого потребувала дівчинка, можна було забезпечити тільки в умовах стаціонару.
Ірину забрали “швидкою” з торговельного центру. Валерці вона встигла зателефонувати ще зі “швидкої”.
А ще домовилася з батьками, щоб забрали Яну до себе: завдяки щасливому випадку, у дівчинки були канікули.
Ксюшка з’явилася невеличкою – лише 2100, але для недоношеної це – дуже непогано. І для Ірини все пройшло без ускладнень.
Тож Іра, яка швидко оговталася, одразу написала чоловікові, щоб його порадувати: “вітаю, татку – у тебе донька!”
Адже він обов’язково мав зрадіти, як будь-який нормальний батько, який очікує на появу первістка.
Але Валерка зустрів радісну звістку несподівано холодно і обмежився коротким СМС: “вітаю”.Так, навіть без знака оклику!
“Ну й добре! – вирішила молода мама: справа відбувалася в середині робочого дня – зайнятий, напевно!Звільниться ввечері й зателефоную. Або прибіжить!”
Але чоловік не тільки не з’явився, а й навіть не зателефонував! А коли дружина набрала першою, розмовляв, ніби, знехотя – “через губу”.
– Ти що, не радий, Валерочко? Чи не задоволений, що вийшла семимісячна донечка?
– Чому? Я радий! Втомився просто! – відмовлявся Валера.
Іра, яка перебувала в стані радісного збудження, не стала заморочуватися з приводу відсутності потрібних реакцій у чоловіка і занурилася в турботи про дочку.
А робити це потрібно було інтенсивно: одне тільки зціджування чого варте було! Добре, що молока в жінки було багато.
Так, Валера і раніше був не дуже емоційним. Але байдужим його назвати було не можна.
А Ірі зовсім і не потрібно було всіх цих зайчиків і кицьок: жінка віддавала перевагу справам, а не балаканині.
До того ж, птах-балакун у неї в першому шлюбі вже був. Там цієї балаканини і мусі-пусі було предостатньо. Але далі цього справа не йшла.
Тому Іру в другому шлюбі все влаштовувало.
Хоча те, що стало відбуватися пізніше, вже переходило за рамки пристойності. Бо було не просто відмовками і реальною зайнятістю, а скидалося на відверту байдужість.
Адже як би повівся люблячий чоловік і новоспечений батько? Правильно!
Або спробував би бути присутнім при появі дитини. Або примчав тут же і чекав би появи малюка в холі. А потім, правдами і неправдами, проник би до дружини і засипав її привітаннями та квітами. І, звісно ж, спробував би побачити спадкоємця!
Але Валерка робити цього не поспішав.
– Невже тобі не хочеться подивитися на дівчинку? – катувала чоловіка телефоном Іра.
– Так я ж її бачив – ти мені скинула фото! – звично відбрехувався Валера.
– Це зовсім інше – побачити наживо!
– До того ж, раптом я її чимось заражу?
– Не вигадуй! Одягни маску – ти ж не будеш її чіпати!
Можливо, у словах чоловіка щось і було: раптом і справді принесе якусь інфекцію?
Але було доведено, що відвідування батьками таких діток тільки вітаються: тоді дитина розвиватиметься швидше! Хіба не зрозуміло?
І така розумна людина, якою донедавна Іра вважала чоловіка, не могла цього не знати.
Добре, з донькою все було зрозуміло: не контактуй, якщо ти такий педантичний.
Але її-то, молоду маму і кохану дружину, відвідати і привітати можна було! То в чому ж справа?
Ні, букет квітів він, усе-таки, надіслав! Але з кур’єром. І дещо з речей теж: відвезли-то несподівано! А зараз служба доставки працювала безперебійно.
А нормальний чоловік мав прибігти, примчати і прилетіти особисто! Але, чомусь, Валерій цього не зробив.
Може, справді, втомлюється і зайнятий? А у вихідні відпочине і з’явиться!Адже раніше-то в них усе було добре! І до Яни він ставився нормально.
У вихідні чоловік зателефонував і сказав, що захворіла мама, і він повинен буде поїхати до неї.
– Я завжди знав, що ти – просто молодчинка!
Так, ти дзвони в будь-який час – я завжди не зв’язку! І обов’язково тримай мене в курсі, люба!
Іру завжди коробило від цього “молодчинка” – неемоційний Валерій надавав перевагу абсолютно несподіваним зменшувально-пестливим: чоловічок, молодчинка – фу!
І чим таким, має захворіти квітуча і ще нестара жінка, щоб син віддав перевагу їй, а не доньці?
Чим-небудь жахливим, напевно! Онкологія, інфаркт, інсульт, гостре божевілля і перелом усього організму в несподіваних місцях, не інакше.
Виявилося, улюблена свекруха вивихнула вказівний палець.
“А не треба було так інтенсивно всім вказувати! – мстиво подумала Іра: свекруха, яка з’явилася і виросла в країні рад, дуже любила роздавати поради, як багато хто. – І в носі колупати теж так не варто було, мамо!”
І чоловік помчав реанімувати матусю, яка перебувала на межі життя.
Травма свекрухи виявилася для Іри несподівано дуже приємною: “так тобі й треба!”
Але це було слабкою втіхою: чоловік знову не прийшов! До всіх у палаті – а їх було троє – прийшли, а до неї ні!
Доводилося брехати, що він у відрядженні – розмовляти Іра виходила в коридор.
А потім настали будні, і Валера весь час був зайнятий на роботі:” стільки навалилося, що ти навіть не уявляєш! Суцільні звіти!”
Хоча раніше, за трохи більше року їхнього спільного життя, жодного звіту від чоловіка не вимагали. Іра чесно намагалася стати на його місце і зрозуміти, але це не вдавалося.
Її батьки, які знають ситуацію зсередини, вмовляли не рубати з плеча:
– Ти спочатку поговори з ним особисто, донечко – може, справді, щось відбувається!
Про що тобі поки що не кажуть – не хочуть нервувати і шкодують: адже в тебе може пропасти молоко!
Бо бачили, що донька вже близька до розриву: поведінка зятя була геть не зрозумілою.
Час минав – минуло вже майже два тижні. Ксюша поступово ставала схожою на доношену дитину. І це дуже тішило.
Настрій отруювало те, що чоловік і тато поводився, як і раніше, обмежуючись тільки розмовами телефоном. А свекруха навіть не привітала з появою онучки.
І тут, зовсім випадково – раніше було не до того – Іра побачила свій баланс на картці, декретних грошей залишилося зовсім небагато.
А всілякі непотрібні звуки і цокання при знятті фінансів вона відключила, щоб не нервувало.
Та й витрачати гроші жінка поки не збиралася: все призначалося “на потім”.
А тут виявилося, що ніякого “потім” може не бути: ось тобі кукіш – що хочеш, те й купиш!
Доступ до карти був ще в чоловіка: вірного і надійного Валери. А як інакше? Звісно ж, у них усе має бути спільним!
– Валеро, а де мої декретні гроші? – поцікавилася здивована і зла Іра, яка приїхала спеціально додому подивитися безсоромному чоловікові в очі: хоча відповідь уже знала. – Що, все пішло на вправлення вивиху матусі?
Валера абсолютно не був готовий до появи дружини, по-перше, і до запитань, по-друге.
І тому не придумав нічого зрозумілого.
– Ти розумієш, Ірочко, – м’явся чоловік. – Мама попросила!
– А запитати? Це ж мої гроші!
– Так ти б не дала! – чесно пояснив Валера.
– І тому ви вирішили їх поцупити?
– Чому відразу поцупити-то? Ми ж – одна сім’я! – не здавався чоловік, тиснучи на всі можливі важелі.
– І на що ж вам із матусею так терміново знадобилися гроші? Що – на протезування чи на термінову операцію за кордоном? Пересадку мозку, не виключаю? – не церемонилася Іра, якій уже було все одно: жінка для себе все вирішила.
Чоловік сопів: сказати йому було нічого! А що тут скажеш, якщо гроші просто пішли “в нікуди”: “Валеріку, ти ж знаєш, що вродливій жінці потрібно багато грошей на підтримку краси! А попросити мені нема в кого: татка-то давно немає!”
І мамі вдалося продовжити свою молодість ще на деякий час:” а ви й без цих грошей впораєтеся – Іра ще заробить! Та й у цієї, напевно, в загашнику ще дещо є!”
На щастя, свекруха мала рацію: у “цієї”, дійсно, був загашник! І там дещо було!
І ситуацію, цілком собі, можна було спустити на гальмах: адже це сталося вперше. І чоловік клявся, що востаннє.
І інша, можливо, так би і вчинила.
Але, на відміну від багатьох наївних дам, розумна Іра правильно розклала на складові частини ситуацію і зробила висновки в рекордно короткі терміни.
Адже якщо це сталося одного разу, може трапитися і вдруге. А потім відбуватиметься завжди. А навіщо їй потрібно це “завжди”?
І клятвені обіцянки чоловіка були не взяті до уваги: “Люба, це більше не повториться! І потім – мамі так потрібні були гроші!”
Хто б у цьому сумнівався! І покажіть того, кому не потрібні сьогодні гроші! Але не кожен буде з чужої картки ці самі гроші знімати – а ці не посоромилися.Спеціально для сайту Stories
І відкусили значний шматок на якісь незрозумілі забаганки свекрухи. Адже чіткого пояснення цьому так і не було. І це було вже гірше за калюжу на підлозі у ванній.
– От і розумниця! – сказала сама собі молода мама, яка того ж дня поміняла у квартирі замки, попередньо попросивши чоловіка покинути приміщення. – Ти все правильно робиш!
Йти Валера не хотів: йому дуже подобалося життя з хазяйновитою і небідною Ірою.
І він-то ні в чому винен не був: це ж усе мама! Так, мама, яка виявилася такою противною жінкою!
А він – просто добрий і хороший син: люблячий маму чоловічок! Хіба це так важко зрозуміти?
– А не приходив ти до мене чому? – на прощання поцікавилася Іра, думаючи, що, якщо зараз адекватно пояснить – пробачу! Так і бути.
Але чоловік не пояснив! Так, начебто розумний чоловік, який навіть, за його словами, чимось там керував, не зміг і тут сказати нічого зрозумілого!
А чому, власне кажучи, вона вважала його розумним? Де тут розум? Усе свідчило про протилежне.
“Може і йому мізки потрібно було пересадити?”
На жаль, і другий шлюб теж розвалився. Але нічого страшного:” які наші роки! До того ж, є й інші цифри і немає межі досконалості.”
Як там: Бог любить трійцю.
Та й у паспорті для штампів повно місця.
Тож, не треба засмучуватися – все життя попереду.Спеціально для сайту Stories
