Нора вважала себе невдахою і могла це довести. Ні у кого з її знайомих не траплялося стільки невдач за день, скільки у неї.
Сьогоднішній день не став винятком. Нора не тільки захворіла, але й, виходячи з дому, забула сумку з документами, грошима і телефоном.
Кілька разів перед виходом дивилася на сумку з пакетом, все перевіряла, в голові нагадувала собі про те, що необхідно взяти. Перед виходом з дому її відволікла бабуся. Сказала, що поклала в пакет свій рецепт на ліки.
У підсумку Нора пакет взяла, а сумку забула. Те, що чогось не вистачає, виявила вже підходячи до лікарні. Довелося повертатися.
Рано вранці вже було темно. Наближалася зима. Нора поспішила. Запізнюватися в лікарню не хотілося. Кров брали строго за часом. Якщо прийти не вчасно, то не те, що її не приймуть в кабінет, швидше люди навколо почнуть обурюватися. Адже вони прийшли вчасно, а не як Нора… А сидіти в довгій черзі з температурою те ще задоволення.
З іншого боку, все одно доведеться сидіти і чекати. Ніколи ще в їхній лікарні не приймали строго за часом.
Поки Елеонора роздумувала про своє запізнення, сталося те, чого вона все життя боялася. Її пограбували. Молодий чоловік або хлопець, вона так і не розібрала, вихопив пакет з рук і пустився з усією швидкістю в бік підземного переходу…
Нора навіть закричати не встигла, пізно схаменулася. Та й не стала б кричати. У пакеті не було нічого цінного. Однак один з перехожих чоловіків, помітивши ситуацію, побіг за грабіжником. Нора так і стояла, відкривши рот, поки з нею не заговорила жінка.
– Жах. З раннього ранку вже грабують! – Поспівчувала вона Норі. – Дівчинко, сподіваюся, у тебе там нічого цінного не було?
– Не було, – Елеонору кинуло в жар. Чи то через температуру, чи то через усвідомлення, що чоловік, який побіг за грабіжником, даремно наражав своє життя на небезпеку.
Тим часом у підземному переході сталася справжня драма. Чоловік таки наздогнав грабіжника і намагався вихопити у нього пакет.
Нора з жінкою, яка поспішила на допомогу, застали їх за бійк…ю. Нора хотіла крикнути, що в пакеті нічого такого немає… Навіть збиралася перерахувати, що там лежить, щоб грабіжнику не кортіло.
Елеонора навіть посміхнулася, уявивши вираз його обличчя, коли той зрозуміє, що напав не на ту жертву.
Коли Елеонора була підлітком, вона, начитавшись історичних романів, часто уявляла себе якоюсь леді, за увагу якої борються два лицарі. Фантазії були красивими, приємними серцю.
Переможцю вона дарувала хустку зі своїм вишитим ім’ям.
Нора якось навіть загадала на день народження, щоб в її житті сталося щось подібне. У дванадцять років це не здавалося чимось нездійсненним. Зараз же Норі було соромно і страшно. Бажання збувалося найбезглуздішим чином. Та й не за хустку двоє чоловіків боролися… І краще б їм не знати, за що…
У чоловікові, що кинувся на допомогу, Нора впізнала однокласника, в якого колись була закохана в школі. Він же навпаки, вічно задирав і ображав її, перш ніж по-справжньому звернув увагу і став проявляти увагу.
Вони втратили зв’язок, коли Нора переїхала в інше місто до бабусі. У неї тоді розбився телефон, сім-карту відновлювати не стала. І трохи пізніше про це пошкодувала.
Івана шукала в соціальних мережах, але так і не знайшла. Іноді уявляла зустріч, але не таку. Таку зустріч з коханим і ворогу не побажаєш.
– Нехай забирає, – крикнула вона злякано. Бажання розповідати, що в пакеті, в мить зникло. – Нехай бере цей пакет і тікає! Не варто бит…я! Киньте цей пакет. Негайно! – Вимовлено це було так, ніби у Нори там лежали не особисті речі, а щось небезпечне.
Нора не бачила здивування на обличчі жінки, яка все ще стояла поруч, спостерігаючи за тим, що відбувається. Але чула її слова.
– Дівчинко, не треба боятися. Зараз мерзотника схоплять, і він понесе покарання. Своє, чесно зароблене, треба відстоювати. Добре, що в наш час не перевелися справжні чоловіки. Жити не страшно, знаючи, що хтось вступиться і захистить.
Нора почервоніла ще більше. Ручки від її пакета розірвалися, але вміст все ще залишався всередині. У цей час в підземний перехід спустилися співробітники поліції.
Далі вже події розвивалися набагато стрімкіше, але не так, як хотілося Елеонорі.
Іван, про випадкову зустріч з яким вона довго мріяла, відчайдушно намагався вирвати пакет. Нора сподівалася, що грабіжник переможе. Настільки їй не хотілося, щоб колишній однокласник дізнався, за що йому розбили губу і на що він витратив свій час.
Іван все-таки вирвав пакет і підняв його над головою, немов кубок. З пакета вилетів аркуш з направленням на кров, але ніхто не звернув на це уваги. Грабіжник, злякавшись поліції, спробував втекти, але його схопили.
Іван витираючи кров з губи і важко дихаючи, повернув пакет Норі. Дівчина притиснула його до грудей.
– Дякую! – пробелькотіла вона.
– Ось так зустріч. – Він посміхнувся. – А ти казала кидати. Таких мерзотників треба вчити. На твоєму місці, я б придбав сумку. Бажано таку, яку можна перекинути через плече. Моя мама раніше постійно ходила з пакетом, поки її ось так, як тебе, не пограбували.
У пакеті того дня у неї були документи на квартиру, ключі, гроші. Знаєш, скільки часу зайняв процес відновлення?
Нора, згораючи від сорому, про всяк випадок кивнула. Іван з цікавістю подивився на неї.
– Так якщо знаєш, навіщо з пакетом ходиш? Ти здорово змінилася. Я насправді в цьому місті не випадково. Ось уже тиждень, як я шукаю…
Нора почервоніла ще більше.
У цей час до них підійшов один із співробітників і перервав їхню розмову. Іван так і не договорив. Потрібно було написати заяву. Нора сильніше притиснула пакет до грудей.
– А потрібно описувати те, що лежало в пакеті? Обов’язково писати заяву? У мене немає претензій до грабіжника. – Нора ніколи ще не відчувала себе настільки дурною, як зараз.
Іван, який чесно відстояв її пакет, так і завмер. Поліцейський теж не відразу знайшов, що відповісти.
– А що у вас в пакеті є щось незаконне?
Нора зблідла. Вона відчула, як підкошуються коліна.
– Все законно. – Невпевнено відповіла вона, вчепившись в пакет. – І навіть є дозвільні документи на вміст. Може, домовимося, щоб я нічого не показувала? Хоча б не тут.
Біля них почав збиратися натовп. Хтось із перехожих поцікавився, що сталося. Та сама жінка, яка була свідком усього, що відбувалося, пояснила.
Мовляв, дівчину пограбували, за неї заступився чоловік, грабіжника спіймали, а тепер виявляється, що сама дівчина пов’язана з кримінальним світом і хоче дати хабар.
– Оце так…
Нора була готова провалитися крізь землю. Іван миттю змінився на обличчі. Перед ним Елеонорі особливо було соромно. Нарешті зустрілася з тим, хто колись їй дуже подобався, нехай і за таких обставин, і так невдало.
Вона дійсно дуже невдачлива. Норі не було чого приховувати перед законом, а ось перед Іваном… Це одночасно розлютило і засмутило.
– Може домовимося десь наодинці, без свідків, – ще раз запропонувала вона співробітнику. У Нори дійсно була температура. Інакше б вона не стала кидатися подібними пропозиціями.
Поліцейський став похмурим. Справа пахла не просто смаженим, справа пахла горілим. Нора зрозуміла, що щойно сама собі винесла вирок. Тепер її обов’язково затримають, допитають, а вміст пакета стане відомим абсолютно всім.
Он, вже хтось із перехожих дістав телефон, щоб в якійсь групі видати сенсацію про подвійний злочин або навіть потрійний. Пограбування, зберігання заборонених речовин, спроба дачі хабара посадовій особі…
– Вам необхідно піти за нами до відділку…
Нора навіть не дослухала, кинулася щодуху. По дорозі викинула в смітник злощасний пакет. Їй було так соромно, погано, що головою вона вже зовсім не думала.
Звичайно, потім сильно пошкодувала про це. Затримати її все-таки затримали. І пакет зі смітника дістали. І допитали.
Увечері, переказуючи події бабусі, вона витирала сльози. Віра Вікторівна весь час кашляла, намагаючись приховати сміх.
– Ось тобі смішно, а мені прикро! – Нора не злилася, просто нарікала на несправедливість цього життя.
– Не могла я сказати Івану, що він бив ся за пакет з аналізами. Ось не могла і все. Та й температура була. Не міркувала.
Бабуся дбайливо поставила перед онукою чашку з гарячим солодким чаєм і підсунула тарілку з варениками.
– Ніколи більше не піду в лікарню аналізи здавати! І так постійно в пелюшку все загортаю, щоб ніхто не знав, що в пакеті, а тут… . Мало не стало надбанням громадськості. – крикнула Нора від образи.
– Мало того, що зганьбилася, так ще й мало не потрапила до в’язниці. Я невдаха.
– Ну, це як подивитися. Везіння буває різне. Іноді там, де ми думаємо, що удача від нас відвернулася, до нас повертається сама доля, – посміхнулася бабуся. – Та й аналізи, що тут такого. Всі хворіють. Чого соромитися?
– Якби не Іван, то я б відразу сказала, що в пакеті. Я збиралася це зробити. – Пояснила Нора.
– Я його так довго шукала, щоб не так все закінчилося… Я невдаха. То переїзд нас розлучив, то його в армію забрали. Ну не могла я сказати, що він б’ється за мої фека..
– Ти ще занадто юна. – Засміялася бабуся.
У двері подзвонили, і Нора не встигла нічого відповісти. Бабуся наказала сидіти на місці.
– Не треба з температурою по квартирі стрибати. Вже набігалася за сьогодні. Як би ускладнень не сталося. Здоров’я потрібно змолоду берегти.
Нора кивнула. Подивилася на годинник. Збиралася взяти серветки, щоб висякатися. Але в цей момент на кухню зайшов Іван.
Елеонора так і застигла з серветкою в руці. Іван же посміхався надто променисто, в одній руці тримав пакет з фруктами, в іншій – те, що вилетіло після сутички зі злощасного пакета.
– Ти не уявляєш, як я тебе шукав. – Перше, що він сказав. – Як добре, що сьогодні вранці я вирішив пройтись без машини. Ніхто зі знайомих точно не знав, куди ти переїхала, тільки місто і район. Тиждень блукав…
Нора засмутилася. Подумала, що, можливо, бабуся права. Іноді, якщо відвертається удача, то повертається сама доля.
Спеціально для сайту Stories
