– Ларисо, привіт, моя люба! Ну давай, розповідай, як вчорашня вечеря пройшла у вас з Андрієм?! Він зробив нарешті тобі пропозицію? – радісним голосом запитала у своєї молодшої сестри Віка.
– Привіт! – з нотками смутку і розчарування в голосі відповіла Лариса Віці. – Ні, він не зробив мені пропозицію!
– Так, стоп! А чому? Ти ж сама казала, що він тобі повинен буде освідчитися? Що у вас сталося? І чому ти така сумна? Він тебе що, образив чимось? – змінивши радісний голос на серйозний, запитала Віка.
– Ми вчора з Андрієм розлучилися! – сказала Лора і мало не розридалася.
– От же капость така! – розлютилася старша сестра. – Так він що, запросив тебе на вечерю, щоб там тебе при всіх кинути, чи що? Ну я йому влаштую, він мені коли-небудь попадеться на очі! Він узагалі пошкодує про те, що на світ з’явився!
– Це не він мене кинув, а я його! – починаючи трохи скиглити, відповіла Лариса. – Не він, це я! Просто… Я думала… Він же мене покликав у цей ресторан, я думала, що в нього серйозні наміри, а він…
– А він що? Що він зробив? Що у вас там узагалі сталося, Лор? Він що, зрадив тебе, чи що, з кимось?
Лариса постаралася опанувати себе, витерла сльози, зібралася і почала більш виразний діалог.
– Ні! Просто він, коли кликав мене до цього ресторану, я думала, що в нього й справді серйозні наміри, що він нарешті дозрів, що він хоче сім’ю зі мною побудувати! А він, він мені замість обручки і пропозиції подарував ключі від своєї квартири…
На цьому витримка Лариси знову закінчилася, і вона вже повноцінно розридалася.
– Нічого не розумію! – ствердно сказала Віка в трубку. – Ну-ка досить там соплі на кулак намотувати, заспокоїлася,швидко! – скомандувала старша сестричка.
– Він тобі, виходить, подарував ключі від квартири своєї, а ти що, за це його кинула, чи що? Так виходить? Ти хвора, чи що? – усміхнулася Вікторія.
– Сама ти хвора, Віко! Я ж думала, що він мені зробить пропозицію, я вже налаштувалася на це…
– А ти не розумієш, що це був просто крок до того, щоб зробити тобі пропозицію, але трохи пізніше?! Він, мабуть, хотів, щоб ви поки просто з’їхалися разом, пожили трохи, притерлися одне до одного?! Цього він хотів!
– Ні, він узагалі мені сказав, що одружуватися зі мною не збирається і ніколи не збирався!
– У сенсі? Це як так?
– А ось так! Він просто хотів жити зі мною, але офіційно нічого не оформляти! Він сказав, що йому зайвих проблем із цим офіційним шлюбом не потрібно!
– А які там можуть бути проблеми? – знову здивувалася Вікторія.
– А ти в нього це запитай, якщо побачиш! Він там на вигадав собі дурниць усяких, і взагалі не збирається ні на мені, ні на кому взагалі одружуватися! Прямо так мені й сказав! А я, я заміж хочу, мені вже скоро тридцять років, а я досі незаміжня! Я дітей хочу…
– Так, Лоро, давай заспокоюйся і почни мені розповідати все по порядку! Я хочу знати все, що між вами вчора сталося! А перед цим витри сльози і досить там ревіти! Ну не маленька ж дівчинка, ну чесне слово!
Лариса і справді ще раз спробувала заспокоїтися і почала розповідати сестрі про те, що трапилося, від самого початку.
За кілька днів до вчорашньої події Андрій, молодий чоловік, з яким уже майже два роки зустрічалася Лариса, покликав її на вечерю в дорогий престижний ресторан.
Лариса так сильно цьому зраділа, що обдзвонила всіх своїх подруг, сестру, маму і похвалилася їм тим, що її Андрій нарешті дозрів і, найімовірніше, за вечерею збирається освідчитися їй, щоб вийти за нього заміж.
Усі ці дні вона готувалася до цієї вечері, а перед самою вечерею, з самого ранку, вона кілька годин провела в салоні краси, щоб мати просто приголомшливий вигляд. Щоб справити на свого, як вона на той момент думала, майбутнього чоловіка, незабутнє враження.
Андрій заїхав за Ларисою о сьомій годині вечора, і вони поїхали в цей самий ресторан. Усю дорогу вони обидва мовчали. Але Лору просто розпирало від почуттів та емоцій, і вона, як могла, намагалася себе контролювати і не подавати виду, що сьогодні вона почувається найщасливішою жінкою на світі. Єдине, чого вона не могла як слід приховати від свого чоловіка, так це те, що вона просто світилася від щастя.
Приїхавши до ресторану, Андрій, як справжній джентльмен, увесь час до неї залицявся: він відчиняв їй двері машини та ресторану, відсував стілець, щоб вона сіла за столик, розливав напої та багато іншого.
Вони багато про що розмовляли, і терпіння у Лариси закінчувалося. Андрій, оскільки знав жінку досить добре, прекрасно це все бачив. І розумів, що вона чекає від нього не те, що задумав він сам. І саме тому він тягнув час і не переходив до суті розмови.
І ось, терпіння Лариси нарешті закінчилося.
– Андрюшо, ти мене сюди покликав, щоб просто зі мною поговорити чи для чогось іще? – запитала м’яким і ніжним голосом Лора.
– Просто ми вже хвилин сорок сидимо тут, розмовляємо про все на світі, а ти, я дивлюся, ближче до теми так і не наважуєшся підійти! Ти, якщо соромишся або нервуєшся, то це не страшно, я все прекрасно розумію, я сама дуже сильно нервую! Починай уже! – усміхнулася жінка.
– Та ні, Лоро, я не те щоб соромлюся або нервую, я просто боюся, що ми тут із тобою з різних приводів зібралися! – прямо відповів чоловік.
– Не зрозуміла тебе! Як це з різних? Ти мене запросив у дорогий ресторан, одягнув костюм, розчесався нарешті! – посміялася Лариса. – Я думаю, привід для такого може бути тільки один! Давай уже…
– Упевнена? – запитав про всяк випадок Андрій.
– Ну звісно, впевнена! Ну не томи душу, я на все згодна!
Андрій лише злегка посміхнувся, потім запустив руку у внутрішню кишеню піджака і вийняв звідти невеликий футляр. Який був трохи більшим за стандартний, у якому зазвичай має лежати каблучка. І це трохи збентежило Ларису.
– Це що? – запитала вона. – Це й справді те, що я думаю?
– Лор, ми з тобою вже майже два роки разом, я тебе дуже кохаю, сподіваюся, ти мене теж! Я з тобою хочу побудувати все своє подальше життя, і тому я хочу…
– Ну не тягни! – ще більше занервувала Лора.
– Я хочу, щоб ти переїхала до мене! А це, це ключі від моєї квартири!
Він відкрив футляр і посунув його ближче до Лариси.
Посмішку божевільної з обличчя жінки немов здуло. Вона уважно подивилася на Андрія, потім на ключі в коробочці, потім знову на Андрія.
– Ти це зараз серйозно? – із претензією в голосі поцікавилася вона. – Тобто я кілька днів не вилазила з салонів, готувалася до цієї вечері, розраховуючи на те, що ти мені освідчишся, а ти мені просто ключі від квартири своєї вирішив подарувати і попросити мене переїхати жити до тебе?! Ти серйозно?
– Ось цього я і боявся! – тихо сказав Андрій.
– Ні, ти відповідай мені на запитання, будь ласка! Ти це все серйозно? Тобто ти затіяв цю вечерю, так гарно вдягнувся, щоб що? Щоб просто дати мені ключі від своєї квартири?
– Лор, заспокойся, будь ласка! – спокійно вимовив чоловік і спробував узяти її за руку.
Але Лариса просто вирвала з його руки свою. Щось при цьому невдоволено фиркнула і відкинулася на спинку стільця.
– А знаєш, я спокійна! Я дуже спокійна! Тільки от, Андрію, ти ж чудово розумієш, що я розраховувала зовсім не на це! Мені вже майже тридцять років, тобі, між іншим, теж! Ми з тобою неодноразово розмовляли і доходили до єдиного рішення, що і ти, і я, ми обидва хочемо сім’ю, дітей…
– Так, а я від цього і не відмовляюся! Ти що думаєш, якби в мене були інші думки, я б тобі запропонував переїхати до мене жити? Адже я щойно сказав тобі, що кохаю тебе! Тобі цього мало?
– Знаєш, так, мало! Я розраховувала…
– Я знаю, ти вже говорила, та я й сам це зрозумів, ти думала, що я зроблю тобі пропозицію! Але ж по суті, я ж саме її тобі щойно і зробив! Просто, як би тобі так сказати?!
– Як є, так і говори! – зажадала Лариса.
– Я не хочу всю цю справу оформляти, я не хочу весілля, я не хочу штампа в паспорті, я просто хочу бути з тобою! І все!
– А чим тобі не догодив, цікаво, штамп у паспорті? Від цього що, у твоєму житті щось зміниться?
– Дуже багато, Лоро! І не тільки в моєму! Адже можна жити просто разом, будувати сім’ю, виховувати дітей, і все це без усяких паперів та іншої нісенітниці! У мене на тебе цілком конкретні й серйозні плани, такі ж, я думаю, як і в тебе на мене! Що страшного трапиться в тому, якщо просто житимемо разом, так само продовжуватимемо кохати одне одного?! Я просто не хочу, щоб у разі чого, хіба мало як воно буває, потім через цей нещасний штамп у нас були проблеми одне з одним!
– Ось воно що! – видала Лора. – То ти злякався за свій бізнес? За свої речі? Ти думаєш, що якщо, раптом ми розлучимося потім, то я почну намагатися в тебе все це відібрати? Ти тому не хочеш укладати офіційний шлюб?
– Знаєш, правду кажуть, хорошу річ шлюбом не назвуть! А я тобі пропоную не шлюб, а спільний союз! І так, я не хочу потім, як повний дурень, бігати в разі чого по всяких судах і доводити всім, що я не повний дурень! А в житті може бути всяке! Ти сама це прекрасно розумієш!
– Та не збираюся я в тебе нічого відсуджувати! Мені твої речі, твої машини, твій бізнес разом із грошима даром не здалися! Мені потрібен тільки ти і нічого більше, ти це розумієш?!
– А в чому тоді проблема?
– Ти взагалі, я дивлюся, нічого не розумієш?
– Та я-то якраз розумію, і розумію все дуже добре! А ти сидиш і сама собі суперечиш!
– Відповідай мені тоді на одне запитання!
– Задавай! – погодився Андрій.
– Ти тільки зі мною не хочеш одружитися? Чи це твоя принципова позиція?
– Друге! Я взагалі противник усього цього! Була б на твоєму місці інша, я б, не замислюючись, зробив точно так само!
– А отже, на моєму місці зараз могла бути інша! Чудово просто!
-Ларисо, ти дурниці не неси, будь ласка! Ти прекрасно зрозуміла, що я сказав і що я при цьому мав на увазі!
– Звичайно зрозуміла! Тобто у тебе ще хтось є, крім мене?! Слухай, а може просто ти вже і так одружений, і саме тому ти і не хочеш зі мною одружитися?! Я права?
– Дурниць не кажи, я не з числа цих недоробків!
– А я звідки знаю, може, з числа, але при цьому добре шифруєшся?! Паспорт мені покажи свій прямо зараз!
– Ти серйозно? – усміхнувся Андрій.
– Цілком! Я хочу знати, одружений ти чи ні!
– А те, що я тебе з батьками своїми знайомив, що ми на дні народження і в матері, і в батька моїх були, це, по-твоєму, нічого не говорить про мене?
– Я звідки знаю, може, ти взагалі весь цей цирк спеціально для мене влаштував?! Адже ти спокійно можеш собі таке дозволити! Паспорт показуй! – знову зажадала Лариса.
– А якщо не покажу, то що буде?
– А якщо ти мені його не покажеш, значить, ми з тобою просто зараз розлучимося! Зрозумів мене?
Андрій сумно посміхнувся, але все ж з іншої внутрішньої кишені свого піджака дістав паспорт.
Але перед тим як продемонструвати його Ларисі, запитав:
– Ти реально думаєш, що я одружений?
– Так, думаю! І якщо ти мені зараз же не покажеш свій паспорт, то я просто встану і піду звідси! І більше ти мене ніколи не побачиш!
– На, дивись! – Андрій простягнув їй документ.Лариса взяла паспорт, відкрила його на потрібній сторінці й одразу ж віддала назад власнику.
– Тепер вірю, – додала вона. – Ти не одружений! Ну тоді одружуйся зі мною! Адже я тобі вже все пояснила, що мені ні твій бізнес, ні твої гроші не потрібні! Я просто хочу, щоб у нас була нормальна сім’я, я весілля хочу!
– Ні, я не збираюся з тобою одружуватися, Ларисо! І якщо тебе щось не влаштовує в моїй пропозиції, то вибач, допомогти я тобі нічим не зможу! Я свої умови озвучив! Тож рішення за тобою: або ми разом, як і раніше, і в нас усе добре, або…
– Я на таких умовах жити з тобою не збираюся! Я не хочу, щоб ти мене потім, як іграшку непотрібну, просто виставив із квартири своєї! Мені потрібна впевненість у завтрашньому дні, Андрію!
– Ну, значить, нам не по дорозі, якщо ти так про мене думаєш!
– Значить, не по дорозі! – повторила Лариса.
Потім вона просто встала з-за столика і вийшла з ресторану.
Андрій же зрозумів, що це починаються маніпуляторські ігри. Тиск на почуття та інша лабуда. Він зрозумів, що Лариса нікуди зараз йти не збирається, а просто чекатиме його на виході, щоб продовжити цю безглузду розмову.
Він розрахувався за вечерю. Вийшов із закладу, і справді, Лора стояла поруч із його машиною. Вона чекала на нього.
Але чоловік для себе вже все вирішив. І якщо його відкинула кохана жінка зараз через таку дрібницю, то їм і справді немає жодного сенсу будувати сім’ю разом.
Він пройшов повз неї, вдаючи, що вони не знайомі. Сів у машину, завів і поїхав.
Одразу ж йому на телефон пролунав дзвінок.
– Ти куди поїхав? – запитала Лариса.
– Додому! – відповів Андрій.
– А мене чому не забрав?
– Ти ж сама сказала, нам із тобою не по дорозі…
За що боролася, то й і отримала.
