— Сергію! Мама прийшла за тобою! — вихователька помахала рукою світловолосому кучерявому хлопчику.
— Мамо, мамо! — малюк радісно побіг назустріч немолодій жінці.
Олена народила Сергія, коли надії вже зовсім не залишилося. Вона вже змирилася з тим, що дитини у неї не буде. Де тільки вони з чоловіком не лікувалися, куди тільки не їздили з цим діагнозом. Які тільки корифеї медицини не намагалися їм допомогти. Все було марно.
Бог не дарував їм дітей. У чоловіка, Івана, вже був син від першого шлюбу, і тому це його не дуже й обтяжувало.
– Олено, та годі тобі. Не сумуй, ну у мене ж є Павло. Ми ось як дружимо. А скоро у нього з’являться діти, будемо з тобою онуками займатися! Та й уже пізно, тобі майже сорок. А я взагалі-то майже пенсіонер), — намагався підбадьорити її чоловік.
Павло, звичайно, добре, — думала Оленка, — але як же хочеться потримати на руках свого малюка. Доторкнутися до маленьких ручок, поцілувати ароматну дитячу голівку…
Вони з чоловіком на вихідні поїхали в готель, розташований за містом. Зняли там номер на дві доби. Поплавати взимку в критому басейні, сходити в сауну, а ввечері завітати до ресторану й посидіти з чарочкою… Мммм. Краса! Особливо після важкого робочого тижня.
Після ресторану, коли вони піднялися в номер, Олена прийняла душ, змила косметику і раптом відчула нудоту. Сказала про це Івану.
– Ну не знаю, мене не нудить. Ти, напевно, тортиків переїла, матір, — посміявся над нею чоловік.
Далі було ще гірше. У неділю нездужання вже далося взнаки на повну — нудота, запаморочення та слабкість. Олена була впевнена, що виною всьому несвіжі продукти в ресторані.
– Стільки разів сюди їздимо, а таке вперше… — скаржилася вона сестрі Наді після повернення додому.
– Сходи до лікаря, люба, — порадила сестра. — Хто знає, що там може бути.
– Дев’ять тижнів! — виніс вердикт літній лікар-терапевт.
Олена вилетіла з кабінету, наче на крилах — у неї буде дитина! У неї! Сльози щастя наверталися на очі, вона майже бігла додому, щоб повідомити чоловікові радісну новину.
– Іване… Іване… — вона задихалася від емоцій, не в силах вимовити ні слова.
– Що?!— злякано викрикнув Іван, не розуміючи, що сталося, такий вигляд у неї був.
– У нас буде дитина! — від перенасичення почуттів у неї підкосилися ноги, і вона буквально впала йому в обійми.
****
– Олена! Тобі через два місяці виповниться сорок! Ти вже немолода жінка. Навіщо тобі дитина? Вона закінчить школу, тобі буде п’ятдесят сім, і ти — пенсіонерка. Ти уявляєш собі??! — відмовляла її сестра.
– Ні. Ні! Навіть нічого мені не кажи! Ще одне слово — і ти для мене не сестра! — грізно поглянула на неї Олена.
Сергій народився точно в строк, кремезним і здоровим. Олена його обожнювала, вона насолоджувалася материнством. Їй приносило задоволення все, навіть підгузки та нічне годування. І її сорок років цьому анітрохи не заважали.
Малюк ріс кмітливим, жвавим хлопчиком. Коли йому виповнилося чотири, вони з чоловіком віддали його до дитячого садка. Л
Олена довго не могла зважитися, ніби боялася залишити сина без себе навіть на хвилинку. Але треба було працювати.
Увечері вони по черзі забирали Сергія з дитячого садка — то Іван, то Олена. Іноді допомагали Надя та Павло. Для них усіх Сергій був просто промінчиком світла.
Сергій підріс і пішов до школи. У перший клас його проводжали всі родичі — тато, мама, тітка та старший брат із дружиною. Вони великою компанією, ошатно вбрані, прийшли разом із ним на урочисту лінійку. І Сергій дуже пишався. Тато завжди казав йому:
– Синку, ти повинен пишатися своєю родиною. А маму ти повинен берегти, вона у нас одна. Зрозумів?
І Сергій знав це, як свої п’ять пальців.
Олена працювала головним бухгалтером, і цієї осені на неї випало велике навантаження — ні хвилини вільного часу. Сина бачила лише ввечері, добре, що з ним було кому займатися і хто міг забрати його зі школи.
Але нарешті всі звіти здані, робота виконана, і можна зітхнути з полегшенням. Олена зателефонувала чоловікові, що сьогодні сама забере сина.
У Серегія закінчувався урок фізкультури, і вона вирішила почекати на нього біля роздягальні. Повз пробігав хлопчик, і вона попросила його покликати сина.
– Сергію! Там тебе якась бабуся кличе! — пролунав дзвінкий дитячий голос.
– Яка бабуся? — почула вона голос сина.
Їй стало так ніяково й неприємно на душі, і чомусь соромно. Ніби вона підвела сина, зробила щось не так. Вона встала й тихо попрямувала до виходу, вирішивши дочекатися його там.
Серегій прибіг хвилин через десять, поцілував її в щоку, і вони пішли додому. Йшли мовчки, як ніколи. Хоча зазвичай він базікав без угаву, розповідаючи про шкільні новини.
Сьогодні він понуро брів поруч, опустивши голову. І вона могла лише здогадуватися, що відбувається в тій маленькій кучерявій голівці…
Увечері вони так само мовчки повечеряли. Іван час від часу поглядав на них по черзі, не впізнаючи.
У спальні, коли син пішов до своєї кімнати, вона розповіла чоловікові про сьогоднішній випадок.
– Олено, ну ти ж доросла людина. Ти ж розумієш, що у свої сорок сім не можеш виглядати на двадцять п’ять. Це факт.
А потім, всі люди старіють. Це теж факт. Ні, не всі. Старість — це привілей. Не всі її заслуговують, багато хто просто не доживає до неї. Тому, матір, підніми голову! — він обійняв її, і їй стало легше.
І Олена подумала, як добре, що в неї такий чоловік.
А наступного дня Іван забирав Сергія зі школи.
— Сину, нам треба поговорити. Я знаю, що сказав твій однокласник. Так ось — як би там не було, ти завжди повинен захищати свою матір. Бо ти — чоловік, а вона — жінка! Зрозумів?
Наступного дня Олені зателефонували зі школи:
– Олена Борисівна! Вам треба терміново зайти до мене, інакше я повідомлю про цей випадок директору школи! Ваш син сьогодні по.ив однокласника! Це ганьба!
Олена прибігла до школи ввечері, взявши відгул на роботі.
Її син, із синцем під оком, але з задоволеним обличчям, стояв перед вчителькою. А поруч плакав, розмазуючи бруд по обличчю, світловолосий хлопчик із розбитою губою.
– Ось! Ось! Подивіться, Олена Борисівна! Ваш Сергій по.ив Дмитра! — вчителька погрозила Сергію пальцем. — Такого ще не було! У першому класі, а вже кулаки.
– Сергію, що сталося? — запитувала Олена, не впізнаючи свого сина. Сергій ніколи не був агресивним.
– Я поб.в Дмитра, бо він образив мою маму! — гордо сказав хлопчик.
– Образив? Як? Що він міг такого сказати, що ти так вчинив? — вчителька підняла очі до неба.
– Він сказав, що моя мама «не нова», а ще сказав, що вона схожа на бабусю. А тато наказав мені завжди захищати маму, бо вона жінка. І я дав Дімці в око. — Сергій з гідністю подивився на всіх і глибоко зітхнув.
Вони йшли додому, тримаючись за руки. Йшли повільно, насолоджуючись теплою осінню. А Олена думала, який же у неї чудовий син. Справжній чоловік! Звісно, вдома вона зробить йому зауваження. Але перше, що вона йому скаже, — це те, як вона ним пишається.
І хай би.ися — це недобре, але іноді й добро буває з кулаками…
