У свої п’ятдесят п’ять Ольга обожнювала Новий рік. Вона готувалася до нього за місяць, ретельно прикрашала будинок, а тридцять першого грудня красиво сервірувала стіл. Святковий настрій псувала лише самотність, вже кілька років Ольга зустрічала свято одна, з чоловіком розлучилася, а дочка з зятем жили в іншій країні і вітали лише по телефону.
Але цього року з самотністю було покінчено. Молодша сестра зателефонувала Ользі вранці тридцять першого і розплакалася в трубку:
– Уявляєш, прорвало трубу опалення, а майстри пішли в новорічну відпустку до шостого січня! Аварійка все відключила і більше допомогти нічим не може. Ми замерзнемо тут за сім днів! Що нам робити?
– Їхати до мене, звичайно, – відповіла Ольга. – Заразом і відсвяткуємо.
– Ти така добра, скоро будемо! – відповіла сестра помітно зміцнілим голосом.
Поклавши слухавку, Ольга зітхнула і подумала: “Знову Свєта у своєму репертуарі”.
Хоча Світлана була молодша всього на п’ять років, Ользі вона завжди здавалася нетямущою дитиною. Та постійно потрапляла в халепи, а старша сестра її рятувала. Востаннє це сталося, коли син Світлани Костик потрапив до поліції разом з компанією, яка обнесла продуктовий магазин.
Він запевняв, що просто стояв на варті і поняття не мав, чим займалися приятелі, тільки тому Ольга погодилася допомогти і вмовила знайомого з поліції спустити справу на гальма. Про себе вона подумала: “Здається, вимагати від мене порятунку у цієї сімейки стало звичкою”.
Світлана разом з чоловіком і сином прибули за годину. У квартирі відразу стало тісно, тому що всі троє відрізнялися чималими габаритами і притягли з собою половину речей.
– Куди стільки, ви ж тільки на сім днів! – ахнула Ольга, побачивши нескінченні коробки і тюки.
– У квартирі без опалення речі зіпсуються, їх шкода, – відрізала Світлана. – Ось ця сумочка – точна копія “Діор”, чотири тисячі за неї віддала!
Тим часом Костик проніс повз здивовану Ольгу комп’ютер з величезним монітором, а чоловік Світлани Михайло протягнув чохол з вудками.
Вгамувалися гості лише надвечір. Племінник влаштував собі комп’ютерне гніздо в кутку кімнати і занурився в гру, Михайло розвалився в кріслі перед телевізором з пінним у руці, а Світлана щосили поїдала приготовані сестрою закуски.
– Зачекай, я хоча б стіл накрию, – спробувала зупинити її Ольга. – До речі, не хочете переодягнутися до свята?
– Навіщо, всі ж свої, – відмахнулася Світлана, відправляючи до рота величезну ложку салату.
Близько опівночі Світлана і Михайло вляглися спати, а коли з телевізора почалося звернення Президента, сестра закричала:
– Вимкни телевізор, люди ж сплять!
Ольга сумно озирнулася. Стіл вона накрити так і не встигла, повечеряти як слід теж, біля крісла валялися п’ять порожніх пляшок і чоловічі шкарпетки, в кутку причаївся молодий хлопець, для якого не існувало нічого, крім монітора.
“А святкового настрою немає”, – сумно підсумувала Ольга і пішла прибирати пляшки.
Новорічні канікули виявилися не кращими, ніж саме свято. Світлана з родиною спали до полудня, виповзали до холодильника, а потім сідали перед телевізором і комп’ютером. Ольга запрошувала родичів покататися на ковзанах, сходити на виставу – на все вона отримала відмову.
– Треба воно тобі ,носитися по місту? – пробурчала Світлана. – Краще б приготувала що-небудь, салати давно закінчилися, харчуємося бутербродами.
– Я повинна вам готувати? – здивувалася Ольга.
– Звичайно, ми в гостях, ти зобов’язана про нас піклуватися.
– Продукти для чотирьох дорослих на свою зарплату я не потягну, – чесно зізналася Ольга.
А подумки додала: “До того ж не збираюся ставати служницею для трьох дорослих людей”.
Світлана ображено відповіла:
– Ми б дали тобі грошей з превеликим задоволенням, хоч це проти правил гостинності, але нам ще опалення лагодити, а Михайла на роботі скоротили, де тільки гроші брати будемо…
– Продай фальшивий “Діор”, ось і гроші, – запропонувала Ольга.
Світлана блиснула злими очима і відвернулася. Розносолів вона більше не вимагала, навіть почала готувати сама, щоправда, тільки для своєї родини. Ольгу до їхнього столу жодного разу не запросили.
Вона була готова стерпіти це приниження, аби тільки скоріше позбутися дорогих гостей. Ольга так звикла жити на самоті, що три додаткових людини її обтяжували. Особливо тому, що їхні погляди на побут і гігієну розходилися з її власними.
Михайло, наприклад, вважав, що для чищення зубів достатньо хвилини, а митися можна двічі на тиждень.
Коли він підходив до Ольги або нахилявся до неї, щоб розповісти черговий непристойний анекдот або несмішну історію, вона затамовувала подих. Костик повністю поділяв гігієнічні звички батька, а ще любив їсти в кімнаті, залишаючи крихти, і грався допізна, турбуючи тітоньку шумом.
Світлана ж обожнювала перекусити пізно вночі, але прибирати за собою не вважала за потрібне. Часто Ольга вранці виявляла стіл, заставлений брудним посудом.
Ще сестра слухала гучну музику і дивилася серіали на великій гучності, забивала злив у ванній своїм волоссям і не вважала за потрібне його прибирати, а одного разу заявила:
– Як ти взагалі користуєшся цією помадою, мені її запах не подобається!
– Ти брала мою помаду? – здивувалася Ольга.
– Так, а що такого?
Ольгу пересмикнуло від огиди. В юності Світлана тягала її косметику, але старша сестра думала, що молодша переросла цю погану звичку.
“Нічого, терпіти їх недовго”, – заспокоїла себе Ольга. – “Скоро святкові вихідні закінчаться, опалення в квартирі моїх гостей полагодять, і я залишуся сама”.
Вранці шостого січня Ольга встала рано, щоб допомогти родичам зібратися і довше насолодитися самотністю. Однак ті прокинулися до полудня і почали вдумливо готувати сніданок.
– О котрій ви їдете? – ніби ненароком запитала Ольга.
– Куди? – здивувалася Світлана.
– Ти сказала, опалення почнуть лагодити з шостого січня, може, вам краще перебратися до себе?
– Саме так – почнуть. У квартирі все ще колотун, невже ти нас проженеш?
Ольга вилаяла себе, що така думка не прийшла їй в голову, і кисло погодилася:
– Ти маєш рацію, не можу ж я вас вигнати. Почекаємо пару днів, поки опалення полагодять.
Для вірності вона почекала чотири дні, але й тоді гості не збиралися додому. Вони поводилися так, ніби мають намір прожити тут довго, навіть затіяли перестановку в своїй кімнаті. А потім Світлана запитала як ні в чому не бувало:
– Не проти помінятися кімнатами? Ми втрьох тулимося в маленькій, а ти у величезній спальні одна.
– Я проти. І якщо вже ти заговорила про зручності, що з опаленням?
– У процесі, – відповіла Світлана. – Виявляється, батареї рвонули не тільки у нас, там щось масштабне, майстри зашиваються. Уявляєш, як нам зараз?!
– Але коли все-таки вам полагодять опалення? – вперто запитала Ольга.
Сестра завагалася, потім неохоче відповіла:
– Через два тижні.
Ольга скрипнула зубами, так сильно захотілося виставити набридливих гостей. Потім вона уявила себе в подібній ситуації: зламані посеред зими труби, обмерзла квартира, байдужість комунальних служб…
– Гаразд, залишайтеся ще на два тижні, – неохоче погодилася вона.
Однак до обумовленого терміну Світлана знайшла нову причину залишитися:
– Без опалення квартира зовсім стала непридатною, шпалери відлетіли,та й квартира прогрітися не встигла. Ми затримаємося ще на тиждень?
– Добре, але цей тиждень стане останнім, – попередила Ольга.
Рівно через сім днів рано вранці, вона вже стукала до гостей, повністю одягнена і готова допомогти в перевезенні речей. Світлана, відчинивши двері, одразу ж заголосила:
– Вибач, сестричко, ми не можемо з’їхати. Меблі з нашої квартири довелося викинути, як і матраци, нам просто немає на чому спати! І грошей немає, щоб купити нові, потерпи ще трохи…
– Я позичу вам грошей, – перебила Світлану Ольга. – Сама відвезу вас у меблевий і простежу, щоб замовлення доставили сьогодні ж. Збирайтеся.
– Совість не дозволить нам взяти у тебе гроші! – вигукнула Світлана.
– Вона дозволила вам прожити у мене цілий місяць, хоча домовлялися на сім днів.
– Тобі ніби не терпиться нас позбутися! – образилася Світлана. – Це зовсім не по-родинному, я розчарована.
Молодша сестра ступила в кімнату, маючи намір зачинити за собою двері.
– Що ти робиш? – здивувалася Ольга.
– Йду спати, бо ти розбудила мене.
– А як же переїзд?
– Ніяк, ми залишаємося.
– Але чому?!
– Тому що я не хочу з’їжджати, – нахабно відповіла Світлана і зачинила двері кімнати.
Ольгу охопив переляк. Вона завжди губилася, стикаючись з хамством і байдужим ставленням, тому що в її картині світу люди ставилися один до одного з повагою. Їй було легко сперечатися з розумною людиною, яка наводить зважені аргументи, але що робити в такій ситуації, вона не знала.
Від безвиході вона навіть спробувала погрожувати сестрі, але та тільки сміялася.
– Я поміняю замки!
– А я подзвоню в поліцію і скажу, що ти утримуєш наші речі, і в них були гроші.
– Відключу опалення до своєї квартири!
– І сама ж постраждаєш. Змирися, сестричко, тобі нас не позбутися.
“Але й сидіти просто так я не стану”, – вирішила Ольга. – “Раз не виходить вплинути на сестру, поговорю з тим, хто винен у цій ситуації”.
Наступного дня вона вирушила до офісу комунальної компанії, яка обслуговувала будинок Світлани, вирішивши влаштувати їм прочуханку і вимагати відшкодування матеріальних збитків, щоб сестра могла купити меблі і з’їхати.
Але не встигла вона розігнатися і звинуватити їх у тому, що вони стільки возилися з ремонтом, як співробітниця здивовано перебила її:
– Які ще проблеми з опаленням? Воно всю зиму працює без збоїв!
Здивована, Ольга вирішила перевірити квартиру сестри особисто, на цей випадок вона спеціально прихопила ключі Світлани. Однак коли вона спробувала відчинити двері, ті відчинилися самі.
– Ви навіщо замок ламаєте? – суворо запитав чоловік, що стояв на порозі в одних шортах.
За його спиною Ольга побачила стіну передпокою з цілими шпалерами, з квартири накотилося тепло.
– А опалення працює? – розгублено брякнула вона.
– Ви з ЖЕКу, чи що? – здивувався чоловік. – Працює, але якщо вам з приводу ремонту поговорити треба або типу того, дочекайтеся господиню. Вона здала нам квартиру на три місяці, повернеться на початку квітня.
– Як здала?!
– За немаленькі гроші, – засміявся чоловік, але тут же перестав посміхатися. – У господині ж не буде проблем через це?
“Будуть, і ще які”, – подумала Ольга.
Вона не пам’ятала, як дісталася додому, і прокинулася в той момент, коли натрапила на капці Костика в передпокої.
Жінка озирнулася і зрозуміла, що не бачить своїх речей, скрізь був мотлох Світлани та її родини. Це привело Ольгу в таку лють, що вона витягла з комори мішки і коробки, в яких родичі притягли майно, і почала кидати його назад, не розбираючи, де що.
Світлани та інших не було вдома, ніхто не міг перешкодити, а до моменту, як вони повернулися, речі були упаковані і вивантажені в передпокій.
– Що це було? – закліпала очима молодша сестра, побачивши нагромадження багажу.
– Я допомогла вам зібратися, щоб ви не витрачали час, – відповіла Ольга. – Ви з’їжджаєте зараз же. І перш ніж ти вигадаєш мільйон причин залишитися або включиш нахабство, скажу, я знаю про орендарів. Ти обдурила мене, я цього не пробачу.
– Якби я сказала правду, ти б нас не пустила, – відповіла Світлана. – Ну і куди нам йти? Я здала квартиру на три місяці, залишилося ще два.
– Віриш чи ні, твої проблеми мене абсолютно не хвилюють. Ви підете добровільно! Або я викину весь ваш мотлох з балкона.
– Кишка тонка! – хмикнула Світлана.
Вона не встигла договорити, як Ольга підхопила один з баулів, відтягла на балкон і перекинула через перила, звідки тільки сили взялися. Мішок порвався, взуття гостей розсипалося по землі.
– Ненормальна! – заволала Світлана. – Якщо хоч одна туфля пропаде, я тебе засуджу!
Не звертаючи на неї уваги, Ольга потягла на балкон коробку.
– Тут комп’ютер Костика, – сказала вона, ставлячи коробку на перила. – Ідіть зараз, або я її зіштовхну.
– Зштовхнеш – купиш новий! – заволала Світлана, намагаючись вихопити у неї дорогоцінну ношу.
– Ніколи, а знаєш чому?
Світлана мимоволі завмерла, чекаючи відповіді. Ольга помаринувала її трохи, а потім промовила:
– Тому що я не хочу платити.
Після довгих істерик Світлана і її сімейство нарешті забралися з квартири Ольги. Коли за ними зачинилися двері, та цілу годину просиділа посеред кімнати, насолоджуючись тишею і самотністю, і тільки потім пішла прибрати за дорогими гостями.
Як Світлана викрутилася з ситуації з орендарями, Ольга так і не дізналася, їй це було нецікаво. З сестрою спілкування перервалося.
Світлана з’явилася майже через рік під наступний Новий рік.
– Привіт, сестричко, – защебетала вона в трубку, ніби не було довгої розлуки. – У нас немає планів на Новий рік, ось ми і подумали, давай зустрінемо його у тебе?
– Не вийде, я переїхала, – перервала сестру Ольга.
– Куди? – здивувалася та.
– На Марс, в Антарктиду. Загалом, туди, де немає жадібних і нахабних родичів.
