Мене звуть Марина, мені 38 років. Одружена я рівно 8 років, а чоловіка знаю вже років, мабуть, 10.
Так от, мій шлюб тріщить по швах. Причому це ще м’яко сказано.
Весь час відносин до весілля був просто прекрасним. Ваня мене мало не на руках носив.
Він як раз в той час відходив від важкого розриву, та й для мене ці відносини були не першими. Ми довго гуляли на вулиці, розповідали одне одному свої найпотаємніші секрети і взагалі було враження, ніби ми парочка закоханих школярів.
Потім ми одружилися. Ви думаєте тут щось змінилося? Тільки в кращий бік. Так, грошей було небагато, але він завжди примудрявся дістати мені чогось смачненького, купував гарний одяг. Іноді я навіть бачила, як він міг економити на собі: своєму одязі, відпочинку, навіть їжі, щоб у мене все було.
А потім я завагітніла. Було важко, так як у мене є деякі проблеми зі здоров’ям, але і тут Іван підставив своє плече. А ось після народження сина все стало погіршуватися.
Чоловік став нервовим, почав пропадати на роботі. Я вже було подумала, що він собі когось знайшов, але його колеги в один голос говорили, що працює сверхнормово. І незабаром його дійсно підвищили. Але він став іще більше нервувати.
Зараз Дімі, нашому синові, 6 років. Тато його любить і не ображає. А ось на мені він зриває всю злість. Ні, не б’є, але робить боляче морально.
Нещодавно, наприклад, обізвав мене раз 10 за вечір, при тому, що наші друзі були поруч. А коли нікого немає поруч, він може накричати на мене матом. Терпіти це дуже важко.
Він сам мені раніше розповідав про свого батька. Говорив, що у того був важкий характер, але той зривався на дітях: бив їх ременем, не давав вечеряти, якщо оцінки в школі були поганими. Говорив, так він їх виховує. Але нашого сина, слава богу, Іван не чіпає.
Так навіщо мене «виховувати», якщо ми знаємо одне одного стільки років? Мовчати, як Ваніна мама, я не можу. Та й не допоможе це, я вже пробувала. Іноді мені здається, що моє мовчання його тільки ще більше заохочує.
І ще: перед нашим весіллям зі мною зв’язалася його колишня дівчина. Та, з якою він розлучився до того, як зустрів мене.
Місто у нас невелике і спільних знайомих знайти неважко, тим більше вже тоді соціальні мережі в Інтернеті набирали свою популярність. Так ось, я думала, що вона буде мене вмовляти, щоб я йшла від Івана, щоб вона з ним зійшлася знову.
Насправді все було інакше. Вона дійсно вмовляла мене розлучитися з ним, але з іншої причини. Виявляється, він її вдарив і вона зрозуміла, що такий хлопець їй не потрібен.
Я, напевно, ще люблю свого чоловіка. Але якби мені дали ще один шанс повернутися в минуле, навіть не знаю, послухала б я тієї поради чи ні, адже він подарував мені моє щастя – Дімочку.
Вирішити дуже складно. Але якщо нічого не вирішиться в найкоротші терміни – бути розлученню!
