Ганна була вражена.
Те, що вона сьогодні випадково почула, приїхавши без попередження до свекрухи, було жахливим. Так залишати це не можна. Потрібно діяти, причому, швидко і рішуче!
“Як же так? Невже я стільки років помилялася? Невже вірила негіднику та зраднику? “— казала вона сама собі, поспіхом повернувшись додому і так і не сказавши свекрусі, що заїжджала до неї.
Сьогодні у Ганни був останній день відпустки. Переробивши з ранку усі заплановані на цей день справи, вона вирішила заїхати до свекрухи Галини Геннадіївни. Обіцяла їй уже кілька днів, що допоможе попрасувати та повісити штори у вітальні.
– Ганно, мені потрібна твоя допомога. Я давно вже зняла штори, випрала їх у машинці. Тепер треба повісити. Ти ж знаєш, у мене спина та руки болять, а штори важкі. Я сама не впораюся. Ти все одно зараз у відпустці, так допоможи мені, — попросила вона Ганну днями.
– Галино Геннадіївно, а чи не простіше викликати фахівця з клінінгової служби? Він вам все зробить швидко та якісно. Заодно й вікна помиє, — запропонувала їй Ганна, якій дуже не хотілося навіть один день зі своєї невеликої довгоочікуваної відпустки витрачати на спілкування зі свекрухою.
– Та ти що! То ж скільки заплатити треба буде! Я не звикла розкидати гроші на право і на ліво. У мене не ті доходи, щоб розкидатися ними, — невдоволено відповіла невістці Галина Геннадіївна.
– Я дам вам, скільки треба буде, — Ганна навіть вирішила піти на таку жертву, щоби не витрачати цілий день своєї відпустки.
– Не треба. Я не потерплю чужих людей у своїй квартирі. Приїдеш і допоможеш мені, коли тобі буде зручно. Я ж не кваплю тебе, Ганно, – свекруха була невблаганна.
І ось сьогодні вона вирішила, що настав час все-таки доїхати до матері чоловіка і допомогти їй зі шторами.
Вона зателефонувала Галині Геннадіївні, щоб попередити ту про свій приїзд, але не дочекалася відповіді.
– Гаразд, поїду так. Все одно вона вдома, податися їй нема куди, — вирішила Ганна.
Вона набрала номер чоловіка, який був на роботі, хотіла сказати, що, можливо, сьогодні затримається у свекрухи допізна. Але він також їй не відповів.
– Не хочуть зі мною розмовляти. Ну й гаразд, — сама собі сказала Ганна і поїхала до свекрухи.
Яке ж було її здивування, коли біля п’ятиповерхівки, де жила Галина Геннадіївна, вона побачила машину чоловіка.
– Ось тобі раз! А Дмитро тут звідки? Теж штори вішати приїхав? — спитала сама себе здивована Ганна. — Ну, добре, зараз з’ясуємо, що він робить у матері в робочий час.
Ганна піднялася на третій поверх, де розташовувалася квартира свекрухи. Двері були прочинені, і до неї долинули уривки розмови між чоловіком і матір’ю. Поруч із дверима чомусь стояла дитяча прогулянкова коляска.
“- Дивно, а двері чомусь відчинені? А коляска чия? Сусіди, чи що, забули? Та що тут відбувається?” – подумала Ганна.
Вона увійшла всередину і зупинилася у передпокої, бо вирішила підслухати, про що так емоційно розмовляють Дмитро та Галина Геннадіївна.
Але те, що сталося далі, змусило Анну буквально втиснутись у проміжок між вузькою шафою та стіною передпокою. Сюди свекруха періодично складала різні коробки та упаковки у розібраному вигляді. Казала, що все в господарстві знадобиться.
На щастя, зараз цей простір був вільним, і худенька Ганна легко там сховалася, дякуючи долі за те, що в кімнаті була напівтемрява.
Прислухавшись, вона зрозуміла, що, окрім чоловіка та його матері, в кімнаті була ще якась жінка. І що найпарадоксальніше і найдивовижніше — це присутність маленької дитини, яка весь час вередувала, відволікаючи дорослих від серйозної розмови.
– Ні, як ти собі це уявляєш, Дімо? Поселити їх у мене – це ще півбіди. Але як я все це поясню твоїй дружині? Вона ж не дурна і чудово знає, як я ставлюся до сторонніх людей у своєму домі, — невдоволено говорила свекруха. – Твоя ідея мені не подобається.
– Ой, ну що ти робиш проблему з нічого? Скажеш, грошей не вистачає, от і вирішила пустити квартирантів, — вчив її Дмитро. — Тим паче що це ненадовго. Місяця два-три, не більше.
– З маленькою дитиною? – Ти вважаєш, що це найкращий варіант? Ти подивися, який він хуліган, розпещений, не слухає нікого, — по голосу свекрухи було зрозуміло, що вона не в захваті від того, що відбувається.
– Ну, скажеш, що знайомі попросили. Що мені тебе вчити? — Дмитро теж нервував.
– Я тобі казала, Дімо, вже давно, купи нам із Жориком квартиру. Як він з’явився, ще тоді просила тебе. Але тобі ж на нас начхати. А тепер ось блукаємо чужими кутами, як безпритульні, — вставила фразу незнайомка. — І твоя рідна дитина страждає.
“Що? Чия рідна дитина страждає? Це що я зараз почула? “— здивувалася Ганна і збиралася вже вийти зі свого укриття, щоб розібратися з чоловіком і цією незнайомкою.
Але щось її тримало. Мабуть, бажання дізнатися більше подробиць бридкої зради свого чоловіка.
– Ну яка квартира? Ти ж знаєш мою ситуацію, Віка. Я навіть на оренду вашої однодушки важко знаходив. А тепер ось узагалі доводиться тебе до матері селити. Потрібно зачекати. Нам усім почекати, — переконував свою коханку Дмитро.
” Оце так! Так вони всі у змові! І свекруха, яка мені завжди в обличчя посміхалася, знала, що її син має іншу жінку і дитину на боці. Який цинізм! Яка гидота!” — ледве стримувала свої емоції Ганна.
– Ну як вони тут житимуть? Ти глянь, що він робить? Він же неслухняний у тебе! Краще треба дитину виховувати, люба! — долинув до Ганни обурений голос свекрухи.
– Ой, ви думаєте, я горю бажанням тут жити! Насмішила! Жити з зовсім сторонньою тіткою – то ще задоволення, – почала сперечатися зі свекрухою нахабна Віка.
– Ось нахабниця! Дімо, ти що, краще не міг собі жінку знайти? Вона ж принижує твою матір! — голосно промовила Галина Геннадіївна.
– Припиніть! Ну що ви насправді! Нині не про це треба думати. А про те, як зробити так, щоб умовити Ганну продати свою квартиру, а гроші мені віддати. Я вже почав розмовляти з нею про те, що нам потрібно відкривати свій бізнес. Автомайстерню, наприклад, з мийкою разом. Що я не можу більше мотатися по цих відрядженнях, живучи невідомо де по місяцю, щоб заробити хоч трохи пристойні гроші.
– Ну а вона що? – Зацікавилася Віка. – Згодна?
– Ну, що вона? Зрозуміло, що квартиру, що дісталася від батьків, їй шкода продавати. Та ще й усі гроші на бізнес мені віддати. Це ризик. І дружина чудово це розуміє.
Я ж їй ще говорю про те, що нам з нею якийсь час доведеться винаймати невелику квартиру, поки бізнес не почне приносити прибуток. І тільки тоді ми зможемо купити собі гідне житло, — продовжував Дмитро.
– Не ви, а ми з тобою! – Уточнила його коханка
– Так, ми. Ми з тобою та дитиною. Заради вас і намагаюсь. Інакше навіщо мені все це вигадувати? Ти думаєш, це так просто зробити? Як би не так! – цинічно сказав Дмитро.
Якоїсь миті Ганні стало зле. Навіть здалося, що вона зараз втратить свідомість тут, у передпокої у свекрухи.
Стримуючи прискорене серцебиття і намагаючись рівно дихати, вона потихеньку вибралася зі свого укриття і вийшла з квартири свекрухи.
Ганна не стала показувати цим трьом, що все тепер знає. Що чула кожне їхнє слово, спрямоване проти неї. Ні, вона їм нічого не скаже. Вона вчинить по-іншому.
Відпочивши на вулиці і відчувши деяке полегшення, Ганна вирушила додому. Потрібно було багато обміркувати та пережити. І ухвалити єдино вірне рішення у такій непростій ситуації.
– За що вони зі мною так? Хіба я була поганою дружиною та невісткою? Хіба я не любила чоловіка і не шанувала свою свекруху? Невже все тому, що я за п’ять років шлюбу так і не змогла подарувати йому дитину?
Але ж це не вирок. І хіба це правильно – бігти на бік і там зробити з першою зустрічною сина тільки тому, що дружина поки не може.
Адже Ганна пропонувала чоловікові — і не раз — взяти дитину з дитбудинку. І ЕКЗ пропонувала зробити. Але Дмитро відмовлявся. Відмахувався від неї, як від настирливої мухи, щоразу повторюючи одну й ту саму фразу: “- Не парься, мені це не особливо і потрібно”.
Ні, вона хотіла дитину, дуже хотіла. Але чоловікові чомусь вірила, думала, що той справді не доріс ще до батьківства і не дуже страждає через відсутність дітей.
Ганна була сильною жінкою. Вона це зрозуміла після того, як втратила одного за одним батьків. Переживши з великими труднощами їхню втрату, вона вирішила, що житиме, незважаючи ні на що. І постарається стати щасливою заради їхньої пам’яті.
Зустрівши Дмитра, Ганна вирішила, що це саме та людина, з якою можна сміливо йти життям. Він був дбайливий і уважний, переконав її, що тільки він зможе її любити так, як ніхто інший. І тільки він зробить її щасливою.
– Зробив, дуже старався, видно, — з гіркою усмішкою на обличчі промовила Ганна.
Але більше зради та зради близьких людей жінку вразив той факт, з яким цинізмом її чоловік готувався до того, щоб обібрати її до нитки. Залишити без житла та кинути, пішовши з її грошима до іншої.
– Не бувати цьому, любий! – впевнено сказала вона.
Увечері з роботи повернувся Дмитро. Поводився він, як і раніше. Обійняв дружину, цмокнувши її в щічку, спитав у неї, що на вечерю. Поївши, пішов спати. Сказав, що дуже стомився на роботі.
Ганна ледве стримувалась, щоб не показати, що вона все знає.
Наступного дня чоловік знову заговорив про те, що їм потрібно продавати квартиру.
– Ганно, ну давай уже наважимося. Потерпимо пару років на орендованій, зате потім заживемо як люди — і бізнес буде, і квартиру іншу купимо — велику, нову. А там уже й дітей можна буде планувати, — умовляв її чоловік, підбираючи найпереконливіші слова.
– Гаразд, я подумаю. Може, ти й маєш рацію. Пора вже щось міняти у нашому житті, — сухо відповіла Ганна Дмитру. — Ось повернешся з відрядження і займемося цим питанням.
– Та ти що! Ось молодець, от і правильно! Може, ти поки що покупців пошукаєш на свою квартиру? Ну, щоб час даремно не гаяти. А я повернуся і почну переговори про покупку автомайстерні. Добре?
Дмитро був радий і не приховував своєї радості. Він навіть уявити собі не міг, що все так легко можна буде вирішити з дружиною.
За два дні чоловік поїхав у відрядження на місяц. А Ганна, не втрачаючи жодної хвилини, почала діяти.
Вона зв’язалася зі знайомою дівчиною-ріелтором та попросила її знайти покупців на свою квартиру.
З’їздивши на роботу, Ганна написала заяву про звільнення. А потім почала поспішно давати оголошення про продаж меблів та побутової техніки. Це було дивно, але всі меблі з квартири розкупили за лічені дні. І ціну давали непогану.
Таким чином, до того моменту, коли до Ганни стали приходити перші покупці, щоб подивитися квартиру, вона була майже порожня.
Жінка продала квартиру своїх батьків приємній літній парі, які дали за неї гарну ціну.
Залишалося лише одне – подати заяву про розлучення. Цим Ганна і зайнялася в останній день перед своїм від’їздом до великого обласного міста, де жила її подруга, з якою жінка навчалася в інституті.
Ліля вже давно кликала Ганну переїхати до неї ближче. Обіцяла влаштувати її у свою фірму, адже такі фахівці потрібні були скрізь.
Ганна вже попросила подругу, щоб та зайнялася пошуком квартири. Жінка планувала на виручені з продажу гроші після приїзду відразу ж купити собі житло. І розпочати нове життя. Вдалині від усіх пройдисвітів і зрадників.
Дмитро, повернувшись із відрядження, намагався їй дзвонити, але Ганна заблокувала номер колишнього чоловіка. Вона із задоволенням уявляла собі його обличчя, коли в її квартирі він побачив зовсім сторонніх людей, які стверджують, що це тепер їхня квартира.
Поділом йому! З негідниками тільки так і потрібно. А в Ганни тепер нове цікаве життя у великому місті. І все в неї буде добре. Головне, не впадати у відчай і вірити в краще.
