— Алінка, як тобі це вдалося? Дієта чи, може, підхопила якусь хворобу і схудла «на радостях»? Спочатку я тебе й не впізнала: фігура витончена, волосся до пояса, одяг модний. Здається, не бачилися всього пару місяців, а ти вже встигла наростити волосся…
Якби не знала тебе двадцять років, то й не подумала б, що це ти так змінилася. Ось що значить — рідко бачитися!
Давай-но це виправимо! Я зараз неподалік від твого дому! Виходь! Я чекатиму на тебе в «Кафе». — Подруга кинула слухавку, перш ніж Аліна встигла щось заперечити.
Підійшовши до дзеркала й оглянувши свою «хлопчачу» стрижку, а також талію, що розпливлася від сидячої роботи, дівчина вирішила, що подруга все-таки помилилася.
— Марія вічно все плутає! Давно пора змусити її носити окуляри, зір зовсім зіпсувався: нічого не бачить зі своїм комп’ютером і телефоном! — буркнула Аліна, але скасовувати зустріч не стала.
Вони з подругою бачилися надто рідко, щоб упускати таку нагоду.
Однак, побачивши, як витягнулося обличчя подруги, коли та з’явилася, Аліна все ж вирішила докладніше розпитати про дивну зустріч.
— Та я не встигла до тебе підійти… Точніше — до тієї, хто пробігла повз мене. Але це точно була твоя копія! Неймовірно, якими схожими бувають люди! — пробурмотіла подруга.
Повертаючись через дві години додому, Аліна була ще більш збентежена, ніж тоді, коли виходила з дому. Марія запевняла, що бачила Аліну, але стрункішу, з довгим волоссям і ніби розгублену, сумну.
Аліна допускала, що у світі багато схожих людей, але Марія навряд чи могла помилитися — дівчата дружили майже все життя, з того моменту, як Аліна з батьком переїхала в цей будинок.
Батьки розлучилися, коли Аліна була ще зовсім маленькою. Вона залишилася з батьком. Чому так сталося, де була мама і що взагалі трапилося, дівчина не знала, а батько ніколи не розповідав.
Уже підійшовши до будинку, занурившись у роздуми, Аліна не відразу почула, що хтось окликнув її по імені. Обернувшись, вона побачила себе. Струнку, довгокосу і якусь розгублену копію себе.
На мить здалося, що Аліна втратила свідомість і бачить галюцинації. Раптом її відображення заговорило:
— Аліна, привіт. Я — Олена, твоя сестра. Ми можемо поговорити?
Аліна погано пам’ятала, як вони разом піднялися сходами, як повз них пройшла сусідка, ледь не впавши зі сходів, побачивши двох дивно схожих дівчат; не пам’ятала, як вони увійшли в квартиру, як вона поставила чайник, налила чай і сіла поруч із сестрою.
Прийшла до тями лише тоді, коли дівчата одночасно потягнулися за печивом і однаково опустили його в чай, а потім відправили до рота, блаженно заплющивши очі. Аліна, нарешті, змогла говорити й ставити запитання:
— Розкажи мені, звідки ти взялася? Що взагалі сталося, чому нас розлучили?
— Ти знаєш, я довгий час нічого не знала, навіть про тата не розпитувала. Його немає… Та нічого, у багатьох сім’ях діти ростуть без батька. Але нещодавно ми з мамою перебирали речі, і я знайшла старий фотоальбом.
А в ньому — фото з виписки з пологового будинку, з двома немовлятами на руках. Я не відступала, поки мама мені все не розповіла.
Вони розлучилися через рік після нашого народження. До мами прийшла татова колега й заявила, що зустрічається з ним. Мама нічого не стала з’ясовувати, просто вигнала батька й подала на розлучення. А він теж виявився гордим і поставив умову: погодиться на розлучення, якщо дітей, тобто нас з тобою, розділять!
Уявляєш?! Мама намагалася оскаржити це, але їй не вдалося. Вона страшенно злиться на нього за те, що він розлучив нас. Але я думаю, він по-своєму правий. Адже він такий самий батько і мав право хоча б на одну дитину.
— Тато ніколи нічого не розповідав. Але одного разу промовив, що більше ніколи не одружиться, раз кохання всього його життя йому не повірило. Я намагалася розпитати, але він мовчав, — тихо сказала Аліна.
Вона відчувала дивні почуття. У одну мить усі питання, які мучили її протягом усього дитинства та юності, знайшли відповіді.
Виявляється, у неї є і мама, і сестра. Мама її не покидала, просто тато поїхав і не залишив адреси. Мама шукала її, свою дочку, але не змогла знайти. А у Олени це вийшло… випадково.
Вона побачила Аліну в соцмережах і там же дізналася адресу!
Сестри розмовляли всю ніч. Навіть з Марією Аліна не почувалася так невимушено й комфортно. Здавалося, ніби вона розмовляла сама з собою. Незважаючи на те, що дівчата виросли окремо одна від одної, у них було дуже багато спільного.
Розповідаючи одна одній про своє дитинство, дівчата виявили, що з ними траплялися схожі кумедні ситуації, а ось реакція батьків на них була зовсім різною.
— Мама виховувала мене дуже суворо! Я вчилася на відмінно, плюс купа додаткових занять. Мене досі корчить від музики й танців. Я б із великим задоволенням посиділа вдома з книжкою! — зітхала Олена.
— А мені тато дозволяв байдикувати. Якщо я не хотіла робити уроки, він виводив мене на вулицю, пропонував взяти мітлу й допомогти двірнику з прибиранням. Лінь буквально рукою знімало! — сміялася Аліна.
— Тобі пощастило! Я завжди мріяла познайомитися з батьком. Мама більше не виходила заміж. Ображалася на тата, називала його зрадником. А я мовчала, хоча дуже хотіла, щоб вона знайшла нового чоловіка й народила мені братів і сестер.
— Це тобі пощастило! Без мами важче! Батько теж так і не одружився. Вважав, що раз його палко кохана дружина йому не повірила, немає сенсу шукати їй заміну. Так ми й жили самі. А зараз він переїхав у село, доглядає за бабусею. А я ось тут одна живу. Ти де зупинилася? Переїжджай до мене!
Раптом дівчата замовкли, дивлячись одна на одну. Аліна вперше відчула це. Наче ввімкнувся телепатичний зв’язок. Вона точно знала, про що зараз подумала сестра. При цьому вона була впевнена, що Олена теж здогадалася про хід її думок.
— Якщо вони так нікого й не знайшли… — почала Аліна.
— Значить, можна їх примирити! — продовжила Олена.
— І ми знову зможемо жити однією сім’єю! Краще пізно, ніж ніколи! — закінчили вони разом і розсміялися.
Аліна на мить відчула укол образи на батьків, адже вони через свою дурну сварку позбавили дочок щастя рости разом.
Всього за пару годин Аліна зрозуміла, що в її світі немає нікого ближчого за сестру. А вони могли б прожити разом два десятки років! Скільки часу втрачено!
Намагаючись засунути образу глибше в душу, щоб не зіпсувати план, який спав їм на думку, Аліна запропонувала сестрі поспати пару годин, а вранці поїхати в село й поговорити з батьком.
Батько був дуже здивований, але водночас страшенно радий побачити другу доньку. Коли сльози й обійми закінчилися, дівчата повідомили йому, що хочуть возз’єднати сім’ю, але він категорично відмовився миритися з дружиною.
— Вона повірила якомусь шахраю, а не чоловікові! Я їй навіть у думках не зраджував, двадцять років прожив холостяком. Я не буду з нею миритися! — сказав він. У той момент батько виглядав як ображена дитина.
— Що ж ти, синку, ніяк не можеш відпустити давню образу? Стільки років минуло… — бабуся не могла надивитися на другу онуку. — Тепер я й на той світ можу спокійно йти. Бачу, що в онуки все добре…
Дівчата погостювали в батька й вирішили, що ще не час опускати руки.
Щоб не зіпсувати все своєю наполегливістю, сестри спробували підійти з іншого боку: поїхати до матері. Найбільше Аліна хвилювалася, що мати її не прийме, адже в неї вже була одна дочка…
На щастя, побоювання виявилися марними: мати кинулася до доньки й кілька хвилин не могла її відпустити.
— Пробач мене, донечко! — вона заливалася сльозами. — Як я винна перед тобою…
— Мамо, ще можна все виправити, — тихо сказала Аліна.
Вони запропонували матері перемир’я, але вона категорично відмовилася миритися з батьком дівчат. Не могла пробачити чоловікові, що він вивіз дочку й не залишив їй адреси.
— Ми нікуди не виїжджали, у нього була наша адреса. Він знав, де ми. Знав і мовчав! Я його не пробачу! Ніколи!
Мати витерла сльози й повела дівчат на кухню.
— Я так мріяла про цю зустріч, донечко! Сьогодні найщасливіший день у моєму житті. День відновлення родини! — вони так і сиділи втрьох на кухні. Говорили про все на світі, пили чай, а Аліна з великим задоволенням вимовляла слово: «мама».
Незважаючи на першу невдалу спробу, сестри не втратили надії на возз’єднання родини. Потрібно було майже два роки й вагома причина, щоб батьки погодилися зустрітися, поговорити й почати спілкуватися. Їх зблизила підготовка до весілля однієї з дочок.
На весіллі у Олени мати й батько навіть сиділи за одним столом і, здавалося, забули старі образи.
Після свята батьки домовилися підтримувати зв’язок, але жити разом так і не наважилися: занадто звикли вести повсякденне життя самостійно.
Але тепер сімейні свята та посиденьки у вихідні проходили у великому сімейному колі. Виявилося, що саме цього й не вистачало кожному з них…
І незважаючи на те, що батьки не стали повноцінною сімейною парою, сестер влаштовувало й таке спілкування.
