Сварка зі свекрухою вийшла дурна.
Чоловік, звісно, заводив розмову про те, щоб назвати сина Григорієм, як батька, але Дарина цей варіант відразу відкинула. Взагалі-то, вона мріяла про дівчинку і навіть ім’я придумала: Валерія. Але народився хлопчик.
Спочатку вона не хотіла називати його цим ім’ям, залишити для доньки, але варто було тільки подивитися на його чудове личко, як відразу стало зрозуміло, що він – Валерій.
-Що за дівчаче ім’я! – обурилася свекруха. – Навіть не думай так його називати! І взагалі, ми з Дімою домовилися, що ви назвете сина Гришею, на честь дідуся.
Батько Дмитра не встиг побачити онука і навіть дізнатися про нього, пішов з життя рік тому. І Дарина розуміла, що свекруха важко переживає його відхід і всіма силами намагається закриту цю дірку в своїй душі, але яка різниця, як будуть називати онука? Вона і без цього зможе його любити.
-Вибачте, але мені це ім’я не подобається, – твердо заперечила Дарина.
– Хлопчика звуть Валерій. Ви ж Риті такого не пропонували, то чому я повинна?
Старший брат Дмитра одружився п’ять років тому, але перша дитина у них з дружиною народилася тільки в кінці минулого року, і назвали Максимом.
-Але ж тоді ще не було сорока днів Гриші, не можна дитині ім’я було давати, з собою б забрав! – пояснила свекруха Дарині з таким виглядом, ніби та забула таблицю множення.
– Досить в позу вставати, піди назустріч родині, ти одна хочеш жіночим ім’ям бідного хлопчика назвати!
Ось через це і вийшла сварка. Свекруха перестала з нею розмовляти і після виписки в їхній квартирі навіть не з’являлася.
Все б нічого, але Дмитро був прив’язаний до мами і зовсім не вмів давати їй відсіч. Сама свекруха називала сина «м’якотілим», і в глибині душі Дарина з нею погоджувалася, хоча вголос завжди захищала чоловіка.
До того ж у сварці зі свекрухою він став на бік Дарини і не став наполягати на Гриші, тож вона сподівалася, що все буде добре: свекруха з часом одумається, а чоловік так і буде на її боці.
А потім Рита, друга невістка, змінила ім’я своєму синові. Дмитро розповів про це розгублено і ніби з досадою. Дарина знала, що старший брат завжди був улюбленцем батьків, і Діма всіма силами намагався довести, що він кращий, а тут брат, виходить, зробив те, чого сам Дмитро не зміг – переконав дружину дати синові ім’я батька.
Та не просто дати, а змінити його зі звичного, хлопчика вже рік як Максимом звуть!
Дарині це здалося диким. Адже дитина звикла до свого імені, відгукується на нього. Як взяти і змінити його? Дати йому чуже ім’я?
-Вони всі божевільні, твої родичі! – вирвалося у неї.
Дмитро образився. І не розмовляв з нею тиждень. Потім якось все затихло, але добре вже не було. Свекруха не дарувала Валері подарунків, не запрошувала їх на свята і взагалі ігнорувала, хоча сам Діма до неї їздив і не приховував цього.
Брат Дмитра і Рита до бойкоту не приєдналися і, навпаки, самі приїжджали в гості і їх запрошували, так що Дарина була в курсі, що подарувала свекруха улюбленому онукові і як вона сиділа з ним, поки Рита і Льоша ходили в кіно або їздили до друзів на дачу.
Самі Дарина і Діма без сина нікуди тепер не ходили: її мама жила далеко, подруги всі були бездітні і боялися маленьких дітей, а на няню грошей не було.
Вони почали сваритися. Дарина звинувачувала свекруху в тому, що вона відмовилася від онука через ім’я, а Дмитро не зміг заступитися за сина, Дмитро у відповідь звинувачував Дарину, що вона вперта і думає тільки про себе, от назвали б сина Гришею, і все було б добре.
Коли синові виповнилося три роки, чоловік заговорив про другу дитину, але Дарина була незгодна:
-Ага, а як я одна з двома дітьми буду? Ти весь час на роботі, а я з Валерою нічого не встигаю, сам знаєш, який він активний.
Ні вже, поки він до школи не піде, ніяких дітей. Або нехай твоя мама допомагає.
Через це вони стали ще більше сваритися. Якось Дмитро навіть сказав, що якщо вона не хоче народжувати дітей, то йому інша народить, але Дарина пропустила ці слова повз вуха.
А через півроку знайшла в його кишені чек з ресторану, явно на двох осіб. Склала два плюс два: його часті посиденьки то у мами, то у брата, раптові проблеми з грошима, заблокований телефон…
Загалом, викликала на відверту розмову, а Дмитро і не став викручуватися, зізнався.
-Вона розуміюча, не те що ти. І з моєю мамою дружить.
Ось так Дарина дізналася, що свекруха в помсту за небажання назвати онука ім’ям її чоловіка благословила сина на адюльтер.
Розлучилися швидко, без драм. Дарина тільки поставила умову, що з сином він буде зустрічатися на її території, щоб хлопчикові не промили мізки, як самому Дмитру.
А він і не заперечував, та й взагалі не особливо прагнув бачитися з сином. Аліменти платив справно, подарунки на всі свята дарував, а так майже не з’являвся.
Наскільки Дарина знала, ця його нова дружина дітей не поспішала Дмитру народжувати, тоді, хоча б, було зрозуміло таке прохолодне ставлення до сина, а так…
Було прикро, звичайно. Особливо на перше вересня: так вийшло, що хлопчики пішли в перший клас в один рік, і якщо вона з Валерою стояла одна, міцно стискаючи його маленьку долоньку, то Рита, на яку Дарина все ще була підписана, виклала фотографії, на яких була вся родина: і свекруха, і Дмитро з новою дружиною.
З роботи вдень піти не виходило і довелося віддати Валеру на групу подовженого дня, і тут знову було прикро: інших дітей бабусі забирали, а її син, немов сирота, весь час один.
Про аварію вона почула в новинах, але навіть подумати не могла, що це знайомі їй люди. Машина була так зім’ята, що мороз по шкірі пройшов, і Дарина подумала: як добре, що я не вожу машину, скільки небезпек таїться на дорозі!
Було шкода хлопчика,якого не стало, і Дарина весь вечір обіймала сина, нагадуючи собі, що всі неприємності – дурниця, головне, що всі живі і здорові.
А на другий день подзвонив Дмитро. І виявилося, що не стало його брата і племінника.
Дмитро плакав, заїкався, не міг заспокоїтися, і Даринп сама розплакалася. Може, у них і не було з Олексієм хороших відносин, але все ж…
І Гришу було дуже шкода, такий чудовий хлопчик – веселий, добрий, вони з Валерою дружили, поки була можливість.
На похорон Дарина пішла. І сина з собою взяла, хоча мама по телефону переконувала, що рано таке хлопчикові. Може, і рано, але він сам захотів.
Дарина обережно розповіла йому про те, що сталося, і Валера заплакав, а потім заявив, що потрібно піти на похорон. Вони і пішли.
Дарина побоювалася, що свекруха може прогнати її, сказати, що їм тут не місце, але все вийшло зовсім інакше: свекруха, побачивши Дарину, обійняла її і заплакала. І Дарина сама розплакалася. А Валера стояв поруч і тримався за неї, але вигляду, що йому страшно, не подавав.
Коли свекруха через кілька днів зателефонувала і запитала, чи можна побачитися з онуком, Дарина навіть не здивувалася.
Зрозуміло, що бідна жінка одразу втратила сина і онука, нічого страшнішого і уявити не можна. І не стала ставитись до неї зверхньо: сама привезла їй хлопчика, сама поговорила з сином, щоб він був з бабусею м’якшим.
А коли через кілька місяців свекруха завела розмову про те, що була неправа, Дарина перебила її і сказала:
-Та я сама хороша, яка різниця, як назвати дитину. Я тепер це розумію, а тоді була дурна. Не будемо про це. Як там кажуть: хто старе згадає…
Ні, подружками вони, звичайно, не стали, але у Валери поруч була бабуся, та й батько став більше брати участь у його вихованні. І коли Дарина вдруге вийшла заміж і народила дочку, на імені вона вже не зациклювалася.
Спеціально для сайту Stories
