Опівдні Ганна Олексіївна метушилася на кухні: готувала вечерю, варила компот із сухофруктів, розморожувала рибу з холодильника. Сьогодні збирався приїхати молодший син Дмитро.
Після переїзду в інше місто в нього не дуже часто виходило відвідувати батьків: спочатку було навчання, потім робота. Часу ні на що не вистачало. А зараз якраз настали вихідні, ось він і вирішив провідати батька і матір.
Господар будинку, Іван Іванович, теж не сидів без діла. Зранку зламався телевізор – різко перестали показувати канали. Ось він і намагався налаштувати. Думав, що за годину-другу впорається, але виходило якось не дуже.
Дзвінок у двері став несподіванкою. Якщо Дмитро, то чому так рано? Обіцяв же до вечора приїхати.
Іван Іванович, відклавши вбік стару інструкцію до телевізора, пішов відчиняти.
– Привіт, тату! – гучним басом сказав високий, міцно складений молодий чоловік у шкіряній куртці. У руках він тримав невелику валізку.
– Добре, що приїхав! Давно вже на тебе зачекалися!
Батько із сином обійнялися, пройшли в передпокій. Кинувши валізку на диван, Дмитро пояснив свій ранній приїзд:
– Я ж збирався годині о сьомій під’їхати. Думав, у зал спочатку сходжу тренажерний, потім удома приберуся, речі приготую, щоб із собою взяти. Але… З’явилася одна причина, через яку я вирішив поспішити.
– Що таке?
– Я відразу попереджаю, тату, мене це дуже сильно здивувало, коли я дізнався. Я взагалі спочатку не хотів вам про це говорити. З приводу мами досі не впевнений, чи треба їй це розповідати.
– Та що сталося?
– Коротше, я пробував із Льошею це обговорити, але він навіть слухати не став.
– А брат-то твій тут до чого?
– Це його й стосується. Давай я зараз із мамою привітаюся, а потім ми у вітальню відійдемо і я тобі розповім. Не хочу поки що її турбувати.
– Ну гаразд.
Дмитро забіг на кухню, тепло привітав Ганну Олексіївну, поцікавився, що вона готує. Хвилини за чотири він з’явився у вітальні. Батько вже сидів у кріслі. Вигляд у нього був насторожений. Подумки Іван Іванович був готовий до всього.
– Загалом, тату, перетнувся я три дні тому зі своїм однокурсником. Ми з ним в універі раніше вчилися. А тут він проїздом був у нас у місті, у справах. Ось і зустрілися.
– Так.
– Ну запитали одне в одного, як життя. Я про себе розповів, ну і про брата теж.
– А про нього навіщо?
– Та тому, що цей однокурсник Льошку теж знає. Просто вони не спілкувалися давно. Ось і питав про нього. Ну я сказав, що Льоха одружився. Фотку показав із весілля. А він подивився так здивовано і видав: “Дмитре, а наречену, часом, не Алісою звуть?”
– А він звідки її ім’я знає?
– Ось і я поцікавився, звідки йому про Алісу відомо. Ну і почув я дуже багато цікавого про її минуле.
– Яке?
– З’ясувалося, що однокурсник мій Алісу добре знає. Тому що родом вони з одного селища. Усю її біографію мені розповів. Росла вона в неповній і дуже бідній сім’ї, у школі вчилася погано, коротше – проблем у неї було вище даху. А грошей хотілося. Як, утім, і зараз.
– Ну, про те, що вона з бідної сім’ї, ми й раніше знали. Це не проблема.
– Так от, грошей їй хотілося, а роботи в селищі толком не було. Вчитися вона не збиралася. Ось і поїхала на заробітки. Ну, так рідні своїй сказала. Навіть обіцяла грошима допомагати молодшим сестрам і матері. Щоправда, далі обіцянок справа не пішла.
– І куди поїхала?
– До нас у місто. Спочатку в барі підробляла, але дуже недовго. А далі… Загалом, стала дівчиною легкої поведінки.
– Що? – Іван Іванович зсунув брови.
– Через дві вулиці від нашого будинку в дев’ятиповерхівці була квартира. Ну біля ринку. Зрозумів де? Ось там і Аліса мешкала, і ще кілька таких самих дівчат. Заробляли, коротше… Ну, частину грошей віддавали тим, хто їх у цю квартиру привів. Це не місцеві були.
– Звідки взагалі все це відомо стало?- Ну, однокурсник мені це особисто повідомив. Він її в цій квартирі теж відвідував, так би мовити. Навіть ціну назвав, скільки платив. І тих, хто може це підтвердити, півміста набереться.
– Знаєш, Дмитре, такими словами не розкидаються. Мутно якось. Ну сказав – а далі що? Де докази? Може, бреше? Раптом у нього неприязнь якась до Аліси.
– Та немає йому сенсу брехати. Це справи давно минулих днів. Який сенс вигадувати? Він навпаки, дуже здивувався, що така адекватна людина, як мій брат, одружилася з такою дівчиною.
– Все одно – не віриться якось. Аліса, звісно, ефектна, активна. Але щоб такими справами займалася? Та ну.
– Загалом, тату, віриш ти чи ні, а я якось за брата хвилююся. Хіба такій дружині можна довіряти? Та й ганебно якось. Раніше вона за гроші за всіма підряд, а тепер раз – і вірна дружина. Та не буває так! Таку матір ти хотів би бачити у своїх онуків?
– Ну і що ти пропонуєш? Все це розповісти Олексію?
Сам кажеш, він слухати не став.
– Звісно не став. Тому що він напевно і так це знає.
– Якщо він знає, то чому ж ми про таке навіть не чули?
– А як би ми дізналися? Я в іншому місті давно живу, ви з мамою такими питаннями явно не цікавитеся. От ми й не могли знати про таємні справи Аліси.
– Нісенітниця якась… Що, Олексій, по-твоєму, з такою б одружився? Тобто знав, що вона цим займається, і все одно весілля зіграв? Маячня!
– Ну давай сумніви всі розвіємо.
– Як?
– У самої Аліси й запитаємо.
– Здурів чи що? Як ти собі це уявляєш?
– Мені мама казала, що ти ввечері її підвозити на дачу поїдеш. Льошка-то на роботі зайнятий. Ну ось і поговоримо, поки все сімейство не в зборі.
– Їхати я збирався, це так. Але щоб такі розмови вести…
– Тату, та тут думати навіть не треба. Запитаємо і все. Нехай відповідає. Гірше точно не буде. Якщо їй нема чого приховувати – то відразу зрозуміло буде, і всі питання відпадуть…
Увечері Іван Іванович і Дмитро повезли Алісу на дачу. Чоловік її, який займався бізнесом, був відсутній вдома у термінових справах.
Батько сидів за кермом, син на передньому сидінні. Ззаду – Аліса. Це була невисока, струнка блондинка в легкій курточці.
Тримаючи в руках смартфон, вона не звертала жодної уваги на родичів: уже звикла, що тесть часто возив її на дачу, коли чоловік був зайнятий.
Звивиста сіра дорога петляла туди-сюди. Навколо неї темніли стовбури дерев. До дачі залишалося кілометрів тридцять.
– Слухай, Алісо, знаєш кого я бачив днями? – вкрадливо запитав Дмитро, дивлячись на дружину брата.
– І кого ж?
– Ваську, ну, який раніше на автовокзалі працював.
– А, цього. Ледве згадала, хто такий.
– А він тебе добре запам’ятав.
– Та ми з ним особливо й не спілкувалися ніколи.
– Ну, у Васьки інша думка з цього приводу.
– Та якось не цікава мені його думка.
– Шкода! Слухати його було цікаво. Особливо про твою блискучу кар’єру.
Іван Іванович косо подивився на молодшого сина, і в погляді його читалося: “Не перегинай палицю!”
Але Дмитро продовжував:
– Що мовчиш?
– Про яку ти кар’єру? Я не розумію.
– І квартиру не пам’ятаєш, яку вам знімали? І життя веселе?
Аліса відклала вбік телефон і нервовим, підвищеним тоном відповіла:
– Навіщо ти зараз усе це говориш?
– А тому, що мені дуже цікаво, як це мій брат одружився з дамою зі зниженою соціальною відповідальністю. Ну, це якщо цензурно висловлюватися.
– Це ти мене так назвав?
– Так. А ти поясни. Раптом Васька обдурив.
– Зайнятися більше нічим, як у чужому бруді копатися?
– Так ти скажи, був бруд чи ні? А то за брата прикро, з ким йому жити доводиться.
Іван Іванович, який мовчав увесь цей час, теж втрутився в розмову:
– Ти, Дмитре, не груби і не обзивайся. Але до тебе, Алісо, у нас в обох велике запитання. Я сам не вірю в усі ці плітки, але хочеться від тебе почути: правда це чи брехня? На порожньому місці такі чутки не беруться.
Дівчина у відповідь фиркнула:
– Я не збираюся про це розмовляти.
Іван Іванович з’їхав на узбіччя, зупинив машину, заблокував двері. Тут навіть Дмитро здивувався: з чого це раптом батько так рішуче взявся за справу?
Аліса збентежено подивилася на свекра і дівера. Вони втупилися на пасажирку і вимагали відповіді.
– Та що вам треба від мене? – дівчина готова була заплакати.
– Сама знаєш, що хочемо дізнатися. Розповідай про своє минуле. – жорстко звернувся до неї Дмитро.
– Добре, я скажу. Я росла в бідній родині, рано втратила тата. Мама одна нас піднімала, мене і ще трьох сестер. Розумієте хоч, як було? Постійно грошей не вистачало. Селище маленьке, працювати ніде.
На школу навіть часу не вистачало – все мамі допомагала по господарству, та з сестрами сиділа, вихованням їх займалася. Після одинадцятого класу в місто поїхала, заробляти.
– Цікаво, куди влаштувалася?
– У кафе спочатку. На підробіток. Біля парку було таке літнє кафе, його немає там уже років чотири. Офіціанткою я там була. Платили мало, пішла працювати в бар. А далі мене обманом втягнули в те, про що Васька розповів.
Дмитро урочисто посміхнувся.
– Тобто, все-таки було? Адже так? Не збрехав?
– Ні, не збрехав. Я дивлюся, тебе ця тема радує. Я ж кажу, обманом втягнули. Мене і ще чотирьох дівчат. Усі молоді, по вісімнадцять-дев’ятнадцять років. Звідки мізкам-то взятися? Ми повірили на слово, що грошей зможемо швидко заробити.
– Кому повірили?
– У подружки моєї, Наталки, знайомий був, солідний такий хлопець, на машині дорогій їздив. Ось він нас і втягнув.
– Чому працювала там, а одразу не пішла?
– Так нам рахунок виставили. Харчування, проживання у квартирі, комуналка, ще там щось було. Ще й пообіцяли, що через два місяці допоможуть нам пройти на модельний кастинг якийсь крутий. І сказали, що ми все це маємо відпрацювати.
– Давай без подробиць. – Іван Іванович знову завів машину і поїхав у бік дачі.
– От навіщо ви так зі мною чините? Я ж узагалі-то в положенні – навіть ще Олексію про це не говорила… – голосила дівчина.
Тепер поїздка проходила мовчки. Батько з сином висадили Алісу навпроти будинку, подали їй сумки і поїхали, не попрощавшись. Дивлячись услід машині, вона голосно розплакалася і відчула, що вся тремтить…
Наступний день пройшов у бурхливих обговореннях. Іван Іванович і Дмитро розповіли про все почуте Ганні Олексіївні. Та й раніше недолюблювала невістку, а тепер і зовсім була розлючена.
– Як же так?! Невже Льошка не знав? Зла не вистачає! Це треба ж, яку змію в дім приволок!
– Думати треба, що робити. – сказав Дмитро, сидячи за столом і попиваючи гарячий чай.
– А що тут думати? Льошку викликати на розмову. Щоб пояснив нам: він знав про її минуле чи ні? Якщо не знав – значить, вона обдурила. А от якщо знав – то тоді до нього питання.
– Та нехай розлучається з нею! – заявила Ганна Олексіївна.
Іван Іванович не погодився:
– Як же вони тепер розлучаться, якщо Аліска дитину чекає? І адже незрозуміло ще, від кого. Така дружина і нагуляти легко могла. З її то минулим.
Дмитро ненавмисно торкнувся рукою гарячої чашки й одразу сіпнувся. Було неприємно через опік. Приклавши до пальців лід, він сказав:
– Ну дивіться. Дитину вона напевно нагуляла. Тут і сумнівів немає. І навіщо тоді такий тягар Олексію? Тим більше, вона ще сама йому про це не говорила. Боїться значить, що в чоловіка сумніви виникнуть.
А якщо позбудеться дитини – то Льошці й дізнаватися ні про що не доведеться. А вже потім переконаємо його, щоб розлучився.
Батьки схвалили підступну пропозицію свого молодшого сина. Вирішили примусити Алісу до того, щоб вона позбулася дитини. У їхніх головах міцно засіла думка про те, що дитину невістка нагуляла і що вона точно не рідна Олексію.
Знову вирішили вирушити на дачу – тепер уже втрьох. Скористалися тим, що в Олексія через несподівані негаразди, пов’язані з його бізнесом, не вийшло приїхати до дружини…
Аліса відчинила двері в будинок неохоче. Косо глянула на родичів, відійшла в коридор. На ній була довга сукня синього кольору, подарована після весілля свекрухою.
Ганна Олексіївна вирішила взяти ініціативу у свої руки і майже одразу почала лаятися на невістку:
– Як же так вийшло, га?Звабила Льошку? А він, дурник, повівся. Відразу ти мені не сподобалася. Уся в косметиці, вічно у вбраннях вульгарних. Як я не здогадалася, що ти така?
Аліса від природи була активною, яскравою, але в неї часто був нестабільний настрій. Коли тривожилася або засмучувалася – могла розлютитися. Так сталося і в цей момент.
– А ви, Ганно Олексіївно, яке право маєте мене засуджувати? Ми з Льошею полюбили одне одного. А ви стоїте тут, кричите і несете маячню.
– Ще й грубити смієш?
– Так, смію. Ви неправильно говорите. Мене в юності обманом у все це втягнули, я звідти пішла врешті-решт. І було це давно. Навіщо зараз це згадувати? У мене було важке життя, але я знайшла своє щастя з Олексієм. А ви це щастя намагаєтеся зруйнувати.
– Та ти весь наш рід зіпсувати хочеш! Кажеш,дитину носиш під серцем? А від кого дитину нагуляла? Льошка в роз’їздах весь час. Бізнесом займається, гроші заробляє, щоб утримувати тебе! Гнати тебе треба геть.
– І з чого ви взяли, що я дитину нагуляла? Що за брехня?
– Це не брехня. Така, як ти, може тільки нагуляти. Навіть слухати не хочу твої виправдання. І я не вірю, що дитина від Льоші.
– Не вірте, справа ваша. Але я про дитину обов’язково йому розповім.
– Ні вже! Дурити сина не дозволю. Переривай – і все. А після цього котись у своє селище, там і сиди.
– Ви при своєму розумі, Ганно Олексіївно? Навіщо ви мене змушуєте таке робити? Це ж безумство. Ми з Льошею так довго хотіли дитину, а тут ви зі своєю маячнею. Я цього робити не буду.
– Знахабніла зовсім?
Аліса не стала відповідати на подальші лайки свекрухи. Дмитро та Іван Іванович мовчки стояли біля дверей – похмурі й незадоволені.
Дівчина взяла телефон і зателефонувала чоловікові. Цього ніхто з родичів не очікував.
– Льоше, привіт. Загалом, хотіла тобі сказати… Ти ж не зайнятий? Коротше, в нас буде дитина. Так, тест показав. Ти радий?
Анна Олексіївна стиснула щелепу від злості. Простоявши так хвилину, вона замахнулася на невістку сумкою і обурено крикнула:
– Ах ти, брехати надумала, сина мого обманювати!
Аліса встигла відкласти телефон на тумбочку і в цей момент ледве-ледве ухилилася від сумки. Бачачи перед собою розлючену свекруху, вона з силою відштовхнула її від себе.
Гвнна Олексіївна впала на спину, поваливши стілець, невеликий столик і стійку для взуття.
Піднімати її кинулися син і чоловік. Аліса закрилася у вітальні й зателефонувала чоловікові вдруге, розповівши про те, наскільки неадекватно поводяться його родичі. Олексій пообіцяв приїхати…
У лікарні Ганні Олексіївні поставили діагноз: вивих плеча. Іван Іванович і Дмитро дуже переживали з цього приводу, адже жінка посідала в їхній родині мало не чільну роль. У всьому, що сталося, звинувачували Алісу, яка також приїхала в лікарню.
Трохи пізніше там з’явився й Олексій. Середнього зросту, зовні схожий на батька чоловік у піджаку, який накинув на плечі білосніжний халат. Не дивлячись на дружину, яка сиділа в коридорі, він пройшов у палату, де перебувала мати. Вискочив звідти через п’ятнадцять хвилин, обурено дивлячись на дружину.
– Алісо, що все це означає?
– Твої родичі приїхали і дошкуляли мені. А мама твоя кинулася, намагалася сумкою мене зачепити.
– Досить обманювати. Мені все вже в подробицях розповіли. Вони приїхали з тобою поговорити, і до речі, тема розмови мені теж цікава. Я не знав про твоє багате минуле. Я ж думав, що Дмитро напідпитку мені тоді дзвонив і ось це говорив. А ні, виявляється правда. Отримав дружину…! І ти мене обдурила? Як тепер жити з цим?
– Я… Я помилково там опинилася…
– Мені плювати, Алісо. Ти не тільки мене обдурила, ще й напала на мою маму. Штовхнула її. Вона літня людина, із суглобами проблеми. А ти на неї накинулася. Тепер вивихи, переломи. І боляче їй, і погано, і лікуватися тепер, гіпс і все таке. Як тобі не соромно таке творити?
– Льошо, а чому ти бачиш тільки одну сторону? Що вони тобі сказали – те ти й кажеш.
– Мати, батько і рідний брат зла мені точно бажати не будуть. І я це добре знаю. А от ти… Після всього почутого я тобі більше не вірю. І навіть розмовляти з тобою тепер огидно. Мені зараз брат із батьком стільки всього розповіли.
Хоча, чому я дивуюся? Усі ці роки мене мучили сумніви: а раптом ти зраджуєш? Виходить, це дійсно могло бути.
– Льошо, вони тобі брешуть постійно, ну навіщо ти їх слухаєш?
– Мати мені бреше, по-твоєму? Батько? Так чи що? Краще замовкни, ти й так багато справ наворотила. – кричав Олексій.
– Значить, ти більше мені не віриш.
– Так. І мені тепер соромно поруч із тобою перебувати. Я бізнесмен, шанована в місті людина. А дружина в мене …? Та це ганьба. Ще й скандал зараз буде через тебе, плітки поповзуть, що ти на маму мою кинулася. Ти просто угробила мою репутацію!
– Будь ласка, вибач. Мені самій неприємна вся ця історія.
– Та годі виправдовуватися. Мені набридло тебе слухати! Кожне твоє слово, судячи з розповідей моїх рідних, це брехня!
Аліса тремтіла і плакала. В очах у неї потемніло, і вона відчула, що зараз упаде. Різкий біль у грудях заглушив усі крики чоловіка. Олексій стояв і, розмахуючи руками, грізно обурювався на дружину. А вона вже нічого не чула. Буквально за півхвилини вона впала на підлогу…
На похороні Олексій тримався осібно – окремо від усіх. До рідні покійної дружини соромно було підійти, а своїх родичів він тепер звинувачував у тому, що сталося, і уникав спілкування з ними.
Побілілий, як аркуш паперу, він ходив туди-сюди, не знаходячи собі місця.
В Аліси була погана спадковість. Із серцем проблеми. Її батько був далеко не старою людиною, коли раптовий серцевий напад обірвав його життя. Так само сталося і з донькою.
Вона багато нервувала останнім часом, а скандал зі свекрухою та люті лайки чоловіка її добили. Не витримала.
Усвідомлюючи все це, Олексій звинувачував не тільки рідних, а й себе. Сам же довів її криками, лайкою, обуренням! Боявся через репутацію, не хотів виховувати “нагуляну” дитину. Тепер залишився взагалі ні з чим.
Він стояв серед смерек у тиші й не міг нормально вдихнути свіже, прохолодне повітря. Ком у горлі заважав. Усе своє життя він цінував репутацію і гроші, в усьому був залежний від думки найближчих родичів.
А тепер раптом зрозумів, що втратив єдину людину, яка могла принести йому щастя. Бізнес і думка людей здалися безглуздою метушнею на тлі його понівеченої, розбитої долі. Заради чого він прожив ці роки?
І сам собі відповів на це запитання: заради того, щоб відразу зрозуміти, що все це не мало сенсу. А те, що мало реальний сенс, він не цінував і, на власний жах, втратив.
Так хотілося тепер почути ласкавий голос Аліси! Але тепер це було вже неможливо. Холодний граніт, темні смереки, вітер, що ковзає серед них. І нескінченна порожнеча, в якій згасла його особиста надія.
