Христина сиділа в кафе, нервово помішуючи ложечкою охололий латте. Валентина, уважно вислухавши подругу, задумливо подивилася у вікно.
— Знаєш, Христино, — обережно почала вона, — взагалі-то я тебе розумію, але, може, вони не «здали», а просто нарешті видихнули? Подумай сама — все життя як на пер.довій. Твоя мама — головний лікар, це ж вічний стрес, скарги, перевірки, відповідальність за чужі життя.
Тато працював у поліції, теж не цукерка. Вони ж жили в режимі «всім допомогти, всіх врятувати і при цьому зберігати репутацію».
— Ну, це ж і є нормальне життя успішних людей, ми з Єгором теж так живемо, — перебила подругу Христина. — А що зараз? Мама у футболці й штанях, руки в землі, нігті без манікюру. Тато вічно возиться з цими дровами, ніби в нього інших інтересів немає.
Вони ж деградують, Валю! Я приїжджаю, а вони мені про кабачки. Мені соромно перед Єгором, що мої батьки перетворилися на якихось… дачників.
Валентина промовчала, не знаючи, що й сказати. Христина має рацію, але й батьків її шкода…
Через деякий час Христина знову поїхала на дачу — треба було забрати документи, які батько обіцяв знайти. Вона під’їхала до ділянки й завмерла біля хвіртки.
На веранді, у променях призахідного сонця, сиділи батьки. Наталія Борисівна була в простій лляній сукні, з розпущеним волоссям, але з якоюсь дивно м’якою, спокійною посмішкою на обличчі.
Олексій Іванович щось майстрував із дерева, тихо наспівуючи під ніс стару пісню. На столі стояв піднос із нарізаними овочами — тими самими, з грядки, які так пахли літом і сонцем.
— Тату, мамо, — тихо покликала вона.
Вони обернулися.
— О, Христина, приїхала. А ми якраз заварили чай з м’ятою, овочевий салат хочеш? Сідай, донечко.
І їй ставало шкода батьків…
Але коли Христина поверталася додому, у галасливе місто, її роздратування теж поверталося.
Вони з Єгором давали собі раду, як могли. Христина працювала з дому, Марія у них ще маленька, ходить у садочок, але часто хворіє. Ну а Єгор працював у фірмі з продажу медичного обладнання й непогано заробляв.
Квартиру вони орендували, бо з батьками у їхній двокімнатній тісно було жити разом. І планували, що Єгор незабаром отримає підвищення, і тоді вони візьмуть іпотеку.
— Ти б жила в нашій двокімнатній, донечко, адже ми тепер майже цілий рік живемо на дачі, — запропонувала якось Наталія Борисівна, але Христина обурилася:
— Мамо, тату, ну як ви собі це уявляєте? У нас зараз у квартирі два санвузли, у Марії своя велика кімната, я в вітальні вдень працюю, іноді допізна. А Єгор з роботи втомлений приїжджає і в спальні падає відпочивати.
А у вас двокімнатна квартира в старому будинку, як ми там помістимося? Та ще й під час сильних морозів ви можете приїхати з дачі — це нереально, мамо. Краще б ви не виходили на пенсію, а ще трохи попрацювали. Нам ваша матеріальна підтримка не потрібна, ми самі працюємо.
Але раніше у вас були зв’язки, і потрібним людям можна було допомогти. Та й ви були на плаву, а тепер… кабачки вирощуєте…
Батьки переглянулися, і Олексій Іванович поблажливо посміхнувся:
— На роботі, донечко, люди теж вигорають, та й з віком багато чого переосмислили, переоцінили цінності. А раніше молоді з дітьми жили у батьків у двокімнатній квартирі аж до старості, і нічого, виростали хорошими людьми, не це найголовніше.
— Тату, ну ти що, хочеш, щоб ми теж так жили? У нас інші цілі, я хочу жити добре.
— Та залиш її в спокої, — торкнулася чоловіка за плече Наталія Борисівна, — нехай живуть своїм розумом.
Але часи незабаром змінилися, фірма з продажу медичного обладнання розвалилася, і Єгор втратив роботу. Знайти щось на таких самих умовах йому не вдалося, а Христина знову ображалася:
— Якби мама працювала в медицині, вона б допомогла тобі знайти хорошу роботу!
Єгор же намагався продемонструвати свою самостійність і потайки взяв кредит. Вирішив самостійно організувати фірму та постачати медичні прилади, але прогорів.
За орендовану квартиру стало нічим платити, а Христина з жахом зрозуміла, що вона ще й вагітна.
Вони хотіли другу дитину, але трохи пізніше, і тут раптом усе навалилося.
— Не хочу нічого говорити батькам, вони все одно не допоможуть, тільки будуть бурчати, що попереджали, ми з тобою самі впораємося, — спочатку казала Єгору Христина.
Але борги зростали, а ситуація не поліпшувалася, і одного разу вони всією сім’єю приїхали на дачу.
— Мамо, тату, у нас все погано, Єгор втратив роботу, а я ва.ітна. Ми виїхали з орендованої квартири, віддали все, що було, і ще заборгували, не змогли розрахуватися. Тепер не знаємо, що й робити.
— Таа-а-ак, — сказав Олексій Іванович, але, поглянувши на дружину, змінив тон.
– А що ж робити? Треба якось виживати. З роботою зараз туго, тож є два варіанти. Можете жити в нашій двокімнатній квартирі, ми вже давно пропонували, а от з роботою Єгору ми допомогти не зможемо, нехай сам шукає.
– Так ми борги не віддамо, — похмуро сказав Єгор. — Моя мати нічим не допоможе, вона в іншому місті, та ще й сестра з родиною у неї живе.
— Значить, хапаємося за соломинку, ми й у гірші часи виживали, — плеснув по плечу зятя Олексій Іванович, ледь стримуючи роздратування.
— Значить, будемо жити тут, на дачі, всі разом, а нашу квартиру здамо. Ми з тобою, Єгор, тимчасово підемо працювати в будівельну бригаду, а далі буде видно. Ну а мама з Христиною вдома та на городі займуться справами.
— Та хіба це життя? — з жахом вигукнула Христина.
— А ти як думала, донечко? Чи, може, у тебе є інші варіанти? У мене немає…
Ось Марії дідусева пропозиція сподобалася найбільше, вона відразу зраділа:
— Я теж буду допомагати!
Якщо чесно, Христина такого від своїх батьків не очікувала.
Але батько швидко домовився з якимись чоловіками, двоє з яких теж раніше служили в поліції, а тепер працюють на себе.
І робота закипіла.
На щастя, урожай на дачі був непоганий, а ягід і яблук — просто безліч.
Христина не очікувала від себе, що їй навіть сподобається консервувати огірки та помідори й варити варення. У Марії теж були обов’язки — вона годувала котів і допомагала бабусі полоти грядки.
Від свіжого повітря та простої праці Марія зміцніла й навіть перестала хворіти.
Ну а Олексій Іванович з Єгором та рештою бригади так злагодилися, що замовлень на ремонт дачі, чи прибудови не було кінця-краю…
Новий рік вони святкували з справжньою живою ялинкою. А навесні Христина народила сина.
Вони так звикли жити на дачі й займатися простою справою, що навіть не хотіли їхати до міста.
Але ситуація змінилася: Єгор знайшов роботу, і на перший внесок за квартиру вони незабаром змогли накопичити.
Але тепер уже Христина не вважала, що батьки «здали», і їй зовсім не було за них прикро. Тепер вона пишається своїми мамою й татом.
Адже, як виявилося, вони вміють виживати в будь-якій ситуації.
І Христина з Єгором тепер теж знають, що жити красиво, звичайно, чудово. Але життя непередбачуване, і найпростіші вміння іноді важливіші за будь-які зв’язки — вони допоможуть вижити й зберегти сімейне щастя…
