Катя прокинулася вранці і подивилася на екран телефону. На дисплеї висвічувалося, що у неї є одне непрочитане повідомлення.
“Катя, приїжджай до нас. Мама хоче тебе бачити”.
Це повідомлення було від Поліни, її двоюрідної сестри. Але не це було дивним. Дивним було те, що тітка Віра хотіла її бачити…
Кілька років їй, здавалося, було байдуже до племінниці. А ще Катя її боялася. Ось цю сердиту і сувору тітоньку, яка чомусь цю саму суворість проявляла тільки до неї.
Мама Каті пішла з життя, коли дівчинці було дванадцять років. Оскільки батька свого вона не знала, а бабусь і дідусів на той час уже не було в живих, то вона опинилася в будинку маминої сестри, тітки Віри.
Спочатку все йшло добре – Катя виховувалася з двоюрідною сестрою Поліною, у них різниця у віці всього один рік, Поліна була старшою.
Разом ходили до школи, разом прибирали квартиру і готували вечерю до приходу тітки Віри.
Квартира покійної мами Каті здавалася, до того ж тітка оформила опіку над нею і отримувала гроші. Вона не обділяла сироту, купувала їй речі нарівні з донькою, намагалася нікого не образити. Але в якийсь момент все змінилося…
Це сталося в одинадцятому класі. Поліна тоді почала зустрічатися з однокласником і закинула навчання. Ближче до іспитів схаменулася, почала бігати по репетиторам, але все ж без перездачі не обійшлося.
А Катя була іншою… Вона поставила собі мету і йшла до неї. Дівчинка хотіла стати юристом, тому до навчання ставилася серйозно. Вона не прогулювала заняття, до самої ночі сиділа над підручниками і здала всі іспити на відмінно.
Начебто все було добре, крім того, що тітку Віру ніби підмінили… Вона стала суворою по відношенню до племінниці, зривалася на неї, а ще, нібито випадково говорила неприємні речі. На кшталт того, що, звичайно, Каті треба вчитися, може з роботою пощастить, раз вже Бог зовнішністю обділив.
Полінка тепер була красунею, а Катя ботаніком.
Іноді, стоячи перед дзеркалом, Катя оглядала себе і дійсно вірила в те, що має вади. Напевно, у неї і справді великий ніс, і стрижка у неї немодна. Можна було б кілограми три-чотири скинути, тітка ось недавно сказала, що вона розжиріла.
Комплекси неповноцінності наростали як сніжний ком. І росли вони пропорційно успіху в навчанні у Каті і зниженню успіхів у Поліни.
До інституту сестра Каті не вступила, не змогла пройти за балами. З хлопчиком розлучилася, а фінал тієї любовної історії був небажана дитина.
Тітка Віра відразу схопила за руку свою нерозумну дочку і потягла до клініки. Адже вона розсудила – сусіди почнуть зневажати, коли дізнаються, що дочка в подолі принесла.
А після цього Поліна ніби з котушок злетіла – постійно відвідувала клуби і бігала на гулянки.
– Тітко Віро, – перейшовши на другий курс в інституті, Катя вирішила підійти до тітки з серйозною розмовою. – Я хочу жити в маминій квартирі.
– З чого раптом? – підвела голову тітка і суворим поглядом подивилася на племінницю.
– Розумієте, я знайшла роботу. Буду секретарем в адвокатській конторі, мені пощастило, це ж корисний досвід, знадобиться в майбутньому. Я сама зможу оплачувати своє утримання.
– Ну і чудово. А навіщо ж в мамину квартиру переїжджати? Навіщо втрачати додатковий дохід від здачі?
– Я не висипаюся. Поліна приходить пізно, шумить…
– А, зрозуміла, – кивнула тітка, – ти просто заздриш сестрі, що у неї насичене особисте життя, в той час як біля тебе немає жодного порядного чоловіка. Та хоч би непорядний трапився, так і такого немає.
Катя скривилася. Не говорити ж тітці, що за нею на курсі двоє хлопців намагаються залицятися.
– Я не заздрю їй, – тихо відповіла Катя. – Я просто хочу виспатися. А Поліна шумить, вмикає музику, та й запах вранці в кімнаті такий, що мене нудить.
– Ось вона, вдячність. Я виростила тебе, все зробила для твого блага і майбутнього, останнє віддавала, а ти ось так. Та йди куди хочеш!
Каті була незрозуміла реакція тітки. Так, звичайно, вона багато в чому права – взяла її на виховання, не кинула, годувала і одягала, але не останнє віддавала – гроші за оренду квартири і від держави вона отримувала.
****
Кілька днів тітка з нею не розмовляла, а потім так само мовчки увійшла в кімнату, поклала зв’язку ключів і вийшла.
Катя переїхала в квартиру матері, вчилася, працювала. Іноді приїжджала до тітки, розповідала про свої успіхи, але тітка завжди її критикувала. У якийсь момент Катя зрозуміла – їй не раді в цьому будинку.
А ще більше це стало зрозумілим, коли вона вийшла заміж за помічника адвоката, сина власника тієї самої контори.
З Поліною була інша історія – вона знову була при надії, тільки цього разу дитину вирішила залишити. І молодого чоловіка в будинок привела.
Жили вони не дуже добре, перебивалися з однієї роботи на іншу. Але, як здавалося Каті, тітка Віра була щаслива, адже вона дуже любила свого онука.
Тільки ось Катя була ніби небажаним гостем у цьому домі, тому стала спочатку приїжджати рідше, а останній рік і зовсім не з’являлася в квартирі тітки. І раптом це повідомлення.
– Катя, ти ще скажи, що поїдеш. Навіщо? – її чоловік Влад бачив все з боку і йому було неприємно таке ставлення.
– Поїду, раз просила. Вона вже кілька років мене ні про що не просить.
– Я з тобою.
– Ні, Влад. Я сама.
– Тоді будь обережна, пам’ятай, що ти зараз не одна. Не дозволяй собі хвилювань і переживань.
Катя посміхнулася. Так, Влад правий, вона зараз не одна. У неї є коханий чоловік, а ще вона носить під серцем бажану дитину. Ось уже третій місяць пішов…
Двері їй відчинила Поліна. Вона виглядала не дуже добре – під очима кола, волосся скуйовджене.
– Що з тобою? – здивувалася Катя.
– А, вчора з Риткою погуляли. Ти йди до мами, а я в душ, приведу себе до ладу.
– А твої де?
– Сергій у кімнаті пазли збирає, а Ромка… Він тут більше не живе. Пішов минулого тижня.
– Пішов? А чому ти нічого не казала?
– Такими речами не хваляться. Нічого, не вперше йде, нагуляється і прийде. А ні, то подам на розлучення і аліменти.
Поліна пішла в душ, а Катя спершу пройшла в дитячу кімнату, поцілувала племінника, а потім пройшла в кімнату до тітки. Та лежала на високих подушках і читала книгу.
– Вітаю, тітко Віро. Поліна мені написала повідомлення, що ви хотіли мене бачити.
– Правильно, – відклавши вбік книгу і знявши окуляри, зітхнула тітка.
– Що з вами? Ви бліда, та ще й схудли.
– Захворіла я, серце. А ці мене доводять, ніби швидше в мог илу загнати хочуть. Але не скаржитися на них я тебе покликала. Як то кажуть – що посіяла, те й пожинаю.
– А навіщо тоді покликали?
– Страшно мені стало, – зітхнула тітка Віра. – Ось піду я, а так і не попрошу у тебе вибачення. Так і не покаюся. Вчора сусіда поховали – тридцять вісім років, молодий ще був. А мені вже шостий десяток пішов.
– Та навіщо ви так? Ви ще молода. Та й за що пробачення просити? Це я повинна, я вас образила.
– Дурненька ти, Катька. Ніби інститут з червоним дипломом закінчила, в житті добре влаштувалася, а зберегла дитячу наївність. Ти мене ніяк не образила, це я, дурна баба, від заздрості своєї голову втратила.
– Яка заздрість, про що ви? – здивувалася Катя.
– Як же про що? Ви ось з Полінкою разом росли, однаково я вас виховувала, а в неї ніби чорт вселився. У навчанні нуль, роботи путньої немає, дитину ось нагуляла, чоловіка цього в дім привела, теж ні риба, ні м’ясо. Одна радість у мене – онук.
А у тебе все по-іншому, по-правильному – навчання, робота, потім заміж вийшла за хорошого хлопця. Все по розуму. І щоб я не говорила, ти красива. І красою своєю вміло розпоряджаєшся, не те що моя Полька. Намалюється, виглядає як занепала жінка, прости Господи.
– Тітонько… – Катя поклала долоню на її руку.
– Катю, – перебила вона її. – Все я зрозуміла, усвідомила. Ти пробач мене, мила. Стільки років була несправедлива, а треба було на себе гніватися, думати, де ж я Полінку упустила. А тебе не шпиняти повинна була, а пишатися тобою. Пробач мене, Катя.
Катя нахилилася і обійняла тітку. Слова були не потрібні.
– Катю, ти вже заглядай до мене, хоча б раз на місяць. Поговоримо, поспілкуємося. Ти не думай, догляд за мною не потрібен, зрештою Полька хоч і без мізків в голові, але мати не кине, та й я ще побігаю, поборюся за себе.
– Добре, тітонько Віро.
– Катерино, ну а в цілому як? Як робота, як сімейне життя?
– Все добре, – посміхнулася Катя. – І на роботі, і вдома.
– Катю, може, не моя справа, але діточки то коли підуть? Кар’єра кар’єрою, але про майбутнє думати треба.
– Вже, – прошепотіла Катя. – Третій місяць.
Сльоза скотилася по щоці тітки, вона розкинула руки і кинулася обіймати племінницю.
– Катя, якщо ти дозволиш, якщо дозволиш, я буду бабусею для твоєї дитини.
–
– Звичайно будете, тим більше ви і є бабуся. Ви ж мені матір замінили.
ЕПІЛОГ
Тітка Віра даремно турбувалася за своє серце – її підлікували, порадили більше бувати на свіжому повітрі, робити нескладні кардіонавантаження, а те, що у неї час від часу підскакує тиск, це нормально в такому віці.
Часто буваючи в родині племінниці, вона нарешті взяла дочку в їжакові рукавиці. Погнала її вчитися на курси, а потім на роботу.
Ромка після розлучення став платити аліменти. Пізніше Поліна зустріла нормального працьовитого чоловіка, який займався пластиковими вікнами.
Тітка Віра тепер Катю ставила в приклад і домоглася того, що Полінка тепер зважала на кожне її слово. Молодій жінці це пішло тільки на користь, вона взялася за розум і забула про гулянки. А може просто подорослішала і “перегоріла”.
Іноді тітка Віра брала дочку Каті і привозила до себе в квартиру, де із задоволенням возилася з онуками, забувши про те, що зовсім недавно збиралася йти на той світ…
Спеціально для сайту Stories
