Він стояв на порозі, як завжди – з тортиком у руці, і посміхався тією самою – вічно жалюгідною, винною посмішкою.
– Іллюшо, це знову ви? – невдоволено застогнала Марія, і важко зітхнула. – Ну, скільки можна? Ну, час би вам уже заспокоїтися! Адже минуло вже майже три роки!
– Так-так, Маріє Ігорівно, я це пам’ятаю. Ви не переживайте, сьогодні я прийшов до вас востаннє. Я прийшов попрощатися.
– Ви вже прощалися зі мною три місяці тому.
– Ну, минулого разу… Я ж не знав, що в мене все так вийде… Але сьогодні… – Він сумно зітхнув. – І взагалі, Маріє Ігорівно хіба я не маю права зайти до вас із тортиком у гості? Адже ви ж колись були для мене – майже теща!
– Припиніть постійно згадувати про це, Ілле! – незадоволено поморщилася Марія, але все-таки відступила вглиб передпокою, звільняючи шлях для небажаного гостя.
Коли він увійшов, вона зачинила на замки двері й забурчала:
– Невже ви не розумієте, що приходячи сюди, ви щоразу ставите мене в незручне становище?
– Чому? – здивовано запитав гість.
– Вас можуть побачити мої сусіди. Не дай Боже, вони подумають, що ви – в помсту за те, що моя дочка вийшла заміж не за вас, а за іншого – вирішили позалицятися до мене.
– Ну, що ви таке кажете, Маріє Ігорівно? – негайно обурився чоловік. – Хоча… Ви цілком ще молода жінка… І ефектна…
– Що? – Марія загрозливо блиснула своїми карими очима, і гість одразу відступився.
– Ні-ні! Я просто хотів зробити вам комплімент! Ми зараз поп’ємо з вами чаю, попрощаємося і… Я обіцяю вам, що більше ніколи не переступлю порога вашої квартири.
– Ви обіцяєте мені це постійно. І я відразу вас попереджаю – у моєї доньки у шлюбі все чудово, і розлучатися вона з чоловіком не збирається! Ясно вам? Можете на це не сподіватися!
Марія, невдоволено пихкаючи, пішла на кухню, гість поплентався за нею. Там він гордо поставив принесений тортик на середину столу, і так само гордо вимовив:
– Ось. Я приніс вам чудовий торт із символічною назвою “Радість!”
– Припиніть, Ілля… – Господиня невдоволено загриміла чайником, ставлячи його на плиту. – Хочу вам зауважити, що ви зі своїми тортиками так і залишитеся вічно неодруженим.
– Чому це? – знову здивувався гість.
– Тому що жінок потрібно зацікавлювати не солодощами.
– Що? – Ілля з подивом подивився на неї. – Ви на що натякаєте, Маріє Ігорівно?
– Я не натякаю! Сьогодні я прямо вам скажу – час вже вам припиняти на кожному розі презентувати мамині торти. Я розумію, що вона у вас директор кондитерського кафе, але не можна ж навіть на побаченні займатися рекламою солодких виробів!
– На якому побаченні? У нас же з вами не побачення! І потім, це не реклама, а…
– Досить! – грубо перебила його Марія. – Краще скажіть мені, у вас з’явилася на горизонті хоч якась жінка?
– Так! – раптом усміхнувся він. – З’явилася! Тому, я і кажу, що я прийшов попрощатися.
– Стоп! – несподівано вигукнула Марія і пальцем показала на стілець. – Тоді – сідайте!
– Так? – навіщось запитав чоловік, і тут же слухняно сів. – Так от, я познайомився з чудовою жінкою…
– Помовчіть! – знову обірвала його вона, і почала розливати по кухлях чай. – Краще, послухайте, що я вам зараз скажу. Ви хочете одружитися з цією вашою чудовою жінкою?
– Збираюся… – кивнув він. – Але дуже побоююся, що в мене знову може не вийти…
– І правильно ви побоюєтеся, Ілле. Тепер дайте відповідь мені на головне запитання – ви ходите на побачення до цієї жінки теж із цими вашими маминими дурними безглуздими солодощами?
Чоловік раптом часто-часто захлопав очима, потім на його обличчі з’явився вираз безмежного обурення.
– Що ви таке кажите, Маріє Ігорівно?! Мамині солодощі, вони не дурні! Вони користуються величезним попитом у покупців кафе! Особливо тортики!
– Замовкніть негайно, Іллюша! – грізно прикрикнула на нього Марія. – І слухайте, що вам каже, як ви висловилися, “майже теща”. Ви що, досі не зрозуміли, чому моя Аллочка відмовила вам?
– Ну, як сказала моя мама… – Ілля, зробив скривджені очі, – кожна жінка шукає собі дім, де їй буде солодко…
– Оооо! – простогнала роздратовано господиня, щосили стримуючись, щоб не огріти гостя чайником. Вона сіла навпроти гостя, і грізно запитала:
– У вас, що, у вашій родині на думці завжди тільки одне солодке?! Хіба ви не в курсі, що від солодкого, дорогий мій Іллюша, випадають зуби, і ростуть непомірно боки! Так от, моя Алла вийшла заміж за іншого тільки тому, що ви власноруч все зіпсували.
– Зіпсував? – Ілля, вражений такими словами, завмер. – Чому я зіпсував? Яким чином?
– А ви досі не зрозуміли?! Ви знаєте, що тепер у неї алергія на будь-які кондитерські вироби? І її нудить, коли вона бачить торти й тістечка. Адже ви примудрялися приносити їй ці тістечка щодня. Вона ж тепер ненавидить усе солодке! Краще б ви їй приносили на побачення шампур із шашликом, якщо у вас на квіти грошей не вистачало…
– Із шашликом? – Гість страшенно розгубився. – Але в моєї мами в кафе не роблять шашлик…
– До чого тут ваша мама? – знову застогнала Марія. – Ви мені так і не відповіли, ви вашій новій жінці вже дарували тістечка й торти?
– Ну, звісно. Як можна без цього?
– А золоту каблучку ви їй подарували?
– Каблучку? – злякався гість. – Золоту?
– Можна навіть срібну! Та будь-яку, чорт вас забирай! І квіти! Ви хоч раз купили їй квіти? Букетик з трьох троянд?
– Але навіщо? – жалібно стогнав Ілля. – Адже тортик, він і за ціною дорожчий, і набагато корисніший…
– Мовчати! – знову гаркнула “майже теща”. – Ілле! Ви що, не розумієте, що ваш передбачуваний новий шлюб перебуває на межі розвалу?
– Чому?
– Тому що ви удобрюєте любовний ґрунт зовсім не тим, чим потрібно!
– А чим потрібно? Каблучкою? – Він сумно зітхнув. – Добре… Я в мами запитаю, може в неї є непотрібна…
– Оооо… – Марія Ігорівна схопилася за голову і пробурмотіла: – Ну, все, з мене досить… Я більше з вами не можу… Давайте, Ілле, розпаковуйте свій торт і починайте пити чай.
– А ви?
– Я? Ні… Я тепер теж ненавиджу торти!
– Так? – Чоловік зробив нещасне обличчя. – Дивно… Скажіть, Маріє Ігорівно, а в Аллочки, справді, з чоловіком усе чудово?
– Ілле, не заводьте свою стару платівку! – із погрозою в голосі промовила Марія. – Пийте чай і їжте свій торт!
– Чогось сьогодні мені не хочеться… – зітхнув він.
– От і добре. – Господиня рішуче піднялася зі стільця. – Отже, можна нам із вами прощатися. І тепер уже – назавжди.
– Так! – Він, розуміючи, що розмова скінчилася, знехотя встав і поплентався до дверей.
– Чекайте! – вигукнула вона, взяла зі столу так і не розпакований тортик, і всучила його Іллі назад. – Ви забули ось це.
– Але цей же вам…
– Ні. – Вона скоріше поспішила до вхідних дверей, відчинила їх перед цією дивною людиною, і твердо сказала: – Прощавайте.
Він сумно кивнув, переступаючи через поріг, завмер, і виразним голосом, немов для рекламного ролика, вимовив:
– І все-таки я не розумію, як можна в цьому гіркому житті не любити солодке? Моя мама тортики просто обожнює! І вони в неї – найсмачніші в нашому місті!
Сказав, і з почуттям виконаного обов’язку, вийшов.
Марія швидше зачинила за ним двері.Спеціально для сайту Stories
