Коли Настя повернулася з роботи, то вдома на неї знову чекав сюрприз. Свекруха, Раїса Степанівна сиділа на кухні та пила чай. Вона приїжджала рідко, але останнім часом практично кожні вихідні проводила у них.
– О, нарешті, – уїдливо промовила вона, – На годиннику мало не ніч, за вікном уже темрява, а ти тільки заявилася? Що ж це за робота така, що ти не маєш часу ні на дім, ні на чоловіка…
– Мамо, ну що ти, – почав виправдовуватися Єгор, – усе добре. Ну, що поробиш. Такий графік. Я теж іноді затримуюся.
– Так, от тільки в неї, крім якоїсь там кар’єри, є й інші обов’язки. Вона дружина чи як? Ти подивися на себе: на футболці невипрана пляма, сам худий, одні кості. Вона тебе що, не годує?
– Ну чому, я нормально харчуюся, – заперечив він.
– Так, я бачу. У раковині гора посуду, яка сама себе не помиє. Ну, ти де там? – прикрикнула Раїса Степанівна.
– Я тут. Переодягалася. Як дісталися?
– Нормально, але могло бути й краще, якби дехто не був так зайнятий і зустрів мене з вокзалу.
– Раїсо Степанівно. Ви ж знаєте, що я працюю, а не прохолоджуюся.
– Ну, не знаю, що ти там робиш, але судячи з того, який вигляд має будинок і Єгорушка, ти якраз-таки прохолоджуєшся. У тебе під телевізором такий шар пилу, та й під шафами. Ти що, пропонуєш мені, літній людині спати в такому бруді?
– Ні, Раїсо Степанівно. Я зараз трохи перепочину і все протру.
– Ну, спасибі. Ох і зледащіла вона в тебе. Єгорушко, – не звертаючи уваги на Настю, говорила жінка, – Хоча, чого я дивуюся. Їй робота дорожча, ніж ти.
– Мамо, ми обидва вирішили, що поки немає дітей, ми вдвох будемо працювати. Настя – хороший фахівець у своїй сфері й отримує гідну зарплату. Я заробляю нормально, але разом-то швидше. Ще трохи і ми накопичимо на перший внесок, тоді зможемо взяти іпотеку. Ми звільнимо твою квартиру і ти зможеш здавати її.
– Іпотеку? Навіщо? Ти ж живеш у квартирі. Тобі що, тісно? Ну, звісно. Це ти його напоумила? – зло дивлячись на невістку, майже прошипіла жінка.
– Ми думали, що гроші від оренди стануть вам гарною надбавкою до пенсії, – намагалася заспокоїти її Настя.
– А ти мої гроші не рахуй! Бач, ти. Прийшла на все готове, ще й мене повчати надумала.
Настя більше не хотіла слухати образливі слова на свою адресу, тому встала і попрямувала в кімнату.
– Ні, ти бачив? Це що таке? Ні поваги, ні подяки, – розійшлася Раїса Степанівна.
– Мамо, навіщо ти так? Ми вже 3 роки, як одружені, а ти все ніяк не приймеш її.
– А кого там приймати? Голодранка невдячна, – демонстративно відвернувшись від сина, Раїса Степанівна продовжила пити чай у тиші.
Від дня знайомства жінка прямо заявила про те, що не схвалює вибір сина. Вона ніяк не могла прийняти того, що його обраницею стала дівчина з дитбудинку.
– Безрідна дівка. Єгорушко, одумайся! Навіщо тобі це ярмо на шиї? Я он днями була у Маргарити Іванівни. Так ось її донька, Поліночка…
– Мамо, ніяких Поліночок. Досить шукати мені наречених. Я кохаю Настю і вже зробив їй пропозицію. Ми одружимося.
– Ось як ти заговорив. Ось як вона на тебе впливає. Зовсім до слів матері не прислухаєшся. Ох і сьорбнеш ти з нею, синочку. Запам’ятай моє слово.
Незважаючи на застереження матері, у шлюбі Насті та Єгора не було жодних складнощів. Вони розписалися і стали жити в місті, у квартирі, яку Раїса Степанівна отримала при розлученні з одним із чоловіків. До речі, чоловіків у неї було 4 і з жодним із них вона не ужилася.
Настя та Єгор жили добре і здавалося, що саме це не давало спокою свекрусі. Вона чіплялася до кожної дрібниці, і з тріумфом вказувала Єгору на кожну її, хай навіть незначну помилку, щоб підтвердити, що син прогадав із вибором обраниці.
Єгор, як добрий син, не хотів ображати матір, тож не сперечався. При цьому Насті було дуже прикро, що свекруха тицяє її, як кошеня в кут, а він за неї не заступається. Але жінка кохала чоловіка і вже встигла зрозуміти, що слова матері ніяк не впливають на те, як Єгор ставиться до неї.
Тому, вона терпляче посміхалася і кивала, поки свекруха не виїжджала до себе додому і до наступного її візиту в їх сім’ї панував мир та порозуміння.
На жаль, цього разу свекруха поводилася особливо погано. Сидячи в сусідній кімнаті, вона чула, про що вони розмовляли. І почуте шокувало Настю. Вона знову сватала йому якусь панянку з заможної родини. Більше того, за її словами, ця дівчина і сама виявляє інтерес до Єгора, при цьому не вважає наявність дружини на заваді.
Усередині у Насті все кипіло. Вона металася між бажанням заплакати чи посваритися з свекрухою. Тут вона відчула, що їй стало зле.
Вийшовши з ванної через кілька хвилин вона побачила схвильованого Єгора і свекруху, з усмішкою на обличчі.
– Настю, ти як? – тримаючи її під руку, хвилювався Єгор.
– Все добре. Перехвилювалася напевно. Швидше за все. Вже все минуло.
– Ну, звісно. Тепер вона ще й занедужала. Це ти так до себе привертаєш увагу? – виразилася свекруха.
– Я не занедужала. Просто перевтома. Все вже добре, – відповіла Настя.
Не тут було. Зранку самопочуття стало гірше. Настя кілька годин не могла вийти з ванної кімнати і Єгор наполягав на тому, щоб викликати швидку.
Настю відвезли. Сказали, що треба оглянути, а Єгор поспіхом збирав речі. Коли він дістався лікарні, Настя вже була в палаті. Вона лежала в ліжку і, на вигляд, почувала себе набагато краще.
– Ну як ти тут? Щось сказали? – проходячи до неї заговорив Єгор.
– Так,сказали. Вони сказали, що мені не можна хвилюватися. Ще не можна стільки працювати. Взагалі, поки що мені багато чого не можна, – загадково посміхаючись, відповіла вона.
– А що, що не так?
– Ну, знаєш, в моєму положенні потрібен лише спокій.
Єгор спочатку схопився з ліжка, секунду стояв із здивованим виглядом, а потім кинувся обіймати дружину.
За тиждень Настя повернулася додому. На її подив, свекруха все ще була в них.
– Синку, – шепотіла вона, поки Настя була в кімнаті. – Як ти можеш бути таким не розумним. Ти впевнений, що це взагалі твоя дитина?
– Мамо, ти чого? Ти про що взагалі? – починаючи злитися, відповів Єгор.
– А ти не думав, чому вона постійно затримувалася на роботі? Ти що, збираєшся виховувати і забезпечувати цю жінку, що гуляє, та ще й з дитиною нагуляною?
Настя ще кілька хвилин стояла в передпокої і слухала, як свекруха ображає її, а Єгор виправдовується.
– Знаєте, що. Я більше не намагатимуся вам догодити, – заявила дівчина, зупинивши їхню бесіду. – Я б вам запропонувала піти кудись подалі, але це ваша квартира. Так що піду я.
– Настя, ти що? Куди підеш? – заговорив Єгор, підійшовши до неї.
– Куди завгодно! Я тут не залишусь. Я не хочу більше слухати цю нісенітницю, закривати очі на ваші образи. З мене вистачить. Я хочу привести у світ здорову дитину, а живучи тут, під вашим натиском – це неможливо. Тож я поїду. Ти можеш поїхати зі мною або залишитись тут – вирішуй сам. Але я не хочу її більше бачити. Ніколи! І не стану.
Настя, не чекаючи його відповіді чи нової хвилі образ від свекрухи, розвернулася і пішла збирати речі.
– От і добре. От і нехай котиться. Так навіть краще. Тобі більше не доведеться жити з нею, – заговорила свекруха, хапаючи Єгора за руку.
– Мамо, та як ти не бачиш, що я її кохаю. Це тебе я терплю, причому вже важко! – вигукнув він, – Ти ж усіх від себе відвернула. Зупинися! У тебе залишився лише я. І що ти робиш? Замість того, щоб радіти моєму щастю, ти руйнуєш його, руйнуєш мою родину. Мені не потрібна твоя квартира, а свої поради залиш при собі.
Ти 4 рази була одружена і жодного разу не побудувала сім’ю. Ти не думала, що щось робиш не так. То чому ти вирішила, що я стану до тебе прислухатися? Так, ти багато чого мене навчила, дякую тобі за це. Але я сам розберуся, як будувати стосунки. І будувати я їх буду з Настею.
Раїса Степанівна, стиснувши кулаки, вже рушила назустріч до сина, щоб щось сказати, але він різко розвернувся і вийшов з кімнати.
– Настю! А де наша велика сумка? Ну та, з якою ми їздили у відпустку?
Минув рік.
Прогулюючись парком, Єгор котив перед собою візочок, а поруч йшла Настя, тримаючи його під руку.
Синочок з’явився в належний термін. На той час вони встигли облаштувати нову квартиру. Хоча, не без зусиль. Єгору доводилося працювати цілодобово, щоб накопичити потрібну суму, але вони впоралися з усіма складнощами. До речі, внесок Насті у нове житло також був. Зібраних грошей вистачило на простору квартиру у пристойному районі.
– Настю, прохолодно вже. Може, час додому?
– Так, ходімо. Іван все одно скоро захоче вечеряти.
Вони вже виходили з парку, коли Настя зауважила, що за ними, ховаючись за деревами, хтось стежить. У сутінках вона не зрозуміла, хто це.
– Єгоре, там хтось за нами йде.
Він зупинився і одразу випалив:
– Ну, звичайно… Мамо, може вистачить грати у шпигунів? Ти ж доросла жінка, – вигукнув він.
Настя здивувалася. З-за кущів вийшла Раїса Степанівна. Настя уважно дивилася на неї і помітила, що жінка дуже змінилася. Вона не стояла з гордо піднесеною головою, не було в її погляді невдоволення чи зневаги. Перед ними стояла абсолютно нещасна старенька, яка сором’язливо виглядала спідлоба.
– Єгорушко, Настю. Ви вибачте, я не хотіла, щоб ви побачили мене.
– А навіщо взагалі цей концерт? – здивовано дивлячись на матір запитав він.
– Я… Я онука хотіла побачити. Хоч краєм ока.
– Взагалі, ти знаєш адресу, могла б просто приїхати.
– Не могла, синку. Соромно мені було. Ти пробач мені. За все вибач, що я тобі казала. Я все зрозуміла. Я не права була, що в твою сім’ю лізла. Настю… Я не зі зла. Хоча… Я справді тоді вірила, що син із тобою щасливий не буде. Не розумна я. Що ж ви мовчите?
Єгор із Настею справді здивувалися. Ніколи, за все своє життя Єгор не чув, щоб мати вибачалася. Настя ж жодного разу від неї доброго слова не чула, а тут…
– Ви вибачте, але нам час іти. Івана скоро годувати треба, та й прохолодно вже, – заговорила Настя. – А ви, якщо хочете, можете йти з нами. Ну, якщо Єгор не проти. Ти як? – Запитала вона, повернувшись до чоловіка.
– Мамо, я не проти, але давай домовимося, – почав він, але жінка його зупинила.
– Синку, я на все згодна, тільки можна мені з онуком бачитися. Ну і з вами… Хоч іноді. Обіцяю, минуле не повториться.
– Ну, хто старе згадає.
Вони всі разом вийшли з парку і бабуся з гордістю котила візочок.
Вона дотрималася обіцянки і стала найкращою бабусею, яку тільки можна уявити. З Настею вони помирилися і ніколи не згадували одна одній минулих образ. А Іван … він просто любив свою бабусю.
