Все в житті Олександри було добре. Нещодавно закінчила інститут з червоним дипломом і відразу була прийнята в компанію, де два роки проходила практику, а останній рік – спеціалізацію.
Розумна, ініціативна дівчина відразу привернула увагу керівництва, адже вона не боялася братися за найскладніші проекти і жодного разу жоден не провалила.
Тому запрошення на омріяну посаду стало для Сашки логічним підсумком проведеної раніше роботи. Особливо радувала зовсім немаленька зарплата і перспектива кар’єрного зростання, що маячила попереду.
Не варто думати, що дівчина була схибленою на роботі, тому що і в особистому житті у неї теж все було добре.
Ось уже півроку вона у стосунках з прекрасним хлопцем, добрим, жартівником і найромантичнішим чоловіком на світі.
Її Антон вище всяких похвал. Душа компанії і в житті влаштований непогано, працює в будівельній компанії, що швидко розвивається.
Чим не прекрасна партія? Тим більше, що молодий чоловік вже кілька разів заводив розмову про одруження і навіть зробив офіційну пропозицію в кафе на її дні народженні.
Тоді батьки дівчини з надією дивилися на дочку. Впускати такого нареченого гріх. А Сашка, перш ніж відповісти, відвела нареченого в сторону.
– Знаєш, я, звичайно, погоджуся, але ти повинен знати, що в найближчі три-чотири роки заводити дітей я не маю наміру.
І, побачивши здивований погляд коханого, пояснила, мовляв, кар’єра в самому розпалі. Не час сидіти в декретній відпустці. Та й не готова вона до материнства, якщо чесно.
Саша зовсім не кривила душею. До її двадцяти чотирьох діти не викликали у неї розчулення. Більш того, дитячі крики і плач викликали гостре роздратування і досаду.
Ні, вона не була переконаною чайлдфрі. Просто поки не настав її час. Антон був відверто здивований. У більшості ,дівчата прагнуть вийти заміж саме для того, щоб реалізуватися в ролі матері.
Але з умовою Олександри погодився. Адже він її дуже любив і не уявляв поруч із собою іншу.
Весілля було пишним. А після того, як молодята повернулися з весільної подорожі, родичі почали обережно запитувати, чи скоро чекати на потомство.
Навіть свекор Борис Іванович поцікавився, вказуючи на Сашин животик:
— Нікого контрабандою через кордон не привезли?
І, почувши негативну відповідь невістки, навіть образився.
Йому вже шістдесят, саме час ставати дідусем. Але Саша пообіцяла, що всьому свій час. І рідня начебто заспокоїлася.
Однак не минуло й півроку, як тема дітей у молодій родині стала спливати знову. Особливо наполягала свекруха, Любов Павлівна.
— Я онуків своїх дочекаюся коли-небудь, — мучила питаннями невістку. — Може, у тебе зі здоров’ям проблеми, мила? Так у мене є чудовий гінеколог. Давай запишу на прийом.
Саша навіть втомилася пояснювати, що вона абсолютно здорова і діти будуть, але пізніше.
— У багатьох моїх подруг вже по двоє онуків, — не вгамовувалася свекруха. А я і одного дочекатися не можу. Годинник цокає, поспішай.
Як же втомилася Саша пояснювати, що в її віці про годинник можна ще не турбуватися. З кожним днем тиск ставав тільки сильнішим. І одного прекрасного дня, буквально через місяць після останньої сутички зі свекрухою, Олександра відчула характерні ознаки.
Куплений в аптеці тест не залишив сумнівів. Вона чекає на дитину. Але як же так? Адже Саша надійно захищалася. Тим більше лікар запевняв, що цьому препарату можна довіряти.
Вся родина просто раділа. А молода жінка перебувала в повному розпачі. І навіть зважилася поговорити з чоловіком про переривання:
— Антон, я не можу зараз кинути роботу. Скоро моє підвищення, — плакала вона. — Та й не впораюся я з малюком. Все це для мене дуже складно.
Тільки чоловік вперше в житті не підтримав дружину. А свекруха й зовсім розгорнула бурхливу діяльність.
— Вона не впорається. А ми на що? Невтомно обробляла Любов Павлівна засмучену невістку. — Я, твоя мама, Каринка, всі ми будемо на підхваті. Не реви, не шкодь дитині.
Найменше Олександра могла сподіватися на молодшу сестру Антона, Карину, але все ж дала себе вмовити.
Виношування дитини для Саші виявилося абсолютно безрадісною справою. Всі ускладнення і труднощі цього непростого періоду дісталися їй.
Вона кілька разів лежала на збереженні. Останній місяць їй взагалі не дозволяли вставати з ліжка. У підсумку зробили терміновий кесарів розтин.
Увага всієї родини була прикута до маленької Лерочки рівно три дні після виписки з пологового будинку. А потім у всіх з’явилися невідкладні справи, і помічники швидко розійшлися.
Тещу, яка залишилася з дочкою, Антон через тиждень почав виживати сам.
— Саша, — шепотів він у подружньому ліжку, — відправ маму додому, ми самі впораємося.
Даремно Олександра намагалася пояснити чоловікові, що після операції їй не можна піднімати більше двох кілограмів. І це вона благає маму затриматися довше. Адже обіцяна допомога від свекрухи і зовиці так і залишилася обіцянкою.
Та ще й Антон звик їздити до батьків на дачу, залишаючи її одну.
— То поїдемо разом, — зрадів чоловік.
У Саші опустилися руки. Ну куди вона потягне двотижневе немовля? Невже в Антона зовсім немає мізків?
Загалом, ненависна теща Антона поїхала, щоб не розвалити сім’ю. Антон від’їхав до батьків у передмістя. А Саша залишилася одна, з кричущим немовлям на руках і з усіма проблемами, які з цим пов’язані.
А проблем у молодої жінки було хоч відбавляй.
Маля буквально знущалася з матері капризами і гучним криком. Її потрібно було годувати, поїти водичкою, міняти підгузки. Розмовляти обов’язково ніжним і водночас високим тоном. І лише потім, поклавши доньку спати, Саша дозволяла собі подрімати години дві.
А потім все повторювалося по колу. Звичайно, дитина зовсім ні в чому винна. Але змучена таким режимом мати раптом почала ловити себе на думці, що власна дочка її страшенно дратує.
Мабуть, дитина, яка постійно кричала, не доставляла гарного настрою і молодому батькові. Інакше як пояснити його поспішний переїзд з подружньої спальні до вітальні на диван.
Ні, і свекруха, і зовиця, звичайно, приїжджали до дитини. Але насолодившись вдосталь довгоочікуваною живою лялькою рівно півгодини, вони сідали пити чай з принесеними молодій матусі солодощами.
А потім відправлялися у своє щасливе життя, щоб приїхати знову через місяць. Антон намагався вислизати на роботу раніше, а повертався значно пізніше, ніж зазвичай.
І Олександра одного разу поцікавилася, де ж затримується благовірний.
— Заїжджаю до мами, нормально повечеряти, — раптом видав чоловік. — Набридло харчуватися твоїми магазинними напівфабрикатами. Так недовго й виразку зароблю.
Саша була приголомшена. Значить, чоловік про своє здоров’я дбає, а про неї і про дитину забув. Спробувала якось попросити його приготувати нормальну їжу, але у відповідь почула:
— Готуй сама, як інші жінки все встигають. Мені мама сказала, що діти в цьому віці сплять по півдня.
Біля дитячого ліжечка жінка мало не розплакалася:
— Ти дочці це поясни. Давай я в суботу до мами з’їжджу, а ти потім спи хоч весь день.
Ту суботу Антон, мабуть, запам’ятав надовго, оскільки Олександра навіть не встигла доїхати до батьків. Десятий за рахунком дзвінок благовірного все-таки повернув її назад.
Незабаром Лерочці виповнилося п’ять місяців, і Саша дізналася, як у дітей ріжуться зубки. Антон пізнавати цю радість не захотів. Лише одна безсонна ніч, і він поспішно відправився до батьків.
Годувальнику необхідно висипатися. Ніхто з родичів на зміну йому не прибув.
Півроку маленькій Лерочці було вирішено відзначити шикарним застіллям. Про це радісний Антон повідомив дружині за тиждень до торжества.
Тільки Олександра чомусь не зраділа.
– Мені це ваше свято абсолютно ні до чого. Якщо для твоєї матусі воно таке важливе, нехай приїжджає і готує все сама.
Любов Павлівна зібрала купу гостей. Напевно, не терпілося похвалитися онукою. Гості помилувалися маленькою принцесою, подарували гору іграшок і почали пригощатися.
Тости лилися один за одним. Дорослі явно забули, з якого приводу зібралися, і голосно обговорювали наболіле.
Лерочка злякалася гучних голосів і почала вередувати, так що довелося віднести її в ліжечко. Але проходячи повз кухню, Олександра затрималася. З-за нещільно прикритих дверей чітко було чутно радісний голос Любові Павлівни:
— Ось бачиш, послухався мене, твоїй дочці вже півроку. Не встигнеш озирнутися — до школи піде. А там і про другу дитину можна подумати. Чоловікові потрібен спадкоємець-синок. А всього-то й треба було таблетки їй підмінити. Вона й не помітила.
Олександра застигла, як громом вражена, розгублено дивлячись на кухонні двері. Але скандал влаштовувати не стала. Штовхнула плечем двері в дитячу і дала волю сльозам.
Жінка заколисувала плаксиву дочку і стискала її все міцніше і міцніше, відкриваючи назовні образу. Вирвані з її життя майже півтора року. І все заради чого? Щоб зараз Антон гордо заявляв, що вже півроку як щасливий батько.
А вона хто? Обдурений інкубатор. Адже чоловік навіть не подумав, чи буде дитина бажаною для неї. «Вони з матусею вирішили все зробити по-своєму». І провернули цей мерзенний обман. Як же підло.
А через тиждень Саша зателефонувала свекрусі:
— Любов Павлівно, я до стоматолога записалася. Годинку з Лерочкою не посидите? Жінка спочатку не хотіла, але потім погодилася, наказавши привезти дитину до неї.
«Не справа це — самій через все місто їхати». І Саша привезла дочку, але не повернулася за нею. Ні через годину, ні через дві, ні через три. Любов Павлівна рвала і метала…
— Антон, — набрала вона синові, — їдь додому, може, Сашка там байдикує.
Але затишне сімейне гніздечко зустріло Антона зловісною тишею. Дружини ніде не було, тільки в кухні на столі самотньо білів списаний її рукою паперовий аркуш:
— Ви з матусею так мріяли про дитину. Тепер вона у вас є. Мене не шукай, не знайдеш. Я поїхала далеко. Влаштуюся на роботу, буду надсилати аліменти.
У замішанні Антон схопив клаптик паперу, і до його ніг впав блістер нещасливих протизаплідних.
Чоловік у паніці почав обдзвонювати всіх, хто знав дружину. Тут-то й з’ясувалося, що з роботи Саша звільнилася напередодні. Батьки не мали уявлення про задум дочки, а її телефон вперто не відповідав.
Через три місяці на банківську карту Антона надійшла перша сума з позначкою «на Леру». А ще через місяць його повісткою викликали до суду. Олександра подала на розлучення.
Адвокат, який представляв її інтереси, заявив, що довірителька не має постійного місця проживання і взагалі відсутня в країні, тому просить визначити місце проживання дитини з батьком.
Прохання Олександри було виконано. Не віддавати ж дівчинку в дитячий будинок.
А Саша, а що Саша? Вона повернулася до улюбленої роботи і зовсім не сумує за колишнім життям. Про дочку вона поки теж не сумує. Але це поки що. Невідомо, як все обернеться потім.
Спеціально для сайту Stories
