Ніхто не приїхав на день народження. Анна цілий день стояла біля плити, готувала улюблені страви дітей і онуків, навіть в районне селище з’їздила, щоб купити заморський авокадо і смердючі чорні листи, з яких Анна накрутила рулети з рисом і рибою. Онуки називали це ролами і дуже любили.
Їй виповнювалося шістдесят, ювілей, всі повинні були приїхати. Правда, за цей рік всі посварилися, але Анна за місяць обдзвонила всіх дітей, і всі обіцяли бути.
Дочки всі ображалися, що Анна синові більше допомагає. Адже він наймолодший, тільки на ноги встав, і діти у нього зовсім маленькі, Софійка семи років і Петрик шести.
А у дочок вже великі діти, що їх балувати, працювати нехай йдуть. Анна сама все життя працювала і дітей привчала. Але дочки у неї були непутящі: одна в сорок років зі школи звільнилася і співачкою вирішила стати, друга втретє заміж нещодавно вийшла за якогось старого, молодого, чи що, не могла знайти, он, всі зірки за молодих виходять.
Обговорити дітей було ні з ким. У Анни були подруги дитинства: круглолиця Тетяна, низькоросла Ніна, в пару їй височенна Алевтина і старша Варюша, божа кульбаба. Але з подругами вона вже десять років як не спілкувалася.
Все це сталося через чоловіка. Той вирішив зайнятися бізнесом, вмовив Анну підбити подруг, щоб вони вклали свої гроші в його прибуткову справу. Він добре розписав, як скоро всі збагатяться завдяки йому, і Анна йому повірила. І подруг переконала.
Чоловік її зібрав гроші і поїхав. Зовсім поїхав. Виявляється, знайшов собі молоду дружину. Його бізнес прогорів, він оголосив себе банкрутом. І подруги Анни втратили всі гроші.
Можливо, вони б не посварилися, пожаліли б її, адже чоловік її на старості років покинув, але подруги дізналися, що їй чоловік гроші повернув. І образилися.
Мовляв, вона повинна була на всіх гроші поділити. Та й Анна сама хороша: образилася, наговорила їм гидот: що Таня розсаду ночами краде, тому у неї все і росте краще за всіх, що Алевтина, як була старою дівою, так нею і залишилася, що Ніна зозуля, дитину матері, як віддала після розлучення, так та без матері і виросла. А Варвара з чоловіком Тетяни спала, подруга називається!
Їхати з села Анна не хотіла, все життя тут провела, які тепер переїзди. Діти іноді кликали до себе, але Анна розуміла, що кличуть для того, щоб з онуками сиділа.
Онуків вона любила, але не настільки, щоб вдруге все це проходити.
Вечоріло. Двоюрідна сестра з Ужгорода надіслала електронну листівку. Треба ж, і та пам’ятає, хоч давно вже трохи не в собі. А діти забули.
У холодильник все це втиснути було неможливо. Анна позіхнула, покрутилася на кухні, пішла в кімнату плакати. Їй було прикро, стільки праці, і хоч свиням викидай.
Правда, свиней вона вже давно не тримала, тільки курей. Молоко купувала у єдиної сусідки, яка не тримала на неї зла, бо приїхала вже після того, як історія з грошима сталася.
Здоров’я у Анни було вже не те, що й казати! А діти мало того, що не приїхали, так навіть не потрудилися зателефонувати.
Раптовий стукіт у вікно легкою пташкою розбудив в Анні надію. Діти, діти приїхали!
Вона поспіхом витерла сльози, поправила розпатлане волосся, побігла відкривати.
На порозі стояли подруги. Ті, з ким вона вже десять років навіть не віталася. Круглолиця Таня, вічна відмінниця, у якої квіти колосилися цілий рік на всій ділянці; Ніна, яка з роками все більше зменшувалася в зрості і була схожа на дрібну болонку зі своїм вибіленим пухнастим волоссям; Алевтина, висока і суха, як палиця, брови зведені в пряму лінію; і Варюша, божа кульбаба, найстарша з усіх і вже підсліпувата.
У руках Тані розквітнув букет півоній, Ніна двома руками насилу тримала величезну вазу у Алевтини величезна картина з чорною пантерою, Варюша надкушує цукерку з шикарного набору з шести смаків.
-З днем народження! – хором вигукнули вони.
Анна подивилася на годинник. Стрілки якраз підкотилися до півночі. Запізно прийшли вітати, хотілося сказати їй. Але слова застрягли в Анни в горлі разом зі сльозами, які вона тільки-но зупинила.
-Що застигла як статуя? – гримнула Алевтина. – У мене рука зараз відвалиться цю картину тримати. Впустиш чи як?
Першою не витримала Ніна – кинулася Анні на шию і заридала. Тут і решта подружок приєдналися, так що мало не розбили вазу.
Покотилися всією юрбою на кухню, почали страви пробувати. Спочатку було трохи ніяково, все ж, десять років не розмовляли, але після пари чарок ці десять років розчинилися без залишку, і всі разом заговорили, засміялися, почали молодість згадувати.
-Дзвони Петру-баяністу! – вирішила посеред ночі Таня.
-Та він спить, – засумнівалася Ніна.
-Я його розбуджу! – захихикала Алевтина зовсім дівочим, дзвінким сміхом.
До ранку в будинку вже не пройти: рулет з рибою давно з’їли, від торта Варюша нічого не залишила, дуже вже вона солодке любила. Навіть огірки з льоху довелося діставати!
Анна сяяла: давно у неї такого веселого дня народження не було!
Через баян мотора машин не почули, тільки коли двері грюкнули, Анна зрозуміла, що хтось ще прийшов. Вже навіть зустрічати не пішла: така юрба, одним більше, одним менше. Але тут вловила знайомий синівський бас.
-Мамо, що це за балаган?
Анна аж підстрибнула на місці! Дивись, і справді, діти приїхали. Згадали, все-таки… Анна зробила ображене обличчя, вийшла. Дочки відразу облепили її з двох боків, онуки злякано тулилися до дверей.
-З днем народження, мамочко!
-Запізно вітаєте, – продовжувала ображатися вона. – Я вас вчора чекала. Стільки всього приготувала, але вже все з’їли.
-У сенсі – вчора?
-Ви забули, якого у матері день народження?
-Так п’ятого ж! Сьогодні, хіба ні?
-Сьогодні вже шосте, – парирувала Анна.
-Ти що, бабусю, – втрутився молодший онук Петро, – сьогодні п’яте. Ось, дивись!
Він дістав з кишені телефон, але без окулярів Анна нічого не могла на ньому розгледіти.
-Я тобі листівку намалював, – додав Петро і дістав з пакета складений навпіл аркуш.
-Так, – командним голосом гримнула Алевтина. – Всі на вихід! До Петрівни діти приїхали, потім догуляємо. А ти вітаміни, чи що, попий, – звернулася вона до Анни. – Сьогодні п’яте, зовсім пам’ять у тебе відшибло.
Вже потім, коли гості пішли, а дочки, переглядаючись, кинулися мити посуд і збирати в мішки порожні пляшки, сівши разом із сином, Анна додумалася, що помилково два аркуші календаря відірвала за раз.
Соромно стало, сил немає! Син сміявся, онуки теж реготали, дочки закочували очі. Частувати їх було нічим, від цього Анні ще прикріше було, адже стільки всього приготувала, а сусіди все під’їли!
-Мамо, ми зараз самі все приготуємо, – сказав син. – Сиди, впораємося без тебе.
Все ж, хороших дітей вона виховала, вирішила Анна. А вітаміни вона поп’є…
Спеціально для сайту Stories
