– Слухай, Данко, навіщо ти цю Ірку із собою тягаєш скрізь? Щоб на її тлі виглядати краще?
– Ну, що ти таке кажеш, Ігорю, Іра – моя подруга, от і ходимо разом.
– Угу, настільки подруга, що ти називаєш її так, як їй не подобається.
– У сенсі? – дівчина підібгала губи і манірно засміялася, – я все про неї знаю, а вже ім’я подруги точно вивчила.
– При мені можеш не витріщатися, я твій брат хоч і троюрідний, але брат. Я розумію, що всіх чоловіків ти вважаєш своїми рабами, але вибач, я не твій прислужник, лестити тобі не збираюся. Кажу, як є. Ти тягаєш із собою цю Ірку спеціально, щоб на її тлі блищати своєю красою.
– Та ну тебе, – Дана зробила вигляд, що образилася, а потім засміялася і пішла танцюючою ходою з кімнати.
– До речі, вона не любить, коли її називають Ірою, сам чув, – сказав хлопець, але дівчина вже не слухала брата, їй зателефонували і вона весело зачирикала по телефону.
– Ірко… Ірко, ти що сидиш? Іди… посуд помий, – мати стояла хитаючись у дверях до її кімнати.
– Я все помила, мамо.
– Помила вона… ну йди… не знаю, зроби що-небудь.
– Мамо, я займаюся, у мене завтра залік.
– Уся у свого татуся… І така ж… жирна.
Іринка заплакала тихо, невидимими сльозами, всередині вона ридала, але матері не показувала.
Їй було прикро і боляче.
Колись була нормальна сім’я, мама, тато й Іринка, але потім щось сталося, мама сказала, що вони їдуть, переїжджають до маминої мами…
Іринка не знала до пуття свою бабусю по матері, вона не приїжджала до них, а коли вони приїжджали самі, бабуся сердилася, як здавалося Іринці, щось бурчала і виговорювала мамі.
-Тату, – запитала Іринка в тата, – а нам обов’язково жити в цієї бабусі? Чому ми не можемо жити вдома?
Батько щось сказав, Іринка нічого не зрозуміла.
А потім…
– Мамо, а чому тато не поїхав із нами?
– Тому що, твій тюхтій тато, нічого не може домогтися в житті, він навіть не може утримувати єдину доньку. Ну нічого, ми з тобою знайдемо іншого тата, правда?
– Я не хочу іншого тата, мамо.
– Ти що? Не хочеш лялечку, як у Марії? А сукню, сукню нову хочеш?
Іринка звісно ж хотіла, але вона не хотіла нового тата.
– Врешті-решт, ти не хочеш, щоб мама була щаслива? Не хочеш?
Іринка хотіла, але тато, він…
І мама знайшла нового тата, і він купив їй ляльку і сукню, але мамі щось не сподобалося, вона знову не була щаслива…
Потім ще був тато і ще…
Іринин тато теж приїжджав, мама сварилася на нього, називала тюфяком, вони знову поверталися жити до сердитої бабусі, яка сварилася з мамою і всіляко шпиняла Іринку.
Мама почала тихесенько “веселитися” , а Іринка заїдати всі образи і стреси.
До кінця школи Іринка витягнулася на зріст і сильно погладшала.
Мати ніде не брали на роботу,із за її способу життя, і вона сиділа вдома.
Іринка пішла підробляти, бабуся сказала, що годувати їх не буде, мати намагалася кудись влаштовуватися, але марно.
Ірина вступила вчитися, на кухаря.
Звісно, не туди вона хотіла, але потрібно було працювати, щоб утримувати себе і матір.
Батько вже не з’являвся в їхньому житті, начебто він знайшов якусь жінку і живе з нею, він дзвонив дуже рідко, і Іринці здавалося, що батько відбуває повинність, що йому хочеться швидше звільнитися черговими фразами, і забути до наступного разу про те, що в нього є донька.
Ірина в коледжі познайомилася з Даною.
Дана була весела дівчина, нікуди не вступила, батьки змогли влаштувати її в цей коледж, там дівчата і познайомилися.
Дана була хороша і весела, в Іринки з подружками було не дуже, а тут така красива і весела дівчина звернула на неї увагу.
Дана подобалася хлопчикам, а Іринка не дуже, не сказати, що вона була якась негарна або не розумна, так вона була сором’язлива, але хлопці, звісно, табуном ходили за Даною.
Дана постійно закохувалася.
Одного разу це сталося і з Іринкою, вже дуже їй сподобався один хлопець.
Веселий, красивий Ярослав.
Іринці здалося, що і Ярик теж дивиться на неї, якось по-особливому…
– Тобі подобається Ярик, – запитала Дана, Іринка мовчки кивнула, можу влаштувати тобі з ним побачення.
Дівчина не вірила своїм вухам, як? Дана може допомогти?
Ось іде вона Іринка і не знає, про що розмовляти з Яриком.
– Знаєш… ти гарна й цікава дівчина, але тобі б схуднути трохи і… пофарбуватися в інший колір…
Мати дивилася на Іринку.
– Ти, щось жовта якась, я помітила, – мати останнім часом стала, – не їси нічого, що з тобою?
Іринка мовчки дивилася на матір, з чого б їй цікавитися життям доньки.
– Закохалася, чи що? Ти це кинь маленька ще.
– Мне вісімнадцять, мамо.
– І що… А мені сорок… Хочеш, як я…. Батько не спілкується з тобою?
Дівчина дуже здивувалася, мати не цікавилася останні років сім узагалі її життям, а тут…
– Ні майже, дзвонить раз на рік…а з тобою?
– А зі мною -то чого, гаразд, Іришко, без нього впораємося, пішов він… всі вони пішли, ми з тобою дочка ого-го…
Ірина не розуміла, та що таке з матір’ю?
– Мамо, ти захворіла чи що?
– Ні, я одужую. Складеш іспити і поїдемо звідси.
– Куди?
– Знайдемо куди, у велике місто, я не дам тобі тут закиснути… Годі, я й так… собі життя зіпсувала, і тобі теж…
Іринка нікуди не хотіла їхати, бо в неї був Ярик, вона очікувала, що мати знову зірветься, все забуде.
Але, та наче й справді взялася за розум.
Спочатку вона влаштувалася мити підлогу, протрималася місяць, потім ще й ще, потім влаштувалася працювати в магазин.
Іринка з подивом спостерігала за метаморфозами, що відбувалися з матір’ю, а потім вона познайомила її з чоловіком.
Мати хвилювалася, Іринка це бачила.
– Ось, Іришо, дядько Михайло.
На диво, новий друг матері дівчині сподобався, вона була рада за матір, коли та повідомила, що вони хочуть із дядьком Михайлос одружитися.
Звісно, Іринка була не проти і навіть бабця теж.
Іринка з матір’ю не пішла, але вона часто бувала в них у гостях, а ще, вона помітила, що бабуся почала м’якше до неї ставитися, почала давати грошей і врешті-решт попросила не кидати її саму, єдина онука від єдиної доньки.
Дана, після закінчення навчання вискочила заміж, за… Ярика.
Так, так теж буває, а Іринка була почесною гостею на цьому весіллі.
Дана так і сказала, дякувала подрузі, що вона познайомила її з коханим Яриком…
Дана така щаслива.
А Іринка ридала потім удома, та так, що бабуся налякалася й викликала матір.
– Мамо, чому я така?
– Яка?
– Товста, некрасива, нікому не потрібна.- Це хто тобі сказав? Це чому ти товста? Чому некрасива?
Мати, після того, як кинула той поганий спосіб життя, знову погарнішала, вона обережно обійняла Іринку, з самого дитинства цього не робила.
– Послухай мене уважно, не гідний він тебе.
– Хто, мамо?
– Той, про якого ти плачеш… Я теж ось так само плакала, а потім вискочила заміж за першого-ліпшого, це виявився твій батько. Але я йому вдячна за тебе…
– Я хочу поїхати… мамо… Я не хочу тут жити…
– Добре, вирішимо це питання, я сьогодні залишуся у вас і… ляжу з тобою спати, пам’ятаєш, як у дитинстві ти любила зі мною спати.
Іринка давно не почувалася так, ніби вона малятко…
– Вибач мені, донечко. Зробленого не повернеш, але я тобі зможу допомогти.
І мати дотримала слова, вони допомогли Іринці влаштуватися у великому місті, дівчина вступила вчитися на заочне, працювала, жила на квартирі, а згодом і мама з дядьком Михайлом вирішили переїхати до неї ближче.
Бабуся вже була стара, Іринка запитала її, чи не бажає вона переїхати до неї, і бабуся погодилася, з віком вона стала м’якшою.
Продали бабусину квартиру, мама з дядьком Михайлом додали грошей, навіть батько теж взяв участь, бабуся з Іриною стали власниками невеликої, але затишної квартирки.
– За діда твого заміж вийшла без кохання, заміж ніхто не брав, от і пішла, за того, хто покликав.
Сама кохання не знала, доньці не дала, навіть онучці й то… Ось така в тебе Іринка, бабцю.
– Хороша ти, бабцю.
– Нуууу, хороша.
Іринка дивиться на фотографію дивовижної краси дівчини, з вінцем кіс навколо голови.
– Бабуся… це хто?
– Я.
– Але ти, така красуня.
– Нуууу, красуня… Ірко, а якщо я красуня, то ти-то хто?
– А я до чого?
– Так ти копія я. Дивись! -підвела дівчину до дзеркала. – Ну зараз-то я стара, та зморщена, та на чорта схожа, а по-молодості, ось так …, та тільки ніхто мені не підказав, що я не така вже й страшна.
Я з села поїхала, там рудою всі обзивали, та верстою, я ж висока.
– А поїхала чому?
– Батько хотів за якогось місцевого віддати, той овець обіцяв, за мене, чуєш, за руду більше й не дали б.
А я вибухнула, ну молода ж, хоч страшна хоч яка, адже душа ж жива.
Батько і вигнав мене з дому думав змирюся, мати встигла сунути грошей ,теж які там гроші були ,звідки.
На фабрику влаштувалася працювати, важку роботу робила, все на мені.
Притулилася до діда твого, матір твою на світ привела, більше Господь дітей не дав. Він гуляв, матір твою, ганяв… Вона теж і втекла за першого ліпшого, думаєш, не розумієш.
Я їй кращого життя хотіла та не змогла дати, ласки не дала, не навчили, і я її не навчила, тому ти в нас така, недолюблена…Вибач, ти нас, онучко.
– Бабусю, перестань. Усе добре, у мами он як усе чудово в підсумку склалося, я з тобою ось живу, хіба нам погано.
– Живеш зі мною, а треба, щоб із коханим жила, чуєш Іришко, ти заміж не квапся, нехай він тебе покохає, і ти його.
– А якщо не зустрінеться такий.
– Чекай, зустрінеш, не може такого бути, ми з матір’ю за тебе все спокутували.
Іринка продовжувала вчитися і працювати, життя котилося собі тихо і рівно, поки одного разу, не нагрубив їй покупець.
На вигляд пристойний молодий чоловік, та так нагрубив, що вона мало не розплакалася, хоча була загартованою начебто…
А він, дочекався її після роботи і вибачився.
– Вибачте мені, дівчино, як же мені соромно, ваші величезні очі, повні сліз, весь день мене переслідують. Я розумію, що все буде виглядати фарсом, але,
мені нічого більше вам запропонувати, ходімо, я вас нагодую.
Так Іринка познайомилася з Єгором.
У нього було невелике, як казав сам Єгор, кафе.
Незабаром воно перетворилося на маленьке, затишне місце, куди любили зазирнути небідні люди, щоб скуштувати найсмачніші тістечка і помилуватися на красуню-господиню.
– Іринко?
– Ігор?
– Ну нічого собі… Слухай, я радий за тебе, я дуже радий… ти молодець.
– Данко, пам’ятаєш у тебе подружка була, Іринка?
– Ще б пак, це ж вона мені цього козла підсунула, та замовкни ти, сил моїх немає.
– Що ти на дитину кричиш? Він при чому, тебе не змушували приводити його у світ поспіль.
– Ну і що вона? Гуляє, як і її матуся?
– Ні їздить на гарній машині, вся така, цвіте й пахне, заміжня, кафе у них наймодніше, між іншим… Привіт тобі передавала.
Ніколи ще Ігорю не приносило такого задоволення бачити витягнуте обличчя сестри… і очі, що звузилися від злості.
А Іринка, Іринка що? Вона щаслива.
