Тетяна сьогодні не поспішала вставати. Вихідний законний, можна і повалятися.
Діти роз’їхалися Яна, молодша з бабусею в Харків рвонула, там у свекрухи подруги юності і студентського безтурботного життя залишилися.
Ось їздять в гості одна до одної, швидше більше за звичкою, ніж з потреби, взяла з собою Янку.
Вона завжди її раніше тягала з собою.
Янка той Харків вже вздовж і впоперек вивчила, збирається після школи вступати тільки туди, ця любов з дитинства.
Старший син Яків, поїхав на розкопки, все життя мріяв стати археологом, з самого дитинства, мрія у хлопця збулася.
Яків був студентською дитиною, але нічого, вони впоралися, ось з Яною бабуся вже в повну силу допомагала, батьки Тетяни жили в Одеській області, щороку погрожували все кинути і переїхати ближче до єдиної дочки, щороку з року в рік…
Життя подружжя було тихим і розміреним, налагодженим побутом, вже цілком дорослі діти.
Дім, робота, двічі на рік відпустка, все як у всіх. Тетяна лежала і насолоджувалася заслуженим вихідним, вона здала звіт, точно знала, що там не причепитися, і шеф дав вихідний за те, що вона переробляла вечорами цілий місяць.
Таня ніжилася в ліжку, коли задзвонив телефон, ну звичайно чоловік дорогоцінний.
-Алло… я можливу сплю, – примхливим тоном маленької дитини сказала Таня, – у мене, між іншим, вихідний.
-Вибач, Тетянко, – сміється Сашко,- будь ласка, подивися на робочому столі папку, там важливі документи, скинь мені на робочу пошту, добре?
-А у мене є вибір?
-Ні, вибору у тебе, дівчинко, немає.
-Є. Вибір є завжди, – вже вставши біля ліжка і підходячи до столу, каже Тетяна, – так, зараз я всі твої секретики перегляну, ага…Зараз…
-Та дивись, мені приховувати нічого, -сміється Сашко.
Відправивши чоловікові повідомлення, вже збираючись закривати ноутбук, Таня кинула погляд на вхідне повідомлення, яке прилетіло буквально в останні секунди.
Жінка зачепилася поглядом, що лист від юристів. Натиснула…
Навіщо так зробила? Вона поняття не має, ніколи не стежила за чоловіком, не перевіряла його телефон і пошту, а тут…
У листі йшлося про те, що оскільки Олександр Ігорович не відповів на два попередні листи, не з’явився особисто, не надіслав завірений нотаріусом лист і не надав людину, яка б представляла його, Олександра Ігоровича, інтереси в суді, щодо неповнолітнього, В’ячеслава Олександровича Будько…
Що за… Таня читає і читає, і ніяк не може зрозуміти…
Весь день вона провела як у тумані, ввечері з чоловіком відбулася важка розмова…
Спочатку Сашко почав обурюватися, як так Таня могла таке про нього подумати, якусь нісенітницю.
Потім ніби згадав, що це його тезко, там переплутали адреси, потім ще щось…
У підсумку зізнався, що сім років тому, коли був у тримісячному відрядженні, познайомився з жінкою, вона працювала з ним на об’єкті, нічого серйозного, так, інтрижка.
Ніколи не зраджував і не вважає це зрадою.
Вона написала зовсім недавно, що невиліковно хвора. Хлопчик залишається з бабусею.
Мабуть, старенька не впоралася…
-Ти знав, що у тебе є син?
Сашко запнувся.
-Знав?
-Ну так, дитина не винна, але… ти не подумай, я не бачився з ним, я тільки гроші, іноді… я…
-Сашко, ти чого мимриш? Що ти збираєшся робити?
-Нічого, – дивиться ясними очима – а що я повинен робити?
-Нічого? Нічого? Там дитина, Сашко, жива людина, твоя дитина…
Для себе Таня все вже вирішила, як би гірко їй не було, пробачити зраду вона не змогла.
-Таня… я не люблю і не любив цю жінку, вона мені чужа, я не хотів і не чекав цієї дитини, вона мені повідомила, коли Славку було три роки, вона хотіла народити для себе народила, я не при чому…
-Серйозно? Ти ні при чому? Вона все сама? А дитина при чому? А те, що ти не подумав про банальний захист, це теж ні при чому? Вона повинна була тобі, напевно, розповісти і показати все, так? Ти ж дурненький, телятко…
Сашко, йди… Будь ласка… Давай завтра вирішимо, що робити з квартирою, дачею, завтра, добре…
А зараз йди… Мало того, що ти зрадник, ще й негідник, ти визнав дитину, а тепер в кущі, так? Не любив, не чекав? І у тебе совісті вистачить сідати за стіл, знаючи, що твій син десь у дитячому будинку… Іди…
-Куди мені йти, Тетяно?
-Добре, давай я піду, я не можу тебе бачити… Мені огидно…
-Добре, я поїду на дачу, – з викликом сказав Сашко. Таня промовчала на це.
Вранці зателефонувала свекруха.
-Ти здуріла?
-І вам доброго ранку.
-Що ти робиш, Тетяна!
-Я? Я нічого.
-Мені Сашко все розповів, ти навіщо руйнуєш сім’ю?
– Серйозно? Я руйную? Я нагуляла дитину на стороні, кинула її і тепер дивлюся байдуже на те, як її забирають в дитбудинок, і ховаюся як щур?
-Та що ти таке говориш, Тетяна! Хто її змушував розсувати ноги перед чужим чоловіком…
– Що ви таке говорите? Це ваш онук. А ваш син – негідник і зрадник.
– Тетяна, – похмурим голосом каже свекруха, – Ти поставила Сашка в нестерпне становище! У нього немає вибору…
-Ви що, знущаєтеся? Я поставила Сашка в якесь становище? Ви в своєму розумі? Все, я не хочу це обговорювати.
Свекруха з Яною приїхали через три дні, свекруха, як і Сашко, намагалася поговорити з Тетяною, вона не бажала їх бачити і чути.
-Таня, ти руйнуєш наші хороші стосунки з тобою, що ти робиш? Давайте все обговоримо, ми всі дорослі люди, давайте забудемо це як страшний сон і заживемо як раніше…
-Ви серйозно? Я могла б, може, пробачити цю дурну зраду, але підлість пробачити не можу.
-Та зрозумій ти, Таня! Він не хотів цієї дитини, він не любить її, не знає, навіщо ти про це думаєш! Тобі потрібно думати, як зберегти сім’ю, а не переживати про якогось там хлопчика…
-Цей якийсь, як ви кажете, хлопчик, ваш онук і син вашого сина, і мені соромно, що я якимось боком причетна до вашої сімейки. До вашої мерзенної сімейки… Залиште мене в спокої.
Сашко пішов, залишивши квартиру Тетяні і дітям, дачу і машину він взяв собі.
Не треба думати, що Таня так легко відійшла від цієї ситуації. Вона схудла, зник блиск в очах, вся якось згасла. З Тані ніби пішло життя…
Янка теж притихла, вона бачилася з батьком, Таня знала і останнім часом часто бігала до бабусі.
Яків почав частіше дзвонити, Таня розуміла, що і він в курсі, через що розлучилися мама з татом.
-Мамо, -Яна виглядала винною, -мамо, можна я у бабусі переночую?
-Завтра до школи.
-Я знаю, мамо, розумієш…бабуся потрапила до лікарні, а тато, -Яна запнулася, – тато у відрядженні, мамо…
-Не зрозуміла, ти що вирішила під час відсутності твоїх родичів влаштувати вечірку в квартирі бабусі?
Яна спалахнула.
-Як ти можеш так думати, мамо? – дівчинка дивилася на неї зі сльозами на очах, – мені потрібно поїхати до бабусі і залишитися там на ніч.
-Ні, я сказала.
-А я сказала піду, – верескнула дівчинка.
-Роби що хочеш, – Таня мляво махнула рукою. Весь вечір Таня доробляла роботу, потім зовсім засумувала, згадала, що бабуся дітей у лікарні.
Вона зателефонувала колишній свекрусі, з якою не спілкувалася довгий час.
-Привіт, Танюшо, – зраділа та і заплакала, Тетяна теж розплакалася.
-Пробач мене, Тетяно, пробач… Наговорила купу всього, дня не було, щоб не плакала.
-Гаразд, я приїду завтра…
-Ох, моя люба…
Свекруха довго про щось говорила, а Таня слухала.
-Яно, алло…
-Так, мамо, – в трубці чувся чийсь зовсім дитячий голос.
– Приїжджай… додому… я млинці спекла…
-Ми миттю, мамо, ми зараз. Ура Славко, – дівчинка навіть не вимкнула телефон, – збирайся швидше, нас мама додому кличе…
-Мама…-Таня почула тоненький дитячий голосок, – твоя мама?
-Наша мама Славко, вона знаєш яка, уууу, вона з будь-якої ситуації вихід знаходить, вона така!
Таня більше не слухала, вимкнула телефон і нервово почала ходити по кімнаті.
Худенький хлопчик в окулярах, точно Яків в дитинстві…
-Привіт…Славко…Тетяна присіла біля хлопчика, він злякано тулився до сестрички
-Привіт…ти… мама…
Таня притиснула до себе маленьке худеньке тільце і поцілувала в щічки.
****
Він відразу взяв трубку, ніби чекав.
-Так, Тетяно?
-Славко у мене…
-Дякую, люба, я…я…
-Сашко, я зробила свій вибір…приїжджай додому…
Вона чула, що чоловік схлипує.
-Тетяно…
-Додому, Сашко, і обіцяй більше ніяких відряджень, так спокійніше.
-Так-так, звичайно, Тетянко.
-Дурна ти Таня, – каже Люда, подруга, – на чорта він тобі здався, зрадник, та ще й з чужою дитиною. Ну ти справжня блаженна…
-А він не зрадник Люда, він баран, захотів нових відчуттів, відчув і заспокоївся, і забув…А воно ось як обернулося, зрадники Люда, вони таємниці розкривають, батьківщину зраджують, товаришів, а мій Сашко просто оступився.
І дитина не чужа, ну яка вона чужа, вона чотирьом людям з нашої родини кровний родич, по суті,- посміхнулася Таня, – це я чужа.
Сашкові він син, Якову з Яною брат, свекрусі онук, я виходжу чужа, Людо…
-Ну як є блаженна.
А на майданчику гралися діти і хвалилися своїми батьками, так Славко всіх перехвалив, яка у нього мама і добра, і розумна, і красива, і улюблена, і весела, і найкраща.
І всі діти захотіли познайомитися з мамою Славка, найкращою у світі.
“Як же добре, що я тоді зробила свій вибір, і Янка зробила, і Сашко, і всі ми…
Вибір, він завжди є, “- думає щаслива Тетяна.
Спеціально для сайту Stories
