― Мамо, ти при своєму розумі? Він же всього на два роки старший за мене! ― зазвичай спокійний і розсудливий Кирило був у нестямі від люті.
Тетяна не знала, що відповісти. Вона розуміла, що в його словах є частка правди, але нічого з собою вдіяти не могла.
― Це не твоя справа, ― Тетяна ледь стримувала сльози, ― все своє життя я піклувалася про тебе, вкладала сили й душу…
― А на старості років з’їхала з глузду? Тож слухай, припини цей цирк, інакше мене більше не побачиш!
Кирило гучно грюкнув дверима, і Тетяна розплакалася. Чому дорослий син не може зрозуміти її почуттів? Хіба вона винна в тому, що у свої п’ятдесят з гаком знову стала коханою й бажаною жінкою?
* * *
Тетяна познайомилася з батьком Кирила, коли навчалася на передостанньому курсі педагогічного училища. Це був бурхливий роман, який закінчився, щойно нещасний батько дізнався про вагіт.ість.
Юній студентці довелося виходити на захист диплома з жахливим ток.икозом, а потім вирушити за розподілом у глухе село з маленькою дитиною на руках.
Сільське життя пригнічувало через незвичку, а з немовлям воно взагалі здавалося справжнім випробуванням. Але на той час випускниця мала відпрацювати три роки за розподілом вчителькою початкових класів у сільській школі.
На щастя, сусідка-бабуся погоджувалася доглядати за малюком, коли Тетяна йшла на роботу. Ось тільки Кирило часто хворів, тому доводилося постійно брати лікарняний, виплати за яким були мізерними.
Коли термін роботи за розподілом добіг кінця, Тетяна з сином повернулася до міста й влаштувалася в місцеву школу. Їй здавалося, що всі труднощі залишилися позаду.
Але чергові випробування не змусили себе чекати. Почалася жорстока боротьба за існування. Зарплата у бюджетників залишилася лише на папері, тому Тетяна була змушена шукати будь-який підробіток, щоб хоч якось прогодувати себе та сина.
Протягом наступного десятиліття колишня вчителька мила під’їзди, торгувала на ринку, кілька разів їздила за кордон і працювала домробітницею.
І якось непомітно, у постійних пошуках додаткового заробітку, минула молодість. Налагодити особисте життя в цій нескінченній метушні не вдалося. Тому Кирило став для неї найважливішим чоловіком.
Коли ситуація в країні трохи стабілізувалася, Тетяна знову влаштувалася в школу і паралельно давала приватні уроки.
Кирило вступив до університету, а після його закінчення вирішив зайнятися бізнесом. Тетяна дуже хотіла онуків, але син не поспішав заводити сім’ю.
У результаті всю свою невитрачену турботу Тетяна спрямовувала на учнів.
Останнім часом вона була активною в соціальних мережах. Там вона часто зустрічала співрозмовників, з якими могла без сорому говорити на будь-які, навіть найпотаємніші теми. Це були нові приємні відчуття після багатьох років фактичної самотності та виснажливої праці.
У якийсь момент Тетяна помітила, що під її фото з’являються коментарі з сердечками від якогось Олександра: «Ви божественно прекрасні», «Ви дивовижна», «Від вас не можна відірвати погляд»…
Чомусь вперше за багато років Тетяна зніяковіла: «Милий хлопчик, шкода, що він міг би бути моїм сином».
Незабаром від Олександра надійшло повідомлення: «Вітаю, Тетяно! Ваша елегантна строгость у образі нагадала мені про першу вчительку. Зізнаюся, я був у неї закоханий. Можливо, спілкування з Вами навіє мені приємні спогади про безтурботні шкільні роки. Не відмовите в розмові?»
І Тетяна не змогла відмовити. Олександр виявився приємним співрозмовником, і незабаром листування переросло у довгі телефонні розмови.
Новий знайомий дедалі частіше заводив розмову про особисту зустріч. І хоча Олександр подобався Тетяні, різниця у віці в вісімнадцять років дуже її бентежила. Тому вона постійно вигадувала нові приводи, щоб відмовитися від реального побачення.
Раптом Олександр перестав відповідати на дзвінки та повідомлення. Тетяна весь день не могла заспокоїтися: «Стара дурепа, а закохалася, як дівчинка! Може, він просто розважався, втирався в довіру і сміявся з моєї наївності».
Від сумних думок її відволік дзвінок у двері.
― Привіт, Тетянко!
На порозі стояв Олександр з величезним букетом ромашок у руках.
― Але… як… ти… що… ― Тетяна ледь не зомліла. ― Звідки ти знаєш мою адресу?
― Я теж дуже радий тебе бачити, ― посміхнувся Олександр, ― може, запросиш на чай?
Тетяна все ще перебувала в шоці. Руки не слухалися, тому вона впустила букет. А потім Олександр обійняв її… І далі все відчувалося, навпаки, приголомшливо реально.
* * *
― Що ж ми накоїли?
Тетяна накрилася ковдрою з головою, згораючи від сорому й щастя водночас.
― Кохана, перестань, ― Олександр притиснув її до себе, ― нам же так добре разом.
Відтоді їхні зустрічі стали регулярними. Тетяна, нарешті, відчула себе коханою й бажаною, літала, наче на крилах.
Навіть колеги по роботі почали помічати: вона стала носити яскраві вбрання, робити модний макіяж і завжди була в піднесеному настрої.
Але повністю розслабитися й поринути у стосунки Тетяна не могла. Вона дуже хвилювалася, як Кирило відреагує на молодого залицяльника.
— Ох, Сашко, аби тільки син нічого про нас не дізнався. Боюся уявити його реакцію.
— Що, буде ревнувати маму до нового тата? — з іронією запитав Олександр.
— Та годі вже! Він же практично твій одноліток!
— Таня, якщо він любить і поважає тебе, то обов’язково підтримає. Ось я був би радий бачити маму щасливою.
Таємний роман тривав близько пів року, поки одного разу Кирило, завітавши в гості без попередження, не застав коханців.
Скандал ледь не закінчився бій.ою. Тетяні вдалося заспокоїти сина лише після того, як Олександр пішов.
― Вибирай, ― Кирило вперше підвищив голос на матір, ― або я, або твій коханець!
Здавалося, що вибір був очевидним. «Погралися в кохання — і досить», — переконувала себе Тетяна, припинивши будь-яке спілкування з Олександром.
Але чим більше часу минало, тим сильніше вона сумувала за коханим.
Олександр продовжував писати з різних сторінок і дзвонити з невідомих номерів. Часто чекав на Тетяну біля будинку, але та лише відмахувалася і швидко забігала до квартири. Так тривало трохи більше місяця.
― Таню, так не можна, ― цього разу Олександр чекав на кохану біля квартири, ― я не можу без тебе!
Тетяна відчинила двері й жестом запросила увійти…
Стосунки спалахнули з новою силою, і тепер було абсолютно байдуже, що скаже Кирило. Почуття охопили їх обох з головою. Жодні обставини не змусили б її відкинути Олександра.
― Отже, мамо, ти зробила свій вибір, ― кричав Кирило в слухавку, ― можеш видалити мій номер. Тепер я ― сирота.
Вражена, Тетяна впала на диван. Хіба вона не заслужила на просте жіноче щастя? Стільки років випробувань і самотності нарешті змінилися розміреним і безтурботним життям.
Чому вона змушена платити таку високу ціну за пізнє щастя? Тетяна вирішила написати синові: «Синочку! Можливо, коли ти заведеш власну сім’ю, ти мене зрозумієш». Але біля повідомлення з’явився значок помилки. Її заблокували.
Сварку з Кирилом Тетяна переживала дуже важко. Олександр усіма силами намагався відволікти кохану від сумних думок, але це мало допомагало. Зрештою, виснажений муками організм не витримав, і Тетяна потрапила до лікарні з інфарктом.
***
Тетяна розплющила очі й не відразу зрозуміла, що перебуває в лікарняній палаті. У ніс вдарив їдкий запах ліків і дезінфікуючих засобів, від якого нудило. За дверима почулися голоси. Тетяна змогла розібрати лише уривки фраз: «Стан вдалося стабілізувати… йде на поправку… не можна хвилюватися». У палату увійшов Кирило.
— Мамо! Ти прокинулася!
— Синочку, що сталося? — свідомість Тетяни ще була затуманеною. — Де Сашко?
— Мамочко, у тебе був інфаркт. Я поговорив з лікарем, і він запевнив, що твоєму життю вже нічого не загрожує. Але хвилюватися тобі зараз не можна.
— Де Сашко? — не здавалася Тетяна.
Кирило ще раз спробував змінити тему розмови, але мати продовжувала наполегливо запитувати з дедалі більшим жахом.
― Гаразд, бачу, що ти не заспокоїшся. Твій… цей… Сашко… викликав швидку, коли тобі стало зле. Потім я поїхав до тебе, щоб зібрати речі до лікарні. Твого… не застав, а в квартирі все було перевернуто догори дном. Я вже й не знаю, де ти зберігала коштовності та гроші, але я їх ніде не знайшов.
— Як? Не може бути! Сашко не міг! Треба йому зателефонувати!
― Та я вже намагався, але його телефон недоступний. Мамо, ти, головне, одужуй. Не думай про погане. Лікарі кажуть, що тобі зараз потрібен спокій і свіже повітря. Я вже пригледів невеликий дачний будиночок. Коли тебе випишуть, можна поїхати подивитися.
Якщо сподобається, відразу все оформити. І, мамо, пробач мені за грубість, я не думав, що все так вийде.
― Та що ти, синку…
Серце Тетяни ніби стиснули сталевими щипцями, і вона не змогла закінчити фразу.
* * *
Через місяць Кирило забрав матір із лікарні. Він, як і обіцяв, придбав для Тетяни невелику дачну ділянку з затишним будиночком і гарним фруктовим садом.
― Дивися, мамо, тут можна розбити клумбу. Ти ж любиш троянди, давай я привезу кілька кущів.
— Чудова ідея, синку, — Тетяна все ще відчувала слабкість, але не хотіла ображати Кирила.
— Мамо, вибач, що піднімаю цю тему, — Кирило трохи завагався, — багато у тебе тоді з квартири зникло?
— Звідки у звичайної вчительки великі заощадження? Ну, пару золотих обручок.
Синові не потрібно знати всієї правди. Грошей було набагато більше, вона ще з дев’яностих навчилася добре економити. А найстрашніше, що Олександр про це знав. Вони планували романтичну відпустку, Сашко переконував, що вона має на неї право, що заслужила її за стільки років економії та обмежень у всьому.
Тетяна вдавала, ніби вже давно змирилася з ситуацією. Але щойно Кирило поїхав, вона перестала стримувати емоції. Сльози градом котилися з очей, і здавалося, що в кімнаті закінчився кисень.
Усі її надії та мрії переплелися з горем і сумом. Тетяна пам’ятала кожен дотик Сашка. Життя без нього втратило будь-який сенс. Поруч із Сашком вона була «милою Тетяною» і «улюбленою дівчинкою». А тепер…
Невже ці стосунки були фікцією, холоднокровно продуманою стратегією заради наживи? Як же можна оцінити почуття в якісь триста тисяч? Адже Тетяна була готова подарувати Олександру все своє майно, аби тільки він був щасливий. А тепер…
Тетяна сподівалася, що з часом біль від зради вщухне. Вона була шалено щаслива, коли Кирило познайомив її зі своєю нареченою.
Через три роки Тетяна стала бабусею і, здавалося, забула про нещасливе кохання. Тепер її увага була повністю прикута до онука. Ось тільки безсонними ночами вона раз у раз згадувала ті щасливі хвилини, коли вона була «його Тетяною».
Але Олександр у житті Тетяни більше не з’являвся.
