– Рито, мама дзвонила, просила в суботу приїхати.
– Їдь, – відповіла Олексію дружина.
– Вона просила нас разом приїхати.
– Навіть не думай, – у нас з Ангеліною свої плани на вихідні.
– Які?
– Вранці на пляж, потім – в парк на атракціони, після цього пообідаємо в кафе і додому, – відповіла дружина.
– На пляжі все одно навколо машини, а Ангеліні корисно бувати на свіжому повітрі. Поїдемо всі разом в село?
– Миронченко, коли я за тебе заміж виходила, ти мені пообіцяв, що я на ваших сільських плантаціях працювати не буду. Обіцяв?
– Обіцяв. Але я ж тебе не працювати кличу, ну, допоможеш матері ягоди зібрати, поки ми з батьком трактор ремонтуємо.
– Ягоди зібрати? Та у твоєї матері тільки полуниці півгектара! Я пам’ятаю, як минулого року чотири години по грядках повзала, а вона потім підхопила два відра і поскакала на станцію полуниці продавати.
– Ну, а що ти хочеш? Вона сама садила – сама і продає, – відповів Олексій, – хіба я не правий?
– Правий, абсолютно правий! Сама садила, сама продає. Ось і збирає нехай теж сама.
– Але ж їй не вісімнадцять років! Їй вже важко! – вигукнув Олексій.
– Не роби зі своєї мами стару немічну жінку, їй всього п’ятдесят три роки. А як вона бігає, то її спокійно можна на півмарафон виставляти.
– Рито, ти хоча б про дочку подумай – можна буде на річку сходити, ягоди прямо з куща поїсти.
– Що стосується ягід, то минулого року твоя мати Ангеліні заборонила і до малини, і до полуниці підходити. А коли я для дитини ягід попросила, вона принесла онучці блюдце кислої червоної смородини.
– А як я батькам поясню, чому один приїхав? – запитав Олексій.
– А так і скажи: не хоче Рита батрачити на ваших плантаціях.
– Це неввічливо! – образився чоловік.
– А ввічливо я вже шість років поспіль пояснювала: не вмію, не люблю і не буду. У моїх батьків ніколи навіть дачі не було, у відпустку ми завжди кудись їздили: до моря, в гори, на турбази. Я морквяне бадилля від бур’янів не відрізняю і можу замість молодого часнику нарцисів нарвати.
– Знаєш, Рито, я, може, теж не хочу в село їхати. Мені б теж хотілося завтра на пляжі повалятися, покупатися, в парку погуляти, в кафе пообідати, – сказав Олексій.
– У чому проблема? Залишайся. Ми давно вже всією сім’єю нікуди не ходили. Дочка буде рада, – запропонувала Рита.
– У мене, на відміну від тебе, є відповідальність перед сім’єю!
– Домовилися! Виходить, що ми з Ангеліною для тебе – не сім’я? Переді мною, перед дочкою – у тебе відповідальності немає?
Ти щовихідних кидаєш нас, мчиш у село і щось там лагодиш, копаєш, збираєш, будуєш. Ангеліна вже навіть не питає, чи підеш ти з нами в цирк або на каруселі – вона знає: татові ніколи, йому не до неї. Згадаєш – буде пізно.
– Але хтось повинен допомагати батькам!
– Повинен. Тільки чому цей хтось завжди – ти? А твій братик хоч одну грядку скопав?
– Ти ж знаєш, Генка в коледжі вчиться, крім того, йому вісімнадцять тільки через півроку буде. Він, по суті, ще дитина, – заявив Олексій.
– Дитина? Та він тебе на голову вищий і в плечах ширший! Дитина! Пінне пити – він дорослий, а на городі працювати – ще малий.
Ну, ти даєш! Хочеш поїхати – їдь. Я тебе не тримаю. Але, сподіваюся, ти пам’ятаєш, що наступної неділі у нашої дочки день народження? Тож, будь ласка, якось врегулюй це питання зі своєю родиною.
Наступного тижня Олексій поїхав у село ще в п’ятницю, відразу після роботи, навіть не заходячи додому. Риті він сказав, що повернеться в суботу ввечері, щоб неділю провести з дружиною і дочкою.
Але ввечері він не приїхав. Рита зателефонувала чоловікові і запитала, коли його чекати.
– Ритуль, не зможу сьогодні приїхати. Піч у лазні почала диміти, треба завтра зранку подивитися, що там, а то батьки весь тиждень митися не зможуть. До обіду постараюся приїхати.
– На вулиці спека! Яка лазня? Увечері можна під душем ополоснутися! Твоя мати спеціально для тебе роботу вигадує?
Рита вже зрозуміла, що і завтра Олексій приїде тільки ввечері. Вона зателефонувала своїм батькам, і вони домовилися, що влаштують свято для Ангеліни самі, без Олексія.
Дівчинка веселилася від душі і не питала, де тато.
А Рита образилася на чоловіка.
– Ну, я не винен, що все так вийшло! Ми домовилися, що я поїду ввечері. Але батько почав топити лазню, а весь дим пішов в середину. Що було робити? – намагався виправдатися Олексій.
– Зібратися і поїхати додому, – відповіла Рита. – До речі, коли у тебе відпустка?
– Через два тижні. Я обіцяв батькові, що допоможу йому косити, – відповів Олексій.
– Ну-ну, – сказала Рита.
А за два дні до відпустки чоловік приніс і поклав на стіл путівки до Туреччини – двоє дорослих плюс дитина.
– Якщо ти знову поїдеш у село, то я поїду відпочивати з Ангеліною без тебе. Але відразу, як повернуся, подам заяву на розлучення.
Хочеш жити в селі, косити сіно, ремонтувати трактори, класти печі – вперед. Ангеліні потрібен батько, а мені чоловік, а не постоялець, який протягом робочого тижня приходить до нас в квартиру переночувати. У тебе є два дні – подумай.
Як Олексій домовлявся з батьками, Рита не знала, але відпочивати вони полетіли всією сім’єю.
Найбільше раділа Ангеліна, яка вперше побачила дельфінів. Олексій теж не нудьгував – чого тільки варта була морська риболовля!
Слухаючи його розповідь, Рита зауважила:
– Бачиш, виявляється, є й інші задоволення, крім покосу і посадки картоплі.
– Батько дзвонив. Незадоволений – цього року на чверть менше сіна заготовив, – сказав Олексій.
– Давно хотіла запитати: а навіщо твоїм батькам стільки сіна? У них же немає корови. А кроликам і курям так багато не треба.
– Так батько заготовляє сіно і продає.
– Слухай, твоя мати вирощує ягоди і продає, овочі, огірки, помідори, моркву, буряк, картоплю та інше – і теж продає. Те, що вона не продасть, йде в закрутки, які вона теж продає – тільки взимку.
Влітку і восени збирає гриби – маринує, солить, сушить і теж продає. А куди вони гроші дівають? У будинку у них скромно, телевізор – і той старенький. Я не бачила, щоб твоя мати купувала одяг або взуття – всі шість років, скільки ми знайомі, вона носить одне і те ж.
Машина у твого батька – «Запорожець» з вухами – такі раритети рідко коли на вулиці зустрінеш.
– Не знаю, вони звикли так жити, – відповів Олексій. – Над ними брат батька якось пожартував, сказав, що вони вирішили зібрати всі гроші країни у себе під матрацом. Батько тоді на дядька розлютився.
Коли сім’я повернулася з відпустки, Олексій у перші ж вихідні поїхав у село, але повернувся не один. Разом з ним приїхали його батьки.
Рита гостей не чекала, проте зустріла привітно. Правда, її дещо турбував винуватий вигляд чоловіка.
Пообідавши, свекри почали розмову, заради якої приїхали:
– Генці вчитися залишилося два роки, а його попередили, що гуртожитку не дадуть. Ось ми порадилися і вирішили, що він ці два роки у вас поживе.
– У нас? А де? – здивувалася Рита. – У нас двокімнатна квартира – в маленькій кімнаті дитяча, в іншій – ми з Льошею. Куди ми Гену подінемо?
– Ангеліну можете до себе взяти, а йому її кімнату віддати, – сказала свекруха.
– Навіть не розраховуйте, – відразу відмовила Рита. – Я прекрасно розумію, за що Геннадія позбавили гуртожитку, його ще минулого року погрожували вигнати. І ви хочете, щоб ми поселили у себе хлопця, який абсолютно не вміє поводитися? Орендуйте йому кімнату або квартиру.
– Ти з глузду з’їхала? Скільки грошей треба віддати за житло! Та в квартирі він ще чого гіршого може накоїти. А у вас він буде під наглядом старшого брата. І нагодований, і випраний.
– Я йому ще й готувати і прати повинна? – здивувалася Рита.
– Тобі що, шкода для Генки тарілки супу? Так і бути, ми будемо вам привозити картоплю і консервацію, – сказав свекор.
– Ні вже, якось раніше ми обходилися без вашої картоплі і зараз проживемо, – відповіла Рита. – Гена тут жити не буде.
– А ти чого сидиш, язик десь засунув? – звернувся батько до Олексія. – Не можеш дружину до порядку закликати?
– Тату, я вам уже казав, що квартира належить Риті, і попереджав, що вона точно не погодиться прийняти Генку. Тим більше після тих подвигів, через які його з гуртожитку вигнали.
Так що у вас тільки один варіант: орендувати йому кімнату. Або попросити дядька Славу – у нього двоповерховий котедж, може, і знайде для племінника кімнатку, – сказав Олексій.
– Дзвонив я Славку – він відмовив, сказав, що у нього в будинку дочки-підлітки, – відповів батько і звернувся до дружини, – збирайся, матір, поїдемо додому, немає у нас родичів.
До кінця літа батьки не дзвонили Олексію. А коли він дзвонив їм, не брали трубку. Але в середині вересня батько запросив сина картоплю прибирати.
– Я тільки в неділю зможу приїхати, – відповів Олексій, – а на суботу у нас інші плани.
Він все-таки навчився знаходити час для того, щоб бути хорошим батьком і чоловіком.
Спеціально для сайту Stories
