Я з чоловіком буквально два роки не могли собі дозволити нічого купити, окрім їжі. Це було свідоме рішення, адже ми працювали і відкладали гроші на покупку квартири.
Чоловік працював у дві зміни, я теж по можливості брала підробіток у вихідні. Зібрали потрібну суму за два роки, це дуже короткий термін, я вважаю, але рано я почала радіти.
Гроші ми почали відкладати одразу після весілля. До цього в мене була однокімнатна квартира, яку я успадкувала від дідуся. Але ця квартира старенька, і ми планували дітей, тож домовилися збирати на більше житло.
А цю квартиру я не збиралася продавати: мало як життя складеться, а квартира дідуся — єдине, що в мене є. У ній ми й почали жити та потихеньку накопичувати кошти. Батьки мої — люди не багаті, допомагати нам не могли.
А свекруха має ще молодшу дочку, їй теж треба було допомагати. Отже, ми сподівалися тільки на себе, відкладали майже все, що заробляли, заради спільної мети. За два роки ми зібрали суму для першого внеску та хотіли йти до банку.
Тиждень тому до нас прийшла свекруха з новинами. Сестра чоловіка виходить заміж та попросила позичити гроші на весілля. Свекруха сказала, мовляв, у нас є десь жити, а доньці вона хоче зробити розкішне свято.
Мати чоловіка пообіцяла, що гроші поверне. Я доросла людина, чудово розумію, що ці гроші вона повертатиме нам не один рік. Тому я сказала, що категорично проти цієї ідеї.
Я хотіла сестрі чоловіка прекрасного весілля і не хотіла ні з ким псувати стосунки. Але я пахала, як кінь два роки не для того, щоб одного прекрасного дня родичі чоловіка зруйнували нашу мрію.
Та й якщо нестерпно одружуватися, то можна і розписатися просто і жити разом. Весілля – це не головне. Головне, щоб людина хороша була. Після візиту свекрухи я вирішила піти до банку і внести відкладені гроші.
Виявилось, що чоловік узяв половину суми, не порадившись зі мною. Він сказав, що сестра в нього одна і він повинен їй допомагати. Але то була остання крапля. Я виставила його за двері з валізою, хай тепер у матері живе.
Чоловік жив у мами, його сестра вийшла заміж та народила дитину, переїхала до чоловіка. А потім вони розлучилися, і сестра переїхала до мами з малюком.
Не минуло й півроку, як мій колишній повернувся з квітами і вибачався, але я його давно пробачила. Тільки жити тепер із ним більше не хочу. Що робити далі я не знаю? Чи може розлучитися?
