Дарина втомлено потягнулася і поглянула на годинник – була сьома ранку. У вікно лилося бліде осіннє світло. Вона обережно вислизнула з-під ковдри, намагаючись не розбудити Андрія. Чоловік щось пробурмотів уві сні і перевернувся на інший бік.
На кухні Дарина увімкнула чайник і дістала улюблену чашку. Недільний ранок – єдиний час, коли в квартирі панувала повна тиша.
Безтурботність тривала недовго. Різкий дзвінок у двері змусив Дарину здригнутися. Гарячий чай обпік руку.
«Невже хтось переплутав двері в таку рань?» – подумала Дарина, прямуючи до дверей.
У вічко дивилося незадоволене обличчя Ніни Павлівни – свекрухи. Зморшки між бровами і щільно стиснуті губи не віщували нічого хорошого.
Дарина зітхнувши відкрила двері.
— Нарешті! Я вже думала, ви ще спите, — Ніна Павлівна протиснулася в коридор.
— Доброго ранку, — вичавила з себе Дарина.
Свекруха мигцем оглянула невістку з голови до ніг.
— Господи, на кого ти схожа? У такому вигляді ходиш перед чоловіком? — Ніна Павлівна скривила губи. — Я ось завжди приводила себе до ладу, навіть коли син був маленьким.
Дарина стиснула зуби.
— Я тільки прокинулася і ще не встигла переодягнутися.
— Так-так, — свекруха вже крокувала коридором до кухні. — Боже, що у вас тут коїться?
Дарина подумки застогнала. На кухонному столі стояла вчорашня посуда, яку вони з Андрієм полінувалися прибрати після пізньої вечері.
— Ми вчора пізно повернулися, — почала виправдовуватися Дарина, але Ніна Павлівна вже відкривала шафки.
— А це що? — свекруха витягла забуту на полиці чашку із засохлим чаєм. — Даринко, ти так чоловіка до виразки доведеш!
Дарина склала руки на грудях.
— Ніно Павлівно, ви могли б попереджати про свій прихід.
— Я мати твого чоловіка, — свекруха випросталася на весь зріст. — Що, тепер потрібно питати дозволу, щоб сина відвідати?
На кухню, протираючи очі, увійшов Андрій.
— Мамо? Чому ти так рано?
— Пиріжків тобі привезла, — свекруха миттєво змінилася, розпливаючись у посмішці.
Дар’я закотила очі. Зрозуміло, Ніна Павлівна не упустила нагоди продемонструвати, яка вона турботлива мати.
Під час сніданку свекруха не замовкала ні на хвилину.
— Андрію, я перевірила твої сорочки. Зовсім не накрохмалені! — Ніна Павлівна докірливо поглянула на Дарину. — Я ось своєму Колі завжди крохмалила.
— Мамо, зараз ніхто так не робить, — Андрій спробував згладити ситуацію.
— Ну звичайно, — пирхнула свекруха. — Тепер мода така — чоловіки ходять як обшарпанці, а дружини на манікюр гроші витрачають.
Дарина насилу стримувалася.
— Якщо у вас є зауваження до мого ведення господарства, давайте обговоримо це іншим разом, — голос Дарини затремтів.
— А що обговорювати? — Ніна Павлівна обвела рукою кухню. — І так все видно.
Андрій нервово поворушився на стільці, не наважуючись втрутитися.
Після сніданку свекруха пішла інспектувати решту квартири. Дарина перехопила запитальний погляд чоловіка.
— Тільки не починай, — прошепотіла вона. — Це моя квартира, між іншим.
— Дарино, ну це ж моя мама, — винувато потупив очі Андрій.
Їхню тиху розмову перервав крик зі спальні.
— Господи, коли ви востаннє пил витирали? — Ніна Павлівна стояла в дверях, демонстративно показуючи запилений палець.
Це стало останньою краплею.
— Все! З мене досить! — Дарина рішуче встала. — Ніно Павлівно, я прошу вас піти. Негайно.
Свекруха почервоніла.
— Що значить піти? Я до сина прийшла!
— Це наша квартира, — Дарина наголосила на слові «наша». — І ми маємо право вирішувати, хто і коли до нас приходить.
— Андрійку! — свекруха повернулася до сина. — Скажи їй!
Андрій виглядав розгубленим.
— Мамо, може, справді, іншим разом?
Через півгодини, після гучної суперечки, Ніна Павлівна нарешті пішла, грюкнувши дверима так, що затремтіли стіни.
Наступні два тижні свекруха з’являлася у їхніх дверях із завидною регулярністю. Кожен візит перетворювався на болісний огляд квартири і критику Дарини.
У неділю Дарина прокинулася від знайомого дзвінка у двері.
— Не буду відкривати, — прошепотіла вона.
Дзвінок повторився, ставши наполегливішим.
Телефон на тумбочці вибухнув треллю. Ім’я «Ніна Павлівна» світилося на екрані. Дарина рішуче вимкнула звук.
Весь день Дар’я переживала через ранковий інцидент. Андрій поїхав у справах до приходу свекрухи. І вона вже уявляла, який скандал буде ввечері. Гуркіт ключа в замку близько восьмої вечора змусив її здригнутися.
Андрій стояв на порозі з таким виглядом, ніби готовий був зруйнувати весь будинок.
— Ти зовсім з глузду з’їхала? — з цими словами він увірвався до передпокою.
За його спиною маячила Ніна Павлівна — очі свекрухи виблискували переможним блиском.
— Привіт, невісточко, — процідила вона, проходячи в квартиру. — Ну що, не очікувала побачити?
Дарина схрестила руки на грудях.
— Взагалі-то ні, — відповіла вона спокійно. — З огляду на те, що ми не домовлялися про зустріч.
Андрій скинув куртку прямо на підлогу.
— Ти розумієш, що наробила? — він навис над Дариною. — Мама простояла під дверима двадцять хвилин! Двадцять! А потім ще три години намагалася до нас додзвонитися!
— І ти маєш чим це пояснити? — Ніна Павлівна пройшла до вітальні, без запрошення сідаючи в крісло. — Чи це нова мода — не пускати батьків чоловіка на поріг?
Дарина глибоко вдихнула, намагаючись впоратися з наступаючим роздратуванням.
— Це був мій єдиний вихідний, — сказала вона. — Я маю право на особистий простір.
— Особистий простір? — Ніна Павлівна розсміялася. — Які гучні слова! А як же повага до старших? Я приходжу допомогти вам налагодити побут, а ти мене за дверима тримаєш!
Андрій сів на диван, потираючи скроні.
— Я просто не розумію, Дарино. Чому ти так поводишся? Мама хоче як краще.
— Як краще? — Дар’я підвищила голос. — Вона приходить без попередження, критикує кожен мій крок, вказує, як вести господарство в моїй власній квартирі!
Ніна Павлівна театрально сплеснула руками.
— Ось воно що! Це, значить, твоя квартира, а ми тут ніхто? Я від тебе такого не очікувала, Дарино!
— Не перекручуйте мої слова, — Дарина відчайдушно намагалася зберегти самовладання. — Я просто хочу, щоб ви поважали наш з Андрієм особистий простір.
— Андрюшенько, — Ніна Павлівна повернулася до сина, — ти бачиш, як вона зі мною розмовляє? Я завжди казала, що ця жінка тебе не цінує. Ти заслуговуєш на краще.
Андрій підхопився з дивана.
— Мамо, не починай, — втомлено промовив він.
— А що не починати? — свекруха стиснула губи. — Я правду кажу! Подивися, як вона веде господарство! Пил у кутках, сорочки не випрасувані, готує через раз… Я на твоєму місці давно б замислилася!
— Та ви що собі дозволяєте? — Дар’я задихнулася від обурення. — Андрію, ти чуєш, що вона каже?
Але замість підтримки вона побачила в очах чоловіка дивний вираз.
— Взагалі-то, мама багато в чому права, Дарино, — тихо сказав він. — Ти останнім часом зовсім занедбала дім.
Дар’я завмерла на місці. Цього вона не очікувала.
— Ти серйозно? — її голос затремтів. — Ти підтримуєш ці звинувачення?
— Не звинувачення, а констатацію фактів, — вставила Ніна Павлівна. — Тобі потрібна допомога, дівчинко. Жінка повинна вміти створювати затишок.
— А я, значить, не вмію? — Дарина повернулася до чоловіка. — Ти так вважаєш?
Андрій розвів руками.
— Дарино, давай дивитися правді в очі. Може, тобі справді потрібна допомога… І я подумав…
Він запнувся, уникаючи дивитися Дарині в очі.
— Ми з мамою поговорили, і… Загалом, вона переїде до нас. У вільну кімнату.
Дарина моргнула, не вірячи своїм вухам.
— Що? — вона подумала, що це їй почулося. — Ти сам вирішив, що мати буде жити з нами? У моїй квартирі?
— У нашій квартирі, — поправив її Андрій.
— Ні, любий, — Дарина похитала головою. — Ця квартира належить мені. Я купила її до нашого весілля, якщо ти забув.
Ніна Павлівна підвелася з крісла.
— Ось вона і показала своє справжнє обличчя! — тріумфально вигукнула свекруха. — Моя квартира, моє, моє… А як же сім’я, Дарино?
— Андрію, я не дозволю твоїй матері жити тут, — Дарина намагалася говорити твердо. — Це моє остаточне рішення.
— Не хвилюйся, Андрію, — втрутилася Ніна Павлівна. — Я дуже швидко наведу тут порядок. Візьму під контроль всі покупки, перевірю, на що вона витрачає гроші. І вільний час теж треба контролювати — менше буде по подругах тинятися. Домом займеться, про тебе піклуватися почне!
Дар’я розреготалася — від нервів, від абсурдності того, що відбувається.
— Контролювати? Мене? — вона перевела погляд з Ніни Павлівни на чоловіка. — Андрію, ти це чуєш? Вона хоче контролювати дорослу жінку? У її власному домі?!
Андрій спробував взяти її за руку.
— Дарино, ти все не так зрозуміла. Мама просто хоче допомогти.
Дарина відсмикнула руку.
— Ні, це ти не розумієш, — її голос став крижаним. — Я не дозволю нікому диктувати, як мені жити. Навіть тобі.
— Ну ось, ще й істерику влаштувала, — Ніна Павлівна картинно зітхнула. — Що я тобі казала, синку? Вона неврівноважена. Точно контроль потрібен!
— Вибирай, Андрію, — Дарина підійшла до дверей і відчинила їх навстіж. — Або твоя мати піде зараз же, або ви обоє покинете мою квартиру. Вирішуй.
Андрій почервонів.
— Ти не можеш так чинити! — закричав він. — Це несправедливо! Вона моя мати! Ти повинна поважати мою сім’ю!
— А я? — тихо запитала Дарина. — Хіба я не твоя сім’я?
— Ти поводишся як егоїстка, — Андрій уникав її погляду. — Нормальна дружина ніколи б не поставила такий ультиматум.
— Нормальний чоловік ніколи б не привів свою матір жити в квартиру дружини без її згоди, — парирувала Дарина. — То що ти вибираєш?
Ніна Павлівна підійшла до сина, поклавши руку йому на плече.
— Не дозволяй їй собою маніпулювати, Андрію. Ми підемо разом, раз вона так вирішила. А потім вона зрозуміє, як була неправа.
Дарина дивилася, як Андрій нервово збирає речі. Він бурмотів щось про несправедливість. Про сімейні цінності. Про те, що Дарина пошкодує. Вона не слухала.
— Решту речей я зберу і передам через друзів, — сказала вона, коли Андрій з матір’ю попрямували до виходу.
— Одумайся, Дарино, — Андрій зупинився в дверях. — Ще не пізно все виправити.
— Нема чого виправляти, — відповіла вона спокійно. — Ти зробив свій вибір.
Двері зачинилися. Дарина повільно опустилася на диван, відчуваючи дивний спокій. У квартирі стояла незвична тиша — не гнітюча, а заспокійлива. Вперше за довгий час Дарина дихала на повні груди.
Андрій дзвонив наступного дня — говорив про кохання, про те, що він все обдумав і готовий до компромісів. Мама може відвідувати їх раз на тиждень.
— Я не хочу контролю, Андрію, — втомлено відповіла Дарина. — Я хочу поваги. А ти не можеш мені її дати.
Через місяць прийшла Ніна Павлівна – без попередження, як завжди. Натиснула на дзвінок.
Дар’я подивилася у вічко, побачила знайоме обличчя і посміхнулася. Потім тихо відійшла від дверей, не відкривши їх. Дар’я сіла в крісло з книгою, ігноруючи наполегливий дзвінок.
Потім пролунали крики колишньої свекрухи. Ніна Павлівна кричала, що Дар’я вчинила несправедливо. Що вона образила її хлопчика. Що Андрій страждає.
Але Дар’ї було все одно. Їй більше не потрібно було нікого впускати в своє життя проти своєї волі. Вона була вільна.Спеціально для сайту Stories
