Тест лежав на столі вже годину, але Віра так і не знайшла в собі сил подивитися на нього. Вона лежала на дивані і спостерігала за тим, як сонячні відблиски повільно пересуваються по підлозі.
Балкон був відкритий, але протягу зовсім не відчувалося: місто занурилося в літне марево і не збиралося з нього виходити.
Взагалі, вона дуже хотіла дитину. Ще маленькою дівчинкою просила у мами братика або сестричку, дружила тільки з тими дівчатками, у яких були молодші, і самозабутньо з ними водилася.
Був ще такий випадок: якось її поклали в лікарню, і на сусідньому ліжку лежала дівчинка років п’яти. Віра бачила, що дівчинці страшно і тужно: вона годинами стояла біля вікна і дивилася в нього, напевно, когось чекала. Ніхто до неї не приходив, і Віра вирішила, що дівчинка з дитячого будинку, тим більше на питання про батьків вона не відповідала.
Цілих два тижні Віра гралася з нею в дочки-матері і потай мріяла, що зможе вмовити батьків усиновити дівчинку на ім’я Юля.
Але потім виявилося, що батьки у Юлі все-таки були, і Віра довго і відчайдушно плакала, так звикла до думки про те, що у неї буде сестричка.
З Юрою діти у них не виходили. Перші три роки вони і не думали про це, навіть Віра на якийсь час забула про свою мрію, але, дивлячись на щасливих матусь з колясками, вона стала все частіше і частіше замислюватися про те, що час і їй стати мамою.
Вони не були одружені, і Віру це трохи напружувало, їй хотілося вийти заміж, але Юра ніяк не кликав. Коли Віра підняла це питання, він сказав:
-Ну ось коли будеш з малюком під серцем, тоді і розпишемося.
-Я готова, – відразу відповіла Віра.
-До чого?
-До дитини.
Юра її ентузіазму не поділяв, але погодився спробувати. Вони пробували вже два роки, і навіть у лікаря були, але нічого не виходило.
Лікар розводила руками: у обох все в порядку, незрозуміло, чому не виходить, але так буває, потрібно почекати. А одного разу додала, коли Віра була без Юри:
-Буває, що з одним чоловіком не виходить, а з іншим виходить.
-Ви що, радите мені чоловіка змінити?
-Він ніби й не чоловік.
Це було так. За паперами – не чоловік, але для Віри різниці не було. І для Юри, здається, теж. Вона знала, що вони з Юрою разом назавжди. Принаймні, Віра так думала до недавнього часу. Поки в його житті не з’явилася Аміна.
Аміна перевелася з іншого офісу, раніше вони з Юрою особисто не були знайомі, хоча листувалися і дзвонили один одному по роботі час від часу.
І ось, познайомившись, раптом подружилися. Не те, що Віра не вірила в дружбу між чоловіком і жінкою, але така ніжна дружба стала її напружувати: Юра міг відвезти Аміну на вокзал або поїхати в сусіднє місто за цуценям, яке купив їй на день народження, тоді як Віру і з роботи не завжди погоджувався забрати, говорив, що втомився і краще приготує вечерю, поки вона добирається на автобусі.
А останнім часом і зовсім став всюди носити з собою телефон, чого раніше ніколи не робив.
Одного разу краєм ока Віра помітила, що він листується з Аміною, не витримала і влаштувала йому допит. Він назвав її ревнивою істеричкою і став ховати телефон.
Віра почала стежити за акаунтом Аміни і знаходила все більше і більше причин для підозр: то Аміна викладала фотографії з парку, а у Юри потім в джинсах був чек на покупку двох пляшок води з супермаркету поруч з парком.
Прикидатися далі, що нічого не відбувається, Віра не могла. Ось чому цей тест був так невчасно.
Коли сонце майже зникло за будинком і перестало світити в балконні двері, Віра підвелася: Юра скоро повернеться з роботи, а у неї сьогодні вихідний, і буде дивно, якщо вона не встигне приготувати вечерю.
Але перед цим потрібно було ще подивитися тест.
Прямо на підлогу впала велика червона крапля, і Віра в першу мить зраділа, що почалися критичні дні, а це означає, що боятися нічого.
Але тут же впала ще одна крапля і ще одна на ногу, друга на футболку. Віра провела рукою по обличчю і зрозуміла, що від хвилювання з носа пішла кров.
Її погляд впав на тест, який так і білів на темній, блискучій поверхні. І відразу побачила дві смужки. Віра ледве встигла добігти до унітазу, так різко їй стало зле.
Юрі вона нічого не сказала. І що робити, не уявляла: вперше в житті вона розуміла, що не хоче взагалі ніякої дитини. Не зараз. Не так.
Спочатку потрібно зрозуміти, що там у нього з Аміною, а потім вирішувати, залишати дитину чи ні.
Кілька днів Віра намагалася дістатися до його телефону, але той виявився заблокованим.
На комп’ютері він не зберігав авторизації в соціальних мережах, та й взагалі історія була підчищена, хоча при цьому вона виявила кілька підтверджень своїм побоюванням.
Не витримавши, вона знову завела з Юрою розмову про його дружбу з Аміною, але він тільки розсердився і сказав, що Віра все вигадує.
Може, і справді вигадує? Але їй потрібно було знати точно. А як це зробити, якщо він охороняє телефон, немов сейф у швейцарському банку?
Ідею їй підказала подруга, ніби бачила в якомусь фільмі.
-Ну кому розповідають такі пікантні таємниці? Випадковим попутникам у поїзді, але нам таких не знайти. Ще буває в лікарні, наприклад, мені коли камінь видаляли, ми про що тільки не говорили з дівчатами!
Але тут теж не дізнатися, може, вона взагалі в лікарні не лежала. А ось на манікюр вона ходить, сама показувала, як вона весь час фотки з салону викладає. Потрібно піти до її майстра і дізнатися якось. Ну, гроші їй запропонувати або на жалість натиснути. Хочеш, я сходжу?
Віра вирішила йти сама. План був безглуздий, але якщо піде подруга, точно наговорить зайвого.
У першу ж мить, як тільки Віра увійшла в салон, відразу зрозуміла, що нічого вона не зможе запитати. Так безглуздо це все, і про що вона тільки думала!
Але шляху назад не було, недобре позбавляти дівчину заробітку через її безглузду ідею.
Віра сіла за столик, почала мляво вибирати колір лаку. Манікюрниця була зовсім юна і смішна: з яскраво-зеленим волоссям, з кільцем у носі, в короткому топіку і величезних штанях, схожих на парашут.
-Вибачте, – сказала вона. – Вас же Віра звати?
Віра здригнулася, вирішивши, що Аміна не тільки розповідала про дружину свого коханця, але і показувала її фото. Але тут же вона згадала, що назвала своє ім’я при записі і зараз, коли прийшла.
-Ну так.
-А ви не лежали в дитячій лікарні, в нефрології, років п’ятнадцять тому?
Поки Віра міркувала, звідки ця дівчина знає про це, вона вже широко посміхнулася і сказала:
-Я Юля, пам’ятаєш мене? Ти тоді так мені допомогла! Не уявляю, як би я це пережила, якби не ти! Як ти тоді мною опікувалася! Я все життя це пам’ятала, навіть мама мені стільки уваги не приділяла!
Віра розслабилася. Ну точно, Юлька! Очі все ті ж, і ніс кирпатий. В іншому, звичайно, сильно змінилася, сама б Віра її не впізнала.
-Так, я тобі зараз такий манікюр зроблю! Найкращий! І безкоштовно, зрозуміла? Я ж навіть намагалася знайти тебе, уявляєш?
Мені тоді було дуже страшно. Я думала, що в тій лікарні назавжди, що мама мене не забере. Вона лякала мене, що якщо я буду погано поводитися, здасть мене в дитячий будинок. І я думала, що та лікарня і є дитячий будинок.
Віра зрозуміла, що це її шанс.
-Не треба манікюр. Я ж подумала, що даремно сюди прийшла. Але, мабуть, це доля.
І Віра розповіла Юлі про свою біду.
Юля довго мовчала. Потім сказала.
-Я для тебе все що завгодно зроблю. Але не це. Вона ж моя клієнтка. Я не можу так. Та й потім: навіщо тобі такий чоловік? Я б нізащо такого не терпіла. Нехай з чоловіками дружить.
-Я чекаю на дитину, – тихо сказала Віра. – І не знаю, залишати мені цю дитину чи ні.
В очах Юлі вона прочитала співчуття. Та довго мовчала, потім сказала:
-Гаразд. Я подумаю.
Віра ні на що особливо не сподівалася. Дивно, але після цієї зустрічі в ній ніби щось зламалося. Вона зателефонувала до жіночої консультації і записалася на прийом.
Потім сіла дивитися оренду квартир, розуміючи, що в будь-якому випадку не зможе залишитися в цій квартирі.
Юля зателефонувала через три дні.
-Я все дізналася, – напруженим голосом промовила вона. – У них нічого немає. Вона його навіть другом не називає, так, колегою, каже, що більше спілкуються по роботі. Та й взагалі у них більше і спілкуватися ні з ким. Так що даремно ти переживала.
-Це точно?
Вірі було складно відмовитися від вибудуваних в її розумі доказів, але в глибині душі вона відчула: а вона ж так і знала, Юра правий, вона просто ревнива істеричка.
-Сто відсотків. Тільки не кажи йому нічого, добре? Якщо вона дізнається, чутки підуть, всіх клієнток втрачу.
-Та ти що! Я взагалі нікому,- пообіцяла Віра.
Вона і справді нікому нічого не сказала. Ні подрузі, ні Юрі. Покликала його на вечерю в ресторан, подарувала замовлений маленький тортик із лелекою.
Юра не те, що сильно зрадів, але обійняв її і поцілував.
-Тепер ми одружимося? – запитала Віра.
Він вагався зовсім недовго, таке цілком можна списати на просте хвилювання.
-Звичайно.
Аміна на весіллі не з’явилася, і Віру це навіть засмутило. Незважаючи на слова Юлі, їй хотілося як слід закріпити свою територію, нехай бачить, чий Юра чоловік.
А дочку Віра вирішила назвати Юлею, адже якби не вона, то й не було б ніякої дочки. Правда, з’явився на світ син. Дочка народилася після. І на хрестинах Віра говорила Юлі, як їй вдячна, і що завжди буде пам’ятати, що вона для неї зробила.
Юля кивала і дивилася в підлогу. Вона не була впевнена, що все зробила правильно.
Так, є двоє прекрасних діток, Віра начебто щаслива. Та й Аміна розповіла, що розлучилася з Юрою. Але все одно це був обман. І перед Вірою було трохи соромно…
Спеціально для сайту Stories
