Проблеми для Лізи почалися майже відразу, як тільки мати й Сергій почали жити разом.
— Лізонько, він же твій справжній батько! Я не можу зрозуміти, чому ти на нього дивишся, наче на вовка? — часто запитувала Настя у доньки.
— Мамо, ти зовсім осліпла від своєї нездорової любові? — сердилася Ліза. — Причина не в мені! Я, бачите, дивлюся, наче на вовка! А як він на мене дивиться?! Як на сміття!
— Та що ти вигадала! Сергій просто суворий, але справедливий, — говорила Настя з досадою.
— Він не суворий! Він без гальм! Усе має бути так, як Сергій наказав! А якщо ні, то він злітає з катушок! — Голос Лізи набирав децибелів.
— Ти несправедлива.
Ліза розуміла, що нічого не зможе довести. Схоже, мамі все це подобалося. А ось Ліза хотіла повернутися до свого колишнього життя.
***
Зовсім недавно у Лізи була щаслива сім’я: вона, мама і тато-Сєва. Всеволод одружився з Настею, коли Ліза була ще маленькою. Він дуже любив свою дружину, дбав про доньку, і Ліза завжди вважала його батьком, а не вітчимом.
Тихе, спокійне, забезпечене життя текло своєю чергою, але з часом Насті в цьому житті стало нудно. Вона завжди зривалася на Сєві.
— Настю, ти отримала від орендарів гроші за квартиру? — якось поцікавився він.
— А тобі що до того?! — Настя була не в настрої. Їй хотілося скандалу. — Квартира моя! Гроші за квартиру — мої! Може, у мене на них плани! Чому я маю звітувати?!
— Не мусиш… Я просто хотів тобі нагадати, що пора б потурбувати твоїх мешканців, — примирливо сказав Сєва.
— Дякую, але склерозу в мене поки що немає! — відрізала Настя.
Сєва лише знизав плечима й пішов до своєї кімнати. На відміну від дружини, він не любив скандалів.
— Мамо, що на тебе найшло? — здивовано запитала Ліза.
— Нічого! Просто Сєва мене останнім часом доводить до сказу! — абсолютно чесно відповіла Настя. — Ось просто дратує, коли він такий спокійний, доброзичливий!
— Може, це у тебе вже вікові зміни? Раніше ж ніби все було нормально… — припустила Ліза.
— Ну й ти давай: вікові зміни! Мені ще й сорока немає! — Настя обурено поглянула на дочку.
— А що тоді? Любила, любила людину… І раптом ні з того ні з сього — дратує!
— Ох, не знаю… Може, й не любила, а просто було зручно, тому й терпіла, — задумливо відповіла Настя. — А зараз ось усе назовні вилазить. Терпіння ж не безмежне.
Ліза не розуміла матір: чого ж їй не вистачає? А бідний тато-Сєва все терпить, ні слова грубого не скаже…
Настя сама не розуміла, що з нею відбувається. Може, криза середнього віку? Адже вона ще молода жінка, а живе в якомусь болоті: тихо, тепло і жодних бур!
Може, Всесвіт почув Настю, а може, просто так збіглося, але одного разу її життя кардинально змінилося.
— Дівчино, дівчино, можна я проскочу перед вами? У мене один батон! — одного разу почула вона за спиною, стоячи біля каси супермаркету.
Настя обернулася, збираючись пояснити нахабі, куди він може йти разом зі своїм батоном…
— Настю?! — Чоловік просто завмер, тримаючи батон у руці.
— Сергію… — Настя впізнала своє давнє кохання. Вона не знала: радіти чи вб.ти Сергія на місці. Причин для другого було чимало.
— З розуму зійти! Давай, розраховуйся, і підемо посидимо десь! — заметушився Сергій.
Вони розрахувалися й вийшли з магазину. Потім завітали до кафе.
— Як живеш?! — поцікавився Сергій. — Сім’я, діти?
— І те, і інше… Про дітей міг би й не питати. У нас з тобою спільна дочка, якщо ти пам’ятаєш, — Настя похмуро поглянула на Сергія.
Сергій завагався.
— Ну, чесно кажучи, я й не в курсі, хто там у тебе народився… Я ж поїхав на вахту, коли ти ходила при надії.
— Ой, та годі! На вахту… Ти кинув мене з великим животом! Давай вже називати речі своїми іменами!
— Настю, ну що ти ось починаєш?! Скільки ж років минуло. Я ж від щирого серця поцікавився… — Сергій нервово розмішував каву ложечкою. — А щодо того, що я тебе кинув… Ну, зробив дурницю! Злякався відповідальності! Потім шкодував! Адже я тебе кохав… Але як було повернутися? Тому я постарався все забути.
— Гарна дурниця! Хоча ти маєш рацію: сто років минуло, навіщо згадувати погане. Адже я теж тебе кохала: страждала, чекала. Ледь не збожеволіла!
Потім народилася Ліза, було важко, аж жити не хотілося. Благо, трапився хороший чоловік: запропонував вийти за нього, Лізку удочерив, мене кохає.
Сергій задумливо кивав.
— У мене теж життя було — не з рожевих мрій. Мабуть, те, що я вас покинув, повернулося до мене бумерангом. Шлюб був невдалим. Дітей не мав. Тепер ось один. Нікому не потрібен!
Настя співчутливо подивилася на Сергія, і раптом її осяяло: адже він їй досі небайдужий! Сергій, схоже, це відчув, бо накрив руку Насті своєю і запропонував:
— А давай ще якось зустрінемося!
Настя посміхнулася й погодилася. Вони зустрілися, а потім ще раз і ще…
***
Настя крутилася перед дзеркалом, розглядаючи себе з усіх боків.
— Куди збираєшся? — у дверях з’явився Сєва. — Така гарна…
— У мене зустріч! Я що, в штанях маю на неї піти? — огризнулася Настя.
— Та ні… Я просто зробив тобі комплімент, а ти одразу накинулася! — Сєва знизав плечима й посміхнувся.
— А чому ти не питаєш, з ким?! — запально поцікавилася Настя.
— Гаразд, з ким у тебе зустріч?
— А якщо з коханцем?! — Настя чекала на реакцію.
— Не смішно… — сказав Сєва.
— А я й не жартую! — Настя пішла ва-банк.
— Тоді тобі краще її скасувати! — похмуро сказав Всеволод. — Або, як мінімум, вибрати, хто тобі дорожчий! Сім’я чи коханець!
— А я вже вибрала! Завтра забираю Лізу й переїжджаю!
— Ну що ж… Якщо ти добре все обдумала, то я тебе не триматиму. — Всеволод акуратно прикрив двері.
Йому хотілося закричати, вдарити кулаком по столу, заборонити! Але він розумів — це не допоможе. Настя завжди робила те, що їй подобалося. Він сам привчив її до цього…
Незабаром Настя і Сергій почали жити разом. Мама Насті залишила їй після сме.ті простору двокімнатну квартиру, яка приносила непоганий дохід. Але заради кохання Настя розпрощалася з орендарями. Адже не можна ж, справді, переїжджати до Сергія в комуналку.
Ліза сердилася на матір і не розуміла її витівок.
— Мамо, що ти влаштувала, ніби мексиканський серіал? Що це за чоловік? Чому я маю жити з ним під одним дахом?! — Ліза вимагала відповідей.
— Ну… Лізонько, це дуже непроста ситуація… — Настя запнулася, не знаючи, з чого почати. — Сергій — не просто чоловік. Він твій біологічний батько.
— Тож це татусь! З’явився через шістнадцять років! Ой, зараз я по.ру від радості! А чого так рано?! Міг би ще років двадцять десь погуляти! — Голос Лізи був сповнений сарказму.
— Лізо, ну, дай людині шанс…
— Та з чого?! У мене вже є чудовий батько! — розлютилася Ліза.
— З того, що я люблю Сергія! І ти теж полюбиш! — відрізала Настя.
Але Ліза його не полюбила. Втім, Сергій теж не був у захваті від дорослої доньки.
Перша сутичка сталася, коли він вирішив взятися за виховання доньки.
— Лізо, досить займатися дурницями! Іди посуд помий! — наказав одного разу новоспечений татусь.
— Я, між іншим, зайнята! — огризнулася Ліза.
— Я сказав! Іди! — рявкнув Сергій, підкріпивши слова дзвінким ляпасом по потилиці.
Сльози виринули з очей Лізи від болю, образи та несподіванки. Сєва ніколи її навіть пальцем не торкався. А цей, що собі дозволяє?!
— Що ти хлюпаєш?! Слів не розумієш, буду переконувати по-іншому! Рухайся!
Сергій піднімав руку з будь-якого приводу. Ліза намагалася поскаржитися матері, але це було марно.
— Лізо, ти сама доводиш людину до сказу! Чому відразу не зробити те, що він просить, і не викручуватися?!
Після кожного ляпаса Ліза хотіла зателефонувати вітчиму, але боялася за Сєву. Адже він примчить її рятувати, а цей божевільний Сергій переламає йому ноги. Вітчим, напевно, навіть у школі не б.вся, навіщо йому змагатися з цим неадекватним…
Крім того, Ліза боялася залишати матір наодинці з Сергієм. Хто знає, що йому спаде на думку. Треба переконати матір піти від цього тирана. Але поки що це не виходило. Мама у своїй хворобливій любові була глуха до голосу розуму. Ліза вирішила почекати.
***
Настя ж і сама іноді дивувалася: як вона може кохати Сергія. Мало того, що він одного разу вже кинув її при надії, так і зараз поводився не найкращим чином.
— Настю, тобі б роботу змінити! Якусь нісенітницю заробляєш! Я чув, що збирачам замовлень непогано платять! — вимагав Сергій.
— Сергію, там же зміни по дванадцять годин… — мимрила Настя.
— І що з того?! Інші працюють і нічого.
— Я подумаю… — пообіцяла Настя.
— Думай, давай швидше! А то у нас з грошима не все гаразд!
Сєва ніколи не змушував Настю працювати, як коня. Вона для власного задоволення підробляла віддалено, але тим не менше в грошах не потребувала. Сєва забезпечував сім’ю. А тут…
— Ну що ти така похмура? Іди сюди, я тебе розвеселю й втішу! — підморгував Сергій й обіймав Настю.
Вона одразу ж забувала всі образи, серце забивалося від захвату… А потім, вже «втішена» Настя лежала, пильно вдивляючись у профіль Сергія, і думала: «Які ж ми, жінки, дурні… Особливо, коли закохані!»
А з Лізою стосунки Сергія з кожним днем погіршувалися. Останньою краплею став телефон.
Сергій прийшов додому в поганому настрої. У такі моменти Ліза намагалася не перетинатися з ним, але сьогодні Сергію просто потрібно було вилити злість на когось.
— Ліза! — він розчинив двері до кімнати доньки. — Чим ти тут займаєшся?!
— Треба стукати… — Ліза підняла очі від телефону.
— Ти зовсім страх втратила?! Забула, з ким розмовляєш?! — заревів Сергій, вирвав телефон із рук Лізи й кинув його в стіну. Посипалися осколки.
— Та що ти робиш?! — обурилася Ліза.
— Що хочу, те й роблю! Не грай тут у принцесу! У цьому домі є тільки один закон — я! — Сергій дістав із штанів ремінь, склав його навпіл і багатозначно плеснув себе по долоні. — Зараз ти швидко навчишся поважати батька!
— Та який ти мені батько?!— Лізу ду.или образа й гнів. — У мене є тато! І це не ти! Ти просто багато років тому трохи похрипів й нагородив мене своїми генами!
Сергій почервонів від люті, ремінь зі свистом розсік повітря… Біль пронизав Лізу наскрізь. Вона стиснула зуби й стримала крик. Потім з ненавистю поглянула на Сергія й вилетіла з квартири.
Більше терпіти було неможливо! Нехай мама живе, як хоче! А Ліза буде жити з батьком! З справжнім, а не з біологічним!
Незабаром вона дзвонила у двері такої рідної квартири.
— Ліза… Що з тобою, дівчинко?! Та на тобі обличчя немає… — занепокоївся Сєва. — Заходь швидше.
— Я більше туди не повернуся, тату. Наша мама наче з глузду з’їхала. Він принижує, кричить, розмахує руками, а вона тільки очима кліпає й на все погоджується! Як на мене, то психіатр би над нею плакав! — вилила Ліза вітчиму всі свої біди.
Всеволод гладив Лізу по голові, втішаючи.
— Звичайно, залишайся, донечко. А мама… Я сам, зізнаюся, такого від неї не очікував. Але чужа душа — темрява.
Настя з’явилася у Сєви вдома через два дні, вмовляла Лізу повернутися, але та навідріз відмовилася.
— Я думаю, і тобі пора тікати звідти, мамочко. Це не кохання, а якась хвороблива залежність! — переконувала вона матір.
— Можливо… Але я відчуваю, що нарешті живу! Я не повернуся назад у болото! — сказала Настя.
Ліза лише махнула рукою: роби, що хочеш!
***
Настя тепер нечасто бачила доньку. Вони іноді зустрічалися на нейтральній території: Сергій не схвалював візитів до колишнього чоловіка.
Час на це Настя викроювала з великими труднощами: вона все-таки влаштувалася на ту роботу, яку їй підшукав Сергій. Грошей стало більше, але тепер він був незадоволений іншим.
— Настю, треба стежити за собою! Ти ж останнім часом виглядаєш як бабуся! — часто дорікав їй Сергій.
— Сергію, у мене на це немає ні сил, ні часу… — виправдовувалася Настя.
— У інших є! А ти що, особлива?! — обурювався Сергій.
***
Зрештою він кинув Настю вдруге.
— Я тебе попереджав! Приведи себе до ладу! Мені набридло лягати в ліжко з тіткою, схожою на смер.ь! Я йду!
Настя плакала, благала не кидати її, але марно. Настя не витримала самотності: щось у ній зламалося. Вона зачинилася вдома, кинула роботу, не відповідала на дзвінки.
Ліза занепокоїлася через місяць. Мати сама не дзвонила, на дзвінки Лізи не відповідала.
— Тату, давай поїдемо до неї. Хто знає, що могло статися? — попросила Ліза вітчима.
Всеволод погодився. Вони довго дзвонили у двері квартири Насті, прислухалися й знову дзвонили. Нарешті почулося шаркання, і двері відчинилися.
У темряві коридору Ліза спочатку навіть не впізнала матір: Настя схудла, постаріла, в очах застигла байдужість.
— Ви… — Настя відступила, впускаючи гостей, а потім пішла до кухні.
— Що сталося, мамо? — запитала Ліза, з жахом роздивляючись матір. — Де Сергій?
— Він знову пішов… Але я буду чекати. Може, він ще повернеться. — Голос Насті ледь було чути.
— Якби я була забобонною, то вирішила б, що тут не обійшлося без якогось привороту чи пристріту, — прошепотіла Ліза вітчиму. — Я, звичайно, у цю нісенітницю не вірю! Але, як би там не було, схоже, мама збожеволіла…
— Схоже на те… — погодився Сєва.
***
Настю помістили в приватну психіатричну клініку. Вона не чинила опору. Їй було байдуже. Дочка та Всеволод іноді навідують її, але вона залишається байдужою до їхніх візитів. Більшу частину часу вона дивиться у вікно й чекає…
— Як Сергію вдалося довести маму до такого?! Ось це справді: сліпа любов! — часто каже Ліза, виходячи від матері.
Всеволод з сумом хитає головою.
