– Так, коли ж їх мир візьме? Скільки можна лаятися постійно? – невдоволено запитував Григорій свою дружину, коли вона йому розповіла, що їхні доньки від різних шлюбів знову посварилися через якусь дрібницю.
– Поняття не маю, Гришо… – відповіла Надя йому. – Мені здається, що ніколи! І я б не сказала, що це вони винні в цьому, скоріше ми!
– Ми?! А ми-то тут до чого взагалі? – здивувався він різко.
– Коли ми з тобою одружилися, ми весь час витрачали тільки один на одного і все! А дівчатка наші були надані в цей час самі собі! Ось тепер і пожинаємо плоди!
– Які ще плоди, ми що, няньки їм були? Нашим дочкам, що твоїй, що моїй, на той час було по тринадцять років! Дорослі дівки! Нам що, сюсюкатися з ними треба було? Чи, може, нам одружуватися з тобою не треба було? Що? – не розумів Гриша.
– Та ні… Просто вони обидві тоді були в перехідному віці, і треба було побільше уваги їм приділяти, більше бувати з ними, розмовляти, пояснювати! А ми…
– Та я пам’ятаю, чим ми з тобою були в той час зайняті! – хитро посміхнувся чоловік Наді. – Я б і зараз не проти цим зайнятися!
– Почекаєш! – різкувато відповіла йому дружина. – Треба з Веронікою й Олею все спочатку вирішити! А то…
– Та що там вирішувати, Надю?! Треба просто їх разом зібрати, сказати, щоб перестали! Усе! Проблему вирішено! А то, розсусолювати тут ще щось! Зараз ось, ага! Не дочекаються! – грізно сказав Григорій.
– Твоя Ольга вже заміжня! Думаєш, що вона буде тебе слухатися? Вона-то і в підлітковому віці не слухалася нікого вже, а зараз…
– Твоя, можна подумати, слухалася!
– Ось тому я тобі й кажу, що вже пізно щось із ними робити, якось виховувати! Раніше треба було нам із тобою цим займатися й іншим їхнім батькам теж! Але ніхто з нас на це часу не приділяв! – з деяким сумом сказала Надія чоловікові.
– А через що вони цього разу посварилися? – вирішив уточнити Григорій в дружини. – Тобі Вероніка хоч щось із цього приводу сказала?
– Щось там щодо моєї квартири, яку я на Ніку переписати хочу начебто!
– Квартири? А вона-то кому з них завадила?
– Оля начебто хоче, щоб я на неї переписала свою квартиру… Начебто, щось там про її заміжжя Ніка ще говорила, але вона була така розлючена, що я не все зрозуміла!
– А ти їй-то що відповіла?
– А що я могла своїй дочці відповісти, по-твоєму? Я на неї і перепишу свою квартиру, на свою, а не на твою! Вже, вибач, але…
– Та я все розумію, Надю, що ти переді мною-то звітуєш? Просто… – задумався він.
– Що?! – трохи дратуючись, запитала його дружина, побачивши якийсь сумнів в очах, та й почувши його теж.
– Просто це нечесно якось виходить! Ми з тобою живемо в моїй квартирі, а твоя, виходить, дістанеться тільки твоїй доньці! Моя Оля взагалі без нічого залишається, виходить!
– І що? Я-то тут до чого? Це ж твоя донька! Я для своєї придане підготувала, а твоєю займатися я не збираюся в цьому плані! Та й після стількох підступів, що вона влаштовувала свого часу для мене і моєї Ніки!
– А твоя Ніка, можна подумати, янгол у плоті, так?!
– Ні, звісно! Але…
– Ось і все! Простого “ні” тут було б більш ніж достатньо!
– Григорію, ти говори та не заговорюйся, любий мій! А то й у нас із тобою підуть розлади в житті, які будуть тобі дуже… Неприємні… Ти ж не хочеш другого розлучення? – уточнила вона відразу ж.
– Звісно, ні! Але якщо ти свою квартиру залишаєш тільки своїй доньці, значить, ця квартира, де ми зараз живемо, дістанеться моїй! І це так само означає, що…
– От коли-небудь так, дістанеться! Можливо… – тихо додала вона. – А зараз ми тут живемо! Тож нехай зі своїм чоловіком розв’язує це квартирне питання, а не вносить розбрат, як вона любить робити завжди, у нашу сім’ю! – озлобилася Надія на свою падчерку.
– Так я про це й хотів сказати, Надю… Якщо твоя донька отримає твою квартиру зараз, то нам із тобою треба буде або купувати собі окрему квартиру, щоб з’їхати туди й віддати цю Ользі, або ж знімати! Бо я це все так теж не зможу залишити!
– От як? Тобто тобі ця малолітня вискочка, яка вважає себе занадто дорослою, дорожча за нашу сім’ю? Нашого щастя? Нашої квартири?!
– Моєї! – поправив він дружину.
– Ах, твоєї?! Ось воно як?! А пам’ятається, що ти казав, що це наш із тобою дім! Спільний! А вже, виходить, це твоя квартира! Ну… Гаразд! Я запам’ятала це!
– А чого ти так одразу в багнети все сприймаєш, Надю? – здивувався Григорій. – Це ж нечесно буде, якщо…
– Нечесно буде, якщо твоїй донечці коханій дістанеться оця трикімнатна, тоді як ми собі зможемо дозволити за нинішніми цінами на квартиру тільки однокімнатну квартиру! Ось це, дійсно, нечесно!
– Так у тебе там теж трикімнатна! Чого нечесно-то тут? – усміхнувся Григорій у відповідь.
– Звичайно! Ти ж тільки про свою Оленку думаєш! А я, наша сім’я для тебе так тепер, порожній звук! – сказала вона з образою.
Григорій знав, що дружина намагається зараз ним маніпулювати, але не хотів далі їй підігравати, він знав, що ні до чого доброго це не призведе. І так само він розумів, що якщо зробити так, як вона міркує, то вийде нечесно по відношенню до його дочки, до Ольги, а ось Вероніка отримає все.
Тому він вирішив закінчити цю розмову і більше ніяк не відповідати дружині, а потім, коли вона поїде на роботу, поговорити безпосередньо з Олею і Нікою, залагодити цей конфлікт він хотів насамперед між ними, а потім уже й дружину заспокоїти зможе.
Поїхала Надя за два дні, Ніка, її донька, була в цей час удома, і він одразу ж подзвонив своїй доньці, щоб вона якнайшвидше приїхала вирішити квартирне питання…
– Тату, давай швидше з усім розберемося, а то ми з чоловіком сьогодні збиралися до ресторану сходити, мені ще до салону треба буде з’їздити, щоб до ладу себе привести! – сказала Ольга, коли приїхала.
– Твою фізіомордію тільки цегла до ладу зможе привести! – усміхнулася Вероніка.
– Тату! Ти чуєш? Вона знову починає! Я зараз нічого не сказала їй! Взагалі нічого! А вона…
– Так! Обидві заспокоїлися! І швидко! – рявкнув Григорій на дівчат.
Він не хотів розбиратися в їхній особистій неприязні одна до одної, йому треба було вирішити питання, яке зараз наражало на небезпеку саме його особисте життя.
– Тобто, я повинна зараз заткнутися, поки ця мене ображає?! – обурилася Оля.
– Я? Ображаю тебе? Я думала, що комплімент тобі зробила! – продовжила Ніка гнути свою лінію.
– От як із вами обома можна взагалі говорити нормально? Ви ж постійно починаєте кусатися! Обзивати одна одну! Ви ж уже не маленькі дівчатка, щоб так поводитися! Досить!
– Але, тату…
– Олю! Я сказав: Досить!
– Гаразд, я не буду більше говорити ніяких шпильок на адресу ось цього ось… – Вероніка гидливо вказала на свою зведену сестру. – Але, тоді поясніть їй, щоб вона не пускала слину на квартиру моєї мами! Вона їй узагалі ніхто!
– Тату, поясни-но доньці своєї дружини, що квартира її матері мені потрібніша і жити там буду я з чоловіком, а не вона!
– Що?! Ти? Зі своїм чоловіком? Та в тебе чоловіка скоро не буде, коли він нарешті розліпить свої зенки й побачить, з ким одружився! Жити вона зібралася у квартирі моєї мами! Ага! Зараз ось!
– А ти зі своїм характером узагалі ніколи заміж не вийдеш, тож мовчала б краще! – огризнулася Ольга у відповідь.
– Я так-то туди й не прагну! Мені не треба підвищувати свою самооцінку за рахунок інших, я й так знаю, що я найкраща! Це ти вискочила заміж за першого зустрічного.
– Ах, ти…
Оля хотіла кинутися на Ніку , але батько її зупинив, важко зітхаючи. Давно він не опинявся в цій зміїній суперечці. Відтоді, як його донька з’їхалася зі своїм майбутнім чоловіком три роки тому. Відвик уже.
– Олю! Дай мені хоч слово сказати, а потім можете хоч що робити! Зрозуміла мене? – шепнув він їй, поки тримав.
– Але, тату! Вона ж…
– Та мені начхати, що вона говорить чи робить! Ви зараз наражаєте на небезпеку мої стосунки з Надею! Із твоєю, між іншим, матір’ю, Вероніко! Хіба ти хочеш, щоб вона була нещасна? Щоб ми з нею розлучилися? – накинувся з розпитуваннями Григорій на падчерку.
– А я-то тут до чого взагалі? Я якимось чином відповідаю за ваші стосунки? Я ж узагалі ніяк у них не лізу ніколи! Це он, вона постійно пхала свого носа, куди не треба! – кивнула Вероніка на Олю.
– Тату, я не буду чекати, а просто зараз її …! Так простіше буде! – випалила Оля, дивлячись на зведену сестру з максимальною люттю в очах.
– Спробуй, давай! – продовжувала знущатися та і їй це подобалося, бо була завжди впевнена у своїй безкарності. А тепер вона ще й доросла була…
– Дівчата! Заспокойтеся! – у Григорія вже починала боліти голова від них. – Я ж…
– Та я зрозуміла, що ви робите! Ви намагаєтеся квартиру моєї мами віджати для себе і неї! Для її сімейки! А потім, якщо раптом, ви з моєю мамою розлучитеся, то у вас обох усе буде в шоколаді, а ми з мамою по світу підемо! Так? – злобно запитала Вероніка в Григорія.
– Але тільки ви не вгадали! Я не віддам вам нічого! Ви мені ніхто, як і ваша зацілована в одне місце донечка!
– Вероніко!!! – знову рявкнув на дівчину вітчим. – Я зовсім не це збираюся вам запропонувати! Я хотів, щоб ви обидві…
– Як це не це? А що тоді? – розгубилася Оля від такої новини.
Вона-то думала, що батько на її боці й підтримає її, щоб вона вже могла прибрати до рук ту квартиру.
– А ось так! Я хотів запропонувати вам обом, щоб ту квартиру розміняти і кожній із вас би дісталося житло, раз ми з Надею живемо тут!
– Але, тату! Я не хочу жити в маленькій квартирці! Я хочу…
– А ти більшого й не заслужила! Для тебе і коробка від холодильника має бути надмірністю, судячи з того, як ти раніше з чоловіка на чоловіка вішалася!
– Це я-то?! – задихнулася від обурення Оля.
– Ви згодні з моїм рішенням?! – крикнув Григорій, щоб хоч щось з’ясувати наприкінці.
– Та ось ще, вашій вискочці не дістанеться моя квартира! Я мамі так і скажу! І якщо треба буде, я сама особисто розвалю ваш шлюб, але квартиру мою ніхто не розміняє і жити там не буде! Зараз звідти з’їдуть квартиранти, і я почну робити там ремонт для себе!
– Ага! На твої, тату, гроші! Круто вона тут влаштувалася!
– А тебе це взагалі не повинно стосуватися! Я ці гроші заробила, не ти ж тепер тут прибираєш по дому! Тож усі гроші моєї мами і його тепер мої! – спеціально провокувала Олю Вероніка.
– Чого?! – випалив він. – Чиї гроші?!
– Мої!
І в цей момент Григорій більше не став стримувати доньку, щоб вона не кинулася на Вероніку, він відійшов убік, дав простір для маневрів їй і почав спостерігати, як дівчата зчепилися.
– Загалом, якщо ти своїй матері хоч щось скажеш проти моєї ідеї, моя Оля тобі влаштує! Зрозуміла мене? – запитав він Вероніку.
– Ось як?.. А ви не думаєте, що я все це записала і покажу не тільки мамі, а й у поліцію ще віднесу? – запитала Ніка вітчима.
– У сенсі? Як? Де? – занепокоївся він.
– Тату, вона просто бреше! Не ведися! Телефон її он він валяється ж! – усміхнулася Оля, сівши задоволена на диван.
Він відштовхнув Вероніку так, що вона впала на підлогу, і сам пішов по аптечку на кухню.
Наступного дня з’ясувалося, що вона справді все це знімала на маленьку гоу про камеру, яку їй залишила мати, передчуваючи щось подібне на час свого від’їзду. Ніка відправила відео матері, а потім пішла і написала заяву в поліцію.
Звісно, Надія подала на розлучення, і гроші, накопичення її чоловіка, які він відкладав під час шлюбу, розділили, а ось у неї самої рахунки були “чистими”, тому що вона за минулим своїм шлюбом знала: нічого не можна залишати ось так, треба завжди робити “подушку безпеки” для себе і для своєї доньки.
Але й виграшу розміром у сімсот тисяч вона була невимовно рада. Цих грошей якраз вистачило, щоб зробити ремонт у її квартирі, поміняти всю техніку на нову і зажити щасливо.
А ось Григорій зі своєю дочкою тепер почали вести боротьбу між собою за його квартиру, щоб її тепер хоча б розміняти.
Але Оля, нічого не домігшись і образившись на батька за те, що він її так сильно підставив, що її ледь не посадили, узагалі перестала хоч якось із ним спілкуватися.
У підсумку він залишився зовсім один, без дружини і дочки, а виною всьому стало його лицемірство перед дружиною, небажання займатися вихованням доньки, коли це потрібно було найбільше, і банальна жадібність.
Але своїх помилок він так і не визнав, адже сам-то залишився з квартирою і частиною своїх грошей, а це вже непогано…
