Ольга постукала пальцями по столу. Звіт ніяк не сходився. Думки розбігалися в різні боки.
– Знову до батьків на вихідних? – запитала Ольга, не відриваючи погляду від робочого монітора. Андрій підійшов ззаду і поклав руки їй на плечі.
– Ти ж знаєш, мама просила допомогти з городом. У неї ноги болять, – голос чоловіка звучав м’яко і переконливо.
Ольга зітхнула. Це повторювалося вже третій місяць поспіль. Спочатку раз на місяць, потім раз на два тижні. Тепер кожні вихідні.
– Може, хоч цієї неділі залишимося вдома? Я так втомилася, – Ольга повернулася до чоловіка.
Андрій насупився. Зморшка між брів стала глибшою.
– Їм важко, розумієш? Батько цілими днями на городі. Мама з хворими ногами все по дому робить.
Ольга відвернулася до вікна. Як пояснити, що їй теж потрібен відпочинок? Вона будувала кар’єру десять років. Вибивалася з сил заради квартири в гарному районі. І зараз готувалася до важливого підвищення.
У селі всі розмови були однаковими. Свекруха скаржилася на старий будинок. Свекор бурчав про город. А Андрій завжди підтакував і обіцяв щось вирішити.
Останнім часом у Ольги з’явилося дивне відчуття. Їй здавалося, що всі ці розмови не просто так. Може, батьки хочуть переїхати в місто? Але на чиї гроші? В Андрія таких заощаджень точно немає. Невже хочуть, щоб Ольга купила їм квартиру? Але й у неї немає таких грошей!
Увечері за вечерею Ольга зважилася поставити пряме запитання:
– Твої батьки не хочуть переїхати в місто?
Андрій поперхнувся чаєм і голосно розсміявся.
– Ти що, дурниці які! Вони все життя в селі прожили. Куди їм переїжджати?
Ольга уважно подивилася на чоловіка. Той надто старанно посміхався. І очі ніби бігали з боку в бік.
Через тиждень тактика Андрія змінилася. Тепер він казав про борг перед батьками.
– Ми ж молоді, ми повинні піклуватися, – вимовив Андрій, наголошуючи на слові “ми”.
– У нас є робота. Ми не можемо кинути все і переїхати до них, – заперечила Ольга.
– А хто каже про переїзд? – Андрій зробив невинне обличчя. – Просто батькам потрібна допомога!
Розмова зависла в повітрі. Ольга не знала, що відповісти. Невже Андрій натякає, що вона має платити за помічників?
Телефонний дзвінок пролунав у середу ввечері. Ольга сиділа з ноутбуком у вітальні. На екрані висвітилося ім’я свекрухи.
– Оленько, люба, я впала, – голос у слухавці звучав слабко й уривчасто. – На ґанку посковзнулася. Ледве до телефону доповзла.
Серце Ольги стиснулося. Як би не ставилася до свекрухи, але літній людині боляче. Це страшно.
– Ви викликали лікаря? – запитала Ольга з тривогою в голосі.
– Ні, я Андрюші подзвонила. Він сказав, що завтра приїде.
Наступного дня вони з Андрієм взяли вихідний і поїхали в село. Біля воріт їх зустріла свекруха. Вона помітно кульгала і спиралася на палицю.
– Ой, синочку, донечко, як же я рада, – голосила жінка, обіймаючи їх по черзі.
Ольга озирнулася на всі боки. У будинку було бездоганно чисто. Навіть підлога блищала. Пахло свіжоспеченим пирогом. На городі рядами росли овочі. Усі грядки були прополоті.
А свекор, якому, за розповідями, стало зовсім погано, бадьоро вовтузився з мотоблоком на подвір’ї. Помітивши їх, старий привітно помахав рукою.
– Будинок-то старий, скоро розвалиться, – поскаржилася свекруха, наливаючи чай. – Сил уже немає його утримувати.
Андрій згідно кивав. А в Ольги в голові крутилося одне запитання. Як жінка з хворою ногою змогла так вимити підлогу? І звідки стільки сил у майже немічного свекра?
Увечері Ольга не витримала.
– У тебе мати просто акторка, – сказала вона чоловікові, коли вони залишилися самі в кімнаті.
– Що ти маєш на увазі? – Андрій насупився.
– Хвора нога і чистий будинок. Як так виходить?
– Мама через біль усе робить. Усе життя так, – Андрій відвернувся до стіни.
Ольга зрозуміла, що розмови не вийде. У глибині душі росло незрозуміле занепокоєння. Щось тут не так.
На зворотному шляху до міста вона прийняла рішення. Наступних вихідних вона не поїде в село. Ніякі вмовляння не допоможуть.
Ольга в п’ятницю різко сказала:
– Цими вихідними я не зможу поїхати. У мене термінова робота. Навіть у суботу та неділю.
Андрій мовчки дивився на дружину. Його очі стали холодними й чужими.
– А це точно важливо? – запитав він після довгої паузи. – Може, ти могла б узяти вихідний?
– Я готуюся до підвищення, – похитала головою Ольга. – Це вирішальний момент.
Обличчя Андрія спотворилося. Губи стиснулися в тонку лінію. Очі блиснули злістю.
– Знаєш, це вже переходить усі межі. Чому мої батьки мають страждати? Яка ще робота? Ти тепер сидиш удома! – випалив він, ударивши кулаком по столу.
Ольга відсахнулася. Хто ця людина? Куди подівся її розуміючий чоловік?
Андрій глибоко зітхнув і продовжив уже спокійніше:
– Ми переїжджаємо до батьків. Їм потрібна допомога. А тобі час задуматися про сім’ю, а не про кар’єру.
Ольга розсміялася. Їй здалося, що це якийсь дурний жарт. Андрій ніколи раніше так не розмовляв. Погляд чоловіка залишався серйозним.
– Ти жартуєш, так? – Ольга перестала посміхатися.
Андрій похитав головою. Схрестив руки на грудях.
– Я абсолютно серйозний. Робота – це не головне в житті. Моя мати виростила мене. Дала освіту. Тепер вона заслуговує на турботу.
Ольга не могла повірити своїм вухам. Андрій розмовляв тоном, що не терпить заперечень. Наче вже все вирішив.
– Дружина має бути поруч із чоловіком і його рідними. Це природно. У всіх нормальних сім’ях так, – продовжував чоловік.
Ольга повільно встала з-за столу. Серце шалено стукало в грудях. Руки злегка тремтіли.
– Ти при своєму розумі? – запитала вона тихо. – Я не для того вчилася і працювала. Щоб тепер сидіти в селі. І доглядати за твоїми батьками! І ти казав, що про переїзд і мови не йде!
Андрій подивився на неї з жалем. Так дивляться на примхливу дитину.
Чоловік зітхнув:
– Ти просто не розумієш, що таке сім’я. Ти зобов’язана їм допомагати. Я збрехав тоді! Знав, що ти не погодишся!
Це слово – “зобов’язана” – боляче зачепило Ольгу. Хто дав йому право вирішувати? Хто дозволив вказувати? Усередині піднімалася хвиля люті.
– З яких це пір я комусь зобов’язана? – процідила Ольга крізь зуби.
– Ти моя дружина, – знизав плечима Андрій. – Дружина має слухати чоловіка.
Ольга дивилася на цю чужу людину. Куди подівся турботливий чоловік? Де той Андрій, з яким вони познайомилися шість років тому? Завжди уважний, розуміючий.
– Знаєш, я ніколи раніше тебе таким не бачила, – гірко промовила Ольга. – Ти не пропонуєш. Не просиш. Ти просто вирішив за мене.
– Тому що так правильно, – відрізав Андрій.
В один момент Ольгу осінило. Цей план зріяв давно. Усі ці поїздки в село. Скарги свекрухи. Гра з хворою ногою. Усе вело до одного.
– Тоді збирай речі і їдь до батьків, – Ольга вказала на двері. – Я тебе не тримаю.
Андрій завмер. На його обличчі відбився шок. Чоловік явно не очікував такої реакції.
– Олю, ти не розумієш… – почав Андрій.
– Усе я розумію, – перебила Ольга. – Це моя квартира. Я працювала, щоб купити її. Ти завжди знав, що для мене кар’єра важлива.
– Але сім’я важливіша! – підвищив голос Андрій.
– Не смій на мене кричати! – Ольга теж зірвалася. – Не ти вирішуєш, що для мене важливіше! Я ніколи не казала, що кину роботу!
Андрій довго дивився на дружину. Потім різко розвернувся. Схопив куртку. І вийшов із квартири, голосно грюкнувши дверима.
Ольга повільно опустилася на стілець. Руки тряслися. У голові шуміло. Дивне відчуття порожнечі оволоділо нею. А потім прийшло полегшення.
Ольга вдихнула на повні груди. Свобода.
Ранок зустрів її різким дзвінком у двері. Ольга насилу розплющила очі. Годинник показував сьому ранку. Хто міг прийти так рано у вихідний?
Дзвінок повторився. Більш наполегливий. Ольга накинула халат і пішла відчиняти. На порозі стояла свекруха. Роздратована. Зла. Із сумкою в руках.
– Що ти наробила? – закричала жінка, не вітаючись. – Ти все зруйнувала!
Свекруха безцеремонно пройшла в передпокій. Озирнулася на всі боки. І продовжила:
– Як ми тепер будемо самі справлятися? У мене ноги болять! Чоловік зовсім слабкий!
Ольга мовчки спостерігала за цією сценою. Внутрішній голос нашіптував: “Не реагуй. Не піддавайся”. Жінка виглядала абсолютно здоровою. Від кульгавості не залишилося й сліду.
– Ти ж дружина мого сина, – не вгамовувалася свекруха. – Ти повинна нам допомагати!
Ольга зробила глибокий вдих. І раптом відчула дивний спокій. Більше вона не збиралася виправдовуватися. Пояснювати. Доводити.
Ольга зробила крок уперед. Виштовхнула жінку на сходовий майданчик. І зачинила двері просто перед носом свекрухи. Клацнув замок. За дверима почулися обурені крики.
“Потрібно подати на розлучення”, – подумала Ольга. І вперше за багато днів усміхнулася. Вона не зобов’язана терпіти цей тиск.
Через годину Ольга вже сиділа в кабінеті РАЦСу. Жінка уважно слухала її історію. Допомогла заповнити заяву на розлучення. Пояснила, які документи знадобляться.
Наступні тижні пролетіли непомітно. Ольга повністю занурилася в роботу. Її проект отримав високу оцінку начальства. Довгоочікуване підвищення стало реальністю.
Андрій намагався телефонувати кілька разів. Ольга не брала слухавки. Одного разу він прийшов до неї в офіс. Але охорона його не пустила.
Розлучення пройшло швидко. Дітей немає. Ділити було нічого. Квартира належала Ользі. Вона отримала свободу.
Увечері після суду вона сиділа перед телевізором. Несподівано пролунав дзвінок. Незнайомий номер.
– Алло, – відповіла Ольга.
– Це я, – тихий знайомий голос свекрухи. – Я хотіла вибачитися.
Ольга здивовано підняла брови. Цього вона точно не очікувала.
– Ми з чоловіком думали, що все робимо правильно, – продовжувала жінка. – Хотіли, щоб син був поруч. Але не так.
– Чому ви мені телефонуєте? – запитала Ольга.
– Андрію стало зовсім погано. З роботи його звільнили. Сидить цілими днями вдома.
“Це вже не мої проблеми”, – подумала Ольга. Але вголос сказала:
– Мені шкода.
– Може, ти з ним поговориш? – з надією запитала колишня свекруха.
– Ні, – твердо відповіла Ольга. – Наш шлюб закінчився. Я обрала себе.
Ольга натиснула на кнопку завершення виклику. І зрозуміла, що це було найкраще рішення в її житті. Ніхто більше не буде вирішувати за неї. Своє життя. Свої правила. Свобода.Спеціально для сайту Stories
