-Коханий, в нас буде дитина, – потішила під час сніданку свого коханця Леоніда Вірочка.
-Люба, але ж ти прекрасно знаєш, що я одружений…
– Знаю, звісно, але ви давно чужі люди, ти сам мені про це казав. Дочка ваша виросла і постійної опіки не потребує, а ось наш малюк…
-Віро, це не обговорюється. Ми з Ангеліною давно одружені, побут налагоджений, одного спільно нажитого майна не перелічити. І ти мені пропонуєш ось так усе запросто зламати й почати життя з самого початку?
-Звісно, ми ж кохаємо одне одного!
-Кохання – це поняття відносне. Ось після твоєї сьогоднішньої новини я, наприклад, уже не впевнений, що я тебе кохаю. Я-то думав, що ти розумна жінка, і ніколи не поставиш мене в незручну ситуацію, а ти, виявляється, дурепа!
-Льоня, ти мені казав…
-Та хіба мало що я тобі казав? Ти ось мені теж казала, що дітей не хочеш і знаєш, як зробити так, щоб їх у нас не було! І що?
-Я передумала… Мені вже 30 років, і я, виявляється, хочу стати матір’ю!
-Ах, навіть так. Ну, не смію заважати. Ставай, раз хочеш. А я ось батьком ставати не хочу!
-Я піду до твоєї дружини, я все їй розповім… І вона сама тебе вижене!
-Ну, це ми ще подивимося! Адресу підказати?
-Не потрібно, я її давно знаю…
-От і чудово, поговори з Ангеліною, вона тебе швидко на місце поставить. А я вмиваю руки… Мені такі проблеми ні до чого… Щасливо залишатися, дорогенька…
Уже за п’ять хвилин Леонід залишив квартиру, яку рік тому винайняв для Вірочки.
А за дві години хатня робітниця доповіла Ангеліні Леонідівні, що до неї прийшла якась жінка…
-У мене сьогодні важлива нарада, Марійко. Мені зовсім ніколи зустрічатися з незнайомими мені жінками. Нехай прийде завтра.
-Але, Ангеліно Леонідівно, жінка плаче… і скаржиться на Вашого батька… Щоправда, чомусь вона збирається говорити з Вашою мамою! Я нічого не зрозуміла, якщо чесно…
-Знову тато! Та коли ж це закінчиться вже? Клич, Марійко, цю страждальницю. Куди ж діватися?
У кабінет до Ангеліни Леонідівни влетіла Віра…
-Я не буду ходити навкруги. Ми з Вашим чоловіком кохаємо одне одного й у нас скоро буде дитина!
-Вітаю… Я-то тут до чого?
-Ну, як же? Ви ж тримаєте його і не відпускаєте… А Ваша донька виросла вже, їй батько не потрібен…
Ангеліна Леонідівна подумки дорахувала до 50, але заспокоїтися не вийшло. “Цікаво, ці дамочки справді вважають, що гроші творять чудеса? Невже можна припустити, що в 50 років моя мама може виглядати на 30? Хоча… мені-то яке до цього діло!” – задумалася Ангеліна і вирішила поки візитерці не заперечувати, нехай думає, що розмовляє з дружиною свого коханця…
-Справді, Ви маєте рацію, моїй доньці батько вже не потрібен. Від нього останнім часом проблем більше, ніж користі… Будемо вважати, що я не проти вашого щастя…
-Я знала, що ми зрозуміємо одне одного… Ви самі подасте на розлучення?
-Що?
-Ну, ви ж мусите розлучитися для того, щоб Леонід міг одружитися зі мною…
-Дорогенька, ми розлучені з Леонідом уже 25 років. Щоправда, він тривалий час після цього жив у моєму домі й, можна сказати, працював вусатим нянькою при нашій доньці… За це я його годувала, взувала, одягала і навіть зарплату платила…
-Що?
-Якось так. А він що Вам сказав? Хоча я й так знаю… Ми багато років разом, у нас спільний бізнес, спільна нерухомість, рахунки в банках… І він просто не може від мене піти…
-Так, так, так він і сказав…
-Ну, я не здивована… Тож, чого Ви тепер від мене хочете?
-Я не знаю… Але Льоня платитиме мені аліменти! Так і знайте…
-Не сумніваюся… Тільки от Леонід ніде не працює відтоді, як виросла наша донька…
-Але…
-І, попереджаю, що це вже третя за моїми відомостями дитина, якій він має платити аліменти…
-Третя? І що мені робити? Мені навіть за квартиру платити нічим!
Ангеліні стало шкода жінку, яка прийшла до неї. “Ось вічно цей тато мені проблеми підкидає!” – задумалася вона.
-Ви мене, звісно, вибачте, але хто Ви за професією?
-Я – вчитель початкових класів. Але зараз я ніде не працюю. Ми з Льоньою познайомилися в ресторані рік тому в моєму рідному містечку, я день народження там із подружками святкувала, а він…
-Так, Льоня любить у ресторанах знайомитися…
-У нас усе так швидко закрутилося. Леонід запропонував мені кинути все й переїхати до столиці…
– І Ви погодилися?
-Звісно, такі чоловіки ж на дорозі не валяються. Він зняв мені квартиру, і цілий рік ми були безмежно щасливі…
-Я Вас зрозуміла… І рада, звісно, що він зміг зробити Вас щасливою… Однак, змусити його одружитися з Вами я не можу, самі розумієте. Але тут така річ, мені потрібна няня для двох дітей, моя нещодавно звільнилася й повернулася в рідне місто, а я ніяк підходящу знайти не можу. Все мене щось не влаштовує…
А Ви, як не дивно, мені сподобалися. Хоча без випробувального терміну я Вас, звісно, не візьму. Якщо хочете, то можете приступати до роботи, якщо ні, то шукайте Леоніда і нехай він Вам допомагає…
-Вибачте мене, Ангеліно… А як Вас по батькові?
-Леонідівна!
-Так Ви…
-Я – донька Вашого коханця… І тільки тому погодилася з Вами поговорити… Усе-таки, самі розумієте, Ваша дитина – це мій майбутній брат або сестра… Мама б цього робити не стала, їй це ні до чого… Вона давно вже вдруге вийшла заміж, переїхала жити в Харків і тут не з’являється. Але… тато! Утім, це вже не вперше…
-Я згодна на Вас працювати… У мене немає іншого виходу.
-От і добре… Приступайте сьогодні ж… Марійко, проведіть нашу нову няню в дитячу, нехай познайомиться з дітьми! – розпорядилася Ангеліна Леонідівна.
Віра вийшла з кабінету дочки свого колишнього коханця, а Ангеліна зателефонувала батькові.
-Тату, що це було?
-Де?
-У моєму домі! Де ж іще?
-Вірочка приходила?
-Вірочка приходила!
-Ти все їй пояснила?
-Тато…
-І роботу запропонувала?
-Тату, це вже не смішно. Три роки тому до мене з’явилася Катерина, якій ти наговорив, що не можеш розлучитися…
-Катюша… Адже вона шеф-кухарем у твоєму найкращому ресторані тепер працює! Тобі пощастило…
-Тату, не йди від теми… Мені пощастило, а в тебе тоді з’явився син!
-Я з ним бачуся постійно…
-Я знаю… І все ж таки, тату…
– Адже я гарний батько…
-І ти йому фінансово допомагаєш?
-Допомагаю в міру можливості… Ти ж мені грошей даєш на витрати…
-Відмінно… Два роки тому до мене прийшла Ніночка…
-Ах, Ніна, як давно це було…
-Тато!
-Ніночка, якщо мені не зраджує пам’ять, бухгалтером у тебе працює?
-Не зраджує!
-І ти нею дуже задоволена!
-Задоволена, тату! Але…
-Ось як я чудово все влаштував…
-А донька твоя?
-Я з нею бачуся дуже часто… І грошима допомагаю, не хвилюйся…
-Так, тату, я зрозуміла, ти ж хороший батько. Але, тату, ось тепер Віра… Я взяла її нянею… Так уже склалося, що моя няня нещодавно звільнилася…
-І я знову тобі допоміг! Я – просто молодець!
-Тату, я тебе попереджаю… Це востаннє, більше я зустрічатися з нещасними жінками, яких ти обдурив, не буду!
-Шкода, адже я вмію вибирати супутниць життя…
-Це точно, тату. Ти завжди вміло пристосовувався… Але раніше ти не плодився, як кролик! Що сталося?
-Жінки нетямущі стали траплятися. Раніше якось усе обходилося без наслідків… А тепер кожна…
– Загалом так, тату, вчися оберігатися, інакше…
-А що інакше, донечко?
-Інакше, тату, я перестану видавати тобі гроші на витрати… І пораджу Катерині, Ніні та Вірі офіційно подати на тебе на аліменти…
-Але я не працюю…
-А це неважливо, тату. Тобі присудять аліменти у твердій грошовій сумі на кожного з твоїх неповнолітніх дітей… А якщо не будеш платити, то й посадити можуть…
– І ти це допустиш?
-Найімовірніше… У твоєму віці людина має нести відповідальність за свої вчинки…
-Доню, я тебе ростив… Ти ж мене так любила… Я ж…
-Татусю, я тебе і зараз люблю. І дуже вдячна тобі за своє щасливе дитинство. Саме тому я утримую тебе, саме тому я допомогла цим жінкам… Але з мене досить! Чуєш? Цей раз був останнім, більше я ні з ким зустрічатися не буду. Так і знай!
-Я тебе зрозумів, Ангеліночко. Я більше не буду, обіцяю…
– Сподіваюся, тату… До речі, хто в тебе цього разу має з’явитися на світ?
-Не знаю ще. Вірочка не сказала…
-Значить, сюрприз буде. До речі, вітаю, тату, скоро ж ти знову станеш батьком…
У визначений термін Віра привела у світ двійнят – Ганну й Антона… Леонід став їм чудовим батьком, він часто приходить у гості до Віри й допомагає їй із дітьми. Не забуває він і про дітей від Ніни та Катерини. Однак, живе він, як і раніше, один… Йому так зручніше…
Віра, звісно, поки що не працює, але вона показала себе чудовим фахівцем, і Ангеліна обіцяла їй пізніше допомогти з працевлаштуванням, адже її власні діти під чуйним керівництвом Віри досягли чудових результатів у багатьох галузях… Так уже й так, уміє батько жінок обирати, з цим не посперечаєшся…Спеціально для сайту Stories
