– Подивимося, що у вас тут коїться, – промовила гордовитим голосом Людмила Сергіївна, проходячи до квартири сина і невістки.
Поведінка жінки здалася дивною, тож подружжя перезирнулося, намагаючись зрозуміти, що відбувається.
– Мамо, а що сталося? Ти так раптово приїхала… ми навіть прокинутися добряче не встигли, ось тільки кава зварилася. Хочеш?
– Каву свою пийте самі! – обурилася жінка, пройшла в кімнату й окинула її поглядом. Анну охопило дивне погане передчуття. Свекруха немов із ланцюга зірвалася. Що на неї найшло таке? Чому поводилася як господиня і роздивлялася кожен куточок? Невже хтось встиг наплести їй гидот, а вона повірила і вирішила в усьому переконатися?
– Мамо, може, поясниш мені, що трапилося, нарешті? Я не розумію, що на тебе найшло, – продовжив спроби докопатися до істини Максим.
Пробудження вийшло занадто… емоційним? У грудях усе клекотіло від неприємного почуття. Не приховували вони злочинця-втікача, та й не зробили нічого протизаконного. Тоді чому мати так оглядалася? Невже сусіди поскаржилися?
Не повинні були… Подружжя вело спокійне життя. Вони жодного разу не посварилися голосно за півтора року шлюбу, нікому не завдавали неприємностей.
– Я поясню, звісно, що сталося. Думали, що терпітиму це й поводитимуся так, ніби нічого незвичайного не відбувається? Ні вже! Мені набридло мовчати. Чому це я завжди маю мовчати в ганчірочку і робити вигляд, що мене все влаштовує?
– Може, вам все-таки налити чай? З ромашкою і лавандою допомагає заспокоїтися, – втрутилася Ганна, розуміючи, що свекруху щось сильно розлютило. Не просто так вона приїхала настільки розгнівана.
Якби могла, почала б блискавки з очей метати. Жінці слід було заспокоїтися, щоб не наламати дров, от тільки щось підказувало, що одного чаю в цьому разі точно не вистачить.
– Пий свій чай сама. Якщо комусь і будуть потрібні заспокійливі відвари, то це тобі. Не думала, що ти виявишся такою… Розраховувала, що знайду доньку в твоїй особі, але ти не вмієш цінувати те, що маєш. І правильно, казали мені, що я занадто м’яка з тобою, але я не слухала. Намагалася налагодити стосунки, а тепер бачу, що даремно робила це.
Максим уже стиснув руки в кулаки, бо нерви натягнулися, нагадуючи струнки гітари, і тримати емоції в собі ставало дедалі складніше.
– Квартиру звільніть! Занадто дорогий вам подарунок на весілля вийшов! – холодно кинула свекруха, упираючи гнівний погляд у свою невістку, немов вказувала, що причина її поганого настрою прихована саме в тій.
Анна відчула, як по спині побігла цівка крижаного поту. Максим різко підняв голову і подивився на матір, не впізнаючи її.
– Про який подарунок ти говориш, мамо? Чому ми маємо звільнити квартиру? Що на тебе найшло? Поясни все й одразу, будь ласка, – процідив Максим, намагаючись зберігати спокій у голосі.
– Ну, хіба не очевидно? – Людмила Сергіївна повільно пройшлася вітальнею, ніби оцінюючи кожну деталь інтер’єру, яку тепер збиралася забрати.
– Я подарувала вам цю квартиру, думаючи, що ви вмієте дякувати. Але, як з’ясувалося, для невістки її рідня все одно важливіша. Не бачу сенсу залишати вам такий подарунок. Зрештою, замість подяки я отримую тільки приниження. Тривати так далі не може. Я втомилася. Я довго думала і прийняла рішення.
Краще заселю сюди квартирантів і отримуватиму гроші, ніж дозволю вам і далі жити у квартирі, ні в що не ставлячи мене!
Анна нервово ковтнула надто в’язку слину, що утворилася в роті. Вона дивилася на свекруху з подивом, не розуміючи, що ж зробила не так. Вона знала, що в Людмили Сергіївни давно накопичувалося невдоволення, але щоб ось так…
Ніколи б не подумала, що свекруха влаштує щось подібне, а тепер і не знала, як їй реагувати.
Від самого початку Людмила Сергіївна всіляко намагалася розділити Анну з сім’єю: вимагала, щоб невістка частіше приїжджала до неї, щоб усі свята відзначали винятково в неї. Варто було тільки заїкнутися про те, щоб запросити рідних Анни, як свекруха буквально вибухала і говорила, що вони надто різні, і їм не буде про що поспілкуватися.
Батьки Анни бачили поведінку жінки і не прагнули подружитися з нею. Раз вона від самого початку поставила такий поділ, мають бути причини.
Аби не нашкодити шлюбу доньки, її батьки просто терпіли, заплющували очі на королівську поведінку Людмили Сергіївни, хоча й могли давно поставити її на місце. І ось тепер жінка вибухнула.
Але ж Анна не зробила нічого поганого, не виявила неповаги до своєї свекрухи. То чому ж вона вирішила прогнати їх із чоловіком із квартири? Квартири, яку сама ж подарувала їм на весілля.
Щоправда, з оформленням документів не поспішала. Роблячи ремонт, Анна кілька разів сказала чоловікові, що йому слід поквапитися з переоформленням документів. Людмила Сергіївна вже тоді заявила, що документи переробить на сина договором дарування.
Нехай подарунок цей і весільний для молодят, але вона боялася, що Анна вирішить розлучитися з Максимом і залишить чоловіка без даху над головою.
Молода жінка легко змирилася з такою умовою, адже розлучатися вона не збиралася, та й забирати чуже теж не планувала, але… свекруха переоформляти документи не поспішала.
То вона захворіє, то терміново має зустрітися з подругою, яку багато років не бачила. Яких тільки причин Людмила Сергіївна не знаходила, зате всім рідним казала, що подарувала квартиру синові й невістці, хвалилася цим заради повних заздрощів поглядів.
– Я всього лише спілкуюся зі своїми батьками, – тихо сказала Анна. – Хіба це злочин?
– Усього лише спілкуєшся з ними? – Свекруха голосно розсміялася. – Кожен вихідний у них проводиш. Сьогодні напевно знову збиралася. Думаєш, мені це невідомо? А як ти вчинила в мій день народження? Про це досі перешіптуються, кажуть, що погана я свекруха, якщо ти помчала зі свята до своєї матері.
Кілька днів тому це справді сталося. Анна з чоловіком приїхали на день народження свекрухи, привітали її, але довго пробути там Анна не змогла. Батько зателефонував і повідомив, що в її матері серцевий напад.
Він викликав лікаря й чекав на його приїзд, питав, чи не знає донька, які медикаменти можна дати для надання першої допомоги. Сидіти на святі, посміхатися і робити вигляд, що їй радісно, Анна просто не могла. Вона вибачилася перед свекрухою, сказавши, що має поїхати до батьків.
Уже тоді погляд Людмили Сергіївни здався недобрим, а тепер багато що стало на свої місця. Жінка затамувала образу тоді, цілий тиждень обмірковувала, як їй краще вчинити, а щойно почула від когось зі знайомих, як цю тему знову обговорюють, зірвалася остаточно.
Максим напружився. Він знав, що мати ревнує, але не очікував, що справа дійде до ультиматуму. Забрати подарунок? Хіба так вчинить любляча мати? Чи цей подарунок вона зробила тільки для того, щоб виставити себе гарною і щедрою в очах оточуючих?
Максим розумів, що не може заборонити дружині спілкуватися з батьками за забаганкою своєї матері, а тепер він почувався спустошеним, адже скандал, що стався, змушував багато про що замислитися.
А як було його дружині? Бліда, як крейдяна гора, Анна ледь могла зробити вдих. Що вже говорити про виправдання? У погляді Анни промайнула впевненість, даючи Максиму зрозуміти, що він має діяти рішуче, щоб не втратити свою дружину.
– Мамо, це перебір, – почав Максим, але Людмила Сергіївна різко підняла руку.
– Ні, синку, це ти дозволив своїй дружині переборщити. Моя квартира – мої правила. Або вона нарешті зрозуміє, що тепер її сім’я – це ти і я, а не ті, хто їй дівоче прізвище дав… Або ви звільніть мою квартиру і перестанете ганьбити мене. Я не потерплю такого ставлення до себе.
Анна відчула, як клубок підкочує до горла. Вона любила своїх рідних. Але тепер доводилося вибирати – або розірвати зв’язок із ними, або втратити дах над головою. Найстрашніше полягало в сумнівах чоловіка. Здавалося, що якщо Анна зробить неправильний в очах свекрухи вибір, то втратить чоловіка.
Максим виглядав задумливим. Він стояв з опущеною головою і збирався зі словами, але немов втратив дар мови в цей момент. Треба було прийняти правильне рішення всім трьом. Анна готова була розлучитися з квартирою, яку й не вважала своєю від самого початку.
Ще коли свекруха почала вигадувати різні відмовки, аби не займатися переоформленням документів, стало ясно, що вона не хоче цього робити. Уже тоді Анна здогадувалася, тому намагалася пригальмувати з реалізацією планів і вкладати в це житло менше грошей. Тепер вона розуміла, як права була.
А ось чоловік… Втратити його зовсім не хотілося. Анна кохала Максима всім серцем, але навіть цієї любові було недостатньо для того, щоб узяти й зректися своїх рідних. Залишалося сподіватися, що чоловік не поставить дружину перед таким вибором.
Здавалося, що час розтягнувся на справжнісіньку вічність. Якась хвилина нагадувала нескінченну часову петлю. Здавалося, що хтось поставив життя на паузу, поки Максим не зробив крок у бік матері.
– Дякую, що відкрила мені очі на правду, мамо, – вимовив чоловік.
– Давно б так! Раз сам не помічав, що вона ні в що не ставить твою матір, мені довелося поставити тебе перед вибором. А тепер вирішувати тобі – змусити дружину змінитися або покинути мою квартиру.
Усього лише відхід раніше за інших від дня народження. Так, Ганна не допомогла свекрусі прибратися, але в неї не було на той момент ні фізичних, ні моральних сил. Зате Максим залишився і допомагав матері, а що тепер? Тепер усе перевернулося з ніг на голову, і свекруха влаштувала справжнісіньку істерику на порожньому місці.
Однак це не остання істерика. Анна розуміла, що далі буде тільки гірше, навіть якщо зараз усе вдасться розв’язати мирним шляхом, а ще вона страшенно втомилася прикидатися і вдавати, що її повністю все влаштовує. Вона теж була живою людиною.
Якщо Людмила Сергіївна подарувала квартиру, щоб змусити невістку повзати в її ногах до кінця днів, то краще б дійсно забрала її.
– Анно, збирай речі. Я зараз зателефоную своєму знайомому ріелтору, знайде нам квартиру в оренду на кілька місяців, а потім візьмемо іпотеку, – відрізав Максим.
Людмила Сергіївна втратила дар мови. Їй здавалося, що син став на її бік, але як же сильно вона помилилася. Тільки тепер вона зрозуміла, що він навіть не збирався підтримувати її і готовий був звільнити квартиру.
Житло, яке колишній чоловік залишив для сина, але про це жінка нікому, звісно ж, не говорила, вирішивши привласнити всі заслуги собі, щоб керувати сином.
– Що ти зараз сказав? Ти готовий справді позбутися даху над головою і жити в боргах? – заїкнувшись, запитала Людмила Сергіївна, усе ще не вірячи власним вухам.
– Готовий. Нічого страшного не станеться, але моя дружина житиме нормальним спокійним життям, і їй не доведеться постійно боятися зайвий раз зустрітися зі своїми батьками. Зараз ти розкрила мені очі на правду, мамо.
Показала, яким нестерпним було життя моєї дружини ці півтора року. Дякую. Відтепер я зроблю все, щоб виправити це.
Людмила Сергіївна нервово сіпнулася і поспішила покинути квартиру. Уже цього ж вечора подружжя нашвидкуруч зібрало речі і перебралося в орендоване житло. Максим вибачався перед дружиною, адже раніше заплющував очі на поведінку матері й не помічав, як майстерно та маніпулювала ним і позбавляла його дружину нормального спілкування з рідними.
Максим бажав заповнити це, тому запропонував Анні тепер усі свята відзначати з її рідними. Подружжя почало підшукувати квартиру в іпотеку, а Людмила Сергіївна ввімкнула режим гордої і незалежної жінки, заявивши, що з невісткою тепер спілкуватися вона не хоче, та й із сином, якщо він займає не той бік.
Максим не прагнув якось виправити це, вирішивши, що його матері потрібен час. Можливо, він допоможе їй усвідомити, як неправильно вона поводилася раніше.
Із квартирантами Людмилі Сергіївні не пощастило: вже за кілька тижнів вони влаштували у квартирі пожежу і втекли, не розплатившись із нею. Грошей на ремонт не було, тому квартиру довелося просто закрити.
Людмила Сергіївна журилася, що її маніпуляції не спрацювали, злилася на сина і невістку, але… за законом жанру себе вважала найправеднішою в цій ситуації.Спеціально для сайту Stories
