— А ви знаєте, у вашого чоловіка коханка?
— А ви знаєте, що в нього є дружино? – глузуючи відповіла я.
– Та ви що! – обурився голос в телефоні. – Це не я!
— Та й не я!
– Тоді хто? — розгублено спитав голос.
— Кінь у пальто, — навмисне кривлялася я і відключилася.
Чоловіка в мене не було, але настрій був паршивий, тож чому не поговорити? Дзвінок повторився години за дві.
– Так, я знаю, коханка, – допомогла я голосу, розрізаючи курячу ніжку.
– Як знаєте? — знову розгубився голос.
– Яка ви нерішуча, коханка, – пожурила я її, роблячи собі соус з кетчупу та майонезу.
– А що ви робите? — зовсім розгубилася дівчина на кінці трубки.
— Ніжку їм.
– Чию?!
— Попередньої коханки.
Дзвінок обірвався сам. Гучно хрюкаючи, я із задоволенням доїла і ніжку, і крильце, все смачно запивши смородиновим чаєм. На цей раз коханка чекала менше, якраз вистачило часу останній ковток чаю допити.
— Ви мені збрехали, — ображено заявив голос.
— І знову привіт, коханка.
— А чому ви не плачете? – трохи подумавши, продовжив голос.
— А чому я маю плакати?
— Нормальній дружині треба плакати! – обурилася коханка.
– А я ненормальна дружина. Чоловік із воза — бабі легше.
— Баба з воза… — пробурчала дівчина.
— Ну, може, ви й баба, а я жінка, — хижно хмикнула я, вганяючи співрозмовницю в ступор.
— То ви його відпускаєте? – спитала співрозмовниця.
— А я його тримаю?
– Ну, не знаю…
— От і я не знаю.
– Дівчино, не морочте мені голову! – Розлютився голос. — То відпускаєте чи ні?
– А забирайте, – зробила я широкий жест. — А ще Василя, Варю, Василису та Володимира.
– А це хто? — здивувалася коханка.
— Двоє дітей, папуга та кіт. Вгадайте, де кіт, — я ледве стрималася, щоб не засмітиися.
— А… Чому всі імена на В? — обережно почала вона, ледве перетравлюючи почуте.
– А ви хочете на “А”? — не стримавшись, з’їхидничала я.
— Ну, все ж таки дивно.
— Нічого дивного, то чоловік вибирав. Каже, у моїй хаті все на «В» буде.
— Але ж ви Наталка! — обурено сказала коханка.
– Правильно, – хмикнула я, яка Олена. – А називав він мене, знаєте як? – Заінтригувала я її.
– Як? – З придихом запитав голос.
Я судомно перебирала в думці імена на «В» і майже з пафосом вигукнула:
– Владлена.
— А мене «воронятко», — розгубився голос.
Тут уже вирубалася я, не зумівши стримати сміх. Весь мій поганий настрій зник. Я пораділа, що я незаміжня і мені не доводиться подібні дурниці вислуховувати всерйоз. «Коханка» розбудила мене о дванадцятій годині ночі.
– Знаєте, – нахабно заявила вона, – якщо ви така неправильна дружина, то й забирайте собі неправильного чоловіка. Ви чудова пара! – вигукнула вона і відключилася.
Трохи згодом я побачила, що номер вона внесла до чорного списку. Так суботнього вечора я випадково врятувала чийсь шлюб. Сподіваюся, дружина оцінить.
