– Іди, прошу тебе, – сказала Надія.
– Ти пошкодуєш. Ти дуже пошкодуєш, але буде пізно. Наш син тобі цього не пробачить. Чуєш?
– Про сина згадав? Ти зраджував не тільки мене, а й його. Такий батько Олексію не потрібен!
Володимир побачив в очах дружини рішучість і непохитність, зрозумів, що вона не пробачить його більше, підняв із підлоги валізу і вийшов із квартири.
Надія одразу замкнула за ним двері й притулилася до них спиною. Сліз не було, залишилася тільки гіркота образ і втома. Вона все одно завжди була одна…
– Мамо, а чому ви розійшлися з татом? – запитав за вечерею Олексій.Надія чекала цього запитання і боялася його.
– Так буває, синку. Повір, на те були причини, – ухильно відповіла вона.
– Він зраджував тебе? Тому ти його вигнала?
Надія уважно подивилася на сина.
– Звідки такі запитання? Чи не рано? – Надія розуміла, що син уже не малий, відмахнутися і пообіцяти, що вони поговорять про це пізніше, коли він виросте, уже не пройде. – А чому раптом ти запитав про це?
– У Платона батьки теж розлучилися. Він сказав, що в батька інша сім’я, але він приходить до них, дарує подарунки йому. Нещодавно він хвалився, що батько подарував йому крутий телефон. Навіть гроші дає. А мій батько жодного разу не прийшов до мене на день народження. Ти заборонила йому бачитися зі мною? – Олексій стежив за реакцією мами.
– Отже, розставання батьків не вплинуло на ставлення батька до сина. Я не забороняла твоєму батькові бачитися з тобою. – Надя уважно подивилася на сина.
– Стривай, ти що, бачився з батьком? Це він сказав тобі? Давай, розповідай.
– Так, бачилися, – з відчайдушною рішучістю відповів Олексій.
– Як? – ахнула Надія.
– Вибач, мамо, я знайшов його номер у твоєму телефоні.
– Ти без дозволу рився в моєму телефоні? Ну, знаєш… – від обурення Надія не знаходила слів.
– Ти б мені сама його нізащо не дала, – Олексій винувато подивився на маму.
– І як давно ви зустрічаєтеся?
– Майже місяць, – Олексій опустив очі.
– Майже місяць? І ти не сказав мені про це раніше? Але чому?
– Я боявся, що ти заборониш із ним спілкуватися. А я хотів знати… – промямлив син.
– Не знаю, що наговорив тобі батько, здогадуюся, що виставив мене винною… Так, він зраджував мене. Часто не ночував удома, брехав. Я спочатку вірила йому, пробачала, а потім мені набридло. От якби Платон хоч раз обдурив тебе, ти б продовжував йому вірити?
– Ні, звісно, – одразу ж відповів Олексій.
– А мені твій батько брехав постійно. Йому не можна вірити. Його слова нічого не варті. Він завжди виправдовував себе і звинувачував мене. Він уміє говорити красиво, переконливо, тільки за його словами немає жодної правди.
– Я зателефонував йому і запропонував зустрітися. Так, він сказав, що кохав тебе, але ти його ревнувала, тому він не витримав і пішов…
– Оце так! Не знаю навіть, що й сказати. Думаю, він і тобі наобіцяв багато. Він розповідав про походи, пісні біля багаття, поїздки куди-небудь?
– Так. Звідки ти знаєш? – здивувався Олексій.
– Та тому що і мені обіцяв те саме. Він не винахідливий.
– І ви з ним нікуди не їздили?
Надія похитала головою.
– Ми й гуляли разом рідко. У нього завжди знаходилися термінові справи. А потім з’явився ти.
– А він сказав, що це ти відмовлялася ходити з ним скрізь, прикривалася мною.
– Ось як? Ну так, коли з’явився ти, моє життя стало повністю залежати від тебе, від режиму годувань і сну. А потрібно було ще ходити в магазин, готувати обід, прибирати. А ночами ти не спав, а разом із тобою і я. Звичайно, я нікуди не могла піти від тебе надовго.
– Я не знаю, кому з вас вірити. Ти говориш одне, він зовсім інше, – сказав Олексій.
– І ти готовий повірити йому, а не мені. Хіба я брехала тобі коли-небудь?
Олексій роздумував…
– Брехала. Ти казала, що буде зовсім не боляче, коли мені робили щеплення, а насправді було дуже боляче, – згадав він.
– Так, правильно, – погодилася Надія. – А ще я брехала, що зовсім не втомилася, коли після двох робіт приповзала без сил додому з важкими сумками з магазину, і замість відпочинку вставала до плити, готувала до глибокої ночі, щоб прийшовши зі школи, тобі було що поїсти. А потім до ранку сиділа біля твого ліжка, коли в тебе температура піднімалася під сорок градусів.
Ти просив що-небудь купити тобі, і я купувала, щоб ти не почувався обділеним, щоб у тебе було все, що є в інших. А пам’ятаєш, як ти питав, чому я не їм? А я брехала, що вже поїла. Просто не було грошей після купівлі ноутбука чи телефона. Брехала, так. Ти маєш рацію. А де в цей час був твій батько? Чому не допомагав нам?
– Вибач, мамо.
– Я ніколи не говорила про нього погано. А він на першій же вашій зустрічі в усьому звинуватив мене. У сварці винні завжди двоє. Просто в мене не залишилося сил прощати його.
– Мамо, я не хотів тебе образити. Я хочу розібратися в усьому сам. А як я розберуся, якщо не буду з ним спілкуватися? Він же мій батько.
Надія простягнула руку і потріпала сина по волоссю.
– Коли ти встиг вирости?
Вона не стала відмовляти Олексію, але злякалася. Люди не змінюються. Сином Володимир ніколи не цікавився, навіть коли вони жили разом. Але тоді Олексій був зовсім маленьким, із ним було не так цікаво. А тепер він виріс. Вона розуміла, що скоро Володимиру набридне грати в батька, і на Олексія чекає розчарування.
А раптом колишній чоловік стане перетягувати Олексія на свій бік? Наобіцяє йому з три короби і поманить жити до себе? Зіграє на тому, що хлопчикові потрібен батько. Вона не переживе цього.
Але забороняти бачитися з батьком ще гірше. Олексій може вирішити тоді, що батько правий, і в усьому винна вона, мама. Він довірливий, не знає життя, погано ще розбирається в людях. Як уберегти сина від помилок і розчарувань? І дорослому важко винести обман і образу, що говорити про дитину?
Але Олексій правий, нехай сам вирішить, кому вірити. Нехай спілкуються. Вона завжди може втрутитися…
А Олексій радів щоразу, коли батько чекав його біля школи після уроків. Як приємно було сказати: “Привіт, тату”, щоб усі хлопчаки бачили, що в нього теж є батько.
Але сьогодні Олексій не кинувся радісно до батька, а повільно підійшов.
– Привіт, сину, – сказав батько і простягнув йому руку.
Але Олексій зробив вигляд, що не помітив простягнутої руки, пройшов повз.
– Чому ти не прийшов у середу? Ти ж обіцяв, що прийдеш на змагання. Я посів третє місце, – похмуро сказав Олексій.
– Ну, друже, я не обіцяв, я сказав що постараюся. Відчуваєш різницю? Не зміг вирватися з роботи. Але на наступні змагання я обов’язково прийду. Ну що, у кіно? – запропонував батько.
– Не хочу. Фільм, який я хотів подивитися, уже не йде в кінотеатрах, – розчаровано сказав Олексій. – Багато уроків задали.
– Ти образився? Добре, сходимо в кіно іншим разом. А в мене є пропозиція цікавіша.
– Яка? – тут же пожвавився Олексій.
Прийшовши додому, одразу попрямував на кухню, де мама готувала вечерю.
– Ти щось рано. Ви ж із батьком начебто збиралися в кіно піти?
– Мамо, через два тижні почнуться канікули. Тато запропонував з’їздити в Києв. Ти відпустиш мене? – дивлячись із надією на маму, запитав Олексій.
– Ви ж їздили з класом минулого року.
– Мамо, ми були тільки в музеях. Батько обіцяв показати місто. Він сказав, що сам візьме квитки на поїзд, зніме готель. Тобі не потрібно давати мені грошей.
– Добре. Завтра я зателефоную йому і все уточню, – пообіцяла Надія.
Було страшно відпускати сина з Володимиром. Олексію всього дванадцять, а якщо він загубиться в чужому місті? Але колишній чоловік переконував, що вони поїдуть лише на два дні, він нікуди від себе Олексія не відпустить, очей із нього не спустить. Він же батько, Надія повинна довіряти йому. Усе буде добре.
Поїздка намічалася в суботу вранці. Усі останні дні Олексій ходив у піднесеному настрої, тільки й говорив про поїздку. Хлопці заздрили йому.
З четверга Олексій почав збирати рюкзак. А Надія не могла приховати свого занепокоєння. Її не буде поруч. А раптом щось піде не так? Чи може вона довіряти Володимиру? І тут же намагалася не накручувати себе. Він же рідний батько, хіба може він заподіяти шкоду своєму синові, навіть випадково? Вона намагалася не думати про погане.
Напередодні поїздки Олексій спав неспокійно, боявся проспати, піднявся раніше будильника. Умився, одягнувся, квапливо поснідав і став чекати батька, раз у раз поглядаючи на годинник. Батько обіцяв заїхати за ним о п’ятій. Але ні о п’ятій, ні о пів на шосту, той не приїхав.
Олексій хвилювався, поривався вийти на вулицю й чекати батька там, щоб не гаяти часу й одразу поїхати на вокзал. Надія, звісно, не пустила його, порадила зателефонувати. Але й на дзвінки батько не відповідав. Олексій нервував, засмучувався, думав, що щось переплутав.
Надія абияк умовила сина зняти рюкзак. О дев’ятій, втративши будь-яку надію, Олексій заснув на дивані.
Надія вийшла на кухню і щільно прикрила за собою двері. Вона набрала номер колишнього чоловіка.
– Ти що, забув? Олексій від вікна не відходив, чекав на тебе весь ранок, – накинулася вона на колишнього чоловіка, коли той відповів. – Ти обдурив його!
– Я не обдурив. Мене викликали на роботу, – слабо виправдовувався Володимир.
– У суботу? О п’ятій годині ранку? Придумав би що-небудь більш переконливе. А чому не подзвонив, не попередив? Ти не забув, ти просто обдурив сина. Нікуди ти не збирався з ним їхати. Ти навіть квитки заздалегідь не купив, вірно? Якщо не зміг поїхати, міг би віддати квитки мені, я б з’їздила із сином.
– Я не здогадався, закрутився. Вибачся перед Олексієм за мене.
– Ну вже ні. Ти обдурив його, ти й вибачайся. – І Надія в сказі жбурнула телефон на стіл.
Раптом вона відчула погляд і обернулася. У дверях кухні стояв Олексій.
– Я все чув. Він забув про поїздку? Знову обдурив мене?
– Він сказав, що його викликали на роботу… Він пообіцяв, що іншим разом…
– Не буде ніякого іншого разу. Він обдурив мене! – В очах Олексій стояли сльози. Він розвернувся і побіг до дверей.
– Олексію, ти куди? – крикнула Надія йому в спину, але Олексій вже відчинив двері й вибіг із квартири.
Надія кинулася за сином, але внизу грюкнули вхідні двері, а вона була в капцях і халаті.
Вона повернулася, одягнулася і пішла шукати сина. Раптово почався дощ. Надія хотіла повернутися за парасолькою, але Олексій вискочив без вітровки, в одному джемпері. Не можна втрачати ні хвилини, він промокне. І вона бігала по дворах, кликала його, заходила в магазини поруч із будинком, де Олексій міг сховатися від дощу. Але його ніде не було.
Промокнувши і зневірившись, Надія вирішила повернутися додому й обдзвонити всіх його друзів. Але в сусідньому дворі раптом побачила сина. Він сидів, насупившись на лавці, наче горобець, абсолютно мокрий, обнявши себе руками. Чому вона не помітила його раніше?
– Олексію, синку, ходімо додому, ти наскрізь промок, захворієш. – Надія обійняла сина.
Не зрозуміло було, плакав він чи ні. Обличчя було мокрим від дощу, тіло здригалося від холоду чи сліз.
Удома Надія набрала гарячу ванну і посадила в неї сина грітися, потім напоїла гарячим чаєм із медом. Обійшлося тільки нежиттю.
У неділю ввечері приїхав Володимир. Вибачався, сказав, що наступного вихідного вони поїдуть у Києв точно.
– Нікуди він не поїде з тобою. Досить. Мені свого часу мізки пудрив, тепер синові брешеш. Він із твоєї милості промок, мало запалення легенів не підхопив. Чекав увесь ранок на тебе, а ти…
– Я із сином розмовляю, а не з тобою, – відповів досить грубо Володимир.
– Я нікуди не поїду, – тихо, але впевнено сказав Олексій.
– Образився? Сказав же, що не зміг, на роботу викликали, там аварія трапилася. Обіцяю, що наступної суботи ми обов’язково поїдемо.
– Ти брешеш. Я не вірю тобі. Ти нікуди не збирався їхати. І квитків у тебе не було.- Олексій дивився на батька спідлоба.
Володимир ще спробував умовити сина не ображатися на нього. Але Олексій зачинився у своїй кімнаті.
– Нічого, синку. У мене скоро відпустка, і ми зможемо поїхати в Києв удвох. На цілий тиждень, уявляєш? – сказала Надія, коли Володимир пішов.
– Правда? – зрадів Олексій, але очі його швидко згасли. – Але це ж дорого, мамо.
– Нічого. Я накопичила трохи. Нам вистачить. Ну що, згоден?
– Звичайно, – зрадів Олексій. – Мамо, вибач мені. Я не повірив тобі. Про батька.
– Я рада, що ти сам усе зрозумів. Ось тому ми й розлучилися з твоїм батьком. – Надія обійняла сина.
– У тебе є час, щоб пошукати в інтернеті цікаві місця, на що ми витратимо цілий тиждень, де будемо фотографуватися.
– Ага, я подивлюся просто зараз. – І Олексій відкрив ноутбук.
А Надія була рада, що все обійшлося. Так, син отримав урок, розчарувався в батькові. Але він не розчарувався в ній, а це головне.
Легко втратити довіру дитини, граючи її почуттями.
