Марія збиралася на зустріч з майбутньою свекрухою і свекром.
З Андрієм зустрічалася близько року. Познайомилися в соціальній мережі, спочатку просто листувалися, потім зустрілися, і якось все закрутилося…
Марія з простої сім’ї, мама бухгалтер, батько водій. Нещодавно Марія закінчила навчання в педагогічному університеті і влаштувалася вчителем початкових класів.
Батько Андрія – керівник будівельної фірми, мама працює в лікарні рентгенологом.
Зі своїми батьками познайомила Андрія вже давно, а ось він чомусь не поспішав представляти свою наречену.
Марія не могла зрозуміти, в чому справа, навіть ображалася, сумнівалася в його почуттях.
Він постійно вигадував відмовки – то батько хворіє, то мама, то вони поїхали, то йому ніколи. Але коли вже зробив пропозицію – тут вже тягнути ні до чого.
Весілля вирішили зробити скромне, батьки, близькі родичі і друзі, приблизно на п’ятдесят осіб. Жити збиралися в квартирі Андрія, яку йому купили батьки. У Марїі свого житла не було, жила в квартирі тітки, яка виїхала в інше місто, платила тільки за комунальні послуги.
Цікаво, як її приймуть батьки Андрія… Кажуть же, що свекруха часто ревнує сина до невістки. А Андрій єдиний син у них.
Його мама, напевно, якась фіфа… Чоловік начальник, добре заробляє, вся вбрана в бренди, напевно, обвішана золотом…
І Марія. Скромна, одягається просто, не любить вигадливість. Скажуть – вона тобі не пара, Андрюшенько, занадто проста і бідна.
Марія зітхнула. Будь що буде. Вона виходить заміж за Андрія, це його вибір, і їм доведеться змиритися.
– Маріє, ну я під’їхав, виходь!
– Йду, коханий!
Поглянула наостанок у дзеркало. Волосся накрутила в легкі локони, непомітний макіяж, світлий брючний костюм. Начебто солідно виглядає. Та й взагалі, чого боятися? Ну не з’їдять же вони її!
Взяла торт в коробці, букет квітів для мами і вийшла з квартири…
– Мамо, тату, знайомтеся, це моя майбутня дружина Марія!
– Дуже приємно, Маріє. Мене звати Віктор Петрович, а дружину Анна Тимофіївна.
Батько Андрія був високим пузатим дядьком, з густим темним волоссям з сивиною. Андрій був дуже на нього схожий.
Анна Тимофіївна – невисока, худенька, з рідким світлим волоссям, зібраним у пучок. Трикотажна сукня по фігурі, тонкий золотий ланцюжок на шиї. Нічого зайвого, дуже приємна на вигляд.
І очі… Сумні, в оточенні дрібних зморшок.
– Маріє, рада познайомитися! Я давно Андрюшу просила привезти вас, а йому все ніколи… Дуже дякую за квіти, мені так давно їх ніхто не дарував… Ходімо до столу!
Марія видихнула! Поки що все нормально! Схоже, хороші люди, і зустріли привітно.
Велика квартира, гарні меблі, картини в позолочених рамах, підлогові вази з грецькими сюжетами. Як то кажуть, дорого-багато…
У вітальні був накритий стіл. Чого там тільки не було… Все красиво виглядає і апетитно.
– Ну, давайте вип’ємо за молодих! Маріє, ласкаво просимо в нашу сім’ю! – проголосив тост глава сім’ї.
Всі підняли келихи. Марія і мама Андрія пили ігристе, батько і син – дорогий міцний напій.
– Анько, йди на кухню принеси ще лимон, чого ти так мало нарізала? Вічно тупиш! – раптом голосно вимовив Віктор Петрович.
Марія ледь не поперхнулася від несподіванки.
– Зараз, Вітю, не кричи! Гостю налякаєш!
– Нехай звикає! У нашій родині прийнято, щоб жінка служила чоловікові! Так, служила! Адже ми добувачі, а ви наші рабині! Віктор Петрович посміхнувся і випив ще одну чарку.
– Ну де ти там блукаєш? І пляшку ще візьми!
Анна Тимофіївна принесла тарілку з нарізаним лимоном і пляшку напою.
– Ну що за баба! Вічно все не слава Богу! Маріє, ти, сподіваюся, більш спритна?
Марія знизала плечима, не знаючи, як реагувати і як поводитися в цій ситуації.
– Ну що, діти, після весілля, сподіваюся, ви не почнете плодитися і розмножуватися? Живіть для себе, а діти – це тягар!
Ми он Андрюшку пізно на світ привели, зате який орел виріс! Квартиру купили, навчили, і посаду ось хорошу отримає скоро!
А ти, Маріє, повинна звільнитися і сидіти вдома, я так вважаю! Андрію потрібна дружина, щоб забезпечувала затишок у домі, готувала і все таке! Моя ось гарбуз уперлася в цю роботу, ходить туди, знімки робить за копійки! Це неправильно!
– Я не для того вчилася кілька років, щоб сидіти вдома! Мені подобається професія, хочу вчити дітей! – відповіла Марія.
– О, та ти норовлива, як я подивлюся… Та вже… Що вам, бабам, треба, не розумію! Анько, йди хліба принеси ще, чого розсілася!
Марія з подивом подивилася на Андрія. Він мовчки їв, ніяк не реагуючи на таке ставлення до мами.
– Мені вже час. Завтра на роботу, треба підготуватися. Дякую за вечерю, Ганно Тимофіївно, все було дуже смачно!
– Правда, Марійко? Дякую, я старалася! – очі Анни Тимофіївни ненадовго загорілися радісним блиском.
– Я старалася, – передразнив її чоловік. – Та ти тільки й здатна на те, щоб борщі варити та підносити! Ось сиди і мовчи!
Марія з Андрієм попрощалися з батьками і пішли.
– Андрій, що це було? Чому твій батько так розмовляє з мамою?
– У якому сенсі? А що не так? Та як вип’є, так несе його. Не звертай уваги…
– Та він і тверезий, я впевнена, так себе поводить нешанобливо! Твоя мама дуже приємна жінка і не заслуговує такого ставлення. Ти не згоден?
– Ну не знаю, я вже звик. Він завжди такий був, скільки пам’ятаю.
– І ти вважаєш це нормальним? Твоя мама хіба рабиня?
– Слухай, але батько ж правий. Жінка повинна допомагати чоловікові, бути хорошою дружиною. Що не так?
– Так хорошою дружиною можна бути і працюючи, реалізуватися в професії, і так само готувати, прибирати, прати. І батько некрасиво поводився при сторонній людині. Він принижував її.
– Та кинь, він так жартує. А з приводу роботи я і сам хотів поговорити. Мені не подобається, що ти туди ходиш. Зарплата – курам на сміх. На хороший костюм не вистачить. Мені соромно, що ти працюєш вчителькою. Після весілля все зміниться…
Марія з жахом слухала нареченого і не впізнавала. Раніше він ніколи не говорив на цю тему, хоча вона і бачила, що йому не цікаво все, що вона розповідає про школу.
– А якщо я відмовлюся звільнятися?
– Не відмовишся. Я твій чоловік, і ти повинна мене слухати!
Оце так… Голос навіть став нахабним і владним. Копія тата…
– Знаєш, Андрій, мені не подобається, як ти розмовляєш зі мною! Кріпосне право скасували, якщо ти не в курсі…
– Коротше, досить тут вчительку включати! Потім поговоримо, а то видно ігристе в голову вдарило, хамиш мені тут! Все, приїхали, виходь!
Марія весь вечір не могла заспокоїтися. У Андрія ніби роздвоєння особистості. Раніше він ніколи так не поводився.
А по суті, що вона знає про нього і його сім’ю? Адже виховання багато значить. Батько звик командувати, придушувати волю дружини і сина, і Андрій вбирав таку поведінку з дитинства.
Чи не чекає її в майбутньому повторення життя батьків? У її родині тато шанобливо ставився до мами, вони ніколи не сварилися, принаймні при ній. І Марія сподівалася на подібне сімейне життя.
Наступного дня Андрій приїхав і поводився, як ні в чому не бувало. Запросив її на вечерю в ресторан.
Зробивши замовлення, Марія дивилася по сторонах. Так багато людей у залі, це й зрозуміло, п’ятниця…
Раптом вона побачила Віктора Петровича за столиком, недалеко від них. Він сидів з якоюсь дівчиною в короткій сукні. Вона манірно хихикала і гладила його по руці.
– Андрію, це ж твій батько там за столиком з якоюсь дівчиною?
– Побачила?! Так, він…
– А хто це? Якісь грайливі у них стосунки, ти не вважаєш?
– І що? Запросив до ресторану даму батько, що такого?
– У сенсі, що такого?! Він же одружений!
– І що? Одне іншому не заважає! – посміхнувся Андрій, наливаючи в келих напій.
– Ти знав, що у нього інша жінка?
– Ну так, батько міняє їх як рукавички. Мати сама винна. Не стежить за собою, нічого з обличчям не робить, а батько справжній чоловік, дівки самі до нього липнуть. У мене є маленька сестра, якась на світ привела, тепер гроші з батька тягне, вже дістала. Вистачає ж нахабства!
– Вона привела на світ її за допомогою твого тата, так би мовити, і він повинен нести відповідальність!
– Ще чого! Сама винна, нехай сама і тягне! Я ось не хочу поки дітей, і якщо ти “залетиш”, підеш одразу в лікарню, зрозуміла? Поки я не дам згоди на появу дитини. Якщо взагалі дам. Діти – це проблеми, та й фігура у тебе зіпсується, а мені потрібна красива, струнка жінка, щоб всі заздрили. І не дай Бог ти розтовстієш…
Марія з жахом слухала цю людину, яку, як виявилося, зовсім не знала… Господи! І вона збирається за нього заміж? Збиралася…
– Андрію, я піду. І не дзвони мені більше, і не приїжджай. У нас все скінчено! Я не хочу і не буду твоєю рабинею! І мені щиро шкода твою маму…
Марія схопила сумку і вискочила з ресторану. Обличчя горіло, в серці ніби утворилася порожнеча. Як вона могла так помилитися в людині, не розпізнати її сутність?
Хоча, буває, люди живуть роками, і якийсь випадок або навіть слово відкриває очі на людину. А вони знайомі менше року, разом не жили, виходить, він прикидався, не показував свою другу сторону. А перед весіллям вирішив розкритися, розслабився… Як же вчасно…
Андрій писав повідомлення і дзвонив, але Марія не відповідала. Розчарувалася в коханій людині, який сенс йому щось доводити?
Минуло кілька днів. Виходячи після робочого дня зі школи, вона побачила біля воріт маму Андрія.
– Маріє, добрий день. Я хотіла б поговорити з вами…
– Вітаю, Ганно Тимофіївно. Щось сталося?
– Давайте присядемо на лавку або зайдемо в кафе.
Вони зайшли в кафе, що було поруч, і замовили чай з тістечками.
– Андрій сказав мені, що ви посварилися і тепер не відповідаєте йому. Він переживає. Скажіть чесно, він вас чимось образив? Мені потрібно знати…
Марія розгубилася. Що вона повинна їй розповісти? Що бачила її чоловіка з іншою? Що зрозуміла, що з Андрієм їм не по дорозі?
– Маріє, скажіть все чесно, як є. Я зрозумію…
Марія не вміла брехати. І не хотіла.
– Ганно Тимофіївно, ви знаєте, що чоловік вам зраджує? Я бачила його в ресторані з молодою дівчиною. Андрій спокійно відреагував, що мене дуже вразило…
Анна Тимофіївна важко зітхнула.
– Я все знаю, і давно. Він як отримав посаду начальника, так відразу почав ходити на сторону. Ці дівчата дзвонили мені, погрожували, хотіли, щоб я його кинула. А куди я піду?
Батьків у мене немає, грошей немає, майно все на чоловіка оформлено, хитро все зробив якось, що при розлученні мені нічого не дістанеться. Я ніхто, і звати мене ніяк. Ось і терплю…
Син все бачить і вважає, що це норма. Розумію, що так не можна. Але я змирилася. Він, мабуть, з жалю мене не виганяє, а я і вдячна…
А в Андрюші були проблеми з психікою, його навіть лікували. Він іноді стає агресивним, може все бити, ламати. Така хвороба… Але коли почав з вами зустрічатися, ніби заспокоївся. А тут заявляє, що ви розлучилися.
Я переживаю, раптом він вам шкоду заподіяв і мовчить. Ви хороша дівчина, я це бачу і відчуваю, і не хочу, щоб ви постраждали від нього…
– Ні, нічого такого не було. Я сама зробила висновок, що ми різні і не підходимо один одному, і вирішила закінчити стосунки. Весілля, природно, не буде…
– Мені дуже шкода, що так вийшло, правда… Я так сподівалася, що Андрій знайшов своє щастя і все буде добре…
– Ганно Тимофіївно, подумайте краще про себе. Ви ще молода жінка і можете бути щасливі. Ви не заслужили такого ставлення від чоловіка і сина. Поки не пізно, подумайте, як можна змінити ситуацію. Адже життя одне…
– Дякую, Маріє, я подумаю над вашими словами. Давно вже треба щось змінювати, але я боюся починати життя з чистого аркуша…
– І даремно. Я щиро бажаю вам щастя! Мені час іти…
Марія вийшла з кафе, а за столиком залишилася сидіти маленька тендітна жінка, яка не змогла свого часу відстояти свої погляди і дозволила так поводитися з собою…
Більше вони ніколи не бачилися, і Марія сподівалася, що все-таки щось змінилося у цієї милої жінки, яка так і не стала її свекрухою.
Через півтора року Марія вийшла заміж за колегу, вчителя української мови та літератури, і була щаслива. Про Андрія вона зрідка згадувала і раділа, що змогла вчасно вийти з відносин. Не перетворилася на його рабиню…Спеціально для сайту Stories
