-Катя, чому, як я не прийду до вас, Євген все вдома і вдома? Він на роботу ходити збирається? Або так і буде сидіти на твоїй шиї? – шипіла Анна Василівна на кухні своєї дочки, поки та готувала вечерю.
-Мамочко, ну що ти таке говориш? Женя працює. І ніхто ні на чиїй шиї не сидить: зарплати у нас з чоловіком практично однакові, – відповіла Катя, не звертаючи уваги на отруйні слова своєї матері.
– Просто ти приходиш або ввечері, або у вихідні. Звичайно, Євген в цей час вдома. І я теж вдома.
Анна Василівна відкинулася на спинку дивана і продовжила тоном, що не терпить заперечень:
-Ну, ти не порівнюй! Ти жінка. Ти і повинна бути вдома. А чоловік повинен працювати! Від ранку до вечора. Забезпечувати тебе і дитину.
-У нас же немає дитини. І скільки ти будеш наступати мені на болючий мозоль?! Ми намагаємося з усіх сил. Виконуємо всі рекомендації лікаря. Але поки не виходить.
А якщо Женя ще й працюватиме цілодобово, то дитина у нас так і не з’явиться… – Каті вже не хотілося розмовляти з мамою і розповідати їй свої останні новини.
Питання народження дитини в родині Якушенків було дуже гострим і болючим. Катя з Євгеном були одружені вже майже три роки, до цього жили разом ще півтора, а дитина все не з’являлася.
Вони не впадали у відчай, але переживали. А всілякі дозвільні розмови-питання-співчуття-кивання головами-прицмокування губами набридли вже, сил немає як! Та годі б чужі люди! А то й мама!
Каті було прикро і боляче, коли вона прямо чи опосередковано зачіпала цю тему, тим більше ось так безцеремонно. Ніби на танку в душу заїхала. І говорила, і просила маму не роз’ятрювати болюче… Але матері все не сидиться.
-Та що я такого сказала? – знизала плечима Ганна Василівна. – Справа життєва… Не бери в голову.
Катя нічого не відповіла. У неї останнім часом було таке відчуття, що мати приходить до них в гості виключно з метою наговорити гидоти, зіпсувати настрій, позбутися свого негативу і, в далекосяжних планах, посварити її з чоловіком.
Чим не догодив Євгеній Анні Василівні, Катя не розуміла. Він з хорошої сім’ї, з вищою освітою, Катю любить, не вживає, заробляє нормально, квартира, де вони зараз живуть, його. Якщо мамі треба щось допомогти, ніколи не відмовляє, незважаючи на те, що Анна Василівна і його завжди норовить підчепити якоюсь заувагою… Ось що їй не так?!
Після її приходів Катя з Женькою обов’язково посваряться. Хоч через якусь дурницю, але все одно посваряться. Напевно, спрацьовує ланцюгова реакція: мама якусь гидоту Каті – Катя потім щось Женьці – а Женька ж теж не камінь. Ось конфлікт і готовий.
Євген на скарги Каті на адресу матері в основному відповідає так: “Катюшо, це твоя мама. І за це я готовий терпіти її поведінку. Але якщо ти хочеш, я поставлю її на місце. Якщо вона з першого разу не зрозуміє, поговорю ще раз.
Для мене головне – щоб ти була спокійна і щаслива. Однак якщо Анна Василівна буде переступати межі і переходити на особистості, то я і без твого дозволу її зупиню”.
Катя, як правило, відповідала, що почекаємо, може, у мами настрою не було або ще щось… Анна Василівна, бачачи, що їй все сходить з рук, дозволяла собі все більше і більше.
“Не бери в голову! Легко тобі говорити”, – думала Катя, стоячи біля плити. Вона тільки сьогодні в черговий раз була у лікаря: вагіт ності немає, їй здалося…
А Катя вже так зраділа! Коли мама зателефонувала, повідомивши, що йде до них, дівчина сподівалася, що поговорить з мамою і їй стане легше. Але, як завжди, щось пішло не так.
За вечерею панувала напружена атмосфера. Катя намагалася бути доброзичливою і веселою, але з усього було помітно, що вона засмучена і ледь стримує сльози. Женя поцікавився здоров’ям Анни Василівни, її справами. Та щось там відповіла і запитала у свою чергу:
-А у тебе, Женя, як справи, що на роботі?
-Дякую, Ганно Василівно, все добре, – відповів зять.
-А що хорошого? Може, підвищення якесь у тебе очікується?
-Просто все добре. Підвищення ніякого не передбачається, наскільки я розумію, – посміхнувся Євген.
-Ну, так нічого хорошого в цьому немає, – протверезіла теща зятя. – Ось якби тебе підвищили на посаді, або збільшили твою зарплату, або ти зробив якесь відкриття, яке принесло б тобі славу і гроші… А так…
-Що ж “а так”, Ганно Василівно? – спокійно запитав Євген.
-А те, що соромно чоловікові заробляти менше за дружину, – випалила теща, ніби натиснула на спусковий гачок. – Рухатися треба… Якщо тут мало платять, треба пошукати іншу роботу. Або підробіток.
Дружину треба вдома посадити. А не змушувати надриватися на роботі.
-Мамо, що ти таке вигадуєш? – обурилася Катя. – Євген зовсім не змушує мене працювати. Я сама так хочу! Та й грошей нам цілком вистачає. Навіщо ти все це влаштувала?
-Катя, не втручайся! – кинула Анна Василівна в бік дочки.
-Анна Василівна, Катя вам скаржилася на наше життя? На брак грошей? Або на щось інше?
-Ні, дочка мені ні на що не скаржилася. Але мати не буде чекати скарг. Тоді вже буде пізно, – все енергійніше насідала теща. – Ось чому б тобі, Женя, не влаштуватися на вихідних ще кудись, може, вантажником? Сім’я, мій дорогий зять, задоволення не з дешевих.
А діти підуть? Їх одягнути-взути-годувати треба. А ти, мабуть, всі вихідні тільки на дивані лежиш.
Катя встала і вийшла з-за столу. Вона не могла більше всього цього слухати. Женя вже теж почав закипати. І не дивно!
-Анна Василівна, диван, на якому я лежу, куплений за ваші гроші і стоїть у вашій квартирі? Або, може, ви оплачуєте всі наші витрати і купуєте нам продукти?
-Ні, але… – здивовано промовила теща; вона не очікувала таких питань. Вона взагалі не очікувала жодних питань. Просто була впевнена, що зараз приструнить зятя, звинуватить його, а йому і заперечити буде нічого.
-А скажіть мені, будь ласка, де ваш чоловік? – з нотками іронії запитав Євген. – Чи не покинув він вас, тому що ваші нотації вже поперек горла у нього стояли?
-Мої стосунки з чоловіком тебе не стосуються, – розлютилася мама Каті.
-Так само, як і наші стосунки з дружиною не стосуються вас! І якщо ви прийшли в наш дім, до нас в гості, то поводьтеся по-людськи. Ні розпоряджатися тут, ні вказувати нам, як жити, ви не маєте права.
Якщо нам знадобиться ваша порада, ми запитаємо. За дружину вам велике спасибі! Катя гідна жінка, і я її дуже люблю.
Але давайте домовимося: з завтрашнього дня ви будете до нас приходити за домовленістю або на запрошення. А якщо продовжите втручатися в наше життя, то дорога сюди вам буде заборонена. А зараз вже пізно – до побачення! – Женя встав з-за столу і чекав, коли те саме зробить Ганна Василівна.
-Катя! – голосно покликала вона дочку. – Ти чуєш, що собі дозволяє твій чоловік?! Він мене образив і тепер виганяє з дому! Це нечувано! Скажи йому, що він не має права так зі мною розмовляти!
Катя підійшла і встала на порозі.
-Я все чула, мамо. І повністю з чоловіком згодна. Я взагалі вважаю, що ми занадто довго терпіли твої витівки.
Більше вже немає сил, – втомлено промовила Катя. – Мамо, я тебе люблю. І буду дуже рада тебе бачити, думаю, і Євген теж, якщо ти будеш ставитися до нас як до дорослих, самостійних людей, а не як до пішаків, якими ти хочеш керувати за своїм бажанням.
Анна Василівна, сповнена обурення, схопила своє пальто, сумку, поспіхом взула чоботи і вискочила з квартири, не попрощавшись…
