Григорій зав’язував шнурки на черевиках у передпокої, настрій мерзенний, вони посварилися з дружиною зранку.
Зіна стояла, спершись на одвірок, схрестивши руки на грудях, очі заплакані, червоні, на обличчі сильніше проступила втома, зморшки, але ж їй лише 38 – вона не стара. Відчуваючи її погляд на собі, Григорій сів на пуф, уперся ліктями в коліна, звісив великі кисті рук, він втупився в стіну перед собою – порожній погляд, теж змучений.
– Зіно, я так більше не можу, розумієш? – хрипло сказав він. – Я втомився від твоїх лікарень, лікувань, аптеки в холодильнику, у ванній, на тумбочці біля ліжка. Не виходить у нас! Навіщо ти себе мучиш і мене?!
– Любий, будь ласка, востаннє. Думаєш, мені легко щоразу сподіватися, чути биття серця, а потім все, після жахливих слів: він завмер, не прижився тощо.
– Зіно, давай зупинимося, ну, немає в нас дітей, уже не треба! Тисячі пар живуть без них і нормально.
– Гришо, благаю! – Зіна почала сповзати по одвірку спиною, готова просто тут стати на коліна.
Григорій підскочив, підхопив її за плечі, підняв і обійняв міцно, міцно. Обидва не молоді, але й не люди похилого віку, щоб так побиватися, йому лише 46, він має чудовий вигляд, на свій вік, підтягнутий, гладко поголене обличчя, з широким підборіддям, густе волосся з сивиною.
– Добре, добре, заїду в клініку сьогодні, здам матеріал, – гладив він її по спині, Зіна злегка здригалася в його міцних обіймах.
– Перестань, тобі не можна нервувати, ти маєш бути сильною. Може, почекати, хоча б півроку? – трохи відхилився він і подивився на заплакане обличчя дружини.
– Ні, треба зараз, лікар сказав…
– Вони завжди кажуть, – нервово відштовхнув її Григорій, підхопив свою шкіряну сумку через плече і збираючись вийти, – одне й те саме, одне й те саме, результат завжди однаковий.
– Гришо! – крикнула йому вслід Зіна, чоловік уже натискав кнопку виклику ліфта.
– Заїду, обіцяю.
Зіна трохи заспокоїлася, витерла сльози, випила порцію препаратів, призначену лікарями, вітаміни, гормони. Почала збиратися у справах, у клініку після обіду.
Це четверта спроба, Зіна не полишала спроб, вона чула, бачила не раз жінок у жіночій консультації, у стаціонарі, які робили і по десять, і виношували, виношували дітей у 46, 48, а їй усього 38.
Чоловік дотримав обіцянки, заїхав у клініку і знову поїхав у відрядження. Не раз Зіна віджартовувалася перед подругами, та й просто перед ледь знайомими жінками в гінекології, що чоловік приїжджає тільки залишити біоматеріал, весь інший час він працює.
Вони так живуть близько десяти років. Він відбувся, домігся багато чого, Зіна завжди була його надійним тилом, вона вірила в нього, навіть коли він втретє прогорів, і вони сиділи в боргах, на орендованій квартирі.
Позичала гроші для чоловіка у друзів і рідних, просила в мами, вислуховувала принизливі й образливі тиради на адресу легковажного Григорія, але просила і брала, не шкодуючи себе.
Вони все повернули, розплатилися за рахунками, коли в нього стало виходити. Він домігся свого. Зараз вони твердо стоять на ногах, у них велика квартира в центрі, будують заміський будинок в екологічно чистому районі, за п’ятнадцять хвилин від міської метушні.
В обох автомобілі, відпочивають за кордоном мінімум двічі на рік. Але вона не відбулася як мати, Зіна все своє здоров’я, себе, присвятила чоловікові, і тепер хотіла тільки одного – дитину.
Вона працювала багато років адміністратором у салоні краси, амбіціями не вирізнялася, жила сім’єю і чоловіком. Вона донині працює в тій самій студії, знає всіх клієнток не перший рік, їй подобається її робота.
Зіна вкотре зробила знайому процедуру, залишилося тільки чекати і виконувати всі приписи. Чоловік дзвонив постійно з відрядження, цікавився її здоров’ям.
– Зіно, а чи не змотатися нам у вихідні в Одесу? – радісно цікавився чоловік телефоном, увечері після роботи.
– Яка Одеса, Гришо, листопад на вулиці, що там робити?
– Є чудові готелі з басейнами. Давай вирвемося, відпочинемо, тобі корисно розвіятися, у мене угода відбулася, я так переживав.
– Але в мене робота.
– Та ну її, твою роботу, сто разів казав – кидай.
– Гришо, мені подобається. Я не можу надовго, у нас Ліля на лікарняному.
– Не треба надовго, на вихідні! Завтра приїду вдень, сумки в багажник і в дорогу. У понеділок зранку будеш у місті, до речі, мені теж треба.
Вони чудово відпочили ці кілька днів, Григорій радів своєму успіху, він не переставав розповідати дружині, як хвацько він обійшов трьох конкурентів, професійно провів переговори.
– У найближчі три місяці жодних відряджень, – обіймав він дружину в затишному трикімнатному номері люкс, на зручному дивані перед розкішним телевізором.
– Я така щаслива, – притискалася до нього Зіна, – ми так багато з тобою пережили.
– Все позаду, – гладив він її по спині, по пухнастому махровому халату, – все буде добре, нам є до чого прагнути. Як ти думаєш, цього разу вийде?
Григорій знизав плечима, мільйон разів загадували, він боявся давати собі надію і дружині, бачив, як їй погано після чергової невдалої спроби.
Повернулися справді оновленими, закоханими, у Зіни плановий візит до клініки, робота, у Григорія улюблена компанія. Через тиждень він знову зібрався в поїздку.
– Вибач, я обіцяв, але так складаються обставини, треба їхати.
Вона вкотре зібрала і поклала йому речі у валізу, так як він любив. Дружина давно не проводжала його, та й зустрічала, якщо він сам просив телефоном, а так він вважав за краще з водієм приїжджати.
Він затримався цього разу на три тижні, про чергову невдалу спробу дізнався від дружини телефоном. Сльози, депресивний стан на кілька днів, він навіть радий, що його зараз немає вдома, він знав – так і буде.
Після повернення дружина просила і вмовляла його повторити спробу, не зараз, треба почекати, але не зупинятися.
– Скільки разів у тебе на роботі траплялися невдачі, але ми не зупинялися, ти навіть не думав про це.
– Зіно, – хапався за голову Григорій, міряючи вітальню кроками, – як можна порівнювати компанію і дитину! Це ж твоє здоров’я, ти подивися на себе, тобі скоро знадобиться в іншу клініку, до психолога або психіатра. Прийми як є – у нас не буде дітей.
– Коли я побігла тоді позбутися дитини, бо ще не час, у нас нічого не було, ти мене не зупиняв, просив, благав, а тут здаєшся.
– Не починай.
– Прийшов наш час,а ми не можемо мати дітей, – кричала на нього Зіна.
– Я тебе не змушував, ти сама приймала рішення!
– Бо я вірила в тебе, а ти в нас ні.
– Немає вас! Немає його! Є ти і я! – доводив їй Григорій. – Мені тебе шкода, я більше не можу бачити, як ти страждаєш…Вони посварилися.
Григорій пішов з дому, повернувся пізно вночі, ночував на дивані у вітальні. Кілька днів між чоловіком і дружиною глуха непробивна тиша. Григорій перший заговорив, приїхавши з роботи раніше, він судорожно збирав речі в спальні, ніс якусь нісенітницю про квартиру, заміський будинок.
– Квартиру я залишу тобі, машину, хочеш обидві. Заміський будинок? – задумався він перед відчиненою шафою, зазвичай речі йому акуратно укладала у валізу дружина, він майже не знав де – що лежить.
Він педант, який вимагав, щоб сорочки вкладалися за кольором з вішалками, але зараз нервово заштовхував свої речі у валізу…
– Будинок, я теж можу тобі залишити, але чи впораєшся ти? Там оздоблювальних робіт на рік мінімум і фінансово… – задумався він, зачинивши валізу.
– Гришо, – присіла на край ліжка Зіна, вона не розуміла, що відбувається, – ти знову у відрядження?
Він теж сів, з іншого боку, дивився через величезне вікно на місто, метушню на дорозі, на сусідню висотку.
– Я йду, – сказав він сухо.
– Що ж ти не подзвонив, я б зібрала речі заздалегідь, – поправляла Зіна сорочки, що стирчали з валізи. – Надовго?
– Назавжди.
– Таких тривалих відряджень не буває, – як божевільна сказала дружина.
– Зіно, це не робота. У мене була коротка інтрижка з однією нашою співробітницею. Вона чекає на дитину.
– Молода?
– Так, – нахилив голову Григорій.
– Коротка інтрижка й одразу дитина, – скорботно сказала Зіна і піднялася з ліжка.
– Зіно, зрозумій, я не менше за тебе хотів дитину, сина, мені давно час! Але в нас не виходить, у тебе не виходить…
– Як? – крізь сльози запитала вона.
– Напевно, у тебе щось порушилося, після … це моя вина! Я винен. Готовий залишити тобі все, що скажеш, ми разом створювали, будували, купували, якби ти…
– Порожня жінка, так, – пробурмотіла Зіна і змахнула сльозу. – Іди, звісно, іди, там дитина, їй потрібен батько.
– Зіно, пробач, – Григорій більше не міг бачити її такою, він підхопив валізу, наспіх застебнув її і пішов, двері не грюкнули, дорогі, італійські, передбачені навіть такі ситуації.
Зіна занурилася в глибоку нудьгу. Деякий час вона не вірила в те, що сталося, дзвонила за звичкою чоловікові, він не відповідав. Півроку забуття, а потім почалося розлучення, кілька разів Григорій приїхав до Зінаїди, намагався поговорити, домовитися. Вона тільки запитувала:
– Ти вже став батьком? У всьому відбувся?
На це запитання майже колишній чоловік не відповів.
Вони розлучилися, чоловік залишив їй квартиру, машину, заміський будинок не зміг, будували його для великої родини, з дітьми, Зіні ні до чого він.
Вона знову розчинилася у своєму горі, без чоловіка, без дитини, без сім’ї. Одна у великій квартирі, з панорамними вікнами, з видом на іншу багатоповерхівку, де у вікнах спалахувало тепле жовте світло вечорами, зачинялися штори, або опускалися жалюзі.
Зіна бачила сусідів із дітьми та собакою в ліфті, чула сварки пари поверхом вище кілька разів на тиждень. Вони так голосно кричали, іноді просто на сходовому майданчику, що ніяка звукоізоляція не допомагала. Дурні, навіщо на це витрачати час.
За кілька місяців Зіна потрапила в лікарню із запаленням, покинута, самотня і розбита, вона перестала стежити за здоров’ям. Ще й сусідка по палаті попалася продавчиня з ринку, все життя провела там, балакуча до нестями, до неї і з інших палат приходили жінки, послухати байки.
Шкода, Зіна не могла собі дозволити платну палату, як раніше, доводилося терпіти це неподобство. Нарешті, до неї дісталася невгамовна жінка, коли всіх її слухачок уже виписали.
– А ти що, як курага сушена, зморщена, та ще й кисла! Дитя чи що, загубила? Дивишся цілими днями в стіну.
– Я порожня , мені нема чого втрачати, – втупившись у стіну, відповіла Зіна.
– Видалили все?
Зіна негативно кивала.
– Тоді з чого ти взяла, що порожня?! У мене немає обох труб, 7 спроба, я вже й не вірила, але зачепилися ж… – клацнула вона пальцями, – набридло чоловіка вмовляти, дістав, – доклала вона пухку руку до шиї.- У нього,якісь вони не рухливі.Двійню чекаю! – злегка ляснула вона себе по животу.
– Як це?! – повернулася до неї Зіна, – ви ж сказали в чоловіка погано все.
– Донорську взяла і бах! – раділа вона.
– А чоловік?
– Що чоловік? У мене роки знаєш які, мені 44, слухати вже його не стану. Втече, ну й нехай! І так 23 роки терплю, ніяк від маминої спідниці не відчепиться. Ось посварилися, знову до неї побіг, що за чоловік?!” – обурювалася жінка.
– Розкажіть детальніше, – піднялася з ліжка Зіна.
– Про нього, чи що? Свекруха нам все життя воду каламутить, – погрожувала вона пальцем! Шкодує хлопчика, а йому скоро п’ятдесят, тому хлопчикові…
– Ні, про донорський матеріал, про клініку. Скільки коштує?
– Ось підемо на обід, усе розповім, а то лежиш бліда, не їси нічого, куди тобі дитя виношувати? – оцінила її міцна в тілі, з модною в 90-ті стрижкою тітка.
Так зав’язалася дружба між Євгенією і Зінаїдою. Зіні стали подобатися її жарти й оповідання, вона насміялася від душі, зі своєю сусідкою, уперше за багато місяців перестала себе жаліти, у неї з’явилося передчуття, що вона більше не буде самотня, їй є заради чого жити.
Зіна зробила спробу через кілька місяців у міському перинатальному центрі, скориставшись донорським матеріалом і все, вийшло! З першого разу! І виношувала нормально, лише двічі лежала в лікарні.
Вона привела у світ чудову дівчинку, грудочку ніжності вагою всього 2800. Цілих 2 кг 800 гр щастя, солодких поцілунків у п’яточки, в ручки, скрізь. Мила, довгоочікувана дівчинка, мамин сенс життя.
Доросла сорокарічна мама була така щаслива, що навіть не звернула увагу на високу дівчину в шовковій піжамі з платної палати з таким самим прізвищем, як у неї. Тезко- подумала Зіна, отримуючи виписку разом із нею.
Дівчина привела на світ другого хлопчика, забирав її з лікарні колишній чоловік Зінаїди. У нього все добре в сім’ї, дружина молода, красива, двоє синів, але ось у бізнесі не ладиться.
Кілька жирних контрактів довелося упустити, тому що дружині потрібна була підтримка і відпочинок на Мальдівах.
А ще друга дружина не вміла і не збиралася укладати йому сорочки у відрядження, як він любить. Вона цінує насамперед себе. Вона дала йому все, що він хотів, а натомість вимагає набагато більше.
Зіна розчинилася в материнстві, ось тільки іноді дзвінки Євгенії та її розмови про чоловіків не дають їй розслабитися.
– Ти у нас не порожня,а з приданим! За тобою ціла черга з наречених вишикується, треба тільки захотіти. Зіно, є в мене один молоденький, розлучений, усе ходить до мене на ринок – зітхає. Давай я вас познайомлю? Ви ж як ровесники виглядатимете, йому всього 32…
– Спасибі, Жень, не треба, мені однієї дитини вистачає, – відповідала приятелька, ледве стримуючись від сміху…
– Ну ти дивись, у мене тут багато молодих і не дуже, вільних і одружених на ринку.
Посміялися і забули. А якщо серйозно Зіна зустріла чоловіка, але пізніше, років через три після появи доньки. Вона відбулася як мати, як жінка, адже це ніколи не пізно.Спеціально для сайту Stories
