― Хто батько твоєї дитини? Я тебе питаю! ― батько суворо дивився на вісімнадцятирічну Варю.
Дівчина сиділа на дивані, опустивши голову, і витирала сльози. Тато нічого їй не робив, тільки кричав, але і цього вистачило, щоб розплакатися.
― Тату, я його кохаю, ― промовила вона, схлипуючи.
― Та що ти знаєш про кохання! Ти ще життя не бачила! Ти школу тільки минулого місяця закінчила, що ти далі робитимеш? На що жити з дитиною забираєшся?
Варвара вперто мотнула головою і проковтнула сльози. Вона знала, що батько не любить, коли вона плаче, тому якомога спокійнішим тоном сказала:
― Тату, ми з Льошею все вирішили. Він піде працювати, а я буду дитину виховувати. У три роки віддам її в садок і буду вчитися.
― А Льоша твій на собі все тягнутиме? Його батьки в курсі такого «щастя»?
Варя злегка почервоніла, але потім знизала плечима.
― У нього тільки бабуся, вона вже все знає. Ми з Льошею їй вчора все розповіли. Вона спочатку поплакала, а потім сказала, що робити вже нічого і щоб ми самі розбиралися зі своїм життям.
― Права його бабуся. Робити вже точно нічого…
Костянтин Олегович важко зітхнув, дивлячись на дочку. Коли вона сказала, що у неї є новина, яку їм треба обговорити, він навіть не думав, що звістка виявиться такою жахливою.
Ні, звичайно, в народженні дитини не було нічого поганого, але і Варя, і її хлопець були ще такими молодими.
Варя була вже на п’ятому місяці, тому якісь заходи вживати було пізно. Залишалося тільки залишати дитину. Вона спеціально тягнула так довго. А сам Костянтин Олегович нічого й не помічав. Він майже й не бачив доньку ― багато працював.
«Була б моя дружина тут, ― сумно подумав Костянтин Олегович, розглядаючи дочку і думаючи, що з нею робити. ― Лідочка б все вирішила, та й не допустила б такого жаху».
Він ще раз зітхнув, потім вимовив:
― Ви одружитися?
― Так, звичайно!
Костянтин Олегович знову пройшовся по кімнаті, потім кинув:
― Варя, ось що ви наробили, га? Вам обом вчитися треба, а ви своє життя губите! Ви ж обоє без освіти залишитеся! Все життя потім мучитися.
― Тату, не кажи так! У нас з Льошею все буде добре!
― А де твій Льоша? Хотілося б з ним познайомитися!
Варя посміхнулася крізь сльози. Це було добрим знаком. Значить, батько поступово звикає до думки, що у неї буде дитина.
Звичайно, він покричав, але Варя знала, що так все і буде, тому не сильно засмутилася.
― Якщо хочеш, він прийде до нас ввечері. І ми всі втрьох спокійно поговоримо.
― Щодо «спокійно» обіцяти не буду!
― Тату, він мій майбутній чоловік, тож не сварися з ним, будь ласка!
Костянтин Олегович сердито подивився на дочку. Йому навіть не хотілося думати про те, що його маленька дівчинка вже виросла настільки, що скоро сама подарує йому онука чи онуку. Від цієї думки він несподівано розчулився і вийшов з кімнати, щоб не показувати своїх почуттів.
Варя проводжала його поглядом, потім швидко почала писати повідомлення Льоші.
«Тато все знає, чекаю на тебе сьогодні ввечері. Буде важлива розмова, але боятися нічого. Кохаю тебе».
Вона відправила повідомлення і почала чекати відповіді. Чекала весь день, але повідомлення все не було, і Варя занепокоїлася. До того ж тато вже двічі питав, о котрій прийде наречений. А вона навіть не знала, що відповісти.
― Тату, я піду прогуляюся, ― нарешті зважилася Варвара.
Швидко зібралася і вирушила до будинку Льоші. Спочатку двері ніхто не відчиняв, і Варя вже хотіла йти, але потім почулися кроки, і на порозі з’явився її хлопець. Він сердито подивився на Варю і буркнув:
― Чого ти прийшла? Що тобі від мене треба?
Варя похитнулася.
― Льоша, ти що таке говориш?
Хлопець скривився, йому не хотілося влаштовувати сцени в під’їзді, тому він кивнув головою в бік дверей:
― Зайди, я тобі дещо поясню.
― Чому ти не відповідаєш на повідомлення? Що з тобою сталося?
Льоша до цього не спав всю ніч і довго думав. Бабуся, яка напередодні дізналася про дитину, не лаяла їх, а тільки запитала, коли Варя вже пішла:
― Льошо, і навіщо тобі це потрібно? Ти молодий хлопець, а своє життя зараз згубиш. Освіти не буде, роботи нормальної теж.
Тільки здоров’я втратиш і час. А з Варею все одно розбіжитеся, я ж бачу, що ти її не особливо любиш. І навіщо тобі через неї себе губити?
― Бабусю, ти що таке говориш? Я кохаю Варю.
― Я ж бачу все. Ти її не кохаєш. Ти з нею просто зі злості почав зустрічатися, бо твоя Наталка тебе кинула. І собі все загубиш, і дівчинку обдуриш. Згадай тата! Що він тобі казав?
Тоді Олексій промовчав, але він пам’ятав слова батька: «Ніколи не роби того, про що потім пошкодуєш. Життя ― воно тільки один раз дається людині, і прожити його треба з розумом».
Льоша всю ніч мучився і думав, що робити. З одного боку, Варю було шкода, вона ж теж не винна, що у них буде дитина. Вони обоє винні, сподівалися на удачу.
Але, з іншого боку, Льошка знав, що ніколи собі не пробачить, якщо зараз забере документи з університету і піде працювати вантажником.
Тепер, стоячи перед Варею, Льоша твердо дивився на неї і знав, що не зрадить свою мрію бути льотчиком. Його вже прийняли до університету, і дитина від Варі його не зупинить.
― І чого ти мовчиш? ― у голосі Варвари почулися сльози. ― Прийдеш сьогодні ввечері чи ні? Тато чекає на тебе!
― Я не прийду! ― голос Льоші звучав глухо.
― Чому? ― Варя відсахнулася. ― Ти злякався? Але мій тато тобі нічого не зробить. Він уже змирився!
Льоша скривився і пояснив:
― Я не боюся твого батька, але одружуватися з тобою я не буду. Я вступив до університету і буду вчитися. Мені зараз не про дітей потрібно думати, а про своє майбутнє!
Варя ніби не зрозуміла з першого разу, що говорить її вже колишній наречений, і перепитала:
― Не одружишся?..
― Ні! Я тебе не кохаю! Іди звідси і більше не з’являйся! Я їду і не повернуся.
Обличчя Варі зблідло, а по щоках побігли сльози. Вона насилу усвідомила слова Льоші, який на мить навіть пошкодував про свою грубість.
Потім Варвара дала хлопцеві гучний ляпас, розвернулася і вибігла з квартири.
Олексій спочатку смикнувся за нею, але потім тихо пробурмотів: «По заслузі мені! Сам заслужив!», зачинив двері і з сумом подивився кудись у порожнечу.
Він не хотів, щоб все так вийшло, і навіть шкодував Варю, але залишитися з нею і виховувати дитину не міг. Льоша знав, що батько Варі допоможе їй, тому не турбувався з цього приводу.
А Варя повільно йшла вулицею. Однією рукою вона повільно погладжувала живіт, ніби захищала малюка. Чомусь Варя була твердо впевнена, що там хлопчик. Вона навіть хотіла назвати його Олегом ― на честь дідуся, якого дуже любила. Іншою рукою Варвара змахувала сльози, що швидко текли.
― Яка я дурна! ― прошепотіла вона сама собі. ― Знала ж, що Льоша кохає іншу.
Вона купилася на красиві слова хлопця, який не кохав її, а просто хотів розважитися. Коли Льоша дізнався, що вона чекає дитину, він дуже злякався, але грошей на переривання не дав. Мабуть, це суперечило його совісті.
― Зате кинути мене йому совість прекрасно дозволила, ― сумно сказала Варя.
Вона не хотіла йти додому. Розуміла, що батько побачить її і зрозуміє, що щось сталося. Вислуховувати моралі та крики Варі зовсім не хотілося.
Вона довго гуляла вулицями міста і дуже втомилася. Телефон залишила вдома, тож ніхто їй не заважав думати. Правда, думки в голову не приходили, зате вперто лізли слова Льоші про кохання і спогади, як вони разом проводили час.
Додому Варвара прийшла затемна. Костянтин Олегович зустрів її сердитими словами:
― Я так розумію, вам з Льошею тоді не вистачило часу? Вирішили знову розважитися? І де він? Злякався мене? Коли я познайомлюся з зятем?
― Тату, Льоша не прийде, ― Варвара намагалася говорити спокійним тоном, але розуміла, що у неї це погано виходить і її голос тремтить.
― Чому? ― Костянтин Олегович уважно подивився на дочку і зрозумів, що вона плакала. ― Що сталося, Варю? Він образив тебе?
Варя похитала головою і хотіла щось сказати, але потім знову розплакалася. Костянтин Олегович тихо вилаявся, підійшов до дочки і обійняв її, як колись у дитинстві.
Варвара вдячно уткнулася в його плече і якийсь час тихо плакала, а батько гладив її по спині і ласкаво щось шепотів.
Нарешті, Варя затихла і трохи відступила від тата. Той уже все зрозумів, але все-таки сказав:
― Тепер підемо на кухню, вип’ємо чаю, ти, напевно, голодна. І спокійно поговоримо. Ти мені все розповіси, і ми подумаємо, що будемо робити далі.
Через півгодини вони сиділи за столом і мовчали. Костянтин Олегович навіть не знав, що робити. За цей день життя перевернулося, і чоловік розгубився. Варя неправильно розцінила його мовчання і тихо сказала:
― Тату, я знаю, що ти сердишся. Але, будь ласка, не виганяй мене. Малюк не зробив нічого поганого! Не треба злитися на нього. Я буду багато працювати, буду мити підлоги, буду нянею або доглядальницею. Я все…
― Що ти таке говориш, донько? ― перебив Костянтин Олегович. ― Хто ж тебе виганяє? Як ти могла таке подумати? Я ж тебе люблю! І малюкові буду радий! Просто це все несподівано для мене.
― Правда?
― Звичайно! Ти, може, своє життя і зіпсувала, але моя любов від цього меншою не стала! Просто треба буде трохи більше попрацювати, підготувати дитячу. Слухай, я тебе стільки років виховував і годував, невже ще з одним не впораємося з тобою разом?
― Тату, дякую! ― Очі Варі вперше за день радісно засяяли.
― Донечко, ти, головне, не переживай, більше відпочивай і народи мені здорового онука.
Костянтин Олегович знав, що попереду буде ще багато проблем і клопоту, але кидати дочку і онука він не збирався.
― Тату, я малюка хотіла Олегом назвати, ― зізналася Варя.
― Так? Це ж круто! Будемо сподіватися, що він буде схожий на свого прадіда!
― Або на дідуся, ― Варя вдячно дивилася на тата.
Той посміхнувся дочці і раптом відчув приплив сил. Він знав, що заради своєї принцеси зробить все. Нехай вона і наробила помилок, але всі колись оступаються. Головне, що вони є один у одного, і скоро в їхній родині буде поповнення.
― Треба буде вибрати кольори для дитячої і ліжечко купити з коляскою, ― пробурмотів Костянтин Олегович, намагаючись позбутися сентиментальних думок.
― Так, а ще пелюшки, і сорочечки, і підгузки, і ще купу всього!
Костянтин Олегович похитав головою і посміхнувся:
― А я-то думав, що мені на пенсії нудно буде!
― Тобі на пенсію ще рано! І сумувати я тобі не дам!
― Та я в цьому і не сумніваюся вже!
Кухню наповнив сміх батька і дочки, які знали, що зможуть вистояти в труднощах і будуть триматися разом, адже вони одна сім’я і люблять один одного.
Спеціально для сайту Stories
