Новорічні канікули добігали кінця. За свята салати, торти і закуски добряче набридли, тому на сніданок Настя приготувала вівсянку. Треба повертатися до нормальної і простої їжі.
Вони втрьох снідали, коли з кімнати пролунала мелодія вхідного дзвінка на мобільний телефон чоловіка. Він вийшов з кухні. Настя мимоволі прислухалася, намагаючись за відповідями вгадати, хто дзвонить і навіщо.
Коли Роман повернувся, Настя помітила, що він не виглядав засмученим. Заклопотаним, але не засмученим.
– Мм… – почав він. – Мама дзвонила, просила приїхати, у неї високий тиск.
– Звичайно, їдь. – Кивнула Настя.
Коли чоловік пішов одягатися, вона згадала його слова по телефону: «Прямо зараз? Може, не варто? Ну добре, добре». Коли свекруха дзвонила і вимагала приїхати, Роман зазвичай відразу, без розмов мчав до неї. «Знову себе накручую», – зупинила себе Настя.
– Я скоро, – крикнув з передпокою Роман, і за ним зачинилися двері.
– Їж, давай. – Поквапила Настя сина, який возив ложкою по тарілці, розмазуючи кашу.
– А ми на гірку підемо? Ти обіцяла. – Єгор зачерпнув кінчиком ложки кашу і довго дивився на неї, перш ніж відправити в рот.
– Тато повернеться і підемо. Добре? – Вона посміхнулася синові. – Тільки домовленість – доїсти кашу.
– Добре. – Хлопчик без ентузіазму знову підніс ложку до рота.
– Якщо через п’ять хвилин тарілка не буде чистою, то нікуди не підемо, – сказала Настя суворо і встала до раковини мити посуд.
Вона прасувала білизну, а Єгор грав з машинками на підлозі, коли клацнув замок вхідних дверей.
«Нарешті. – Настя поставила праску на підставку і прислухалася до шурхоту одягу в передпокої. – Щось довго він там копається», – подумала вона і пішла назустріч чоловікові.
У дверях перед нею з’явилася дівчинка років десяти і з цікавістю подивилася на Настю. Ззаду до дівчинки підійшов чоловік. Вигляд у нього був винуватий. Він поклав руки на плечі дитині і зухвало виставив вперед підборіддя.
– Ксюша привітайся, – сказав Роман і опустив очі до потилиці дочки. – Мама попросила взяти її до завтра.
– Зрозуміло. А її мама? З черговим коханцем поїхала на відпочинок? – уїдливо зауважила Настя.
Роман смикнув плечем, але не встиг нічого сказати, бо Настя повернулася до прасувальної дошки.
– Проходь. – Почула вона голос Романа і краєм ока помітила, як дівчинка підійшла до Єгора, який грав на підлозі.
– У нас залишилася каша? – запитав Роман Настю.
– Я не буду кашу, – відразу відповіла Ксюша. – Я макарони з сосискою буду.
Роман розгублено подивився на Ксюшу, потім перевів погляд на дружину. Настя знизала плечима і махнула рукою в бік кухні, мовляв, іди, готуй, я зайнята.
Через деякий час Роман з кухні покликав Настю.
– А у нас є макарони? Я не знайшов.
– Є. Ось залишки. Дороблю свої справи сходжу в магазин. – Настя з докором поглянула на Романа.
– Не дивись на мене так. Я сам не знав, що…
– Та що ти? А мама, коли дзвонила, хіба не сказала, навіщо кличе тебе? – чоловік опустив очі, Настя зрозуміла, що влучила в точку.
– А мене не треба було запитати? Чому не сказав, не попередив? Єгора теж треба було підготувати до такої зустрічі. Вони зараз почнуть ділити тебе.
На підтвердження її слів з кімнати пролунав крик Єгора. Настя кинулася в кімнату, слідом за нею вбіг Роман.
– Ну ось. Розбирайся. – Настя розвела руки в сторони.
Єгор підійшов до мами і втупився в неї. Ксюша стояла, сердито дивлячись у підлогу.
– Що сталося? – Роман підійшов до дочки.
Настю неприємно зачепило, що Роман підійшов саме до Ксюші, а не до сина.
– Вона від… відбирала машинку… – проридав Єгор.
Почулося шипіння википаючих макаронів з каструлі, і Роман кинувся в кухню. «І не скажеш їй нічого. Гостя. Сиротинка, як називає її свекруха. А що мені робити?»
– Будеш дивитися мультики? – Настя зробила над собою зусилля і спокійно звернулася до дівчинки.
Ксюша кивнула, і Настя з полегшенням увімкнула телевізор. Ксюша з Єгором сіли на диван.
– Твоя мати знову взялася за своє? Вирішила таким чином зруйнувати нашу сім’ю? У твоєї мами ідея фікс звести вас знову з колишньою. Мені сказали, як вона кричала, коли народився Єгорка, що у неї немає іншого онука, крім Ксюші.
Вирішила влаштувати мені перевірку, як я поставлюся до твоєї дочки? – прошипіла Настя, повернувшись до кухні.
– Їй дійсно погано. – Заступився чоловік за матір.
– А чим їй велика дівчинка завадила? Води подала б, «швидку» викликала б по телефону. З нею безпечніше. Я в її віці вже могла яєчню сама посмажити. – Не вгамовувалася Настя.
– Досить! – обірвав її чоловік і з гуркотом поклав на стільницю ложку. – Ксюшо, йди їсти макарони! – крикнув він у бік кімнати.
– Татку, принеси мені сюди, – незворушно відповіла Ксюша.
– Татку, – передражнила Настя Ксюшу і закотила очі. – Давай, біжи до неї. – Настя вийшла з кухні і, не дивлячись на Ксюшу, почала прибирати прасувальну дошку, залишивши чоловікові розбиратися самому зі своєю дочкою.
Роман все ж відвів Ксюшу в кухню. Настя ледве стримувалася, щоб не зірватися, не сказати щось уїдливе. Вона сіла поруч з Єгором перед телевізором, але нічого не бачила на екрані.
Син притулився до неї, ловлячи її погляд. «Нічого, треба потерпіти, – вмовляла Настя себе. – Єгор все розуміє. Бачить, що дівчинка мені не подобається. Так не можна». Вона натягнуто посміхнулася синові.
У ній закипало роздратування. Настя не могла позбутися почуття образи, неправильності ситуації, образи. З кухні доносилася розмова Романа з дочкою.
А вони з Єгором сиділи самотні і забуті. «Треба бути обережною. Вона все розповість свекрусі, і та знову буде капати на мізки Роману, що даремно він розлучився, що я зруйнувала таку хорошу сім’ю…»
– Мамо, а коли на гірку підемо? – Єгор перервав її думки.
– Тепер не знаю. Бачиш, у нас гостя. – Настя погладила сина.
Почулися кроки і до дивана підійшла Ксюша, жуючи на ходу. На кухні зашуміла вода.
«Роман миє за дочкою тарілку? За мною і сином не мив жодного разу. Просто складав посуд у раковину. Треба ж. Значить, дійсно розуміє, що винен, – подумала Настя зі зловтіхою.
– Ну що, на гірку підемо? – весело запитав Роман, увійшовши в кімнату.
– Так. Тільки у нас один тюбінг. – Настя не відривала погляду від екрану з дурним нецікавим мультиком.
– Нічого. Ми візьмемо ще льодянку і будемо по черзі кататися, правда, синку? Одягаємося? – Останнє слово явно було звернене до Ксюші.
– Єгор, одягатися. – Настя зітхнула і встала з дивана.
Вона дістала з шафи свій одяг і пішла в кімнату сина переодягатися.
Всю дорогу до гірки Настя намагалася переконати себе, що треба бути привітною до дочки чоловіка.
«Я ж мати. Не буває чужих дітей… Дівчинка не винна, що нікому не потрібна, навіть власній мамі. Могла б дочку взяти з собою. І Єгор не винен. А я? – вела вона безглузду розмову сама з собою. – Мама була права, що колишня дружина Романа не дасть жити спокійно».
На гірці Ксюша відразу сіла на тюбінг. Настя посадила Єгора на льодянку. Він з виском покотився слідом за тюбингом. Сильна і велика Ксюша вже піднімалася нагору.
Настя з тугою спостерігала, як п’ятирічний Єгор з льодянкою йшов наверх. Ксюша піднялася до них і тут же знову сіла на тюбинг.
Настя поглянула нищівним поглядом на Романа. Він відвів очі, підштовхнув тюбінг з гори. Поки Єгор піднімався з льодянкою, Ксюша наздогнала його з тюбінгом. Єгор зупинився і дивився їй услід.
– Давай швидше. Тепер твоя черга! – підбадьорила його Настя, і Єгор поспішно почав знову підніматися.
– А ти потім або на льодянці, – сказала вона Ксюші, яка вже сіла на тюбінг.
Роман стояв, не знаючи, що робити. Він штовхнув тюбінг з Ксюшею з гори.
– А я? – ображено запитав Єгор.
Він дивився на Настю, шукаючи у неї підтримки і захисту. Він розумів, що тато зараз належить цій великій дівчинці і відмовився від боротьби за нього.
– Завтра ми прийдемо сюди вдвох, і ти будеш кататися на тюбінгу, скільки захочеш. Добре? – Настя посміхнулася синові.
Вона нахилилася до Єгора, коли він приготувався скотитися вниз, і прошепотіла:
– Чекай мене внизу.
– Ти куди? – окликнув Роман Настю, коли та попрямувала до сходів.
– Катайтеся, я замерзла. – Вона поспішно побігла вниз, намагаючись не впасти на слизьких сходах.
Після обіду Настя вклала Єгора спати.
– Не вмикай голосно, добре? Розбудиш. – Настя подивилася на Ксюшу і зменшила звук телевізора. – Я в магазин за макаронами і молоком, – це вона сказала чоловікові.
Коли Настя поверталася хвилин через сорок додому, назустріч їй з квартири вибіг Роман.
– Ти куди? Та ще й роздягнений. Що сталося? – Серце Насті забилося часто-часто, а спина вкрилася липким потом від недоброго передчуття.
– Єгор пішов… – Роман спустився на одну сходинку вниз.
– Як пішов? – Настя кинулася в квартиру.
– Мені подзвонили з роботи… Я розмовляв на кухні, потім побачив відчинені двері… – Роман біг за дружиною і виправдовувався.
– Єгор! – Настя вбігла в кімнату сина.
Ліжко було порожнє.
– Що ти з ним зробила?! – Настя підлетіла до Ксюші і затрясла її, схопивши за плечі.
Телевізор голосно працював. Ксюша скривила рот, готова ось-ось заплакати, але чомусь не заплакала.
Настя відпустила дівчинку і вимкнула звук телевізора. Потім знову повернулася до неї.
– Кажи! – крізь зуби наказала вона.
Ксюша злякано дивилася на батька, шукаючи у нього захисту, і мовчала. Настя кинулася геть з квартири. Вона спустилася по сходах, вибігла з під’їзду і закричала:
– Єгор! Єгор!
Двір був порожній. Настя повільно повернулася до під’їзду. «До сусідів втік? До дзвінка він ще не дотягується».
Вона зупинилася. Під сходами було облаштовано місце для колясок і велосипедів. Зараз там стояла одна зламана коляска і санки. Вона нахилилася і заглянула в темряву під сходами. Єгор сидів у самому кутку, сховавши підборіддя в зігнуті коліна.
– Єгор! – Настя зігнулася навпіл і полізла до сина.
Вона присіла перед ним навпочіпки, боляче вдарившись коліном об гострий кут санок.
– Ходімо швидше додому. Холодно, захворієш.
Тремтячий Єгор обхопив її за шию. Настю і саму трясло від нервового напруження. Вона на руках підняла сина в квартиру, пройшла повз розгубленого і засмученого чоловіка. Не роздягаючись, віднесла сина в його кімнату.
– Вона просто сказала йому, що я її тато, що я люблю її більше. Вона ж дитина. – Роман увійшов до кімнати, намагаючись пояснити, що сталося.
Настя мовчала.
– Що ти від мене чекаєш? – Настя не могла заспокоїтися. – Ти не розумієш, що перш, ніж приводити дочку, потрібно було їй все пояснити, не залишати без нагляду. Вона ревнує. – Від ледь стримуваної люті, безсилля, вона ледь не плакала.
– Скільки разів казала тобі, щоб замикав двері! – Її голос перервався на крик.
– Єгор, я люблю тебе. Вас обох, – сказав Роман і вийшов.
Настя чула, як за Романом з Ксюшею зачинилися вхідні двері. «Тепер свекруха буде всім розповідати, яка я зла. Сироту образила. Нехай. – У Насті не залишилося сил переживати, що про неї подумає і скаже свекруха.
– Навіть якщо я буду ласкавою з Ксюшею, вона скаже, що лицемірю і підкуповую її, або ще щось. Все одно не догоджу їй. Немає сенсу і намагатися».
Тільки вночі, коли Роман відвіз дочку до матері і повернувся, а Єгор вже спав, вони змогли поговорити. Більше Роман не привозив додому Ксюшу.
Коли чоловіки закохуються і заводять нові сім’ї, вони ніколи не думають про дітей. Не думають, що вони переживають розлучення, що вони нещасні і страждають від ревнощів до інших дітей батька. А ті, в свою чергу, відчувають себе винними в цьому.
Спеціально для сайту Stories
