З-за зачинених дверей лунали крики розгніваної тітки Каті, яка тупотіла ногами в нападі люті.
– Невдячна ти …! – сипала звинуваченнями жінка. – Забула все хороше, що я зробила для вас із матір’ю? Ще поплачеш ти в мене, сльозами вмиєшся за всі мої страждання – за все відповіси!
Людмила підпирала інший бік дверей, відмовляючись пускати тітку Катю до хати. Думки в голові плуталися. Чи має рацію тітка? Як відреагують рідні? Чи зрозуміють діти? А решта? Брат із сестрою завжди були на боці тітки…
Поки Людмила намагалася осмислити те, що сталося, сусідам уже добряче набридли крики. Вони почали робити зауваження і навіть погрожувати викликом поліції.
У розпачі тітка Катя закричала:
– Ти що, дозволиш поліції мене затримати?
Не відповівши, Людмила відійшла вглиб квартири, залишивши тітку за замкненими дверима. Незабаром кроки на сходовій клітці затихали, і настала довгоочікувана тиша.
Як і очікувалося, через годину пролунав дзвінок від сестри.
– Людко, з глузду з’їхала?! – обурювалася Ірина. – Це все-таки наша єдина жива родичка!
– Спробуй стати на моє місце, перш ніж судити, – спробувала захиститися Людмила, але Ірина не хотіла нічого чути.
– Треба пам’ятати добро, Людо, у тебе, мабуть, зовсім совісті немає, – Ірина відключилася, не дослухавши виправдання сестри.
Тут же зателефонував брат Степан з аналогічними претензіями. Людмила знову намагалася порозумітися, але Степан залишився непохитним:
– Забула, що тітка Катя зробила для нашої родини? Пам’ятай: усе повертається – і негайно виправ ситуацію!
Розмова завершилася, а Людмилу почали гризти сумніви. Хоч би як вона не хотіла навантажувати дітей своїми проблемами, все-таки зважилася набрати доньку.
– Мамо, усе правильно! Давно пора було це зробити, – підтримала її Яна. – Якщо тітка Іра і дядько Стьопа такі розумні, нехай самі спробують розібратися.
Сашко, її син, сам зателефонував, відреагувавши точно, як сестра. Людмилі стало трішки легше. Було приємно, що хоча б діти на її боці. Шкода, що тепер Люді доведеться уникати сімейних свят, де її просто не приймуть за цей вчинок…
* * *
Людмила виросла в селі в дружній родині. Коли їй було всього п’ять, батько трагічно пішов з життя. Матері тоді довелося справлятися самотужки. Рідні з села співчували, але допомогу надавати не поспішали.
Єдиною підтримкою виявилася сестра Марії – Катерина, яка допомагала вдові та племінникам одягом і їжею. Її чоловік, Іван, виконував важку роботу по господарству.
Степан та Ірина, ставши дорослими, вирішили залишитися в рідному селі. Людмилу чекала та сама доля, поки вона не познайомилася на дискотеці з хлопцем на ім’я Стас. Він приїхав із міста на канікули і був одразу підкорений її яскравою зовнішністю та легким характером.
Спочатку Людмила не сприймала його залицяння всерйоз. До того ж тітка запевняла, що хлопець швидко кине її.
Однак Стас приємно здивував.
Протягом року вони постійно спілкувалися телефоном і листувалися. Потім хлопець раптово з’явився в селі і зробив Люді пропозицію. Дівчина з радістю погодилася. У Станіслава в місті була чотирикімнатна квартира, де молоді й влаштувалися. Однак успішність Людмили викликала заздрість у сільських рідних.
Незабаром у пари з’явилися діти: Сашко і Яна. Стас запропонував узяти до себе Марію, щоб старенька не жила одна в селі. Він зумів налагодити з тещею добрі стосунки, і незабаром вони стали жити дружною сім’єю, але в місті.
Діти зростали галасливими й бешкетливими, тому гості навідувалися рідко.
Час минав.
Спочатку пішла з життя мати Люди, а незабаром і Станіслав через проблеми з серцем. На той момент діти вже виросли і жили окремо. Людмила залишилася сама у величезній порожній квартирі.
Через місяць після відходу чоловіка поріг її будинку переступила тітка.
– Як ти, Людочко? – запитала вона співчутливо і запропонувала погостювати, щоб Людмила не страждала на самоті.
Тоді її приїзд виявився для невтішної вдови справжнім порятунком. Родичка пробула два місяці, а Людмила знову повернулася до роботи. Однак величезна порожня квартира тепер її обтяжувала, адже навколо все нагадувало про чоловіка, який передчасно пішов.
– Мамо, чому б тобі цю величезну квартиру не продати? А замість неї можеш купити іншу меншу, – запропонувала Яна.
– А гроші від продажу поклади в банк, – підтакував син.
Людмила так і зробила. Їй вдалося знайти затишну квартирку недалеко від роботи. Жінка весь свій вільний час проводила з дітьми та онуками, що допомогло їй залікувати душевні рани.
Через шість місяців знову пролунав дзвінок від тітки.
– Людочка, я чула, що ти в нову квартиру переїхала. Диктуй адресу – приїду тебе провідати.
Щойно родичка увійшла в нове житло племінниці, вона вибухнула критикою.
– Що за клітку ти собі вибрала? – обурювалася вона. – У тебе мої онуки планували жити, коли в університет вступлять. Як у твоїй новій квартирі мої онуки розмістяться тепер? Ти чому про родичів не подумала? Я розраховувала, взагалі-то, на твою чотирикімнатну квартиру.
Людмила розгубилася від такої прямолінійності.
– Ви хоча б попередили про свої плани, тітко Катю. А то я навіть не знала, що ваші онуки в місті збираються вчитися.
– Звісно, у місті! А ти хотіла, щоб вони в нашому селі життя своє угробили? Сама ось у місто вибралася, а на інших хрест поставила, так виходить? – тітка наступала на ошелешену племінницю.
– Та ні, що ви! – почала виправдовуватися Люда. – Я просто не подумала – адже мені одній велика квартира ні до чого.
– Не подумала вона, бачте! – мало не сплюнула Катерина Макарівна. – Може, ти ще забула, скільки добра ми з чоловіком вам із матір’ю зробили, коли батько твій пішов засвіти? Ніхто не допоміг, а ми з Іваном зі шкіри геть лізли, щоб у тебе, сестри і брата було все не гірше, ніж у інших.
– Що ви, я все-все пам’ятаю! – запевнила Люда.
– Тоді давай хоча б 50 тисяч для ремонту будинку, – заявила тітка. – Нам дах терміново ремонтувати треба. У тебе від продажу великої квартири багато залишилося, я знаю, тож не скупися.
Згнітивши серце, Людмила все ж вирішила зняти з депозиту необхідну суму для родички і віддала їй. Інтуїція підказувала, що більше цих грошей їй не бачити, і вона виявилася права.
Тітка не збиралася повертати борг. Навпаки, вона стала все частіше вимагати ще грошей, посилаючись на колишні благодіяння на адресу Людмили та її матері.
Коли діти Людмили дізналися про те, що відбувається, вони хором обурилися:
– Мамо, звичайно, добро потрібно пам’ятати, але всьому є межа! – наставляв Сашко.
– Ти скоро всі свої заощадження витратиш на бабу Катю, – підтримувала Яна.
Людмила ж не могла відмовити єдиній старшій родичці.
При цьому тітка Катя немов увійшла в раж і привезла в місто своїх дорослих онуків, які приїхали складати вступні іспити.
– Де ж їм ще жити? Звісно, у тебе! Не в чужих же людей знімати квартиру, – пояснювала тітка.
Діти були досить неохайними, зате їли за чотирьох. Людмила ледь встигала поповнювати холодильник. Затишна квартира Люди швидко перетворилася на справжнє звалище.
Повертаючись додому після роботи, вона вимушено бралася за прибирання. На щастя, іспити хлопців провалилися, і вони повернулися в село.
Однак потім на горизонті з’явився давній знайомий дядька Івана, якого звали дядько Павло. Людмила не відразу зрозуміла його наміри.
З першого ж дня він почав обсипати її компліментами і ненароком розпускати руки. Коли його наполегливість стала нестерпною, настав час звернутися по допомогу до сина.
Сашко швидко остудив велелюбного чоловіка, і дядько Павло спішно покинув квартиру. Незабаром надійшов дзвінок від тітки з докорами.
– Ну і чого ти пручалася? – сказала вона. – Нормальний чоловік. Йому якраз жити ніде, могла й пригріти. Іншим разом не вдавай із себе недотрогу!
Це стало останньою краплею, і Людмила висловила тітоньці все, що думає про неї, її онуків і дядька Павла. Образившись, тітка Катя зникла на місяць, але брат і сестра Людмили не залишалися осторонь:
– Тобі шкода, чи що? – допитувалася сестра Валя. – Навіщо тітку образила?
– Тобі важко поступитися? – додавав Степан. – Літня ж людина, а для тебе старається.
Діти наполягали, щоб вона поставила на місце і брата з сестрою, але Людмилі не вистачало рішучості, і жінка просто мовчки вислуховувала їхні претензії. Їй постійно нагадували про тіткині добрі справи.
Через місяць тітка Катя зателефонувала знову:
– Приготуй для нас кімнату, Людочка. У нас нещастя сталося – будинок згорів. Ми поживемо в тебе, ти ж не кинеш рідню? – оголосила вона.
Людмила навіть не встигла відповісти, як родичка повісила слухавку. Відчувши щось недобре, вона зателефонувала іншій родичці з села, щоб з’ясувати подробиці про пожежу.
– Яка пожежа? – здивувалася співрозмовниця. – Не було нічого такого. Катерина просто вирішила на літо здати свій будинок міським.
Людмила оніміла від новини, а родичка продовжувала:
– А ти все ще виконуєш кожне побажання Катьки? То-то вона хвалиться, що ти для неї дійна корова.
Раптово відчувши прилив гніву, Люда стиснула кулаки. Вона вирішила більше не реагувати на прохання тітки і, взагалі, її всіляко ігнорувати…
Незважаючи на наполегливі дзвінки в домофон від тітки Каті та дядька Івана, Людмила двері не відмикала. Катерина Марківна, залишивши чоловіка чекати, якимось чином пробралася в під’їзд і почала барабанити в двері.
– Людка, відчиняй! – вигукувала Катерина. – Я знаю, що ти там. Ти чого погорільців ще більше страждати змушуєш?
Людмила не витримала і підійшла до дверей, хоча спочатку не збиралася зовсім відповідати.
– Я знаю, що ваш будинок цілий і що ви його просто в оренду здали. Досить на мені наживатися! Повертайтеся назад у село і знайдіть собі іншу наївну дівчинку, – видала вона тираду.
Як не ломилася Катерина Марківна, як не поливала брудом племінницю, як не згадувала, скільки Люда заборгувала їй за “доброту” в дитинстві, та так і не відчинила.
Через три тижні після того, що сталося, Людмилу знову набрала Валя.
– Людко, як ти терпіла цю стару так довго? – дивувалася сестра. – Вона ж справжній ураган ходячий!
Валя розповіла, що тітка з чоловіком тимчасово влаштувалися в неї, оскільки свій будинок уже здали. Однак через тиждень мук Валя з чоловіком знайшли спосіб видворити непроханих гостей. Переїхавши до Степана, тітка з дядьком знову довго не затрималися.
– Людко, уявляю, як вона тебе мучила, – підсумувала Валя. – Вибач нас зі Стьопою, ми ж нічого не знали – тітка Катя завжди обставляла все так, ніби вона найдобріша душа.
– І ти вірила? – ахнула Люда.
– Вибач, вона була дуже переконлива. Уявляєш, тітка Катя ще нарікала, що ти про пожежу дізналася, і через це їй не вдалося з тебе гроші на ремонт випросити.
– І більше не вдасться, – підтвердила Людмила.
У результаті Катерина Марківна з чоловіком прожили залишок літа у своєму сараї, чекаючи, коли звільниться їхній будинок. Серед численних сільських родичів нікому не захотілося дати притулок цій парі.
