Син мій одружився майже чотири роки тому. Невістка моя дуже симпатична дівчина. Спочатку ми спілкувалися телефоном, все було добре. А потім вони все рідше брали слухавку, завжди були чимось зайняті.
Я не надавала цьому значення. Думала, що їм просто потрібно дати час, щоб облаштуватись, налагодити спільний побут. Хоча мені й здавалося, що вони про мене просто забули. Я гнала від себе думку, що я їм просто непотрібна.
А потім настав день народження сина. Я не стала знову дзвонити, а купила подарунок, взяла торти та поїхала у гості. Вони відчинили мені двері, але особливої радості від зустрічі я не помітила.
Трохи посиділи за чаєм і тортом, аж потім невістка натякнула, що їм нема коли, що скоро мають приїхати гості і треба готувати. Я подивилася на сина, але він відвів очі й старанно поратися над якоюсь стравою. Я зрозуміла, що на мене тут ніхто не чекав і мені тут не раді.
Було прикро, але це нікого не хвилювало. Я залишила подарунок, взулась пішла собі. Вдома я кілька годин проплакала, бо було дуже боляче, що син так до мене ставиться. Після цього ми розмовляли лише один раз.
Я вирішила продати квартиру, щоби переїхати за місто. Син був приписаний в ній, тому я змушена була йому зателефонувати. Він спочатку не погоджувався, але потім здався. Приїхав та підписав документи, а я віддала йому його частку. І знову тиша.
Син довгі роки був сенсом мого життя, бо виховувала його сама. Жили ми добре, завжди знаходили спільну мову. Потім на третьому курсі інституту він вирішив жити окремо, пішов на орендовану квартиру. Хоча ми почали спілкуватись менше, але я була не проти.
А потім він одружився на цій дівчині, і наше спілкування зійшло нанівець. Потім, звичайно, він кілька разів мені подзвонити, але моя образа вже була настільки велика, що спілкуватися, наче все гаразд, у мене не було жодного бажання.
Зараз я живу досить далеко від них, влаштувала власне життя, завела собаку. Спілкуюсь із цікавими людьми, ми разом чудово проводимо час. Нещодавно зустріла стару знайому, яка розповіла, що я вже бабуся.
Я б хотіла дізнатися, як вони назвали онука чи онучку. Хотіла б побавити малюка, але я їм не потрібна, а нав’язуватись не хочу. Схоже, син вирішив, що бабуся його дитині не потрібна, це їх право.
