Тато завжди був ідеалом чоловіка для мене. Працьовитий, без шкідливих звичок, турботливий, щедрий і ласкавий. У дитинстві, коли він приходив додому, то ласкаво кликав мене до себе: “Де ж моя лялечка?”, піднімав на руки і кружляв. У нас завжди були з ним особливі стосунки.
Мама з якоюсь уїдливістю, схожою на заздрість, називала мене “татовою донькою”.
Такою я і була. Я виросла, але стосунки з татом не змінилися, а навпаки стали тільки міцнішими. Завжди могла поділитися з ним найпотаємнішим, а він, своєю чергою, теж довіряв мені свої переживання і проблеми, пов’язані з роботою або особистим життям.
Так, особистим життям. Вони з мамою розлучилися шість років тому. Тривалий час дуже сумував за нею, хоча саме вона його зрадила: криза середніх років, залицяльник на роботі й закрутилося, закрутилося так, що лишила позаду довгих двадцять років шлюбу. З нею я спілкувалася рідко.
З татом жили разом. Домовилися, що якщо хтось із нас зустріне другу половинку, то іншому доведеться шукати собі окреме житло. Хоча це було більше моєю ініціативою; він же був готовий ніколи зі мною не розлучатися, навіть якщо в мене з’явиться чоловік, а в нього – жінка.
Мій двадцять п’ятий день народження я відзначала в колі своїх подруг. Вибрала місцеве кафе із веселою музикою, смачною кухнею і хорошими напоями. Ми веселилися всю ніч і співали.
За сусіднім столиком сиділи чоловіки, які раз у раз задивлялися на нас, підморгували, посилали через офіціантів напої та інші знаки уваги. Через кілька годин посиденьок один із них зважився підійти до мене і запросити на танець. Як і я, він був злегка “веселий”. Решту заходу ми вже з ним не розлучалися.
Спілкувалися, танцювали, співали караоке, виходили на вулицю. Наприкінці святкування ми обмінялися телефонами і домовилися, що обов’язково зустрінемося ще раз.
Так і вийшло. У нас було чудове побачення, ми зрозуміли, що нас одне до одного тягне і ця зустріч не випадкова. Згодом наші стосунки перейшли в більш серйозну стадію.
Якось, сидячи в кафе, Сергій запропонував мені з’їхатися. Ось тільки він жив із батьками, а я – з татом. Перед нами гостро постало житлове питання. Знімати в нашому місті було дуже дорого навіть однокімнатну, та й не дуже розумно віддавати такі гроші чужій людині, коли краще взяти в іпотеку квартиру.
Але ми не потягнули її через початковий внесок, а жити одне без одного було просто нестерпно.
– Слухай, твій батько якось пропонував переїхати до нього. Я йому подобаюся, та й він чоловік нормальний, – нагадав коханий.
– Не знаю. Адже я домовилася з ним, що як зустріну чоловіка, то з’їду від батька, – зам’ялася я.
– Ні, Катерино, у мене жити не варіант. У нас двокімнатна квартира проти вашої трикімнатної, та й батьки часто сваряться, я б не хотів, щоб ти це все бачила, – сказав Сергій, поклавши долоню на моє коліно, – ми б грошей накопичили, а потім квартиру купимо. Свою!
Пропозиція була непоганою, та й тато, справді, не раз кликав Сергійка до нас жити. Я поговорила з батьком. Звісно, він був щиро радий проханню і навіть поквапив, щоб Сергій швидше збирав речі та переїжджав до нас.
Так і сталося. Спочатку ми жили добре, але з часом я почала помічати, що Сергій зовсім не купує продукти в дім, не платить квартплату, мене абсолютно ніяк і нічим не забезпечує, і взагалі почувається більшим господарем у домі, ніж мій тато.
Батько жодного разу не натякнув і не дорікнув мені чи моєму обранцю в такій нахабності. А от мені все це було неприємно. Я думала, що якщо ми не винаймаємо квартиру або не маємо свого житла, то мій чоловік має хоча б половину цих витрат брати на себе, якщо вже живемо на території мого тата.
– Катерино, ми ж домовлялися, що будемо збирати гроші. Ось я і збираю, – відповідав Сергій на мої звинувачення.
– Так? І багато ж ти вже накопичив? Ми понад рік живемо в батька, – обурювалася я.
– А сама-то ти щось витрачаєш? Ходиш на свої манікюри, косметологам усяким гроші кидаєш! Та й навіщо щось купувати, якщо холодильник і так весь їжею забитий, одяг у нас є – ти ж не гола ходиш, а ці всі косметичні штучки потрібні більше тобі, а не мені, – їдко кинув Сергій, ігноруючи моє запитання.
– Ну, почнемо з того, що я – дівчина і живу на своїй законній території. І взагалі-то я якраз уже половину зібрала на початковий внесок, незважаючи на те, що заробляю вдвічі менше за тебе! – на цих словах у нього загорілися очі.
– Ти хоча б запропонував батькові ділити витрати навпіл. Впевнена, він теж у тобі хоче бачити чоловіка! І не ухиляйся від запитання. Куди ти витрачаєш зароблені гроші? Чому ми досі не живемо у своїй квартирі? – парирувала я.
– Та що ти все заладила: купи, де гроші… Чому я взагалі маю перед тобою звітувати?! – кинув чоловік і почав одягатися.
– Як це чому? Я твоя жінка, ми живемо в мого тата і їмо його продукти. Усе життя так будемо? Чи ти чекаєш, поки я накопичу необхідну суму, і сама візьму кредит? Зручно ж ти влаштувався! – відповіла я і розплакалася.
– Ну, гаразд, гаразд… Що ти, кохана? Куплю я ці продукти, – погодився він і обійняв мене.
Він дійсно кілька разів купив їх у холодильник, але потім усе знову повернулося. Так було доти, доки не стався один інцидент.
Якось мені терміново знадобився його комп’ютер, і на яку б сторінку я не клацала, постійно спливали вікна з пропозицією зайти в онлайн “ігри”. Мені це здалося дуже підозрілим, я згадала, як одного разу помітила на екрані його телефону якийсь промайнувший банер, дуже схожий на ці.
Ми довіряли одне одному і ніколи не чіпали особистих речей. Але мені не давали спокою думки; щось підказувало – це і є причина нахабної поведінки мого партнера…
Відтоді я не зводила очей з його мобільного. “Заходь! Випробуй удачу!” одного разу промайнуло на пристрої, поки молодий чоловік був у душі.
Я в нетерпінні натиснула на кричуще вікно. Моєму здивуванню не було меж! Він грав! Причому програвав суми, як я зрозуміла, вдвічі більші, ніж заробляв. Де він їх брав – залишається тільки здогадуватися.
– Ти граєш! – сказала я йому, коли він увійшов до кімнати.
Сергій стояв у подиві переді мною! Потім він подивився на мої руки і вирвав телефон.
– Та як ти смієш ритися в моїх особистих речах! – з божевіллям в очах відповів мені ігроман.
– Я думала, у нас немає особистих речей, а тільки спільні! Якщо ти не кинеш цю справу, то ми змушені будемо розлучитися. Не потерплю ігромана у своєму житті, – відрізала я.
Йому стало страшенно соромно. Сергій припав до моїх ніг і клявся, що кине займатися цією дурницею.
Минув ще час і, звісно, він так і не зміг розлучитися з цією згубною звичкою, продовжував грати і “зливати” туди купу грошей.
Ми з татом виставили його за двері, і відтоді більше він у моєму житті не з’являвся.
Не знаю, як склалася його подальша доля, але моя – найчудовішим чином. Тато зустрів чудову жінку, з якою ми одразу порозумілися і потоваришували; вона ж і познайомила мене зі своїм молодим колегою-начальником – моїм майбутнім чоловіком, який був частково копією батька – тим самим ідеалом.
