Акушерка принесла дитину в палату і поклала її в руки Діні. Та довго розглядала сина, перш ніж почати годувати його.
– Леро, а чому тобі не принесли дитину? – Діна дивилася в спину молодій сусідці по палаті, яка відвернулася до стіни.
– Відчепіться ви всі від мене! – Лера підхопилася з ліжка і вибігла в коридор.
Повернулася вона через кілька годин. Зібрала речі і пішла. Акушерка сказала, що відмовилася від дитини, залишила її в лікарні.
– У мене син! – Радів Олексій під вікнами палати.
– Так. А Лера відмовилася від дитини. Уявляєш? – розповіла Діна чоловікові.
– І що з нею буде тепер? – Олексій перестав посміхатися.
Діна спустилася на перший поверх, щоб зручніше було розмовляти через вікно.
– Що-що? Тут поки що буде, потім відправлять до будинку малюків, де таких малюків утримують. Якщо не усиновлять – до дитячого будинку відправлять. Шкода малюка. Тільки на світ з’явився, а вже нікому не потрібен, – поскаржилася Діна.
– Як вона могла кинути дитину? – Не міг заспокоїтися Олексій.
– Ось так. Їй тільки вісімнадцять виповнилося. Я не знаю, як би я в її ситуації вчинила. Я в її віці про дітей навіть не думала.
Олексій обурено дивився на дружину, припавши до вікна.
– Що ти кажеш?
– А що? Засуджувати легко. А ти міг би уявити себе з новонародженою дитиною на руках відразу після школи? Ось саме так. – Виправдовувала вчинок Лери Діна.
– Слухай, а давай візьмемо її? – раптом запитав Олексій.
Він і сам не знав, як це вирвалося у нього. Ні про що таке він до цієї хвилини і не думав навіть.
– Ти серйозно? Знаєш, я сама думала про це. Боялася запропонувати. Впораємося? Ми з Лєрою справилися майже одночасно. Я трохи раніше. Бачила її хлопчика. Здоровенький. Зовсім як наш, – поспішно говорила Діна.
– З ким поговорити? Як це все відбувається? – Серйозно зацікавився Олексій.
– Не знаю. Сходи до головного лікаря. Сюди тебе не пустять. – Діна помовчала. – Ти серйозно?
– Діна! – Через годину Олексій знову стояв під вікном палати. – Післязавтра тебе випишуть з двома синами, – оголосив він.
– Я думала, це складна процедура. Як тобі вдалося? – Здивувалася Діна.
– Вмовив. Все без нас зроблять. Тобі в довідці напишуть, що двох на світ привела. Мені потрібно встигнути зібрати багато документів, купити подвійну коляску, ще один комплект на виписку. Справ багато. Завтра забіжу. – Олексій помахав рукою і пішов.
На наступне годування Діні принесли ще одного малюка. Молока у неї вистачало.
Поки Діна лежала в лікарні, мати відразу двох малюків не здавалося такою вже страшною справою. Але вдома, коли доводилося не тільки годувати їх одночасно, а й сповивати, одягати на прогулянку, укладати спати, вона зрозуміла, наскільки це важко.
Але ні Діна, ні Олексій вголос не ділилися своїми сумнівами щодо прийнятого рішення. Свого сина вони з чоловіком назвали Костею, а прийомного – Сашком.
Олексій приходив з роботи і відразу ж брався допомагати дружині. Вони навчилися спати і їсти по черзі.
Оксану, якій щойно виповнилося чотири роки, на вихідні забирали до себе батьки Олексія. Мама Діни приїжджала до них, допомагала з малюками, даючи можливість їм трохи відпочити.
– Ви погарячкували, взявши ще одного хлопчика. – Нарікала мама. – Ви скоро прозорими станете.
– Нічого, потім легше буде, коли підростуть, – заспокоював тещу Олексій, хоча сам не вірив, що колись буде легше.
– Легше не буде. Хлопчаки. На них же горить все. Одяг купувати в подвійному екземплярі треба. Грошей потрібно скільки! – Мама хитала головою.
Батьки допомогали грошима. Якось поступово все владналося.
***
Минуло шість років.
– Льошо, забери хлопчиків із садочка сьогодні. Я після роботи на батьківські збори в школу. Не забудь. – Діна одягалася, попутно збираючи хлопчиків у садок.
– Добре. Не забуду. Давай, снідай швидше, підвезу тебе до школи, – сказав Олексій десятирічній Оксані.
– Правда? Я зараз. – Дочка вискочила з-за столу і побігла за портфелем.
Останнім часом у Олексія був гарний настрій. Вранці він поспішав на роботу. Місяць тому до них в офіс влаштувалася нова співробітниця – висока симпатична блондинка з довгими ногами і стрункою фігурою.
Чоловіки відразу почали залицятися до неї. А вона чомусь з усіх виділяла Олексія. Немов випадково, вони постійно стикалися в коридорі.
Підійшовши до ліфта після робочого дня, вони знову зустрілися. У руках Лера тримала велику коробку.
– Допомогти? – Відразу ж зголосився Олексій.
– Що там у вас?
– Дякую. – Лера з радістю і явним полегшенням віддала свій вантаж. – Набір посуду купила в обідню перерву.
Олексій не тільки підвіз Леру додому, але й підняв коробку в квартиру.
– Куди поставити? – запитав він, увійшовши до передпокою.
– Віднеси відразу до кімнати, якщо не важко. Я зараз каву зварю. – Лера пішла на кухню.
Олексій поставив коробку на журнальний столик і озирнувся. Було незвично опинитися в просторій квартирі, де під ногами не валялися іграшки, не чулися дитячі крики.
Лера підійшла безшумно і обійняла його за шию. Їхні губи зустрілися…
Потім він лежав, важко дихаючи, на великому ліжку, серед шовкових зім’ятих простирадл. Голова Лери спочивала на його плечі.
Здавалося, Олексій забувся на мить, але коли підняв руку і подивився на годинник, була вже шоста година вечора.
– Чорт! Мені потрібно бігти! – Він підхопився з ліжка. – Дружина просила забрати хлопчиків із садка.
Лера незадоволено дивилася, прикрившись простирадлом, як він гарячково одягався.
– Вибач. – Олексій кулею вискочив із квартири.
На майданчику дитячого садка гуляли тільки двоє хлопчиків. Сашко першим побачив його і кинувся з криком: «Тато!» Слідом вже мчав Костя.
Олексій вибачився перед вихователькою за запізнення. Всю дорогу хлопчики возилися на задньому сидінні, розповідали свої нехитрі новини, перебиваючи один одного.
Лежачи вночі поруч з Діною, Олексій думав, як викрутитися з ситуації, що склалася. Зараз він шкодував про свою хвилинну слабкість.
«Як я міг зрадити Діну? Занадто багато ми пережили разом. А хлопчики? А Оксана? Ні. Більше цього не повториться. Затемнення минуло. Завтра скажу Лері, що між нами більше нічого не буде.
Сьогоднішній вечір – помилка. Моя помилка. Я не зруйную сім’ю. Адже навіть не закохався. Якесь затьмарення настало…»
Олексій прийняв рішення і, нарешті, заснув.
Наступного дня він усіляко уникав зустрічі з Лерою. Але коли вийшов з роботи, вона чекала на нього біля виходу з будівлі.
– Підвезеш? – В її очах блиснули лукаві іскри.
– Підвезу. – Кивнув Олексій без посмішки.
Коли він зупинив машину біля її під’їзду, Лера поклала руку на його стегно і грайливо скосила на нього красиво підведені очі.
– Зайдеш? Або тобі знову потрібно забрати дитину з садочка? – напівжартома запитала вона.
– Ні. Знаєш, у мене троє дітей. Дочці десять, а хлопчикам шість.
– Близнюки? – байдуже запитала Лера.
– Майже.
– Як це? – Вона з цікавістю дивилася на Олексія, чекаючи пояснень.
– З дружиною , в лікарні, молода дівчина привела на світ хлопчика. Вона відмовилася від дитини. Ми з Діною взяли його з пологового будинку. Виховали, як свого, – чомусь раптом сказав правду Олексій.
Ніколи нікому не розповідав, а тут…
Лера змінилася на обличчі, прибрала руку.
– Не очікувала, що я багатодітний батько? – посміхнувся Олексій.
– Твоя дружина привела на світ дитину двадцять першого травня? Як ви назвали його? Того хлопчика? – Було видно, що слова давалися Лері з трудом.
– Сашком. Олександром.
Олексій уважно придивився до Лери. Світле волосся, блакитні очі… Він раптом усвідомив, що вони схожі з Сашком.
Хто бачив синів, обов’язково запитував, чому брати не дуже схожі. «Вони двійнята, а не близнюки», – зазвичай віджартовувався Олексій.
– Почекай… То ти його мати, правильно? Це ти його залишила в пологовому будинку? Як я відразу не здогадався. Леро… – Олексій хотів ще запитати її, але Лера вискочила з машини і зникла в під’їзді.
«Ну й справи. І чого це я раптом розговорився? Ніколи нікому не розповідав про Сашка, а тут, як чорт попутав. Базікало.
І що тепер? Що вона зробить? Раптом буде шантажувати? Спробує сказати Сашку, що вона його справжня мати? Що буде з ним? А з нами? І хто мене потягнув за язик! – всю дорогу додому він лаяв себе.
– Попередити Діну? А про решту теж? Ось базікало!»
Була п’ятниця. Олексій вирішив все обдумати за вихідні. «Навряд чи вона спробує побачити сина. Не наважиться ж прийти до нас додому? Швидше, спробує побачити Сашка на прогулянці в саду. І відразу його впізнає, можна не сумніватися».
У неділю ввечері він сказав дружині, що потрібно заправити машину, і поїхав до Лери. Не на роботі ж з’ясовувати стосунки. Але Лери вдома не виявилося.
Повернувшись, Олексій дивився на хлопчаків, які бавилися на підлозі. Худенький білявий Сашко. Костя вищий на зріст, з темнішим волоссям. Ніколи не сварилися. «Як їх можна розділити? А порівнювати? Ні, я заплачу їй будь-які гроші, скільки скаже, але сина не віддам».
У понеділок він потрапив вранці в затор і запізнився на роботу. Сам шукав зустрічі з Лерою. Але її не було на роботі. Дівчина, яка працювала з нею в кабінеті, сказала, що вона взяла розрахунок.
– Щось про сімейні обставини говорила. Ніби збиралася повернутися до Києва, – повідомила вона Олексію.
Від серця відлягло. «Але вона може в будь-який момент повернутися. Що тоді?»
Увечері він забирав хлопчаків з садка. Коли сідали в машину, неподалік, під деревом він помітив Леру. Злякався, що вона зараз підійде до них. Але жінка тільки дивилася на них.
Увечері Олексій все розповів дружині, коли діти вже спали. Не про зраду, а про свою балаканину.
– Про що я тільки думав? Якось само собою вирвалося. Вибач. Але вона звільнилася і поїхала до Києва.
– Сподіваюся. – Зітхнула Діна.
– Ти б її бачила. Сашко на неї як дві краплі води схожий. Вона запитала, як ми його назвали. Тут не може бути сумнівів. У відділі кадрів є копія її паспорта. Жила раніше тут. Кинула дитину і втекла до Києва.
Тут у неї батько залишився. Але у нього інша сім’я. Після відходу матері вона з ним не спілкувалася. Винаймала квартиру. Я у відділі кадрів дізнавався, – додав він, щоб пояснити, звідки стільки знає про нову співробітницю.
– І що тепер робити? – занепокоїлася Діна.
– А нічого. Вона за стільки років не шукала його, не намагалася побачити. Будувала кар’єру. Не розповів би, так вона нічого не дізналася б і зараз. Але звідки я міг знати? Такий випадковий збіг.
Олексій довго боявся, що одного разу Лера знову з’явиться в їхньому житті, заявить права на Сашка. Але вона не давала про себе знати, не шукала зустрічей з сином.
Діти виросли, роз’їхалися, хто куди. У Оксани і Кості вже свої сім’ї, діти. Сашко став справжнім красенем. Дівчат у нього було багато. Ніяк не міг вибрати одну.
Тільки тепер, коли діти виросли, Олексій перестав боятися появи Лери. Син дорослий, сам вирішить, як вчинити.
Коли брати роз’їхалися по різних містах, питання про їхню несхожість відпали самі собою. Їх більше ніхто не порівнював.
Олексій з Діною так і не розкрили таємницю появи на світ двійнят. Для них брати завжди були однаково рідними.
Спеціально для сайту Stories
