Ще місяць тому я й не могла подумати, що моє життя так різко зміниться. Я сиділа у своїй затишній квартирі, яку купила після кількох років наполегливої праці, і гортала журнал. З кухні долинав аромат свіжозвареної кави. Максим був відрядженні, мав повернутися за тиждень.
Я потяглася за улюбленою чашкою у шафці, але не знайшла її. Дивно, бо точно пам’ятала, що ставила її сюди. Може, поклала в посудомийку? Ні, і там її не було.
– Що тут діється?
Я почала методично обшукувати кухню.
Це було не перше зникнення моїх речей. Спочатку зникли мої улюблені сережки із сапфірами – подарунок батьків на двадцятип’ятиліття. Потім пропав шовковий шарф, який я привезла з подорожі Італією. А тепер ось і чашка.
Я дістала телефон і зателефонувала до чоловіка.
– Коханий, ти не бачив мою білу чашку із золотим обідком?
– Оленочко, ти знову щось втратила? — з усмішкою спитав він. — Мабуть, сама кудись переклала та забула. Ти ж у мене така розсіяна.
– Я не розсіяна! – обурилася я. — І взагалі останнім часом багато чого зникає.
– До речі, я тут подумав про ту бізнес-пропозицію. Пам’ятаєш, я розповідав? Мій друг відкриває мережу кав’ярень, потрібні інвестори. Якщо закладемо квартиру.
– Максе, ми вже обговорювали це, – перебила я його. – Я не хочу ризикувати квартирою.
– Олено, але ж це чудова можливість! Скільки мені можна у відрядженнях пропадати? Вкладемося, отримуватимемо пасивний дохід. Заживемо як королі!
Максим говорив це вже третій місяць. Ідея була привабливою — кредит під заставу квартири, вкладення у перспективний бізнес. Але щось мене зупиняло.
– Давай не зараз, гаразд? У мене за три дні відпустка починається, я їду на море. Повернуся – обговоримо.
– Одна їдеш?
– А з ким? Ти ж лише за тиждень повернешся.
Ми ще трохи поговорили і попрощалися.
Я подивилася на порожнє місце в шафі, де мала стояти чашка, і рішуче попрямувала до спальні.
Дістала із сумки коробку. Ці зникнення не могли бути випадковістю, тож перед відпусткою купила кілька маленьких камер. Може, я параноїк, але хочу знати, куди зникають мої речі.
Згадала, як познайомилася з Максимом. Це було як у казці — випадкова зустріч у кафе, його чарівна посмішка, компліменти.
Він здавався ідеальним — уважний, дбайливий, із гарною роботою. Через три місяці зробив пропозицію, а я, як закохане дівчисько, погодилася. Мама тоді здивувалася такому поспіху, але я була впевнена у своєму виборі.
Встановивши камери у різних кутах квартири, я сіла перевірити трансляцію на телефоні. Все працювало чудово – гарний огляд, чітка картинка. Тепер можна було спокійно їхати у відпустку.
Того вечора я довго не могла заснути. Чомусь згадалася наша перша розмова про фінанси, коли Максим запропонував продати мою стару машину.
– Навіщо тобі ця розвалюха? – казав він. – Давай купимо нову, сучасну.
Я погодилася, хоча машина була у відмінному стані. Просто хотілося зробити приємне чоловікові.
Вранці прокинулася з поганим передчуттям. Списала це на передвідпускне хвилювання і почала збирати валізу. Попереду на мене чекали море, сонце і два тижні повного релаксу.
Я й не підозрювала, що ця відпустка змінить усе моє життя.
Перед виходом знову перевірила камери та їх підключення до сервера. Все працювало бездоганно. Я могла будь-якої миті подивитися, що відбувається в квартирі, навіть перебуваючи за тисячі кілометрів.
Я лежала на шезлонгу, насолоджуючись теплим бризом та шумом прибою. Навколо панувала атмосфера безтурботного відпочинку – сміх дітей, музика з прибережних кафе.
Діставши телефон, я відкрила програму для перегляду камер.
На першому записі нічого цікавого – порожня квартира. Але ось у вівторок… Я побачила, як відчиняються вхідні двері, і до квартири заходить Валентина Петрівна.
Нічого дивного, свекруха має запасний комплект ключів. Але слідом за нею…
– Максиме? — я мало не випустила телефону.
Він має бути у відрядженні. Я ввімкнула звук.
– Ну що, синку, коли вже вмовиш свою благовірну на кредит? — Валентина Петрівна вмостилася у кріслі, закинувши ногу на ногу.
– Працюю над цим, мамо. Вона вже майже згодна.
– Майже? — фиркнула свекруха. — З минулою дружиною ти не так довго порався.
У мене перехопило подих. Минулою дружиною?
– Мамо, тут інше. Олена має квартиру у власності, машину. Все потрібно зробити обережно.
-Обережно він робитиме! – пролунав жіночий голос, і в кадрі з’явилася молода брюнетка. — Щось надто довго ти з нею пораєшся, Максику. Чи не закохався часом?
Я дивилася на незнайомку як заворожена. Струнка, яскрава, впевнена в собі.
– Аліно, не починай, — скривився Максим. – Я роблю все, як ми домовилися.
– Тату! — у кімнату влетіли двоє дітей років п’яти-шести.
Максим підхопив їх на руки, поцілував. Я не могла повірити своїм очам. Чоловік мене весь час обманював.
– Максе, нам потрібні гроші, — продовжувала Аліна. — Діти до школи незабаром підуть, а ти все тягнеш із цією простушкою.
– Та не кажи, — підтакнула свекруха, — таку дурепу знайти — це ще треба було постаратися. Відразу видно провінціалка. Ні стилю, ні смаку.
– Проте з квартирою та машиною, — хмикнув Максим.
Аліна підійшла до моєї шафи, почала перебирати речі.
– О, непогана блуза. Чи можна я візьму? Все одно їй уже не знадобиться.
– Бери, що хочеш, — махнув рукою Максим.
Я вимкнула запис. Все стало на свої місця — зниклі речі, раптові відрядження чоловіка, його наполегливі вмовляння взяти кредит.
Згадався наш медовий місяць. Максим тоді сказав: “Я не вірю, що зустрів таку чудову дівчину. Це доля!”. А я, дурненька, розтанула від його слів.
Тепер я розуміла – він професійний аферист. Знаходить самотніх дівчат із майном, зачаровує їх, одружується, а потім… Що сталося з тією першою дружиною? Залишилась ні з чим?
Я підвелася з шезлонгу і пішла вздовж берега. Потрібно було провітритися, зібратися з думками та ухвалити рішення. Усередині все кипіло від злості та образи. Півроку вдавання, брехні, маніпуляцій.
Увечері на пляжі була вечірка.
Я сиділа за барною стійкою, коли до мене підійшов симпатичний чоловік.
– Пригостити вас?
– Чому б і ні, – посміхнулася я. – Сьогодні особливий день.
– Правда? І що ж у ньому особливого?
– Сьогодні я починаю нове життя. Знаєте, іноді треба втратити все, аби зрозуміти, наскільки ти сильний.
– Філософськи міркуєте, — зауважив незнайомець.
– О, ні, я налаштована дуже практично, — мій сміх пролунав несподівано жорстко. — Просто зрозуміла одну просту істину: якщо тебе зрадили, помста має бути… елегантною.
Чоловік підняв брову від подиву, але я вже почала збиратися.
– Дякую за компанію. Піду готуватись до повернення додому.
Повернувшись у номер, я відкрила ноутбук і почала складати план. Ні, я не збиралася влаштовувати істерик чи скандалів. У мене була ідея краща.
Насамперед зателефонувала своєму знайомому юристу.
– Привіт, Павло. Мені потрібна консультація. Тільки давай без зайвих питань.
А потім розіслала всім друзям та знайомим повідомлення про те, що терміново продаю квартиру. Несподівано на пропозицію відгукнувся мій однокласник. Я не бачила його зі школи.
Останні дні місяця пролетіли, як один день. Я діяла чітко за планом, немов акторка у добре зрежисованій п’єсі.
Чоловік знов поїхав у ” відрядження”, ми навіть не встигли побачитися.
– Мамо, я вирішила переїхати в інше місто, — сказала я під час телефонної розмови.
– Оленочко, але як же так? — у голосі мами чулося занепокоєння. — А що Максим каже?
– Можна сказати, це його ідея, – я невесело посміхнулася. — Не хвилюйся, все буде добре.
– Доню, ти якась дивна останнім часом. Щось сталося?
– Ні, мамо. Просто… іноді життя подає сюрпризи. І треба навчитися відповідати тим самим.
Зустріч із Семеном пройшла саме так, як я й очікувала.
Він мало змінився зі школи — такий самий велетень з важким поглядом. Пам’ятаю, як у десятому класі він провчив двох старшокласників, які чіплялися до дівчат. Після цього його боялася вся школа.
– Виходить, продаєш квартиру? – прогудів він, оглядаючи кімнати.
– Так, переїжджаю. Щоправда, є один нюанс — мені потрібно місяць, щоби вивезти речі.
– Без проблем, — знизав плечима Семен. – Головне, ціна нормальна.
Коли всі документи було підписано, я зателефонувала Максимові.
– Коханий, мені треба поїхати на пару днів до подруги, — промуркотіла я в слухавку. — Але я залишила тобі сюрприз.
– Правда? — у його голосі звучала щира цікавість. – Який?
– Дізнаєшся, – загадково відповіла я. — До речі, я так скучила. Чекаю не дочекаюсь, коли ти повернешся.
– І я скучив, Кохана. Знаєш, я досі не вірю, що доля подарувала мені таку чудову дружину.
Я заплющила очі, стиснула кулаки так, що нігті вп’ялися в долоні. Було гидко чути ці фальшиві зізнання.
– Так, доля та ще жартівниця, — процідила я крізь зуби, але відразу схаменулась і додала медовим голосом: – Кохаю тебе, бувай!
Останній дзвінок був свекрусі.
– Валентино Петрівно, я випрала ваші речі. Можете забрати.
– Ах, Оленочка, дякую! Ти така дбайлива невістка.
– Та що ви, це такі дрібниці, — я посміхнулася, уявляючи її лицемірну усмішку. – Головне – сім’я.
Я знала, що Максим повернеться ввечері — він завжди приїжджав в один і той самий час. На плиті я залишила його улюблену страву, на столі записку: “Любий, кохаю тебе! У ванній новий шампунь, тобі сподобається. Але це ще не сюрприз. Готуйся!”
Сама ж сіла в поїзд, що прямує до іншого міста. У купе було душно, але я почувала себе чудово. Так і уявляла, як зараз розгорнуться події у квартирі.
Максим повернувся додому у звичний час. Вловивши аромат печені, усміхнувся і дістав телефон.
– Аліно, все йде за планом. Наївна готує мені сюрприз, уявляєш?
– І що за сюрприз? – хмикнула Аліна.
– Та яка різниця! Головне, скоро все вирішиться. Розлучуся з нею, заберу гроші за квартиру, ще й на машину права пред’явлю при розподілі майна.
– Ти впевнений, що вийде з машиною?
– А чому ні? Купила під час шлюбу — отже, спільно нажите майно.
– Ну дивись.
– Все буде добре! — запевнив Максим. – Піду в душ, спробую новий шампунь, що вона залишила. Потім передзвоню.
Він пройшов у ванну, увімкнув воду і почав намилювати голову, наспівуючи якусь пісеньку. У цей момент вхідні двері відчинилися.
– Не зрозумів? – прогарчав Семен.
Двері різко відчинилися. Максим здригнувся, судорожно намагаючись прикритися шторкою.
– Ти хто такий? — заревів Семен. — Що робиш у моїй квартирі?
– Це моя квартира!
– Геть звідси! — Семен схопив його за плече. – Швидко!
– Стривай, тут якась помилка…
– Єдина помилка — це те, що ти й досі тут! — Семен виштовхав Максима у під’їзд.
У цей момент сходами піднімалася Валентина Петрівна.
– Синку, що відбувається? – Вона застигла з відкритим ротом. — Господи, що з твоїм волоссям?
Максим почав чіпати своє волосся, не розуміючи, в чому проблема.
– Ти рудий… — приголомшено промовила свекруха. — Чому мої речі валяються на смітнику? — обурено вигукнула вона. — Я щойно звідти! Уявляєш, якась жінка безпритульна приміряла мою улюблену сукню!
– Які речі? До чого тут речі? — Максим схопився за голову, через що рушник мало не впав. – Вона продала квартиру!
– Як продала? — очі Валентини Петрівни розширились від жаху.
– А то й значить, – прогудів Семен, виходячи з квартири. – Купив я її. За всіма правилами, із документами. А ви тут незаконно перебуваєте. Тож раджу швидше забратися, доки я поліцію не викликав.
Олена посміхнулася і замовила у вагоні-ресторані каву. Зробила ковток і вперше за довгий час щиро засміялася.
Вона дістала телефон ,відкрила чат із мамою:
” Мамо, я як облаштуюся, одразу приїду до вас. Максим не приїде. Я потім все поясню”
На душі не було ніякої злості, чи образи,вона все відпустила.
