— Збирай речі й забирайся геть.
— Як ти смієш так зі мною розмовляти?! — обурилася Вікторія.
— Смію! Бо це мій дім!
Через пів години вона вже стояла у дверях із валізами.
****
— І це твій хлопець? Скільки йому років? Чим він займається? — Віка витріщила очі, розглядаючи фото хлопця своєї двоюрідної сестри.
— Так, мій. Його звати Андрій, йому двадцять вісім, і він має свій невеликий бізнес, — з гордістю промовила Марина.
— Ого… А де ви познайомилися? Скажи, раптом там ще залишилися такі красені.
— Навряд чи, — розсміялася Марина. — Андрій — постачальник компанії, де я працюю. Він приїхав у справах з іншого міста. Ось так ми й познайомилися…
Вперше побачивши Андрія в офісі, Марина завмерла. Її серце билося так сильно, ніби ось-ось вискочить із грудей.
У той момент вона й не підозрювала, що теж сподобалася чоловікові.
Того ж дня він зайшов до неї в кабінет і запросив на вечерю.
Пізніше, коли Марина розповіла родичам про свої стосунки з бізнесменом, ті спочатку не повірили.
— Ти, напевно, жартуєш? Не може бути, щоб такий чоловік звернув на тебе увагу, — говорили вони.
— Чому? — ображено запитувала Марина.
— Ти й сама знаєш. Подивися, який він високий, гарний, статний, а ще, напевно, розумний і впевнений у собі.
А ти — тиха й непомітна, та ще й із провінційного містечка. Ви з ним із різних світів.
— Ну і що? У кохання інші пріоритети! — парирувала дівчина.
Марина теж не вважала себе красунею. А ось Андрій був для неї майже Аполлоном.
Він був не просто симпатичним і розумним, а ще й добре заробляв, мешкав у Києві та справляв враження людини, яка звикла брати від життя все.
І все ж, попри різницю в зовнішності та матеріальному становищі, чоловік обрав саме її.
Коли молоді оголосила про заручини, родичі лише ахнули.
— Пощастило тобі! Такого чоловіка знайшла!
А Віка, двоюрідна сестра Марини, не приховувала заздрості:
— Взагалі не розумію, що він у тобі знайшов. Ти його не заслужила! Ну нічого, пограється з тобою й кине. Ось побачиш.
Марина вважала за краще не сперечатися з Вікою, адже це було марно. Двоюрідна сестра була її повною протилежністю: ефектна, гостра на язик і одержима соціальними мережами.
Щодня Вікторія викладала свої фото то в купальнику, то в відвертих образах, то взагалі в стилі ню.
Вона регулярно збільшувала губи, нарощувала вії та нігті, ходила в спортзал і демонструвала все це так, ніби чекала, що натовп шанувальників ось-ось впаде до її ніг.
Віка ніколи не приховувала, що мріє вийти заміж за багатого чоловіка.
— Ось побачите, скоро на мене зазіхне якийсь олігарх, приїде за мною і відвезе на віллу біля моря, — повторювала вона знову і знову.
Але багаті чоловіки не поспішали виконувати її мрії. У Віки не бракувало шанувальників.
Вони знайомилися з нею через соціальні мережі, запрошували на побачення і навіть гарно залицялися. Але далі флірту та близькості справа не йшла.
І ось коли вона дізналася, що її сестра виходить заміж за бізнесмена і переїжджає до нього, Віка ледь не задихнулася від заздрості.
— Як же несправедливе життя! — вигукувала вона на їхньому весіллі, не приховуючи свого невдоволення.
Минув рік. Незважаючи на похмурі пророцтва Віки про те, що Андрій незабаром кине Марину, нічого подібного не сталося.
Подружжя, як і раніше, жило разом, працювало, подорожувало, будувало плани й виглядало абсолютно щасливим.
А Віка залишалася такою самою метеликом-одноденкою. Чоловіки охоче нею цікавилися, але не бажали залишатися поруч надовго.
Одного разу Вікторія зателефонувала Марині.
— Сестричко, привіт! Як у тебе справи? У мене є одне прохання…
Допоможи, будь ласка! — голос Віки звучав незвично м’яко, і Марина відразу насторожилася.
— Що сталося?
— Я збираюся до столиці. Хочу вступити до університету, а жити мені ніде. Можна я трохи побуду у вас? Зовсім недовго.
Як тільки вступлю і мені нададуть місце в гуртожитку, я відразу виїду.
Марина хотіла відмовити сестрі, адже вона надто добре пам’ятала всі її уїдливі слова про них з Андрієм.
Але за кілька годин їй зателефонувала бабуся, потім дідусь, а слідом за ними й решта родичів.
Кожен просив про одне й те саме:
— Ну що тобі шкода? Прихисти сестру хоч на кілька тижнів. Ми навіть гроші тобі надішлемо!
Зрештою Марина поступилася, але від грошей відмовилася.
Через кілька днів Вікторія вже стояла на їхньому порозі з двома величезними валізами.
— Привіт, сестричко! Дякую, що прийняла! — радісно вигукнула вона й безцеремонно увійшла до квартири.
Перші дні все проходило відносно спокійно, але поступово гостя почала поводитися надто вільно.
Одного разу Марина вийшла на кухню, щоб допомогти чоловікові приготувати сніданок, і побачила там не тільки Андрія, а й Віку.
На сестрі були короткі шорти й майка, під якою явно не було білизни.
Марині не сподобався зухвалий вигляд Вікторії, але роздувати конфлікт вона не стала.
Лише пізніше, після сніданку, вона відвела сестру вбік і тихо сказала:
— Ти тут у гостях. І живеш не з подругами. Будь ласка, одягайся пристойно.
— Та годі тобі, адже літо! Спекотно! Хочеш, щоб я знепритомніла від перегріву? — безтурботно відмахнулася Віка.
Марина сподівалася, що сестра прислухається до її прохання, але наступного дня помітила, що одягу на Вікторії стало ще менше.
Шорти дівчини кудись зникли, і тепер вона ходила по квартирі в довгій футболці, яка ледь прикривала стегна.
Тоді Марина не витримала:
— Може, все-таки одягнеш щось нормальне? Якщо у тебе немає піжами, я дам.
— Та що тут такого? Я ношу те, у чому мені зручно. Думаю, Андрію теж подобається, — незворушно відповіла Віка.
І тут Марина зрозуміла, що задумала її ефектна сестричка. Справа була зовсім не в спеці. Віка намагалася звабити її чоловіка.
Причому робила вона це майже відкрито. Дівчина постійно крутилася поруч з Андрієм, посміхалася йому, сідала поруч, коли той працював за комп’ютером, грайливо поправляла волосся й усіляко намагалася привернути його увагу.
Усе це Марина бачила, але вигнати сестру не наважувалася. Вона уявляла, який шквал докорів обрушиться на неї з боку родичів.
Їй одразу ж почнуть дзвонити й говорити, що вона безсердечна і що так з рідними не поводяться.
А Віка тільки цього й чекала. Вона напевно виставила б сестру ревнивою істеричкою.
Тому Марина терпіла. До одного вечора…
Того дня вони з Андрієм пішли на роботу одночасно, але зазвичай чоловік повертався додому раніше.
Однак цього разу обставини склалися інакше. В офісі, де працювала Марина, відключили електрику, і всіх співробітників відпустили.
Вона повернулася додому за пів години до приходу чоловіка. Ледь відчинивши двері, Марина почула тиху музику, що долинала зі спальні.
У грудях неприємно стиснулося. Жінка підійшла до дверей, штовхнула їх і завмерла на порозі.
У їхньому подружньому ліжку лежала Віка — абсолютно оголена.
Побачивши сестру, Вікторія спочатку злякалася, а потім уїдливо посміхнулася:
— Ти чого так рано? Я, взагалі-то, Андрія чекаю.
У Марини від обурення перехопило подих.
— Ти з глузду з’їхала?! У тебе є совість?!
— Та кинь ти, чого так кипиш? Не впевнена в собі, чи що? Якби ти не прийшла раніше, то напевно застала б нас з Андрієм в обіймах.
Навряд чи він встояв би перед моєю витонченою фігурою.
Марина вже була готова вибухнути й накинутися на сестру, але в цей момент у замку прокрутився ключ — повернувся Андрій.
Побачивши Віку в їхній спальні, він одразу все зрозумів.
— Що це? — запитав чоловік, кивнувши на двоюрідну свояченицю.
— Вона на тебе чекала, — фи3ркнула Марина.
Андрій нервово відкашлявся і, дивлячись на родичку дружини, суворо промовив:
— Слухай сюди, метелик-одноденка. Ти, мабуть, вирішила, що можеш поводитися в нашому домі як завгодно, але сильно помилилася.
Віка почервоніла.
— Я просто…
— Не треба нічого говорити! Ми всі дорослі люди і прекрасно розуміємо, що тут відбувається.
Якщо ти думала, що зможеш мене обдурити й зайняти місце моєї дружини, то натрапила не на того.
Я кохаю Марину і ніколи не проміняю її ні на кого. Тим більше на ту, хто приходить у чужий дім і намагається зруйнувати чужу сім’ю.
— Та ні … Я зовсім не хотіла… — знову спробувала виправдатися Віка, але Андрій не дав їй договорити.
— Збирай речі й забирайся з нашої квартири. Тобі тут не місце!
— Як ти смієш так зі мною розмовляти?! — обурилася Вікторія.
— Смію! Бо це мій дім! І це моя дружина! — Андрій вказав на Марину. — А ти — людина, якій тут більше не раді!
Віка, ображена до глибини душі, підхопилася з ліжка й кинулася до своєї кімнати.
Через пів години вона вже стояла у дверях із валізами.
— Ви ще пошкодуєте! Я всім нашим родичам розповім, які ви підлі!
— Про себе не забудь! — крикнула їй услід сестра.
Наступного дня Марині почали дзвонити стурбовані родичі. Вона спокійно й без емоцій розповіла їм усе як є.
З огляду на репутацію Віки, нікому не потрібні були особливі докази. Тому й лайки майже не було.
А хтось із рідних навіть зізнався Марині, що Вікторія взагалі не планувала вступати до університету.
Вона спеціально приїхала до столиці, щоб пожити у сестри й спробувати звабити її чоловіка.
Віка була впевнена, що ефектної зовнішності, впевненості в собі та кількох кокетливих прийомів цілком достатньо, щоб звабити одруженого чоловіка.
Але вона прорахувалася.
Андрій виявився відданою, порядною людиною і дивився не лише на зовнішню оболонку.
Для нього були важливі й інші якості жінок: розум, доброта, щирість і вірність. Саме такими якостями володіла Марина.
Усе життя їй втовкмачували, що вона «неприваблива», якій неймовірно пощастило зустріти заможного чоловіка.
Але правда була в іншому: не їй пощастило з Андрієм, а йому пощастило з нею.
