Піджимаючи босі пальчики ніг, маленька Танюша вибралася зі свого ліжка. Їй не спалося, тому що за стіною дівчинка чула схлипування мами.
Мама сильно плакала і Тетяна знала чому. Сьогодні ввечері мама сильно посварилася з татом.
Тато пішов. Коли вони сварилися, лунали незнайомі для чотирирічної Тані слова. «Розлучення», «зрада» і ще дещо. Але те, що у тата скоро з’явиться на світ інша дитина, дівчинка зрозуміла.
Дитина — це такий малюк. Незрозуміло тільки, як він може з’явитися у тата без мами. Дівчинці багато чого було незрозуміло. І лякали схлипування мами за стіною.
Вона тихо увійшла в темну мамину спальню і підійшла до ліжка.
-Мамо, – тихо покликала дівчинка.
Жінка до неї повернулася, з мокрими очима.
-Чому ти не спиш, донечко, – постаралася взяти себе в руки жінка.
-Я чую, як ти плачеш, мамо.
Таня залізла на ліжко матері, і та посунулася, вкриваючи доньку ковдрою.
-Я не буду плакати, давай спати.
-Мамо, а що таке розлучення?
Таня почула, як мати важко зітхнула. Не хотілося пояснювати, але треба, адже Таня буде питати, куди подівся тато.
-Танюшо, ми з твоїм татом тепер будемо жити окремо. Так буває. Це не означає, що він перестане бути твоїм татом. Він буде приходити, спілкуватися з тобою. Просто ми з ним перестанемо бути чоловіком і дружиною.
-А інша дитина? Мамо, я чула, у тата буде інша дитина. А як вона може з’явитися на світ без тебе?
Питання було ще складнішим. Дівчинка відчула, як під ковдрою мама напружилася, розмірковуючи, як таке пояснити маленькій чотирирічній дівчинці.
-Знаєш, так іноді буває, – почала вона здалеку, – чоловік і жінка живуть разом. А потім чоловік може знайти собі іншу тітоньку. Жити вже з нею. Так і вийшло. Твій тато зустрів іншу тітоньку. І це у них тепер буде дитина.
-Через це ти плачеш, – шепотіла Танюша. – Не хочеш, щоб у тата з тіткою була ще дитина?
-Твій тато, він… – не витримавши, хотіла вилаятися жінка, але осіклася. – Я більше не буду плакати, донечко. Давай спати. Те, що у нас з татом сталося, на тобі не позначиться.
Хоч Тані було тоді чотири рочки, вона запам’ятала цю розмову з мамою. Мама обіцяла, що на ній це ніяк не позначиться. Але як могло таке не позначитися, коли все життя миттєво перевернулося з ніг на голову?
Батько пішов до іншої жінки,яка чекала від нього дитину. Але як би там не було, він був годувальником сім’ї. Непогано заробляв. І після його відходу, мама Тані почала відчувати гостру нестачу грошей.
Аліменти не рятували. Жінці довелося шукати другу роботу.
Дідусь з бабусею, батьки мами Тетяни, жили дуже далеко в селі і на їхню допомогу розраховувати не доводилося. Але ж були й інші бабуся з дідусем – батьки тата.
Помучившись трохи і зрозумівши, що не справляється мама – Ольга, звернулася до них, вирішивши дізнатися їхнє ставлення до того, що відбувається.
У баби Валі і діда Дмитра була величезна трикімнатна квартира, яка здавалася для маленької Тані хоромами.
У цій квартирі для дівчинки було багато величезних куточків, і вона любила бувати у бабусі з дідусем, не розуміючи, чому вони так довго до них не приходили.
Ольга привела Таню і прямо в передпокої, не роззуваючись, запитала свекруху, яка відкрила їй двері:
-Валентино Іванівно, я думаю, ви в курсі того, що сталося? Олег пішов від нас, і зараз ми в процесі розлучення. Виявилося, що у нього є інша, і вона скоро приведе на світ дмтину.
-Так, я все знаю, – сплеснула руками Валентина. – Якщо ти думаєш, що я його схвалюю, ти помиляєшся. Але це вже сталося, і Олег мій син. Я не збираюся припиняти з ним спілкуватися. З ним і з його новою жінкою.
-Це я і так зрозуміла, – криво посміхнулася Ольга. – Мене цікавить інший момент. Чи можу я іноді приводити до вас Танюшу? Я знайшла другу роботу вечорами, а Таню одну залишити не можу. Голову вже зламала, що робити?
-Тоді не треба було ламати. Звичайно ж, ти можеш приводити Тетяну до нас. Правда, Дмитре? – запитала свекруха чоловіка, який визернув з кімнати.
– Таня наша онука, і ми її любимо. Як би там у вас з Олегом не склалося, в цьому плані нічого не змінилося.
Тані набридло слухати дорослі розмови. Вона стояла в передпокої, задерши голову і переводила погляд з бабусі на маму, відчуваючи між ними напругу. А з кімнати посміхався дідусь Дмитро і махав їй рукою. Танюша скинула з ніг черевички і побігла до дідуся. Вона вже встигла скучити за той час, що мама не приводила її сюди.
Після розлучення батьків Таня стала бувати у баби Валі і діда Дмитра набагато частіше. Мама приводила її і залишала, не заходячи в квартиру з делікатності.
Ольга не хотіла зустріти тут колишнього чоловіка.
А він бував у батьків. Бував не один, а зі своєю новою жінкою з великим животом. Жінка фиркала на Таню і робила вигляд, що її не існує. А тато, начебто, розмовляв, як і раніше.
Потім у тата з тіткою з’явився на світ Стасик. Спочатку Стасик не бував у бабусі з дідусем один, а коли почав підростати, його теж стали залишати у баби Валі.
Стасик Таню не любив, мабуть, мама його налаштувала. З віком дівчинка почала це розуміти. За великим рахунком їй було все одно, адже баба Валя з дідом Дмитром ставляться до неї як і раніше.
Коли Тані було десять років, вона випадково почула розмову бабусі з новою дружиною тата.
-Дівчинка вже достатньо велика для того, щоб залишати її вдома одну. Не розумію, чому Ольга продовжує тягати її до вас? – висловлювала бабі Валі жінка.
-Та що ж тут незрозумілого? – зробила круглі очі Валентина. – Таня наша онука, така ж, як Стасик. І ми не хочемо припиняти з нею спілкування. Мені завжди за радість, коли Танюша тут буває. Вона росте справжньою помічницею. Вже й підлоги навчилася мити.
– Вам що, підлоги нікому помити? – психовала мама Стасика. – Якщо хочете, скажіть, я помию. Але мене дратує присутність дівчинки в цій квартирі. Це якось неправильно. Ми з Олегом чоловік і дружина. Стасик ваш онук.
Він повинен бути вам ближче. Ось йому скоро виповнюється шість років. А що ви йому подаруєте? Ви ж витратили гроші на день народження Тані.
-Не переживай, – заспокоювала жінку Валентина. – Ми з чоловіком відклали грошей, і Стасик отримає гідний подарунок. А що ми там Тані подарували? Новий портфель до школи. Це навіть не зрівняється з тим сюрпризом, який ми готуємо для онука.
Таня стояла в передпокої, збираючись увійти до кухні, де відбувалася розмова жінок, та так там і завмерла, почувши, що мова йде про неї.
При останніх словах бабусі їй стало дуже прикро, і дівчинка смикнулася, щоб піти. Штовхнула вішалку і загреміла.
Баба Валя визирнула з кухні і змінилася на обличчі. Їй стало неприємно, що онука все почула. Вона взяла дівчинку за руку і відвела в спальню. Там закрила за собою двері і зашепотіла:
-Танюшо, ти не звертай уваги на всі ці розмови. Дружина твого татка, бачиш яка, з характером. А я не хочу ні з ким сваритися. Нехай ми Стасику подаруємо побільше. Адже не в грошах щастя! Ми любимо вас однаково.
Незважаючи на образу, Танюша посміхнулася. Бабуся не обманює. Вони з дідусем люблять її не менше, ніж Стасика. Ну і нехай йому подарунок кращий подарують. Плювати!
Так Таня думала в десять років і продовжувала думати далі. Навіть коли в тринадцять, на день народження, отримала 500 гривень, в той час як Стасику бабуся з дідусем купили дорогий швидкісний велосипед.
“Не в грошах щастя, а в ставленні”, – думала дівчинка.
Вона продовжувала бувати в будинку баби Валі та діда Дмитра практично щодня, хоча мама вже не працювала на двох роботах.
Та й якщо що, Таня могла чудово залишатися вдома сама. Але бабуся з дідусем завжди їй так раділи. Тим більше, їм потрібна була допомога.
Підростаючи, Таня навчилася прибирати у великій трикімнатній квартирі. Вона робила це так, що бабуся не могла намилуватися на неї.
-Яка ж ти молодець, Танюшо. Ні пилинки, ні смітинки, а підлоги як вимиті! Я б сама так не змогла. Та й здоров’я вже не те.
До чотирнадцяти років у житті Тані відбулися зміни. Якось увечері, повернувшись від бабусі, вона застала маму не одну. Мама зніяковіла, бо думала, що Таня пішла з ночівлею.
Зніяковіла і представила дочці чоловіка.
-Танюшо, познайомся, це дядько Слава. Ми з ним зустрічаємося.
У чотирнадцять років Таня прекрасно розуміла значення слова «зустрічаємося», але дядько Слава їй не сподобався. Худорлявий чоловічок з похмурим виразом обличчя непривітно кивнув дівчинці. Його тьмяні очі явно не висловлювали радості від її появи.
Таня буркнула щось на кшталт «приємно познайомитися» і пішла до своєї кімнати.
Так і пішло. Дядько Слава з того моменту став часто бувати у них, а потім і зовсім переїхав. Переїхавши, почав висловлювати претензії. Чоловікові не подобалося, що вони з Ольгою сплять у залі, в той час як у Тані своя окрема кімната.
-Було б справедливо, якби у нас з тобою була спальня. А ось дівчинка може і в залі поспати.
Так він і називав її «дівчинка», дуже рідко звертаючись по імені. І розмови ці спеціально починав при Тані.
Ольга фиркала на співмешканця і винувато дивилася на дочку. Але це тільки спочатку. Поступово В’ячеслав втовкмачив їй у голову несправедливість проживання дівчинки в окремій кімнаті і вона вже не дивилася на дочку винувато, а якось запитливо.
Таня швидко зметикувала, в чому справа. І якось, коли дядько Слава в черговий раз завів свою платівку, сказала:
-Якщо хочете, займайте мою кімнату. Я можу спати і в залі.
Неприємно було бачити, з якою радістю мама вчепилася за слова Тані. Було видно, що жінка чекала їх давно і якби Таня не сказала, рано чи пізно, це б запропонувала сама Ольга. Ось так, поволі, дядько Слава змушував Таню відчувати себе зайвою у власному домі.
Ні, мама, звичайно ж, як і раніше любила свою дочку і Таню ні в чому не дорікала.
Але, судячи з усього, вона полюбила і В’ячеслава і дуже боялася його втратити. Всі недвозначні нападки чоловіка на свою дочку Ольга намагалася згладжувати.
Таня все рідше і рідше стала бувати вдома. Ночувала у подружок, у бабусі з дідусем. Коли закінчила дев’ять класів, вступила до коледжу і пішла жити в гуртожиток.
Так було простіше, хоча і було трохи прикро, коли мама не почала її відмовляти від виходу з дому.
Дядько Слава сяяв, відчувши себе господарем, а під час візитів Тані додому давав їй зрозуміти, що вона тепер тут лише гостя. Живучи в гуртожитку, Таня подружилася з сусідкою по кімнаті і часто виливала душу подрузі:
-Розумієш, сім’я у мене начебто є. Є мама, батько, баба Валя з дідом Дмитром. І все одно, я весь час відчуваю себе на другому плані.
Для мами тепер на першому плані дядько Слава, для бабусі з дідусем Стасик.
Начебто вони люблять нас зі Стасом однаково, але в матеріальному становищі це виражається дуже по-різному.
Я тобі вже розповідала про подарунки на дні народження. Я вже не кажу про те, що Стасу і крім цього часто підкидають грошей.
-Так, а у тебе на вечерю тільки булочка, – сміялася подруга.
– Дуже несправедливо. Хоча, з одного боку, тобі щастить, у тебе цілих дві сім’ї. І без нічого ти точно не залишишся. А я, у мене одна мама.
Постійно вживає і сидить голодна. Я вже подумую, влаштуватися вечорами офіціанткою, щоб їй продукти купувати.
-Серйозно? А що, так можна? – здивувалася Таня. – Слухай, я б теж працювати пішла, мені гроші потрібні.
Ось так і вийшло, що ще навчаючись у коледжі, Таня почала підробляти, знаючи, що в житті їй доводиться розраховувати тільки на себе.
Вона закінчила навчання, орендувала квартиру і відразу ж пішла працювати перукарем у салон краси.
У Тані добре виходило, у неї з’явилися постійні клієнти, чайові. Дівчина мріяла, що коли-небудь відкриє свій салон, але для цього потрібно більше працювати і економити.
До того часу не стало дідуся Дмитра, і баба Валя почала здавати. Все частіше і частіше вона дзвонила онучці з проханнями прийти до неї переночувати, тому що вона погано себе почуває.
Таня на прохання завжди відгукувалася і, шкодуючи бабусю, бігла до неї щодуху.
Одного разу баба Валя попросила Таню прийти не в свою квартиру, а в квартиру її двоюрідної сестри. Коли дівчина туди приїхала, баба Валя дещо збентежено провела її в невелику кімнату, заставлену сумками з речами.
-Ось, я тепер тут жити буду.
Баба Валя весь час відводила погляд і Таня відчула недобре.
-Що значить – тут будеш жити? А твоя квартира? Що з нею сталося?
-Та нічого не сталося. Я подарувала її Стасику на вісімнадцятиріччя. Це все-таки серйозна дата і подарунок повинен бути особливим.
Таня проковтнула клубок образи, що миттєво з’явився в горлі. Коли їй виповнилося вісімнадцять років, бабуся подарувала їй тисячу гривень. Розмовляти не хотілося, але все-таки Таня продовжувала питати:
-Ну добре, ти переписала свою квартиру на Стасика. А тут ти як опинилася?
-Ти не подумай нічого поганого, Танюшо, – занепокоїлася баба Валя. – Мене ніхто не виганяв. Стасик захотів жити з дівчинкою, і я сама поїхала. Ну а що? Мені з сестрою веселіше.
-Не зрозуміла? Стасик захотів жити з дівчинкою у величезній трикімнатній квартирі і для тебе там місця не знайшлося?
-Кажу ж, я сама з’їхала. Вони молоді. Що мені у них під ногами заважати? Танюшо, ти б поміряла мені тиск. Щось мені зовсім недобре, – перевела тему Валентина.
Немов робот, Таня вимірювала бабусі тиск. Робила укол, пропускаючи повз вуха лестощі:
-Ти у мене така розумниця, Танюшо. І на перукаря вивчилася, і уколи робити вмієш. Що б я без тебе робила? – підлещувалася баба Валя, намагаючись загладити неприємний осад у душі дівчини, який залишився після звістки про те, що вона подарувала свою трикімнатну квартиру Стасику.
Таня мовчала і від бабусі постаралася піти якомога швидше. На вулиці вона набрала повні груди повітря, різко видихнула. Прикро! Знову дуже прикро, як було багато разів у житті. Не можна сказати, що Тетяна сильно розраховувала на цю квартиру, але все одно в глибині душі сподівалася, що вона дістанеться їм зі Стасом порівну.
Через день Валентина знову зателефонувала своїй онучці.
-Танюшо, слухай, у мене для тебе новини, – нервово хихикнула вона в трубку. – Ти знаєш, ми з сестрою все-таки не уживемося. Забери мене до себе. Я знаю, що ти живеш на орендованій квартирі. Нічого страшного.
Зрештою, ти ж моя улюблена онука, тобі мене і доглядати. Доведеться мені решту свого життя доживати з тобою.
-А ось і не доведеться, – гримнула в трубку Таня. – Знаєш що, бабусю? Я мовчала все життя. Мовчала, коли Стасик на дні народження отримував велосипеди і дорогі подарунки.
Мені було прикро, не приховую. Але ти завжди запевняла, що любиш нас однаково, і я втішалася цією думкою. Але тепер це вже занадто.
Про яку однакову любов може йти мова, якщо ти, ні на секунду не замислившись, віддала всю свою величезну квартиру Стасику?
Ніколи не думала, що це скажу, але не збираюся я тебе доглядати. Нехай доглядає той, кому ти відписала квартиру.
З шалено калатаючим серцем Таня поклала слухавку, не ставши вислуховувати, як верещить на тому кінці бабуся. Не минуло й п’ятнадцяти хвилин, як Тані зателефонував її батько.
-Тетяна, що ти робиш? Ти що, бабусю довела? Вона там ридає, у неї тиск підскочив. Швидко їдь до неї і вибачся. Бабуся стільки в тебе вклала.
Ніколи б не подумав, що ти така меркантильна. Адже вона могла перестати з тобою спілкуватися після того, як ми з твоєю матір’ю розлучилися, але не зробила цього.
-А знаєш що, тату, називай мене меркантильною, називай як хочеш, але з цього моменту у мене бабусі немає. Нехай Стасик біжить і робить їй уколи від тиску.
Таня відключилася і, не роздумуючи, занесла в чорний список номер бабусі і тата….Спеціально для сайту Stories
