Ольга Іванівна вважала, що в неї хороша сім’я: доросла красуня-дочка, чоловік – успішний підприємець. Але одного разу всі її ілюзії зруйнувалися. Ольга Іванівна йшла з магазину і раптово помітила чоловіка. Вона вже збиралася гукнути Федора Володимировича, але тут побачила, як до нього підбігла молода красуня. Повисла на шиї в чоловіка Ольги Іванівни і поцілувала. Федір Володимирович по-хазяйськи обійняв дівчину за талію і вони кудись пішли.
“Цього не може бути!”, – тільки й встигла подумати Ольга Іванівна, а потім свідомість відключилася. Прокинулася вона вже в лікарні.
Колись давно в їхній родині було кохання. Федора Володимировича не бентежило те, що дружина на п’ять років старша. Ольга Іванівна завжди підтримувала чоловіка. Завдяки їй він став успішним бізнесменом. Дружина буквально здувала з нього пилинки і втішала, якщо життя підставляло підніжку.
Потім з’явилася Катерина, яку Ольга Іванівна обожнювала і ростила, як принцесу. Рідні ж звикли до безкорисливої любові і сприймали її як належне.
Федір Володимирович, отримавши гроші і деяку владу, почав обтяжуватися постарілою дружиною. Уже тоді його коханки почали змінюватися, як картинки в калейдоскопі.
Катя ж виросла байдужою егоїсткою, яка звикла, що світ зобов’язаний крутитися навколо неї. Навіть вийшовши заміж за Олексія, вона не змінилася.
– Які діти? Ти з глузду з’їхав! Я не хочу псувати фігуру, а потім не спати ночами тільки тому, що маленькому чудовиську закортить покричати, – відмахувалася Катя, коли Олексій заговорював про спадкоємця.
Олексій тільки зітхав і сподівався, що з часом дружина одумається. Зате з Ольгою Іванівною, Катиною мамою, у Олексія були чудові стосунки.
Частково теща замінила йому матір, якої в Олексія не було. Більш душевної і теплої людини він не зустрічав у своєму житті.
А ось Федору Володимировичу з віком остаточно набридла дружина. Тим більше, у його житті з’явилася Оленка. Вона працювала секретаркою у Федора Володимировича, була молодшою за його доньку, мала приголомшливі довгі ноги і дивилася на шефа закоханими очима. Федір Володимирович обдаровував молоду коханку подарунками і зовсім перестав бути обережним.
Оленка ж уміло грала на почуттях Федора Володимировича. Вона знала, що той має дружину, але не вважала Ольгу Іванівну суперницею: немолода домогосподарка, яку давно вже час посунути в правах.
Тому, коли Ольга Іванівна потрапила в лікарню, Олена піднеслася духом: її шанси стати новою дружиною багатого “папіка” різко зросли.
Справи у Ольги Іванівни і справді були погані.
Виявляється, на вулиці в неї стався інсульт, який майже позбавив її можливості користуватися лівою половиною тіла. Та плюс до всього, лікар-невролог виявив у неї початкову стадію деменції. Ольга Іванівна помічала, що стала забувати якісь речі, але вважала, що в шістдесят років це нормально. Виявилося, що не зовсім…
Федір Володимирович, дізнавшись про діагноз дружини, вирішив поговорити з донькою. Адже потрібно ж було вирішувати, як бути з безпорадною жінкою.
– Катюшо, ти знаєш, наша мама зовсім здала. Мало того що їй потрібен догляд, вона ж тепер мало що може робити сама… Так у неї, виявляється, і з головою проблеми. Поки що вона майже нормальна… Але це справа часу. Я з нею сидіти не можу, ти сама розумієш. Ти, я думаю, теж не рвешся провести своє життя біля ліжка матері. Це нормально.
Доглядальницю наймати не хочу – не потрібна мені чужа людина в домі! – Федір Володимирович подивився на доньку.
– Я бачу тільки один вихід із цієї ситуації…
– Ти хочеш її спихнути в пансіонат для людей похилого віку? – поцікавилася Катя.
– Ну навіщо ж – спихнути… Влаштувати. Навіть можна розглянути платний варіант. Тільки недорогий. Не бачу сенсу витрачати зайві гроші. Мамі скоро стане взагалі без різниці де вона. Ти ж розумієш, у неї така хвороба. Тож давай ти займешся пошуком якогось бюджетного варіанта, – сказав Федір Володимирович.
– Добре – покопаюся в інтернеті. Тату, та ти не звинувачуй себе. Я вважаю, що ти маєш рацію на всі сто відсотків. Це неприємно, звісно, але давай не будемо лицемірити. Мама скоро стане відвертим тягарем. І потрібно її кудись прилаштувати. Нерозумно псувати своє життя, щоб стрибати навколо людини, яка скоро навіть впізнавати нас перестане! – усміхнулася Катерина.
Олексія на цю нараду близьких родичів чомусь не запросили. Напевно, визнали негідним, а може, просто боялися скандалу, знаючи, як він ставиться до Ольги Іванівни. Тому Олексія просто з порога поцікавився в Каті:
– Ну, про що з татом розмовляли?
– Ох, Льоша, наша мамуля після інсульту перетворилася на формений мотлох. Її скоро виписують, але додому ми вирішили її не тягнути: хто там буде з нею возитися?! Тато попросив знайти пансіонат для людей похилого віку подешевше, – відповіла Катя, перевзуваючись у капці.
– У неї ж до купи ще й деменція виявляється. Я не дуже вникала, що це за хвороба, але зрозуміла одне – у мамусі з головою біда. І з часом у неї є всі шанси перетворитися, якщо не на овоч, то на щось схоже.
Олексій не повірив своїм вухам: вони просто хочуть позбутися Ольги Іванівни.
– Я правильно почув?! Ви хочете засунути рідну людину в дешеву богадільню?! – зло перепитав Олексій.
– Та ви з татусем зовсім очманіли від жадібності?! Ольга Іванівна все життя про вас піклувалася, а як захворіла, ви її викидаєте на смітник?!
– Тільки не треба трагедій! Теж мені благородний лицар! – розлютилася Катя.
– Раз ти такий добренький іди й сиди з нею сам! Тільки тобі доведеться зняти квартиру для цього! Татові в будинку ви навряд чи потрібні, і мені також. Я не збираюся перетворювати свою квартиру на філію лікарні!
– Я не вірю, що колись одружився з тобою! – Олексій схопив куртку і вискочив за двері. Він поїхав у лікарню до Ольги Іванівни.
– Олексію, – блідо посміхнулася теща. – А від мене ось тільки-тільки Федір пішов… Сказав, що вони з Катею для мене якийсь пансіонат шукають. Не можуть додому взяти… Возиться зі мною нікому.
– Ох, Ольго Іванівно, недобре лаятися в жіночому товаристві, – зітхнув Олексій зі співчуттям, дивлячись на тещу.
– Мерзотники і жмоти наші родичі! Це м’яко кажучи. Але Бог їм суддя… Я не допущу, щоб вас засунули в якийсь убогий пансіонат!
– Так іншого виходу немає, Олексію. Федір ясно дав зрозуміти, що вдома мене не чекає. Куди ж мені діватися-то?! У мене справді є дуже непоганий будиночок за містом… Федя мені подарував, коли в нього тільки бізнес у гору пішов. Ну так я там одна жити не зможу. А на доглядальницю в мене грошей немає… – розгублено сказала Ольга Іванівна.
– Зате в мене є! Нехай Катерина буде хоч сто разів проти! Вона сама сказала, що якщо я хочу, то можу сам за вами доглядати, – вирішив Олексій.
– І доглядальницю наймемо, і я сам допомагати вам буду.
– Спасибі… – тихо прошепотіла Ольга Іванівна і заплакала.
Після лікарні Олексій відвіз тещу в її заміський будиночок і найняв помічницю Іру. Вона відразу сподобалася Ользі Іванівні: добра, спокійна, миловидна. А ще Іра була самотня, тому проводила багато часу в будинку Ольги Іванівни.
Сам Олексій оселився там же. Катя тільки пальцем біля скроні покрутила, коли Олексій повідомив їй про своє рішення.
– Не думала, що я заміжня за божевільним. У нього вдома красуня-дружина, а він готовий усе кинути й доглядати за немічною тещею! Та ще й на роботу тепер будеш добиратися вдвічі довше! – сварливо заявила Катерина.
– Катю, ти краще помовчи! А то коли ти відкриваєш рот останнім часом, мені хочеться тебе луснути! – відрізав Олексій.
Катерина ображено замовкла.
Незважаючи на всі старання Ірини та Олексія, “погані дні” в Ольги Іванівни стали траплятися все частіше. Тоді вона відсторонено дивилася у вікно, а коли до неї зверталися, окидала співрозмовника нерозуміючим поглядом. Вона й сама знала, що скоро може остаточно втратити зв’язок із цим світом. Тож поки розум її не покинув остаточно, Ольга Іванівна викликала нотаріуса і, не слухаючи жодних протестів Олексія, написала дарчу на свій будиночок і ділянку на його користь.
Ірині було дуже шкода Ольгу Іванівну, вона прив’язалася до жінки і не розуміла, як її могли кинути рідні.
– Як же чудово, що поруч опинився ти, – частенько говорила Іра Олексію.
– І ти… – посміхався він у відповідь.
Поступово їхня взаємна симпатія переросла в роман. Олексія бентежило тільки те, що він досі був одружений з Катею… Потрібно було з нею поговорити, але Олексій усе відкладав цю неприємну справу. Аж поки одного разу Катерина не заявилася в заміський будиночок.
– Як там мамуля? Ще жива? – поцікавилася Катя з порога.
– Ти тільки це приїхала дізнатися?! – розлютився Льоша. – А зайти поспілкуватися з матір’ю не хочеш?!
– А вона може ще спілкуватися? – здивувалася Катя. – Мабуть, не хочу… Не люблю старечого ниття.
– А чого ж приїхала тоді?! – поцікавився Олексій.
– Їхала повз, от і вирішила заскочити. Гаразд, бувай… – Катя махнула рукою і вийшла.
Тоді Олексій твердо вирішив подати заяву на розлучення: досить тягнути. Він був упевнений, що більше ніколи не захоче навіть бачити цю жінку. Як же пощастило, що Катя свого часу відмовилася від ідеї про дітей!
Розлучили їх швидко. Незабаром Олексій одружився з Іриною, а через належні дев’ять місяців у пари з’явилася Марійка.
У Федора Володимировича тим часом життя било ключем. Позбувшись хворої дружини, він цілком віддався своїм почуттям до Оленки.
Возив коханку на курорти, водив по ресторанах, купував дорогі прикраси. Він був настільки захоплений своїм новим життям, що зовсім закинув справи фірми. Бізнес тонув у боргах, але Федір Володимирович не звертав на це уваги.
Одного разу настав той день, коли він був змушений продати фірму.
Разом із фірмою з життя Федора Володимировича зникла і Оленка. Без грошей коханець не першої свіжості був їй нецікавий. Йдучи, Олена постаралася якомога болючіше вжалити, адже її плани на багате життя звалилися.
– У твоєму віці, Федю, нерозумно розраховувати на безкорисливе кохання. Ти не мав права розслаблятися. Як ти міг розтринькати фірму?! Чи ти думаєш, що я буду, як твоя дружина терпіти тебе “і в багатстві, і в бідності”?! Ні вже, звільни. Живи тепер один, як хочеш. – заявила Олена.
“От же молода стерво! А я старий бовдур!” – злився і на Оленку, і на себе Федір Володимирович. – Ну нічого, я ще на багато що здатний!”.
Щоб реанімувати своє розчавлене самолюбство, він навіть зустрічався з кількома своїми колишніми подружками. Пам’ятаючи про колишню щедрість Федора Володимировича, дівчата погоджувалися на зустріч, але щойно дізнавалися про його жалюгідне фінансове становище, зникали так само швидко, як і з’являлися.
Після чергового невдалого побачення Федір Володимирович самотньо сидів у порожній тихій квартирі: дочці не було до нього жодного діла, а дружину він зрадив. Але ж вона була єдиною жінкою, яка кохала його просто за те, що він є.
Коли почуття самотності сягнуло своєї межі, Федір Володимирович поїхав у заміський будинок, щоб просити вибачення у дружини.
Олексій зустрів його непривітно.
– Ви теж приїхали дізнатися, чи жива ще ваша дружина?
– Льошо, я розумію, що заслужив це… Але можна мені поговорити з Олею? – запитав Федір Володимирович і опустив очі.
– Поговорити-то, звичайно, можна… Тільки вона вас сьогодні навряд чи почує, – відповів Олексій.
З-за його плеча виглянула Іра, за руку вона тримала маленьку дівчинку. Здогадавшись, хто перед нею, вона сказала:
– Олексію, ми з Марійкою підемо квіти садити, а ти проводи гостя до Ольги Іванівни.
Олексій тільки зітхнув, але проводив Федора Володимировича на веранду, де в кріслі сиділа Ольга Іванівна і дивилася вдалину…
Того дня Федір Володимирович не зміг достукатися до дружини. Тепер він регулярно відвідував дивне сімейство: Іру, Марійку, Льошу і Ольгу Іванівну – жінку, яку він зрадив.
Льоша спочатку насторожено ставився до візитів Федора Володимировича. Але лід між ними розтопила Марія. Чимось їй був симпатичний цей сумний дідусь, який подовгу сидів біля бабусі Олі і щось їй говорив. Маша часто підходила до Федора Володимировича, брала його за руку і щиро жаліла:
– Дідусю, ти приходь ще! Бабуся Оля тебе обов’язково почує. І Федір Володимирович приходив.
Одного разу обіцянка малечі збулася… Федір у тисячний раз просив вибачення у дружини і одного разу в її очах промайнуло впізнавання:
– Федя?
– Так, Оленька! – Федір Володимирович був готовий заплакати від радості. – Пробач мене… Я цього не заслуговую, але так сподіваюся… Життя мене вже покарало: я літній і нікому не потрібний бовдур!
Це був останній раз, коли Федір Володимирович розмовляв із дружиною. За кілька місяців Ольга Іванівна пішла з життя…
Катя попрошатися з матір’ю не прийшла. У неї на той момент був новий молодий коханець і витрачати час на всілякі дурниці вона не бажала.
Федір Володимирович несміливо запитав у Олексія:
– Оленька нас залишила, але можна я буду зрідка вас відвідувати?
Олексій задумався, але Марія швидко вирішила питання.
– Нехай дідусь приходить, я буду за ним сумувати. – вона подивилася на батька.
– Приходьте, звичайно, Федоре Володимировичу, – посміхнулася Іра.
Олексій тільки кивнув.
– Якщо вже Ольга Іванівна змогла його пробачити, то ми теж спробуємо. Правда, Льошо? – сказала Іра, коли Федір Володимирович зник за воротами.
