“Та коли ж це скінчиться, сил моїх більше немає”. – Слава гнівно дивився на гору немитого посуду, залишену в раковині. Кілька секунд він роздумував над усім тим, що відбувається в їхньому домі останнім часом, а потім зрозумів, що час брати ситуацію у свої руки.
Олена і Слава вже давно мріяли про власне житло, одружені вони були давно, і думки про дітей дедалі частіше спадали їм на думку.
– Для такого серйозного кроку потрібна стабільність, раптом нас завтра звідси з’їхати попросять, і куди ми з дитиною поїдемо? – щоразу говорив Слава, коли Олена затівала розмову про дітей.
– Ти маєш рацію, але, коли ж це, нарешті станеться? Ми впахуємо з ранку до вечора, а до справи так і не доходить. – збентежено говорила Олена.
– Потерпи ще кілька місяців, влітку вже почнемо вибирати квартиру.
Слава не збрехав, і вже в середині липня подружжя стало володарями просторої двокімнатної квартири недалеко від центру.
– Тепер найскладніше – ремонт. – сказав Слава, походжаючи новими володіннями.
– Складне, але дуже приємне. – сказала Олена, передчуваючи довгоочікувані клопоти, вона не могла дочекатися моменту, коли треба буде вибирати всілякий декор.
Бажання якомога швидше переїхати в нову квартиру мотивувало Славу та Олену робити все максимально швидко.
Коли робоча бригада закінчила основні роботи, подружжя саме зайнялося завершенням ремонту, і вже до кінця осені їм вдалося переїхати у своє гніздечко.
– Яка краса, і місця так багато. – захоплено говорила Наталя Павлівна – мама Олени, коли її разом із молодшою донькою Ірою запросили на новосілля.
– Так, ми спеціально вибирали квартиру побільше, це був основний критерій. – усміхнулася Олена, якій було дуже приємно, що мама оцінила їхній вибір.
– Так, сестричка, розвернутися тут є де. – захоплено сказала Іра.
Іра була студенткою третього курсу педагогічного університету, вона вела безтурботний спосіб життя, не надто прагнучи самостійності та незалежності від своєї матері.
Наталя Павлівна була не надто задоволена, що молодша донька ставить у пріоритет гулянки з друзями, а не роботу, на яку їй цілком мало вистачати часу.
– Ну і як вам на новому місці, уже почуваєшся як удома? – поцікавилася Наталя Павлівна в Олени, через тиждень після новосілля.
– Так, уже й не віриться, що колись ми жили в іншому місці. – відповіла Олена.
– Ірці ваша квартира дуже сподобалася, вона мені всі вуха про неї прожужжала. – немов натякаючи на щось, сказала Наталя Павлівна.
– Так, по її очах це було видно. – сказала Олена задоволена цим фактом.
– Я ось подумала, час би Ірці від мене з’їжджати, не діло це в її віці з матір’ю жити. – Наталя Павлівна чекала на реакцію доньки.
– Так, я теж так думаю, але куди?
– Новосілля відсвяткували, тепер сестра житиме з вами! -заявила Наталія Павлівна
– З нами? – сторопіла Олена.
– А що, хіба погана ідея? Їй від вас і до університету ближче, та й ти на неї як старша сестра, може, вплинути зможеш, щоб вона за голову взялася.
– Мамо, але ми хотіли… – почала було Олена, але Наталя Павлівна не дала їй договорити.
– Це тимчасово, зараз вона схаменеться і з’їде від вас у самостійне життя.
– Ну, гаразд, я поговорю про це зі Славою. – невпевнено сказала Олена.
– Не буде ж він проти твоєї сестри, не по-сімейному це якось. – поспішила зауважити Наталя Павлівна.
Коли Олена розповіла Славі про ідею своєї матері, сильно радий він не був, але й протестувати теж не став. Він дав свою згоду на переїзд Іри до них у дім, хоча Олена прекрасно бачила, що цей крок дається йому нелегко.
Вона сподівалася, що сестра і сама не захоче затриматися в них надовго, і що життя утрьох не триватиме більше кількох місяців. Коли Олена дала матері позитивну відповідь, Наталя Павлівна того ж дня допомогла Ірі зібрати всі речі і відправила її до старшої сестри.
Всупереч надіям Наталії Павлівни та Олени, переїхавши до сестри, Іра не обзавелася прагненням до самостійності. Вона продовжувала жити собі на втіху, ігноруючи навіть найелементарніші домашні справи.
– Іро, ну що це таке? – Олена невдоволено вказала на тарілку і чашку, що стоять у раковині. – Ти ж одна їла, могла б і помити за собою посуд.
– Олено, ну в тебе ж це краще виходить, до того ж, я до іспитів готуюся, мені ніколи. – відмахнулася від сестри Іра.
– Багато часу в тебе б це не зайняло, наступного разу так не роби. – суворо сказала Олена.
Але суворість старшої сестри анітрохи не хвилювала легковажну Іру, вона не вважала важливим реагувати на зауваження Олени, продовжуючи чинити так, як зручно тільки їй.
– Що тут сталося? – здивовано запитав Славко, коли вони з Оленою повернулися з гостей в один із суботніх вечорів.
– Мабуть, Іра вкотре щось забула в кімнаті й повернулася туди не роззуваючись. – припустила Олена, дивлячись на довгий слід бруду, що веде до кімнати сестри.
– Як так можна, невже вона не бачить, що робить? – невдоволено поцікавився Славко.
– Бачить, але їй все одно. – важко зітхнула Олена і пішла у ванну за ганчіркою.
Байдуже Ірі було не тільки на чистоту у квартирі, а й на спокій її господарів.
– Господи, та коли ж вони підуть? – завив Славко, закриваючи голову подушкою.
– Не знаю, але, якщо це не закінчиться за десять хвилин, я сама це закінчу, і мало їм усім не здасться. – сказала крізь зуби Олена.
З кухні лунали гучні голоси і сміх Іриних подруг, яких вона запросила в гості, навіть не запитавши на це дозволу. Дівчата почувалися як удома, не надто переймаючись тим, що господарі попросили їх не галасувати, бо їм треба було рано вставати на роботу.
Нарешті, коли Олена вже встала з ліжка, щоб розігнати галасливу компанію, голоси перемістилися в передпокій, і незабаром дівчина почула, як грюкнули вхідні двері.
– Невже! – Славко відкинув подушку вбік.
– Ну зараз вона в мене отримає. – Олена накинула на себе халат і вийшла з кімнати.
– О, а ти чого не спиш, казала ж, що вам рано вставати? – здивувалася Іра, побачивши сестру.
– Знущаєшся? – Олена гнівно дивилася на Іру.
– Щось не так? – невинним голосом поцікавилася дівчина.
– Ти справді вважаєш, що під ваш гогот можна заснути? – Олена схрестила руки на грудях.
– Ой, ну подумаєш, трохи посміялися, чи себе в мої роки не пам’ятаєш? – сказала Іра, не відчуваючи жодних мук совісті.
– Пам’ятаю, і такою нахабною я точно не була. – Олена окинула поглядом кухню. – Сподіваюся, зараз ти плануєш зайнятися прибиранням, тому що я не маю ні найменшого бажання снідати в цьому бардаку.
– Приберу, приберу, тільки не починай. – Іра широко позіхнула.
– Ну дивись мені. – пригрозила Олена і пішла спати.
Зрозуміло, вранці вона знайшла кухню в тому ж стані, в якому та була вночі. Вона злилася і на сестру, і на себе, за те, що не може бути жорсткішою, Олена стояла біля раковини, намиваючи гору посуду, залишену гостями сестри.
Крім господарських питань, було і ще дещо, чим Олена не хотіла ділитися навіть із чоловіком. Вона почала помічати, що в неї з гаманця пропадають гроші, суми були незначні, тому Олена не поспішала затівати скандал, вирішивши ще поспостерігати за цією ситуацією.
З кожним днем життя з сестрою напружувало Олену дедалі сильніше, вона не могла дочекатися того дня, коли дівчина, нарешті, вирішить від них з’їхати.
Думка про те, що Іру цілком влаштовує жити за рахунок Слави й Олени, і що вона навряд чи горить бажанням щось змінювати, Олена щосили намагалася від себе відігнати.
– Ми зі Славою їдемо у відпустку, квартира на тобі. – сказала Олена Ірині, сподіваючись, що кілька тижнів на самоті підуть недолугій сестрі на користь.
– Без проблем, усе зроблю якнайкраще. – з готовністю відгукнулася Іра.
– Головне, не зроби гірше. – усміхнулася Олена. – Я прошу від тебе мінімум, щоб я повернулася в таку саму квартиру, а не в ту, що потонула в багнюці.
– Ой, ну не перебільшуй, не така вже я бруднуля.
– Дуже на це сподіваюся. – сказала Олена, не надто впевнена в словах Ірини.
Два тижні пролетіли як один день, не встигли Олена і Слава оком моргнути, як прийшов час повертатися додому.
– Дивне відчуття, я і за домом встигла скучити, і на морі не накупалася. – говорила Олена, коли вони зі Славою піднімалися в ліфті на свій поверх.
– Так, у мене такі ж емоції з цього приводу. – погодився з дружиною Славко.
– Що ж на нас тут чекає, дуже цікаво… – Олена відчинила двері квартири і застигла в дверях.
– Ого! – Славко зайшов слідом, теж ошелешено дивлячись на картину, що постала перед ним.
Взуття, зазвичай акуратно розставлене на полиці, тепер валялося по всьому передпокою. Підлога була засипана піском, немов хтось цілеспрямовано носив його з вулиці. Біля вхідних дверей стояли пакети зі сміттям, що виділяли неприємний запах.
– Іро! – голосно закричала Олена, в жаху від побаченого.
– О, я думала ви тільки завтра приїжджаєте. – з кімнати вийшла Іра. – А ти чого кричиш, щойно приїхала й одразу крики?
– Чому я кричу? – з обуренням запитала Олена. – Ти справді не розумієш, чому я кричу.
– Та тобі тільки привід дай. – засміялася Іра.
– Ти що тут влаштувала, перетворила квартиру на свинарник. – Славко штовхнув один із пакетів зі сміттям.
– Подумаєш, просто невеликий безлад. – байдуже сказала Іра, підводячи контур губ, стоячи біля дзеркала.
– Тоді давай, покажи нам, як швидко ти впораєшся з цим невеликим безладом. – сказала Олена.
– Обов’язково покажу, але тільки не зараз, мені вже тікати треба. – Ірина схопила куртку і протиснулася до дверей.
– Ні, прибиранням ти займешся зараз. – Славко схопив її за руку.
– Я на пари спізнююся, ти ж не хочеш, щоб мене вигнали? – запитала Іра, вивільняючи руку.
Славко не знав, що на це відповісти, він просто відійшов убік, зрозумівши, що всі суперечки з такою дівицею, як Іра, просто марні.
– Я не можу залишатися в таких умовах, краще вже сама приберуся, ніж буду чекати її повернення. – сказала Олена, коли за сестрою зачинилися двері.
– Так, не квартира, а звалище. – погодився Славко. – Піду винесу сміття. – він узяв пакети і вийшов із квартири.
Кілька годин Олена разом із чоловіком відмивала квартиру, яку Іра примудрилася довести до такого стану, що вода після миття підлоги була практично чорною.
– Фух, я думала, це ніколи не скінчиться. – втомлено сказала Олена, коли вони зі Славою лягли на ліжко після позапланового генерального прибирання.
– Так, про таке повернення з відпустки я не забуду ніколи. – Слава взяв пульт і ввімкнув телевізор. – А це ще що за новина? – він уважно вдивився в екран.
– Може просто канал барахлить? – припустила Олена.
– Ні. – відповів Славко, підходячи ближче до телевізора. – це через розбитий екран.
– Розбитий? – здивувалася Олена.
– Так. – кивнув Славко.
– Але як це могло статися? – дивувалася Олена.
– А ось це краще у твоєї ненаглядної сестрички запитати, вона явно до цього руку доклала.
– Ну Ірка, нехай тільки повернеться. – Олена стиснула кулаки.
Увечері Іра прийшла додому в прекрасному настрої, який став ще кращим, коли дівчина зрозуміла, що прибирати їй не доведеться.
– Ось це чистота, у мене б так не вийшло! – радісно сказала вона, заходячи на кухню, де Славко й Олена пили чай.
– Звісно, ламати не будувати. – фиркнув Славко.
– Ти не хочеш нам розповісти, що сталося з телевізором? – запитала Олена в сестри.
– А що з ним? – не зрозуміла Ірина.
– Він розбитий, там гігантська смуга через весь екран. – пояснив Слава.
– Ого, нічого собі. – Іра сіла за стіл. – Ну це не я, напевно, хтось із гостей розбив, до мене друзі приходили.
– Що ж, нам, загалом, усе одно, хто розбив, платити доведеться тобі. – сказала Олена.
– З чого це раптом? – обурилася Ірина.
– З того, що це твої друзі, тобі за них і відповідати. – прийшов на допомогу дружині Славко.
– Не буду я оплачувати чужі гріхи, до того ж, я безробітна, забули?
– Значить, час шукати роботу. – резонно зауважила Олена.
– Не буду я нічого шукати, мені про навчання треба думати. – запротестувала Іра.
– Якби ти справді думала про навчання, усього цього б не сталося. – сказав Славко.
– Усім хоч іноді треба розслаблятися. – парирувала Ірина.
– Гаразд, якщо не хочеш платити, тоді збирай речі і їдь. – твердо сказала Олена.
– Нікуди я не поїду, не виставиш же ти мене за двері через якийсь телевізор, невже він для тебе важливіший, ніж я?
– Давай-но без маніпуляцій. – відсмикнув свояченицю Славко.
– Це не маніпуляції, це очевидний висновок. – огризнулася Іра.
Вона встала і швидко пішла у свою кімнату, голосно грюкнувши дверима. М’який характер Олени не дозволив довести справу до кінця і виселити сестру з квартири. Вони так само продовжували жити втрьох, ось тільки тепер атмосфера була дуже гнітючою, невирішений конфлікт повис у повітрі, тиснучи на всіх мешканців квартири.
– Так більше тривати не може. Якщо ти не в змозі її виселити, значить, це зроблю я. – рішуче сказав Славко, втомлений від усього, що відбувається.
– Гаразд тобі, тільки ще гірше зробиш. – сказала засмучена Олена.
Але Слава не послухав дружину. Коли ні Олени, ні Іри не було вдома, він зібрав речі дівчини і відвіз їх додому до Наталії Павлівни, поставивши її перед фактом, що молодша дочка знову житиме з нею.
– Мама, напевно, розлютилася. – схвильовано сказала Олена, коли Слава розповів їй про свій вчинок.
– Нічого, позлиться трохи і заспокоїться. Якщо за стільки років вона не змогла виховати самостійну і відповідальну людину, нехай виховує далі.
– Але ж мене теж вона виховувала. – зауважила Олена.
– Мабуть, Ірі вона робила більше поблажок. – припустив Славко.
Олені було ніяково, що вони так обійшлися з її молодшою сестрою, але вона розуміла, що інших варіантів уже не було. Найголовніше, що тепер вони зі Славою залишилися удвох у квартирі своєї мрії, і час було подумати про нового мешканця, заради якого все це і затівалося.
